Середня тривалість розгляду кримінальних проваджень у суді першої інстанції становить 5–7 років і має тенденцію до зростання. Така тривалість не лише ускладнює досягнення результату, а й у низці випадків призводить до спливу строків давності, що унеможливлює притягнення винних осіб до відповідальності, застосування конфіскації майна та відшкодування завданих державі збитків. Тривалий розгляд є проблемою і для сторони захисту, оскільки підзахисний зацікавлений у якнайшвидшому доведенні своєї невинуватості та відновленні порушених прав. Перебування в стані правової невизначеності протягом тривалого часу суперечить суті справедливого правосуддя.
Це формує системний виклик — як для ефективності кримінальної юстиції, так і для довіри до антикорупційних інституцій загалом. Суспільство очікує справедливості, але справедливість, яка настає через роки, втрачає свою цінність.
Водночас проблема тривалості кримінальних проваджень не зводиться до дій окремих учасників процесу. Вона значною мірою пов’язана з відсутністю спільного розуміння меж і структури судового розгляду.
«Процес без меж — процес без результату»
На практиці судовий розгляд часто починається без чіткого уявлення:
- який загальний обсяг доказів сторони обвинувачення;
- який обсяг доказів планує подавати сторона захисту;
- скільки часу об’єктивно потрібно для їх дослідження.
У результаті процес розвивається ситуативно:
- докази досліджуються без системної послідовності;
- суд змушений реагувати постфактум, а не керувати процесом наперед.
За таких умов не кожне судове засідання наближає до результату — воно може лише підтримувати сам процес.
Передбачуваність як спільний інтерес
Ефективний кримінальний процес — це не лише баланс прав сторін, а й зрозумілі та передбачувані правила. І для сторони обвинувачення, і для сторони захисту важливо розуміти обсяг матеріалів опонента, мати змогу планувати свою процесуальну позицію й усвідомлювати часові межі розгляду.
Для суду це означає можливість від самого початку оцінити складність провадження, визначити його реалістичну тривалість і сформувати логіку розгляду. Відповідно до ст. 28 КПК України проведення судового провадження в розумні строки забезпечує суд. Але постає об’єктивне питання: як суд може забезпечити розгляд справи в розумні строки, якщо на початку процесу відсутнє розуміння того:
- скільки томів містить справа;
- скільки орієнтовно часу потрібно на їх дослідження;
- скільки свідків необхідно допитати;
- який обсяг доказів планує надати кожна зі сторін.
Це особливо актуально у справах, де до закінчення строків давності залишається обмежений час. Без початкового планування процес фактично позбавлений орієнтирів. У таких умовах складно визначити порядок дослідження доказів, розподілити процесуальний час чи забезпечити завершення розгляду до спливу строків. Натомість за наявності чіткого розуміння обсягу матеріалів і часових меж суд отримує можливість керувати процесом, а не лише реагувати на його перебіг.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України обсяг доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Ця норма фактично надає суду можливість не лише формально визначити черговість дослідження доказів, а й сформувати рамку всього процесу — його структуру, межі й темп. Однак на практиці цей інструмент часто використовується лише частково — для визначення послідовності, без оцінки загального обсягу та тривалості.
Практична модель: як це має працювати на початку судового розгляду
Для того щоб положення ч. 2 ст. 349 КПК України набули реального змісту, важливо наповнити їх практичними діями кожного учасника процесу вже на початковій стадії судового розгляду.
Роль прокурора: структура і логіка доказування
Під час вступної промови прокурор має не лише викласти суть обвинувачення, а й:
- визначити загальний обсяг доказів, які планується досліджувати (кількість томів, блоків, свідків тощо);
- за потреби структурувати докази за логічними блоками (суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, протоколи НСРД, речові докази, експертизи тощо);
- зазначити орієнтовний час, необхідний для дослідження кожного блоку.
Це дозволяє суду і стороні захисту одразу розуміти обсяг і складність обвинувачення, послідовність дослідження та часові межі.
Типова таблиця обсягу доказів сторони обвинувачення за ст. 368 КК України
Загальна тривалість дослідження такого обсягу доказів складає 9–10 годин, що становить орієнтовно 4–5 судових засідань тривалістю по 2 години. Цю таблицю можна розширювати й у кожній графі зазначати найменування кожного документу, який планує дослідити сторона обвинувачення. Такий рівень деталізації фактично перетворює вступну промову прокурора на чіткий процесуальний план дослідження доказів.
Роль сторони захисту: позиція і межі спростування
Сторона захисту, своєю чергою, також повинна діяти системно. Під час вступної позиції захисту доцільно:
- визначити, які докази сторони обвинувачення підлягають запереченню;
- окреслити, які саме обставини заперечуються;
- повідомити про власні докази, які планується подавати;
- завчасно підготувати і подати клопотання про очевидну недопустимість, недопустимість, неналежність доказів;
- за результатами ознайомлення з конкретним переліком доказів обвинувачення заявити відповідні клопотання про витребування певних речей чи документів, тимчасовий доступ тощо;
- зазначити орієнтовний обсяг і необхідний для їх дослідження час.
