Посилення інституційної спроможності Ради прокурорів України в системі гарантій незалежності прокуратури

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Посилення інституційної спроможності Ради прокурорів України в системі гарантій незалежності прокуратури

Валерій Жидков

2 October, 2026

Посилення інституційної спроможності Ради прокурорів України в системі гарантій незалежності прокуратури

Сучасний етап розвитку прокуратури України характеризується структурним оновленням, посиленням вимог до її незалежності, об’єктивності та справедливості, а також необхідністю забезпечення належних гарантій професійної діяльності прокурорів.

У європейському правовому просторі одним із механізмів забезпечення незалежності прокурорів є прокурорське самоврядування, покликане брати участь у вирішенні питань професійної кар’єри, оцінювання, дисциплінарної відповідальності й захисту їхніх прав. У частині держав-членів Ради Європи в системі прокуратури діють ради прокурорів або інші колегіальні органи, які беруть участь у вирішенні зазначених питань.

Консультативна рада європейських прокурорів (далі — КРЄП) і Венеціанська комісія розглядають ради прокурорів як експертні інституційні опори прокурорського самоврядування, що забезпечують демократичну легітимність відповідної системи [1].

В Україні прокурорське врядування запроваджено з урахуванням європейських підходів до організації прокуратури. Закон України «Про прокуратуру» закріплює незалежність прокурора від будь-якого незаконного впливу, тиску чи втручання під час здійснення функцій прокуратури, а КПК України визначає самостійність прокурора в процесуальній діяльності в межах наданих йому повноважень [2; 3].

Саме в такій законодавчій логіці була сформована Всеукраїнська конференція прокурорів і Рада прокурорів України (далі — РПУ, Рада), яка розпочала функціонування у 2016 році. Їх запровадження мало на меті сформувати внутрішній механізм гарантування незалежності прокурорів і самостійного вирішення професійних питань прокурорською спільнотою.

У цьому контексті особливого значення набуває діяльність Ради прокурорів України як органу, покликаного забезпечувати безсторонність прокурорів, захищати їхні професійні права й інтереси, а також формувати належні умови функціонування прокуратури.

РПУ є вищим органом прокурорського самоврядування в період між всеукраїнськими конференціями прокурорів та колегіальним органом, покликаним реалізовувати самоврядні функції в межах установленої компетенції.

До складу РПУ входять п’ятнадцять осіб: два представники прокурорів від Офісу Генерального прокурора, один прокурор від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, п’ять прокурорів від обласних прокуратур, п’ять прокурорів від окружних прокуратур і два науковці, призначені з’їздом представників юридичних закладів вищої освіти й наукових установ [2].

Членів РПУ від органів прокуратури обирає Всеукраїнська конференція прокурорів за результатами таємного голосування. Така модель забезпечує представництво різних рівнів прокуратури, однак сама собою вона не гарантує відкритості попереднього відбору кандидатів.

Участь представників юридичних закладів вищої освіти та наукових установ сприяє плюралізму й відкритості під час вирішення питань Радою. Вона також може забезпечувати системне бачення процесів, пов’язаних з кадровою політикою, загрозами незалежності прокурорів і стратегічними напрямами розвитку прокуратури.

Строк повноважень члена РПУ становить п’ять років без права повторного обрання. Такий строк забезпечує стабільність роботи, однак потребує поєднання з гарантіями автономії членів Ради й належним ресурсним забезпеченням.

Повноваження РПУ можна умовно поділити на кілька функціональних блоків:

кадрові повноваження. РПУ вносить рекомендації щодо призначення прокурорів на адміністративні посади, а також їх звільнення у випадках, передбачених Законом України «Про прокуратуру»;
участь у формуванні конкурсної комісії для проведення конкурсу на обіймання адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі;
забезпечення незалежності й захисту прокурорів;
взаємодія з органами державної влади і місцевого самоврядування;
контрольні й попереджувальні повноваження. РПУ контролює виконання рішень органів прокурорського самоврядування і надає роз’яснення щодо додержання вимог законодавства про врегулювання конфлікту інтересів у діяльності прокурорів, голови або членів відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.

Водночас чинна модель повноважень РПУ не містить достатніх інструментів участі в управлінні ресурсами системи прокуратури, у системному забезпеченні прозорості й комунікації, підвищенні якості правосуддя й професійному розвитку прокурорів, які КРЄП рекомендує розширювати [1].

