Автор: Мішель Коулман (Michelle Coleman), викладач права в Школі права Гілларі Родем Клінтон Університету Суонсі та автор книги «Презумпція невинуватості в міжнародному кримінальному праві та праві прав людини» (Рутледж, 2021)
Оригінальна назва: Language Matters: The Role of the Presumption of Innocence in Seeking Justice During the Russia-Ukraine Conflict (June 30, for OpinioJuris)
Переклад: Євген Крапивін, контентний редактор JustTalk
Хоча категоричність оцінок у цих заявах можна списати на політичну риторику, демонстрацію того, що ситуацію сприймають серйозно, або вказівку на те, що світ спостерігає [за збройним конфліктом], існує ризик того, що вони можуть перешкодити судовому переслідуванню в майбутньому.
Річ у тім, що деякі заяви про скоєння злочинів під час збройного конфлікту в Україні можуть порушити презумпцію невинуватості стосовно майбутніх підсудних. Презумпція невинуватості є фундаментальним правом людини, яке допомагає гарантувати, що особи, обвинувачені у вчиненні злочинів, отримають справедливий і неупереджений судовий розгляд. Якщо презумпція невинуватості порушена через висловлювання відносно винуватості особи до офіційного висунення обвинувачень, судовий розгляд завершиться їх відхиленням. Таким чином, світові лідери та представники органів влади повинні бути обачними, коли висловлюють думки стосовно потенційної кримінальної відповідальності за дії, вчинені в межах російсько-українського збройного конфлікту.
Заяви, зроблені поза межами кримінального провадження, можуть порушувати презумпцію невинуватості
Презумпція невинуватості має як процесуальний, так і непроцесуальний аспекти. Процесуальний аспект – це те, з чим знайомі більшість людей – що особа не може бути визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, якщо її вину не буде доведено відповідно до стандартів доказування – і це має бути зроблено в залі суду під час судового розгляду. Водночас поза залом суду має вагу також і непроцесуальний аспект презумпції невинуватості, який захищає тих, хто не був засуджений за кримінальне правопорушення, від упередженого ставлення чи покарання за відсутності обвинувального вироку суду. Іншими словами це означає, що з особою не можна поводитись як з такою, що вчинила кримінальне правопорушення, доки її не буде засуджено за обвинуваченням у його вчиненні.
Окрім питання ставлення до особи, непроцесуальний аспект містить в собі відповідь на питання яким чином обговорюється ймовірний злочин та причетність підозрюваної особи до нього. Висловлювання органів влади про винуватість особи можуть порушувати презумпцію невинуватості в майбутній справі, навіть якщо вони були зроблені до предʼявлення обвинувачення такій особі. Це пояснюється тим, що коли органи влади висловлюються про винуватість як про доконаний факт – це означає, що кримінальне обвинувачення уже було предʼявлено особі і що результат судового розгляду справи уже відомий.
Однак не будь-який [публічний] коментар стосовно обвинуваченого чи злочину порушує презумпцію невинуватості. Інакше було б важко розповісти суспільству про злочин чи обговорювати його, розслідувати кримінальні провадження та захищати підозрюваних/обвинувачених осіб, або навіть повідомляти людям, що хтось став жертвою кримінального правопорушення. Таким чином, порушення презумпції невинуватості шляхом висловлення публічних коментарів обмежується випадками, коли «орган влади» робить «публічну заяву про винуватість [особи у вчиненні кримінального правопорушення]».
Європейський суд з прав людини та Міжнародний кримінальний суд надали широке визначення терміну «орган влади» (public authority). Не дивно, що до органів влади належать ті особи, які безпосередньо беруть участь у кримінальному провадженні – судді, прокурори, поліцейські, слідчі. Проте перелік представників органів влади не обмежується лише тими, хто має безпосередній стосунок до кримінального провадження. Наприклад, член відділу юрисдикції, взаємодоповнюваності та співпраці Офісу прокурора МКС (ICC Office of the Prosecutor’s Jurisdiction, Complementarity and Cooperation Division) вважався органом влади. У національних юрисдикціях органи влади включають як людей, які є законодавцями[2], так і тих, хто працює в уряді. У міжнародних юрисдикціях цей термін може поширюватися на працівників відповідного міжнародного суду, квазіурядових органів та Організації Об’єднаних Націй, на додаток до осіб, визначених як представники національних органів влади в міжнародних інституціях.
