Обмеження доступу до реєстру судових рішень: що думають правники?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Всі права захищені © 2024 JustTalk

Обмеження доступу до реєстру судових рішень: що думають правники?

4 June, 2024

518

Обмеження доступу до реєстру судових рішень: що думають правники?

2 травня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань правової політики повторно розглянув і рекомендував проєкт Закону України № 7033-д[1] до голосування в парламенті. У ньому йдеться про можливості обмеження доступу до інформації та рішень судового реєстру. Зокрема, законопроєктом передбачено, що з мотивів безпеки загальний доступ до судових рішень у кримінальних провадженнях щодо осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації або проти встановленого порядку несення військової служби (статті 109–114-2, 328–337, 402–453-1 Кримінального кодексу України), забезпечується через один рік після дня закінчення (скасування) воєнного стану.

Станом на кінець травня 32 організації закликали[2] Верховну Раду України не ухвалювати цей законопроєкт. На їхню думку, запропоновані зміни суперечать принципам демократичного суспільства та євроінтеграційним зобов’язанням України. У відкритому зверненні організацій зазначено, що створення судового реєстру у 2006 році було важливою частиною адаптації українського законодавства до європейського. І він донині забезпечує прозорість українського судочинства. Обмеження доступу до судових рішень відкине Україну на десятки років назад у демократичному поступі до рівня Росії та Білорусі й становитиме небезпеку для подальшої євроінтеграції.

JustTalk зібрав думки правників із цього приводу.

Ірина Гловюк, докторка юридичних наук, професорка, адвокатка, детально проаналізувала положення запропонованих змін.

Цікавими є пропозиції викласти деякі пункти частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень»: «У текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості» — у такій редакції:

6) найменування органів військового управління, з’єднань та військових частин;

7) адреси місць розташування (фактична адреса місцезнаходження, юридична адреса) та найменування вищих навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

8) адреси місць розташування (фактична адреса місцезнаходження, юридична адреса) та найменування суб’єктів, які входять до складу Державного концерну «Укроборонпром»;

9) адреси місць розташування (фактична адреса місцезнаходження, юридична адреса) та найменування об’єктів критичної інфраструктури;

10) адреси місць розташування (фактична адреса місцезнаходження, юридична адреса) та найменування об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

У цих пропозиціях не уточнено, на який строк чи назавжди не можуть бути розголошені такі відомості, а це суперечить юридичній визначеності.

Більш контроверсійні пропозиції:

2-1. Під час дії правового режиму воєнного стану на території України:

1) з мотивів безпеки, загальний доступ до судових рішень у кримінальних провадженнях щодо осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації або проти встановленого порядку несення військової служби (статті 109–114-2, 328–337, 402–453-1 Кримінального кодексу України) забезпечується через один рік після дня закінчення (скасування) воєнного стану;

2) якщо судовий розгляд відбувався у відкритому судовому засіданні, але розголошення окремої інформації на переконання суду може зашкодити безпеці, суд має право при направленні рішення до Реєстру визначити відповідну інформацію такою, що не підлягає розголошенню (опублікуванню), зокрема:

відомості, що можуть сприяти ідентифікації адреси місць розташування (дислокації) органів військового управління, з’єднань, військових частин, вищих навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

відомості, що можуть сприяти ідентифікації місця проходження (несення) служби військовослужбовцями Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України;

відомості, що можуть сприяти ідентифікації розташування (дислокації) суб’єктів, які входять до складу оборонно-промислового комплексу України;

відомості, що можуть сприяти ідентифікації процесів розроблення, вироблення, модернізації продукції військового призначення, послуг в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і сил оборони.