Отже, формально закріплений обсяг повноважень не може бути єдиним критерієм забезпечення спроможності РПУ. Важливими є також процедури реалізації повноважень, організаційна автономія, ресурсне оснащення й механізми ухвалення і виконання рішень та контролю за результатами конкурсних процедур.

Практичний вплив діяльності РПУ доцільно оцінювати за двома взаємопов’язаними напрямами: внутрішнім — щодо розвитку прокурорського врядування й органів прокуратури, і зовнішнім — щодо внеску в розбудову архітектури правосуддя та довіри до органів правопорядку.

З огляду на ієрархічну побудову прокуратури, істотний вплив на професійне середовище мають керівники різних рівнів, які формують управлінську вертикаль та організаційний клімат. За таких умов самоврядні механізми повинні створювати реальні гарантії професійного розвитку й рівного доступу до адміністративних посад за об’єктивними критеріями і за результатами конкурсних процедур.

Важливим елементом такої моделі має стати визначення критеріїв професійної компетентності, доброчесності й управлінських якостей кандидатів. Ці критерії мають бути публічними та застосовуватися до всіх кандидатів однаково.

Окремого врегулювання потребує питання конкурсного відбору в обласні прокуратури й Офіс Генерального прокурора. Відновлення таких процедур сприятиме забезпеченню рівних можливостей для прокурорів, які пройшли різні етапи реформування органів прокуратури та атестаційних оцінювань. Це питання також пов’язане з міжнародними зобов’язаннями України, а лідерська роль у законодавчому ініціюванні або підтримці відповідних змін може належати саме РПУ.

Посилення ролі РПУ може вплинути й на зовнішні процеси розвитку архітектури правосуддя. Прозоре й справедливе вирішення самоврядних питань, а також захист автономії прокурора наближатимуть рівень його незалежності до рівня незалежності судді, що сприятиме неупередженості прокурорів і дотриманню прав людини в кримінальному провадженні.

Тож зміцнення РПУ слід розглядати не лише як внутрішньоорганізаційне питання прокуратури, а і як складову частину системи правосуддя та реалізації принципу верховенства права, оскільки її посилення має наслідком збільшення гарантій неупередженості прокурорів.

Це також має сприяти дотриманню стороною обвинувачення вимог Європейської конвенції з прав людини як джерела національного законодавства під час правозастосування.

Практика функціонування РПУ після її запровадження свідчить, що закріплений законом статус не був достатньою мірою підкріплений законодавчими, організаційними й ресурсними механізмами. У професійному середовищі її діяльність оцінюється стримано, зокрема через формалізацію кадрової ролі й недостатню видимість результатів роботи у сфері захисту незалежності прокурорів і розвитку їхніх професійних та соціальних гарантій.

Додатковою проблемою тривалий час була відсутність системного об’єктивного оцінювання діяльності РПУ. Якщо немає визначеної законом процедури звітування й аудиту, складно забезпечити регулярну самооцінку і зовнішню оцінку ефективності роботи Ради.

Водночас Звіт про виконання завдань органів прокурорського самоврядування за 2021–2026 роки, підготовлений до Всеукраїнської конференції прокурорів 27–28 серпня 2026 року й оприлюднений на офіційному вебсайті РПУ, свідчить про започаткування позитивної практики публічного звітування [4].

Передумовою цього звіту став функціональний аудит, проведений у 2026 році в межах заходів, пов’язаних з Дорожньою картою з питань верховенства права, за участю міжнародних і національних експертів [5; 6].

За результатами оцінювання операційної діяльності встановлено, що у 2021–2025 роках рішення РПУ переважно стосувалися трьох функцій: надання рекомендацій щодо призначення на адміністративні посади — 410 рекомендацій, у середньому 82 на рік; реагування на повідомлення прокурорів про загрози їхній незалежності — 46 повідомлень, у середньому 9,2 на рік; надання роз’яснень щодо конфлікту інтересів — 7 випадків, у середньому 1,4 на рік [6].

Указані рекомендації не були пов’язані з проведенням конкурсних процедур. Роль РПУ фактично обмежувалася підтвердженням єдиної кандидатури, поданої керівником відповідного органу, шляхом її рекомендації Генеральному прокурору. Рішення Ради щодо рекомендації кандидатів не містили належного обґрунтування чи мотивування [6].

Такий порядок знижує прозорість кадрового процесу і створює ризик формального характеру рекомендацій. Тому кадрова функція РПУ потребує переосмислення через запровадження відкритого добору, визначення критеріїв професійної компетентності й доброчесності, а також надання обґрунтованих і мотивованих рекомендацій за результатами такої процедури.

