Підслідність — як форма оптимального управління досудовим розслідуванням

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Підслідність — як форма оптимального управління досудовим розслідуванням

«Підслідність» кримінальних правопорушень різним органам досудового розслідування, визначена статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), за своєю метою і завданням повинна слугувати, з одного боку, покращенню ефективності діяльності органів досудового розслідування, включно з їхньою певною спеціалізацією у сфері досудового розслідування окремих видів/складів таких правопорушень, а з іншого — сприяти якісному відомчому управлінню та міжвідомчій координації органів досудового слідства прокуратурою відповідно до завдань, передбачених чинним законодавством.

Володимир Сущенко

18 серпня, 2023

1159

Підслідність — як форма оптимального управління досудовим розслідуванням

Окрім того, є певні підстави припускати, що, за задумом авторів багатофункціональної та багаторівневої «підслідності», створюються умови для запобігання можливим зловживанням органами досудового слідства і прокуратури в частині умисного зволікання із досудовим розслідуванням або ж відсутності належного контролю чи створення певних корупціогенних ризиків у їхній діяльності.

Аналіз «законодавчої (за статтею 216 КПК України) підслідності» та її реалізації в практиці органів досудового розслідування й процесуального керівництва прокуратурою свідчить, що заявлені мета і завдання такої підслідності далекі від оптимальної ефективності діяльності цих органів.

В Особливій частині Кримінального кодексу України (ККУ), за моїм підрахунком (незначну помилку в цьому підрахунку не виключаю!..), міститься 339 порядкових номерів статей/складів кримінальних правопорушень (109–447), з яких на сьогодні виключені 25 порядкових номерів статей/складів і додано 96 порядкових номерів статей/складів кримінальних правопорушень з індексами від 1 до 6. Таким чином, ККУ на сьогодні містить усього 335 статей/складів кримінальних правопорушень.

Зазначені склади злочинів за «законодавчою підслідністю» розподілені аж між П’ЯТЬМА органами досудового розслідування за різними критеріями, що включають:

Обов’язкові:

склад, тобто кримінально-правову характеристику певного кримінально караного діяння;
спеціальних суб’єктів (підозрюваних / обвинувачених осіб) вчинення такого діяння.

Факультативні:

розмір предмета кримінального протиправного посягання;
розмір заподіяної шкоди.

При цьому зазначені критерії використані законодавцем не для всіх П’ЯТИ органів досудового розслідування (чомусь?!).

Так, слідчі Національної поліції (НПУ) повноважні розслідувати практично всі склади кримінальних правопорушень, що не віднесені до компетенції НАБУ, ДБР, СБУ, БЕБ. Критерій «спеціальний суб’єкт» вчинення цих правопорушень з метою організації розслідування злочинів слідчими НПУ не передбачений.

Слідчі / детективи ДБР також повноважні розслідувати практично всі склади кримінальних правопорушень, окрім ОДНОГО — за статтею 422 ККУ (Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості). Водночас для їхніх повноважень у частині розслідування вчинених правопорушень передбачено додаткову умову — наявність спеціального суб’єкта вчинення діяння. Необхідно зауважити, що перелік посад спеціальних суб’єктів потенційно сягає декількох сотень і відповідно тисяч державних службовців, які їх обіймають!

Детективи НАБУ мають обмежені повноваження — лише щодо розслідування корупційних діянь. Водночас для них також діє критерій наявності спеціального суб’єкта вчинення таких діянь. Перелік посад, які можуть обіймати потенційні підозрювані / обвинувачені в корупційних злочинах, становить декілька десятків (можливо, і сотень?) і відповідну кількість державних службовців і прирівняних до них осіб, які такі посади обіймають!

Слідчі СБУ розслідують відносно незначну кількість окремих видів злочинів (стан війни в країні суттєво змінив цю ситуацію в бік кількісного збільшення відповідних подій / фактів). Додаткового обов’язкового критерію відносно суб’єкта вчинення діяння для слідчих СБУ законодавством не передбачено.

Слідчі БЕБ мають повноваження розслідувати найменшу кількість складів злочинних діянь. При цьому всі ці діяння пов’язані зі спеціальним суб’єктом — платником податків, яких потенційно десятки (або сотні) тисяч!

Неоднозначність запроваджених критеріїв при формуванні «підслідності» та застосування їх «суміші» для П’ЯТИ органів досудового розслідування створює, на моє (упевнений, що не тільки моє!..) переконання, неабиякі складнощі й непорозуміння у функціонуванні цих органів і процесуальному керівництві їхньою діяльністю єдиною системою органів прокуратури.

До таких складнощів і неузгодженостей треба віднести насамперед проблеми, що виникають у слідчих / детективів НПУ, ДБР і НАБУ, адже на момент початку досудового розслідування (реєстрації заяви / повідомлення у ЄРДР) далеко не завжди (практично в 90 % випадків!) є однозначна інформація про «спеціального суб’єкта / підозрювану особу» та «розмір предмета злочину і завданої шкоди».

У результаті це уможливлює неумисне або умисне порушення «правила підслідності», що призводить часто-густо до втрати оперативності в розкритті й розслідуванні кримінального правопорушення «по гарячих слідах» або ж до штучного зволікання з розслідуванням та ухвалення не завжди належним чином умотивованого рішення прокурора про передачу матеріалів кримінального провадження відповідному органу «за підслідністю». До цього також можуть додаватися причини оціночного критерію «неефективного досудового розслідування», що розв’язуються лише шляхом використання дискреційних повноважень прокурора, які часто-густо перебувають під впливом або тиском «зовнішніх факторів».