2-2. З мотивів національної безпеки Державній судовій адміністрації України протягом тридцяти днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання розголошенню окремих відомостей у текстах судових рішень» забезпечити обмеження загального доступу до судових рішень у кримінальних провадженнях щодо осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації або проти встановленого порядку несення військової служби (статті 109–114-2, 328–337, 402–453-1 Кримінального кодексу України), які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Загальний доступ до таких судових рішень відновлюється через рік з дня припинення (скасування) воєнного стану, введеного на території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Контроверсійність цих пропозицій:

Частина цих відомостей без будь-якого судового розсуду становить ризики загрози національній безпеці. Тому їх доречно розмістити в статті 7 і лише уточнити строки відсутності доступу. Ідеться про відомості, викладені в підпункті 2 пункту 2-1.
Не зрозуміло, навіщо потрібна опція «закривати» загальний доступ до судових рішень у кримінальних провадженнях щодо осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації або проти встановленого порядку несення військової служби (статті 109–114-2, 328–337, 402–453-1 Кримінального кодексу України). Якщо вони ухвалювалися в закритому судовому розгляді, то діє норма статті 2 Закону: «Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення». Якщо підстав закритого судового розгляду недостатньо, щоб захистити інтереси національної безпеки, то потрібні зміни до статті 27 Кримінального процесуального кодексу України, а не до Закону.
У пропонованій редакції Закону судам надана надмірна дискреція в питанні визначення потреб безпеки (до речі, навіть не вказано — чиєї), без урахування думки учасників провадження, що не корелює з юридичною визначеністю.
«Закриття» загального доступу до судових рішень у кримінальних провадженнях негативно вплине на судову практику, правничу науку та освіту. Якщо зараз існує можливість зрозуміти послідовність судової практики з питань кваліфікації та процесуальних питань, то в разі ухвалення пропонованих змін це буде ускладнено, якщо взагалі можливо. Тобто і обвинувачення, і захист втратять можливість посилювати свої позиції наявною судовою практикою. Що стосується правничої науки, яка досліджує питання кваліфікації, розслідування, судового провадження щодо цих діянь, то вона за відсутності доступу до актуальної практики втратить можливість давати рекомендації для практики, що знизить соціальну значущість наукових результатів і перешкодить внеску науковців у правничу політику. Цього допустити не можна. Те саме стосується й підготовки здобувачів правничої освіти: викладачі, позбавлені доступу до судової практики, не будуть здатні забезпечити формування в здобувачів знань і навичок, пов’язаних із практикою стосовно кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації або проти встановленого порядку несення військової служби (статті 109–114-2, 328–337, 402–453-1 Кримінального кодексу України).
Не зрозуміло, навіщо потрібна ретроактивність змін у тих судових рішеннях, які вже є в доступі та які всі, кому було потрібно, уже встигли побачити.

Як видається, у цій сенситивній царині ще потрібно шукати баланс інтересів безпеки й доступу до судових рішень, щоб у результаті негативних наслідків змін не виявилося більше, ніж позитивних.

Катерина Котельва, суддя Галицького районного суду м. Львова, вважає, що трапляються випадки, коли обмеження широкого доступу до рішень суду може бути виправданим у демократичному суспільстві.

Будь-яке завдання потребує різних ракурсів аналізу та зважування всіх варіантів його розв’язання задля віднайдення найкращого рішення. Тому хочу навести деякі аргументи на користь обмеження доступу до текстів судових рішень у певних категоріях справ на період війни, розуміючи при цьому важливість відкритості реєстру судових рішень і необхідності громадського контролю за результатами судового розгляду, відсутність якого — небезпечна стежка, яка веде до свавілля держави.

Стаття 6 Конвенції допускає обмеження публічності в інтересах національної безпеки або якщо вона може зашкодити інтересам правосуддя. Зупинюся на двох прикладах судових справ, які, на мій погляд, свідчать про доцільність обмеження доступу до судових рішень із метою захисту національної безпеки та інтересів правосуддя в контексті війни.

1

Справи про колабораційну діяльність (стаття 111-1 Кримінального кодексу України). Питання покарання наших громадян за співпрацю з окупантом сьогодні лежить у площині державної політики, збалансованість і виваженість якої — питання національних інтересів України. Чи може суд виправдати колаборанта? У демократичній державі певний відсоток виправдувальних вироків є цілком нормальним результатом незалежного правосуддя. Чи відповідає національним інтересам України оприлюднення таких вироків? Це складне питання, адже криміналізація колабораціонізму відіграє роль запобіжника проти співпраці місцевого населення з окупантом. Вважаю, що обмеження доступу до вироків у цій категорії справ сприятиме незалежному й безсторонньому правосуддю та відповідатиме інтересам національної безпеки України.

