Поріг криміналізації — де він проходить?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Поріг криміналізації — де він проходить?

У практиці кримінального права питання про момент, з якого поведінка особи стає кримінально караною, традиційно пов’язується з настанням шкідливих наслідків. Втім, у справах про державну зраду така логіка не завжди працює. За відсутності вибухів, атак чи прямих вказівок може йтися про дії, що вже створюють реальну загрозу державній безпеці. У таких умовах визначення порогу криміналізації набуває особливого значення. Саме він дозволяє відмежувати необачну поведінку від усвідомленої участі у підривній діяльності та окреслити межу, після якої держава має реагувати засобами кримінального права.

Тимур Коваль

20 лютого, 2026

208

Поріг криміналізації — де він проходить?

Уявіть смартфон, де у вкладці месенджера закріплено діалог із представником спецслужб держави-агресора. У ньому немає чітких наказів підірвати чи вбити. Поки що це лише обмін побутовими деталями, уточнення локацій або просто регулярне «я на зв’язку». Тут виникає фундаментальна правова дилема: чи є злочином саме лише перебування в режимі очікування ворога, якщо детонатор ще не натиснуто.

У реаліях сучасної війни межа між приватною комунікацією й агентурною роботою стає майже невидимою. Держава опиняється перед жорстоким вибором: чекати на реальну трагедію чи катастрофу, щоб отримати беззаперечні докази, чи діяти на випередження, коли механізм підривної діяльності лише проходить пусконалагоджувальні роботи. Це питання про поріг кримінальної відповідальності, де безпека кожного громадянина прямо залежить від здатності правоохоронної системи зупинити зрадника за крок до вибуху.

Згідно зі статтею 111 Кримінального кодексу України державна зрада має формальний склад. Це означає, що злочин вважається закінченим не з моменту настання тяжких наслідків — авіаудару, підриву саморобного вибухового пристрою, активної роботи диверсійно-розвідувальних груп — а з моменту вчинення конкретних дій на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Як фахівець наголошую: включення особи до контрольованої комунікаційної взаємодії з представником держави-агресора утворює об’єктивну сторону складу злочину, оскільки створює реальну загрозу охоронюваним законом національним інтересам України. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації за ст. 111 ККУ. Коли особа усвідомлено стає частиною комунікаційної мережі ворога, вона перестає бути суб’єктом власної волі. Заступник Голови Касаційного кримінального суду у складі ВС Наталія Антонюк слушно зазначає: «Стратегія національної безпеки України на сучасному етапі повинна реалізовуватися за принципом “безпека держави — безпека людини”. Не слід применшувати значення держави як об’єкта кримінально-правової охорони, оскільки незахищена держава не здатна захистити права і свободи своїх громадян».

Логіку криміналізації підготовчих дій найкраще ілюструє аналогія з офісним центром. Якщо працівник за вказівкою сторонньої особи щодня залишає відчиненими двері чорного ходу або передає графік обходу охорони, він може стверджувати: «Я нічого не вкрав». Проте фактично він уже став частиною злочинного механізму, системно усуваючи перешкоди для агресора. У контексті підривної діяльності цей «внесок» виглядає як створення умов для ворога:

Створення каналу витоку інформації: навіть передача дрібниць формує повнішу розвідувальну картину.

Зниження бар’єрів безпеки: ворог отримує змогу діяти в середовищі, яке особа зробила вразливим.

Усунення ризиків для виконавця: логістична чи побутова допомога дозволяє агресору діяти максимально ефективно й приховано.

У межах змагального процесу доказування часто розгортається парадокс соціальної вразливості. Захист апелює до того, що підсудний — жертва маніпуляцій, людина з обмеженою освітою чи фінансовими проблемами, якою «просто скористалися». Мовляв, це не дія, а стан введеної в оману людини. Однак з позиції контррозвідки і правового реалізму ситуація виглядає інакше. Саме ці фактори — відсутність критичного мислення та готовність працювати за мізерну винагороду — роблять з особи ідеальний і небезпечний інструмент. Вразливість не виправдовує, а підвищує об’єктивний ризик. Коли особа потрапляє в керований канал впливу, де куратор задає рамки поведінки, вона добровільно стає частиною підривного механізму. Держава карає не за можливість злочину, а за свідоме надання себе в розпорядження ворога як ресурсу.

Аналіз судової практики підтверджує, що сторона обвинувачення тяжіє до класичних складів злочинів, передбачених ст. 111 ККУ. Це демонструють приклади, наведені нижче.

Одеський кейс

Колишній правоохоронець за вказівкою кураторів встановив фотопастки вздовж залізничних колій. Камери здійснювали відеозапис і в режимі реального часу транслювали переміщення військових вантажів. Це класичне усунення перешкод для розвідки ворога.