Такі самі причини неузгодженостей виникають у діяльності детективів НАБУ та слідчих СБУ. Яскравим прикладом такої «неузгодженості» останнім часом, зокрема, стали кримінальні провадження щодо подій, учасником яких є особи з різним рівнем «спеціального професійного статусу».

Окрім «непорозумінь і суперечок» у визначенні категорії «підслідності» кримінальних правопорушень, що постійно виникають між окремими органами досудового розслідування і прокуратурою (яка забезпечує процесуальне керівництво ВСІМА кримінальними провадженнями, що здійснюють усі слідчі та дізнавачі України), чинна в КПК України «підслідність» створила додаткові проблеми для судової гілки влади як на стадії судового контролю за досудовим розслідуванням, так і на стадії судового процесу «по суті обвинувачення». Судова практика в таких ситуаціях неоднозначна й часом суперечлива, що в підсумку негативно впливає на ефективність усієї системи правосуддя.

Аналіз стану «підслідності» та ефективності кримінальної юстиції з огляду на практичний досвід і результати наукових досліджень дозволяє висловити пропозиції щодо можливих шляхів розв’язання наявних проблем.

По-перше, відповідно до загальної концепції КПК України необхідно здійснити диференціацію/розподіл «підслідності» фактів/подій кримінальних правопорушень між різними органами досудового розслідування на етапі «початку досудового розслідування» (стаття 214 КПК України) лише за одним критерієм — «об’єктивної сторони складу можливо вчинених злочинів», передбаченим Особливою частиною ККУ, тобто за первинною характеристикою ознак події кримінально караного діяння (наприклад, насильницька смерть і спричинення тілесних ушкоджень; крадіжка; привласнення або розтрата чужого майна і майнових цінностей; зловживання владними повноваженнями тощо).

Критерії суб’єктності та розмірів спричиненої шкоди / завданих збитків та розмірів предмета злочинної діяльності не повинні братися до уваги до моменту отримання слідчим (детективом) / прокурором неспростовних (для процесуального керівника) фактичних даних про наявність реальних ознак цих критеріїв. Після отримання таких фактичних даних процесуальний керівник / керівник органу прокуратури повинен мати безумовні дискреційні повноваження для можливої та необхідної передачі матеріалів кримінального провадження до іншого (спеціального / профільного) органу досудового розслідування або ж створення змішаної (слідчі / детективи різних ОДР) слідчо-оперативної групи для продовження і завершення досудового розслідування такого діяння.

По-друге, з огляду на реалії функціонування нашої системи кримінальної юстиції не виключаю законодавчого врегулювання можливого погодження рішення процесуального керівника щодо подальшого, після отримання належної інформації про окремих спеціальних суб’єктів підозрюваної особи / осіб (зокрема, державні службовці групи «А» та прирівняні до них особи) або особливо великого розміру заподіяної шкоди / предмета кримінального правопорушення, визначення «підслідності» та/або створення «змішаної слідчо-оперативної групи» — за погодженням з керівником органу прокуратури або Генеральним прокурором чи його заступниками.

По-третє, потрібно законодавчо закріпити заборону судам відхиляти отриману законними методами й способами під час досудового розслідування доказову інформацію лише на підставі того, що вона була здобута «не тим органом досудового розслідування», за яким у КПК України формально був закріплений певний склад кримінального правопорушення. Відхиляти має сенс і треба доказову інформацію/докази, якщо вона здобута із суттєвим порушенням процедур та конституційно-конвенційних прав і свобод людини, передбачених КПК України.

По-четверте, розглянути можливість створення при Офісі Генерального прокурора «Єдиного комунікаційного центру» для реєстрації всіх заяв і повідомлень про вчинене кримінальне правопорушення та ухвалення рішень про початкову/попередню кримінально-правову кваліфікацію «очевидної події кримінального правопорушення» та направлення матеріалів кримінального провадження для подальшого досудового розслідування відповідному органу досудового слідства чи дізнання. Окрім того, на цьому етапі може бути також ухвалено рішення про необхідну «дослідчу перевірку» інформації про «неочевидні кримінальні правопорушення», які містяться у відповідній заяві / повідомленні, з метою виявлення відповідних ознак події правопорушення.

По-п’яте, наявність п’яти органів досудового слідства створює додаткові складнощі для: а) оптимізації їх «підслідності», чисельності та організації їх взаємодії поміж собою; б) ефективного процесуального керівництва їхньою діяльністю. Вважаю, що оптимальним варіантом може бути наявність одного-двох органів досудового слідства у формі: а) самостійного Слідчого комітету як органу виконавчої влади, підпорядкованого Кабінету Міністрів України, з внутрішньою організаційно-правовою спеціалізацією за запропонованим вище підходом до «підслідності» та б) самостійного управління/комітету в структурі центральних органів виконавчої влади з досудового розслідування кримінальних правопорушень, що посягають на оборону і національну безпеку країни. Така структура цілком відповідала б структурі органів прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво й прокурорський нагляд у сфері досудового розслідування й профілактики кримінальних правопорушень[1].

На мою думку, запропоновані заходи можуть значно підвищити якість управління досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень і його ефективність, що позитивно вплине на якість кримінального правосуддя й підвищення довіри громадян і суспільства до системи кримінальної юстиції.

Порівняльна таблиця підслідності кримінальних правопорушень на етапі реєстрації заяви або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР

[1] Протидію кримінальним правопорушенням можна певною мірою порівняти з веденням бойових дій нашими ЗСУ проти рашистів, які вимагають єдиного керівництва з єдиного центру та координацію всіх зусиль на театрі війни. Кулак завжди більш потужний засіб протидії насильству, ніж п’ять розчепірених пальців однієї руки…

підслідність

Схожі статті

Заяви про злочини: реєструвати чи фільтрувати? Discussion paper

5 тез про проблеми організації початку досудового розслідування