Публічні твердження про винуватість особи — це висловлювання, зроблені публічно (зазвичай у промові, прес-релізі чи цитаті в ЗМІ), в яких конкретно говориться або мається на увазі, що саме ця особа винна у вчиненні кримінального правопорушення. Очевидним твердженням в такому випадку буде щось на кшталт «X скоїв воєнні злочини». Зазвичай коли офіційні особи хочуть висловитись стосовно злочину, то вони використовують твердження, які недостатньо конкретизовано, щоб не порушувати презумпцію невинуватості, тому вживають формулювання «передбачуваний», «обвинувачений» та «підозрюваний». Крім того, суди розглядають контекст, у якому було зроблено заяву, щоб з’ясувати, чи існує інший спосіб її тлумачення. Наприклад, у справі «Краузе проти Швейцарії» (Krause v Switzerland) канцлер Швейцарії заявив, що Петра Краузе «вчинила контрабанду зброї та вибухових речовин і що вона повинна взяти на себе відповідальність за це». У цій заяві, здається, чітко стверджується, що Краузе винна у звинуваченнях, хоча на момент, коли було висловлене це твердження, вона ще не була засуджена. Однак, беручи до уваги контекст і всю заяву, Європейська комісія з прав людини дійшла висновку, що такі висловлювання не становили порушення презумпції невинуватості, оскільки вся заява може бути витлумачена як просто інформування громадськості про розслідування та судовий розгляд справи.
Нарешті, презумпція невинуватості обов'язково пов'язана з кримінальним процесом. Право не може бути порушено, якщо особу ніколи не було офіційно звинувачено саме у вчиненні кримінального правопорушення. Таким чином, у заяві має бути конкретно визначено злочин, який зрештою буде інкриміновано особі. Приклад цього можна знайти у «справі Мбарушімана» в Міжнародному кримінальному суді. Там прокурор публічно назвав підсудного «геноцидником» (genocidaire). Це чітко свідчить про те, що прокурор визнав Мбарушіману таким, що вчинив злочин геноциду, який належить до юрисдикції МКС, що цілком можливо станловило порушення презумпції невинуватості. Однак Палата досудового провадження дійшла висновку, що порушення презумпції невинуватості не було, оскільки це висловлювання стосувалось злочину геноциду, який хоча і належать до юрисдикції МКС, проте жодних обвинувачень Мбарушіману предʼявлено не було.
Якщо б такі висловлювання, що порушують презумпцію невинуватості, мали місце, то це могло б спричинити серйозні наслідки у вигляді закриття кримінального провадження або скасування ухваленого вироку. Відповідно до рішення у справі Мбарушімани, у майбутніх судових процесах може відбутись так, що прокурор МКС може прийняти рішення не висувати обвинувачення у вчиненні злочинів, стосовно яких було публічно висловлено твердження про винуватість. Така позиція може бути дуже незадовільною для нашого почуття справедливості, оскільки вона повністю перешкоджає будь-якому збору доказів та їх розгляду судом.
Що це означає в контексті російсько-українського збройного конфлікту?
Багато заяв, зроблених органами влади стосовно збройного конфлікту в Україні, не містять достатньо конкретики, щоб спричинити порушення презумпції невинуватості під час майбутньому судового розгляду. Як уже зазначалось, заява має стосуватися конкретної особи та конкретного складу злочину та повинна вказувати на причетність до цього злочину. Заклики розслідувати [воєнні] злочини, зазвичай, не загрожують презумпції невинуватості (див., наприклад, тут, тут і тут). Фактично, такі заяви зазвичай необхідні для всіх видів злочинів, оскільки варто підвищувати обізнаність [суспільства] і повідомляти компетентні органи про те, що розслідування таких злочинів необхідне. Карім Хан, прокурор Міжнародного кримінального суду, добре обізнаний із цими вимогами. Його заяви вживають таку термінологію, яка лише інформує громадськість про те, що робить його офіс для розслідування воєнних злочинів і просить підтримки в цій діяльності. Вони залишають відкритим питання про те, чи взагалі ці злочини мали місце і якою стороною збройного конфлікту вони були скоєні.
Інший тип заяв, що присутні у публічному просторі, містить більше конкретики стосовно вчинення саме воєнних злочинів та якою стороною збройного конфлікту вони були вчинені. У цих заявах немає ідентифікації окремих підозрюваних, а натомість увага зосереджується на певних фактах поведінки. Заяви такого роду не будуть проблемою для непроцесуальної презумпції невинуватості під час будь-якого подальшого судового розгляду, оскільки ймовірна злочинна поведінка не пов’язана з будь-якими конкретними особами. Однак важливо зазначити, що заява органу влади про наявність доказів вчинення воєнного злочину або про те, що його було вчинено, не можуть розглядатися як переконливий доказ того, що дія мала місце. Прокурору все одно доведеться доводити, чи мала місце подія кримінального правопорушення під час майбутнього судового розгляду.