Харківський кейс

Експрацівниця «Укрпошти» не лише передавала координати ЗСУ, а й повідомляла відстань між населеними пунктами області та звітувала про місця влучань для корегування вогню. Такий ретельний підхід свідчить про глибоку інтеграцію в підривну роботу.

Сумський кейс

Суд встановив, що обвинувачений Т., виконуючи завдання співробітника спецслужби РФ, збирав розвіддані про місця розташування військовослужбовців, правоохоронців, а також військової техніки в місті. Зібрану інформацію, разом із відмітками в Google Maps, він передавав представнику держави-агресора за допомогою месенджера Telegram.

Менш поширеними є судові рішення, у яких склад злочину, передбачений ст. 111 ККУ виражається у вчиненні некласичних дій:

Обвинувальний вирок Жовтневого районного суду м. Харкова

Обвинувачена підтримувала контакт із представником ЗС РФ, передавала відомості про влучання та переміщення техніки.

Позиція захисту: інформація була у відкритому доступі, шкоди державі не завдано; фото РСЗВ БМ-21 «Град» не створювала, а використовувала з інтернет-джерел; спілкування здійснювала з метою сприяння виїзду родичів через РФ; передані дані мали характер дезінформації.

Обвинувальний вирок Галицького районного суду м. Львова

Суд встановив, що військовослужбовець ОСОБА_7 у період з вересня 2023 року по січень 2024 року, перебуваючи в місцях відбування покарання, умисно поширював у соцмережі «Однокласники» матеріали з виправдовуванням і глорифікацією збройної агресії РФ проти України, а також, діючи з корисливих та ідеологічних мотивів, надав співробітнику ФСБ РФ згоду на допомогу в підривній діяльності: отримав завдання щодо фотографування об’єктів критичної інфраструктури м. Львова, залучив до його виконання дружину, отримав грошові кошти на витрати й технічні засоби.

Поряд з цим, позиція Верховного Суду є непохитною: допомога в підривній діяльності може полягати в «сприянні можливим чи дійсним зусиллям» ворога. Це включає навіть ті дії, що здаються допоміжними. Ключовим правовим орієнтиром тут є Постанова ККС ВС від 13.03.2024 у справі № 953/3558/22. Суд підкреслив: надання допомоги полягає в сприянні зусиллям ворога заподіяти шкоду, що може проявлятися в будь-яких діях, які полегшують підривну діяльність.

Логічним є запитання: чому не використовувати для кваліфікації підготовчих дій потенційного злочинця ст. 14 ККУ? Однак між теорією кримінального закону і практикою його застосування лежить величезна прірва. Для такої обережності в сторони обвинувачення є вагомі аргументи, адже для обвинувачення особи у вчиненні злочину, покарання за вчинення якого передбачає довічне позбавлення волі, стороні захисту не бажано мати козир у вигляді аргументу про те, що злочин «міг бути і не вчинений» чи «дій обвинуваченого замало для реального доведення злочину до кінця».

Головний конфлікт полягає в питанні, чи є це вже кримінально значущою участю, чи лише «необачною поведінкою». Суди визначають межу за сукупністю ознак участі особи в керованій взаємодії:

Стабільність та усвідомленість контакту: це не випадкова відповідь у чаті з ботом, а тривалий зв’язок із представником ворожої структури.
Прийняття ролі: особа розуміє, кому вона допомагає, і погоджується на цю роль.
Виконання тестових дій: передача мінімальної інформації для перевірки каналу зв’язку.
Готовність діяти за сигналом: підтверджена згода виконати завдання в майбутньому. Коли ці елементи наявні, ми маємо справу не з думками, а з реальним внеском у створення загрози національній безпеці.

Підривна діяльність у часи війни починається не з детонатора, а з контролю над свідомістю і поведінкою. Якщо правосуддя чекатиме на момент фактичного вибуху чи ракетного удару, воно ризикує перетворитися на інструмент ретроспективної фіксації шкоди, а не на механізм попередження і захисту. Сьогодні кримінальна юстиція змушена бути проактивною. Ми стоїмо перед фундаментальним вибором: що важливіше в часи війни: зберегти стерильну чистоту класичної доктрини права чи застосовувати норми закону так, щоб він міг розпізнати й зупинити злочинний механізм ще на етапі його збірки. Відповідь на це питання визначає, чи зможе держава взагалі вижити, щоб продовжувати дискусії про право.

національна безпека судова практика злочин розслідування воєнних злочинів

Схожі статті

Угоди в справах про корупційні кримінальні правопорушення: це зрада?

Державна зрада (ст. 111 КК України) vs. колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України) у розрізі відповідальності суддів і правоохоронців в окупації