Аудит також встановив неналежне врахування фактору терміновості під час реагування РПУ на повідомлення прокурорів про загрози їхній незалежності, оскільки їх розгляд переважно здійснювався за регулярним графіком, зокрема у випадках, що потребували невідкладного реагування. Системний моніторинг таких повідомлень також не був належно організований [6].

З огляду на те що захист незалежності прокурорів є однією з центральних функцій прокурорського врядування, зазначені недоліки потребують нормативного й організаційного врегулювання.

За результатами функціонального аудиту функції РПУ умовно поділено на дві категорії. До першої належить забезпечення незалежності прокурорів, удосконалення організаційного забезпечення діяльності прокуратур, питання правового й соціального захисту прокурорів і членів їхніх сімей, внесення пропозицій щодо функціонування прокуратури та контроль за виконанням рішень Всеукраїнської конференції прокурорів. Ці функції загалом оцінено як такі, що виконуються в належний спосіб [6].

Водночас невирішеність питань правового й соціального забезпечення прокурорів, а також окремі законодавчі ініціативи, які можуть негативно впливати на правовий статус і захищеність прокурорів, на нашу думку, свідчать про необхідність подальшого посилення роботи РПУ в цьому напрямі.

До другої категорії віднесено рекомендації щодо кандидатур на адміністративні посади, розгляд звернень про загрози незалежності прокурорів і надання роз’яснень щодо конфлікту інтересів. Саме ці напрями характеризуються обмеженою ефективністю й прозорістю [6]. Зокрема, РПУ не наділена повноваженнями ухвалювати обов’язкові до виконання рішення за результатами розгляду звернень щодо загроз з боку керівництва або колег. Ураховуючи, що основною метою прокурорського самоврядування є захист незалежності прокурорів, необхідність нормативного вдосконалення відповідного механізму не викликає сумнівів.

Кадрові рекомендації також даються без конкурсної процедури й належного обґрунтування відповідності кандидатів визначеним критеріям.

Отже, необхідним є одночасне вдосконалення правового статусу РПУ та її внутрішньої організації. Саме собою розширення повноважень без зміни процедур, ресурсного забезпечення і гарантій автономії членів Ради не сприятиме підвищенню її дієвості.

Окремою проблемою, зазначеною в матеріалах аудиту, є відсутність в РПУ статусу юридичної особи, залежність від секретаріату, який є структурним підрозділом Офісу Генерального прокурора, і відсутність окремого бюджету. Члени Ради здійснюють ці повноваження на додаток до основних службових обов'язків [6], що потенційно створює залежність від керівників органів прокуратури, у яких вони працюють.

Для реальної автономії РПУ потребує окремого організаційного статусу, власного секретаріату, достатніх фінансових і людських ресурсів, а також можливості здійснювати повноваження на постійній основі зі звільненням членів Ради від роботи у відповідних прокуратурах.

Функціональний аудит також зафіксував відсутність відкритої процедури відбору членів РПУ й перевірки їхньої доброчесності, системного оцінювання корупційних ризиків і стратегічного планування [6], що потребує впровадження.

Аудит порушив також питання потенційного об’єднання РПУ і КДКП в єдиний орган врядування, що виглядає перспективним напрямом покращення ефективності. Проте такий варіант потребує окремого дослідження з огляду на необхідність комплексного аналізу розподілу функцій, законодавчих та організаційних засад, а також ризиків надмірної концентрації повноважень.

Водночас навіть без зміни наявної моделі першочерговим завданням залишається створення професійної і прозорої процедури добору кандидатів на адміністративні посади. Доцільним може бути залучення КДКП до організаційного супроводу таких процедур з урахуванням її досвіду проведення відбору прокурорів окружних прокуратур.

За такої моделі РПУ могла б визначати правила добору й критерії оцінювання та давати мотивовані рекомендації, тоді як КДКП забезпечувала б організаційно-технічний супровід окремих етапів відбору. За результатами добору доцільно формувати рейтинг кандидатів із зазначенням критеріїв оцінювання.

Додатковим механізмом підвищення легітимності РПУ може бути попередня перевірка кандидатів на членство в Раді за критеріями професійної компетентності, досвіду, доброчесності й безсторонності. Така процедура повинна бути відкритою, передбачуваною і заснованою на законодавчо визначених правилах. КРЄП орієнтує держави саме на прозорий процес добору членів рад прокурорів, перевірку їхньої кваліфікації, безсторонності та доброчесності, публічне оголошення вакансій і забезпечення рівних можливостей для кандидатів [1].