Проблематичнішими, ніж будь-який із цих типів висловлювань, є такі висловлювання, які називають конкретних людей «воєнними злочинцями» або роблять висновок про те, наскільки легко було б засудити таких осіб за їх вчинення. У відповідь на російський ракетний обстріл торговельного центру [в Кременчуці] G7 заявила: «Ми підтримуємо Україну та перебуваємо в жалобі за невинними жертвами цієї жорстокої атаки. Невибіркові напади на невинних цивільних є воєнним злочином. Президент росії путін та винні будуть притягнуті до відповідальності». Окремо кілька світових лідерів, зокрема президент США Джо Байден і прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, назвали російського президента володимира путіна «воєнним злочинцем». Байден, наприклад, сказав про путіна: «Я вважаю, що він воєнний злочинець». Наслідки цієї заяви зрозумілі: Байден заздалегідь засудив Путіна як винного у вчиненні воєнних злочинах, навіть якщо його заяву розцінюють як персональну думку. Це важливий момент, оскільки Байден неодноразово повторював цю позицію. Це може являти собою порушення презумпції невинуватості та створити проблему, якщо путін коли-небудь постане перед судом за вчинення воєнних злочинів, пов’язаних з вторгненням в Україну. Такий результат можна отримати за збігом таких умов: путіна потрібно було б схопити (затримати) й віддати під суд, йому потрібно було б предʼявити звинувачення щонайменше в одному воєнному злочині, а суд мав би витлумачити контекст [на користь підсудного], у якому була зроблена ця заява [Байдена]. Така можливість існує, отже якщо путін постане перед судом за обвинуваченням у вчиненні воєнних злочинів, то можливо обвинувачення буде знято з нього саме через слова Байдена. Урок, який можна винести з цього, полягає в тому, що органи влади не повинні звикати до практики обговорення потенційних злочинців у таких конкретних словах [як у випадку з висловлюваннями Байдена], оскільки це може загрожувати майбутнім судовим процесам за цими фактами.
Своєю чергою коментарі Президента України Володимира Зеленського щодо російських воєнних злочинів і злочину геноциду представляють дещо унікальну проблему для презумпції невинуватості. Його роль у цій ситуації складна, оскільки він одночасно є представником влади та жертвою ситуації. Як потерпілий він може говорити, що хоче і як хоче, однак як посадова особа держави його заяви про винуватість росіян у вчиненні злочинів можуть порушувати презумпцію невинуватості. Поки що це не є проблемою, оскільки він уникав ідентифікації конкретних підозрюваних, тобто його заяви не досягли необхідного рівня конкретності.
Висновок
Світові лідери та інші органи влади відповідно до своїх обовʼязків зобов’язані постійно публічно коментувати різноманітні ситуації. Для цього є декілька причин: сприяння міжнародним відносинам і політиці, підтримка жертв воєнних злочинів або щоб показати, що світ стежить за ситуацією. Є спосіб як зробити ці коментарі та досягти цих цілей, не порушуючи презумпцію невинуватості. Використання таких слів, як «передбачуваний», «підозрюваний» або «ймовірно», не применшує ваги того, що сталося, чи означає, що ситуація не сприймається серйозно, вони лише залишають питання кримінальної відповідальності відкритим для подальшого вирішення у судовому порядку.
Загалом суди не бажають констатувати порушення презумпції невинуватості через публічну заяву про винуватість особи, але це не означає, що це неможливо. Якщо ми серйозно ставимося до кримінального переслідування за будь-які міжнародні злочини, які були або можуть бути скоєні під час збройного конфлікту в Україні, потрібно бути обережними у публічних висловлюваннях про ці інциденти. Предʼявлення публічних обвинувачень, розмірковування на тему, які механізми притягнення до відповідальності могли б бути задіяні, залишається в межах допустимого. Неприпустимими є висловлювання, які прямо чи опосередковано вказують на те, що рішення про кримінальну відповідальність особи вже прийнято. Мова, яка використовується для обговорення таких звинувачень, є важливою. Коли орган влади заявляє про винуватість конкретних осіб, це може порушити презумпцію невинуватості в майбутньому судовому розгляді. Якщо ж це трапиться і правосуддя не відбудеться саме з причини порушення презумпції невинуватості, то це буде розчаруванням для всіх, оскільки виключає ці звинувачення з судового процесу або припиняє його зовсім.
_
[1] «Жахливі злочини» або «звірства» усталений в публіцистиці переклад «atrocity crimes». Водночас з юридичної точки зору мова йде про найсерйозніші порушення міжнародного гуманітарного права – прим. перекладача.
[2] Мова йде саме про члена Парламенту Франції – [French] legislator.