Збройний конфлікт на території України порушив масштабну дискусію про міжнародне право та правосуддя. Він став лакмусовим папірцем на спроможність забезпечити реальне правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини нечуваних масштабів.
Дехто стверджує, що міжнародне право мертве і з цими наслідками воно не здатне впоратися. Інші ж навпаки – вважають, що зараз переломний момент для міжнародного права загалом, і майбутнє залежатиме від того, як система подолає згадані виклики.
Важливо говорити про правила [війни–прим.] , які встановлюють не тільки рамки поведінки, але й дають вектор для оцінювання наслідків і вчинених порушень.
Здається, що людство у своїй історії занадто сильно ідеалізувало війну. «Право на війну» (jus ad bellum) отримало обгортку у вигляді церемоній і ще до Першої та Другої світових війн мало характер можливості, якою варто скористатися. Усе кардинально змінилося через жахи ХХ століття. Спочатку Перша світова війна, а потім і наслідки Другої світової війни показали, наскільки безжальною може бути поведінка як військових начальників, так і окремих солдатів. Війна не може бути режимом уседозволеності, тому важливо говорити про правила, які встановлюють не тільки рамки поведінки, але й дають вектор для оцінювання наслідків і вчинених порушень.
Друга світова війна змінила погляд на сучасне міжнародне право. Оцінка її наслідків, тривалі судові процеси по всьому світу, які тривають і сьогодні, змінили вектор права війни та відкрили шлях для розвитку міжнародного кримінального права. Завдяки цьому ми зараз можемо покладатися на роботу Міжнародного кримінального суду чи стежити за справами в національних судах у межах універсальної юрисдикції, посилатися на практику міжнародних кримінальних трибуналів і дискутувати з приводу можливостей механізмів правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини.
Міжнародні норми не встигали за темпами розвитку інновацій у військовій сфері.
І що ми бачимо? Швидкий розвиток технологій і модернізація видів зброї створили запит на оновлення підходів права війни, у тому числі в контексті оцінювання його порушення. Саме збройний конфлікт в Україні став тим викликом для збудованої в середині минулого століття системи міжнародного гуманітарного права, який змушує її оновлюватися. Міжнародні норми не встигали за темпами розвитку інновацій у військовійсфері. Зокрема, уже більше ніж п’ятнадцять років тривають дискусії серед країн навколо необхідності врегулювати використання дронів з воєнною метою. І досі все ще немає узгодженої позиції з цього питання, водночас саме цілеспрямовані атаки за допомогою дронів під час одного збройного конфлікту дозволяли кардинально змінити хід подій.
Міжнародне гуманітарне право не мертве, воно лише не встигає рухатися в ногу із сучасними подіями. І такий стан справді створює проблему, яка може бути розв’язана шляхом ефективного правосуддя щодо наслідків збройного конфлікту на території України. Ситуація дуже складна, оскільки збройний конфлікт триває вже дев’ятий рік і його «багаж» – це масштабні воєнні злочини та злочини проти людяності, які вчиняються з 2014 року на території Кримського півострову та окремих районів у Донецькій та Луганській областях, а з 24 лютого 2022 року – на більшій частині території України. Факти вчинених злочинів уже налічують десятки тисяч. Кожна жертва заслуговує на те, щоб бути почутою, на віднайдення та збереження її правди. Кожна історія може стати саме тим поштовхом, який змінить механізм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права.
Якісна практика правосуддя формується завдяки повним доказам, зібраним компетентними фахівцями, сильним позиціям, обстояним у судовому процесі, історіям постраждалих осіб, відкрито озвученим на загал. Для того, щоб з цим усім упоратися, має функціонувати чітка та зрозуміла система. Результатом її роботи повинні стати чіткі та виважені позиції, які трансформуються в дискусію навколо розвитку міжнародного права загалом і його окремих механізмів реалізації.
Кожна жертва заслуговує на те, щоб бути почутою, на віднайдення та збереження її правди.
Багато викликів постає і перед системою правосуддя України, яку масив вчинених злочинів може паралізувати не на один рік. Фокус роботи Міжнародного кримінального суду по ситуації в Україні також не охопить абсолютно всі факти вчинених злочинів. Окрім того, уже на цьому етапі зрозуміло, що сподівання на розслідування МКС злочину агресії російської федерації щодо України все ж безперспективні. Окремі провадження за наслідками воєнних злочинів на території України продовжують відкривати різні держави за принципом універсальної юрисдикції. Також не варто забувати про процеси в Міжнародному суді ООН та Європейському суді з прав людини, внесок яких вагомий не тільки для притягнення до відповідальності росії за її злочини, але й формування міжнародного дискурсу з фундаментальних питань права війни й міжнародного права загалом.
Щоб поєднати та доповнити вже наявні процеси, важливо створити окремий механізм правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини, вчинені в Україні. Мандат такого механізму теж стане викликом: необхідно водночас вивести на високий рівень роботу національної правової системи та створити єдину платформу, що дозволить охопити всі наслідки збройного конфлікту, і дати відповіді на всі проблемні питання, які виникли вже та виникатимуть надалі. Робота в межах такого механізму національної професійної спільноти разом з міжнародними експертами дасть Україні той голос, який настільки необхідний, щоб оживити міжнародне право зараз, спрямувати його розвиток на майбутнє.
Поки війна триває, процеси правосуддя значно ускладнені активними бойовими діями. Але вже зараз зрозуміло, наскільки важливим для всього світу стане правосуддя для України. Зараз ми ніби перебуваємо на роздоріжжі, де позаду вся історія та практика міжнародного права, накопичена до цього часу, поряд з нами – історії цієї війни, які продовжують збиратися та накопичуватися, а попереду – важкий шлях, упродовж якого потрібно визначити, як, на чому та з якою швидкістю має рухатися як українське правосуддя, так і система міжнародного права.