Такий підхід дозволяє:
- уникнути хаотичного реагування на кожен доказ у процесі;
- забезпечити реальну, а не формальну змагальність;
- зробити позицію захисту зрозумілою і такою, що має межі.
Водночас це в жодний спосіб не обмежує права сторони захисту, оскільки відповідно до закону порядок і обсяг дослідження можуть бути змінені судом у разі необхідності.
Роль суду: формування рамки процесу
Отримавши структуровані позиції сторін, суд може реалізувати повноваження, передбачені ч. 2 ст. 349 КПК України, у повному обсязі. Зокрема, суд може:
- визначити порядок дослідження доказів (за блоками, епізодами, видами доказів);
- зафіксувати орієнтовний обсяг доказів, що підлягають дослідженню;
- встановити часові межі для дослідження окремих блоків;
- визначити послідовність допиту свідків;
- окреслити загальну логіку й темп розгляду.
Ухвала суду в такому випадку стає не формальним документом, а процесуальною картою розгляду справи. Водночас важливо, що така модель є гнучкою: у разі необхідності суд може змінити порядок чи обсяг дослідження, забезпечуючи баланс між ефективністю і правами сторін.
Структура матеріалів: чому томи мають значення
Ефективність цієї моделі безпосередньо залежить від того, як сформовані матеріали кримінального провадження ще на стадії досудового розслідування.
Томи мають формуватися не за формальним принципом накопичення документів, а за логікою доказування. Ідеться про побудову матеріалів за тематичними блоками, які:
- відповідають елементам складу злочину;
- відображають окремі епізоди чи напрями доказування;
- містять взаємопов’язані докази.
Кожен том чи блок повинен давати відповідь на конкретне запитання — яку саме обставину він доводить. Такий підхід забезпечує:
- швидку орієнтацію в матеріалах;
- послідовність дослідження доказів у суді;
- уникнення повторного збирання справи прокурором під час розгляду.
Реєстр доказів у кримінальному провадженні: інструмент, який формує логіку справи
Ключовим елементом структурованості є реєстр доказів. Його значення полягає не лише у фіксації процесуальних дій, а й у формуванні моделі доказування. Він дозволяє:
- встановити, який доказ яку обставину підтверджує;
- співвідносити докази з елементами складу злочину;
- визначити, чи є доказова база достатньою;
- виявити прогалини або слабкі місця ще на стадії розслідування;
- забезпечити логічний зв’язок між доказами.
Крім того, реєстр забезпечує:
- швидкий доступ до матеріалів (через прив’язку до томів та аркушів);
- узгодженість дій детектива і прокурора;
- підготовленість до судового розгляду.
Фактично це інструмент, який дозволяє перейти від накопичення інформації до її усвідомленого використання в процесі доказування.

Зразок типового реєстру доказів
Послідовність формування матеріалів і їх дослідження в суді має принципове значення.
Якщо ця послідовність:
- визначена ще на стадії досудового розслідування;
- збережена під час відкриття матеріалів стороні захисту;
- використовується в судовому розгляді — процес стає логічним, передбачуваним і керованим.
Натомість відсутність такої послідовності призводить до:
- втрати часу;
- дублювання процесуальних дій;
- розпорошення уваги суду;
- зниження якості оцінки доказів.
Запровадження підходу, за якого сторони на початковому етапі визначають обсяг і структуру доказів, а суд закріплює це ухвалою, дозволяє:
- зробити процес прогнозованим;
- мінімізувати затягування;
- підвищити якість судового розгляду;
- забезпечити дотримання розумних строків;
- досягти кінцевого результату — рішення у справі.
Межі процесу — не обмеження прав, а умова ефективності
Встановлення меж процесу не має на меті обмеження прав сторони захисту чи створення для обвинуваченого надмірно жорстких умов.
Ідеться про інше:
- системність;
- чітку структуру;
- визначені межі;
- логіку й послідовність;
- розумний темп розгляду.
Саме такі елементи забезпечують не формальну, а реальну можливість реалізації процесуальних прав.
Водночас слід наголосити, що окреслені підходи не мають на меті критики чи оцінки діяльності окремих суддів, прокурорів чи адвокатів. Ідеться виключно про формування спільного конструктивного підходу до організації кримінального процесу, який відповідатиме інтересам усіх його учасників і сприятиме ефективному здійсненню правосуддя.
Ефективний кримінальний процес потребує не лише доказів, а й чіткої організації їх дослідження.
Межі, структура, логіка і темп — це не формальності, а необхідні умови досягнення справедливості в розумні строки. Адже держава — це не абстракція. Держава — це люди. І саме для людей правосуддя має бути не безкінечним процесом, а своєчасним результатом.