2

Другий приклад стосується справ про ухилення від мобілізації через релігійні переконання (стаття 336 Кримінального кодексу України). Право на свободу думки, совісті та релігії — основоположне право людини, яке гарантує стаття 9 Конвенції. Водночас звільнення від відповідальності особи, яка відмовилася виконувати свій конституційний обов’язок захищати Батьківщину з релігійних міркувань, безумовно, деморалізує інших військовослужбовців і може шкодити мобілізаційним заходам. Не треба пояснювати, що успішність мобілізації сьогодні безпосередньо впливає на результати війни. Закритий реєстр у цій категорії справ міг би виправити ситуацію.

Тож тимчасові заходи щодо обмеження публічного доступу до реєстру судових рішень у певних категоріях справ сприятимуть національним інтересам України, незалежному правосуддю та дотриманню прав людини.

Павло Демчук, доктор філософії, юридичний радник Transparency International Ukraine, убачає небезпеку та загрози в таких обмежувальних заходах.

Доступ до судових рішень — важливе досягнення України, яке сприяє демократичній підзвітності судової влади. Він дозволяє оцінювати роботу слідства та прокуратури, у тому числі в напрямі кримінального переслідування корупції.

Адміністратор реєстру судових рішень (ДП «ІСС») на виконання постанов слідчих обмежив доступ до 15 517 судових рішень Вищого антикорупційного суду (станом на 16 квітня 2024 року). Звісно, витоку інформації потрібно протидіяти, але невизначеність положень законопроєкту дозволяє зловживання. Така дискреція непропорційна для досягнення задекларованої мети

Ірина Кузіна, адвокатка, висловила занепокоєння, що такі «тимчасові» заходи можуть насправді стати довготривалими, а також призвести до інших зловживань.

Ми не знаємо, коли дія воєнного стану буде припинена. Тому я б не розглядала запропоновані в новій редакції пункти 2-1 і 2-2 статті 11 Закону України «Про доступ до судових рішень» як тимчасові.

З 2014 року існує практика, коли органи правопорядку навмисно вдаються до надмірної кваліфікації та інкримінують особі злочин проти національної безпеки, якого насправді не було, поряд з іншими складами кримінальних правопорушень. Таке роблять заради застосування до особи безальтернативного тримання під вартою, з метою непублічного кримінального провадження тощо. Законопроєкт № 7033-д лише сприятиме подібним зловживанням, і ми отримаємо ще більше необґрунтованих підозр у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки.

Що ж до військових кримінальних правопорушень і злочинів проти забезпечення мобілізації, то ми отримаємо: 1) групу юристів, які мають досвід ведення лише такої категорії справ, і тільки вони знатимуть судову практику (soft law) із цього питання; 2) суддів, які спілкуються щодо цієї категорії справ з обмеженим колом юристів і не піддаються громадському контролю у своїх рішеннях; 3) громадян, які мотивовані звертатися саме до таких юристів і які, зважаючи на свої вітальні страхи, можуть піддатися вимаганням неправомірної вигоди або ж почуватися так, ніби вони перебувають у ситуації вимагання.

Тож, на мій погляд, ухвалення законопроєкту № 7033-д у цій частині призведе до зростання корупції. А висновки Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики мене здивували.

[1] https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41159

[2] https://zmina.ua/statements/zaklykayemo-verhovnu-radu-ne-pryjmaty-zakonoproyekt-%E2%84%96-7033-d-yakyj-obmezhuye-dostup-do-sudovyh-rishen/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR15MF0Kf8oNE91Q0Fzn3OxEvT-wsesFW0UBvHKiLHljS0Jos3U7cin1Dl4_aem_AaNgIZLfyxzpbfkNBaabFPDxjVIHGZx7XUIpfulNIYg5opoNuMXwHhsxwfEdGHczCJXC215zRu60ZuAT-p75DKD6