Окремої уваги потребує статус прокурорів, обраних членами РПУ. Наразі вони продовжують виконувати свої професійні обов’язки у відповідних прокуратурах і перебувають у службовій залежності від керівників. Це створює потенційний ризик впливу під час реалізації ними самоврядних повноважень.

Для зменшення такого ризику доцільно передбачити можливість звільнення прокурорів, членів РПУ, від основних службових обов’язків на строк виконання повноважень у Раді. Одночасно закон має гарантувати після завершення каденції можливість повернення на прокурорську посаду.

Перспективним напрямом посилення ролі РПУ може бути її участь у проведенні добору кандидатів на посаду Генерального прокурора.

Відповідна модель може розглядатися як додатковий інструмент деполітизації процедури призначення Генерального прокурора і посилення ролі прокурорського врядування. Ідеться передусім про попередній професійний добір кандидатів з урахуванням їхніх професійних та управлінських якостей і доброчесності.

Одним із можливих варіантів є надання РПУ повноважень оголошувати добір, оцінювати кандидатів, перевіряти їхню доброчесність, проводити співбесіди й формувати перелік кандидатів для подальшого внесення відповідному суб’єкту призначення [7].

За такої моделі конституційне повноваження суб’єкта призначення зберігалося б, однак вибір здійснювався б з-поміж кандидатів, які пройшли попередній професійний відбір у межах прокурорської спільноти. Конкретна кількість кандидатів і процедура їх подальшого внесення мають бути визначені законом або актами врядування відповідно до обраної моделі.

Можливість участі РПУ в доборі кандидатів на посаду Генерального прокурора, поряд з іншими моделями, аргументовано пропонувалася експертами Лабораторії законодавчих ініціатив [7]. Участь прокурорського врядування або дорадчого механізму в попередньому доборі здатна посилити професійний характер процедури, легітимність кандидатур і гарантії неупередженості прокуратури. Водночас конкретна модель має бути узгоджена з Конституцією України та законом.

Додатковим інструментом може бути відкрите або анонімне опитування прокурорів щодо професійних і лідерських якостей кандидатів, а також їхньої доброчесності. Результати такого опитування можуть мати консультативний характер і не повинні підміняти встановлену законом процедуру добору.

Після посилення можливостей РПУ необхідно чітко визначити баланс повноважень між Радою і Генеральним прокурором. Розмежування має одночасно забезпечувати внутрішню незалежність прокурорів, керованість системи прокуратури й стабільність її представницьких та оперативних функцій.

Досконалою моделлю роботи Ради прокурорів може бути збереження її передбачуваності, об’єктивності, продовження роботи відповідно до фундаментальних правових принципів, запровадження справедливих конкурсних процедур, що забезпечуватиме ефективну роботу прокуратури й захист прокурорів від будь-якого неправомірного тиску, незалежно від особистості Генерального прокурора України.

КРЄП наголошує на необхідності такої організації прокуратури, яка поєднувала б ширшу внутрішню незалежність прокурорів з ефективністю, узгодженістю і стабільністю роботи органів прокуратури в судах [8], що вимагає забезпечення неупередженості прокурорів у кримінальному провадженні, зокрема з боку РПУ.

Водночас автономія РПУ не повинна перетворюватися на паралельну управлінську вертикаль. Вона має бути частиною збалансованої системи прокурорського врядування і забезпечувати належну взаємодію з прокурорами й Генеральним прокурором у цьому трикутнику експозиції прокуратури.

У зв’язку з цим необхідно передбачити достатні підстави й процедуру відсторонення члена РПУ в разі зловживання повноваженнями або неналежного виконання обов’язків. Така процедура має гарантувати об’єктивність, можливість перевірки та перегляду відповідного рішення.

Ефективним інструментом реагування на потреби й запити прокурорської спільноти, а також на виявлення і запобігання негативним тенденціям у діяльності органів прокуратури, може стати системне залучення заінтересованих суб’єктів до обговорення і пошуку шляхів розв’язання відповідних проблем.

Одним із можливих напрямів такої взаємодії є створення при Раді прокурорів України консультативних, координаційних або робочих груп за основними напрямами її повноважень. До їхнього складу доцільно залучати прокурорів, включно з колишніми прокурорами зі значним практичним досвідом, представників інших органів правопорядку, адвокатури, суддівського корпусу, Тренінгового центру прокурорів України, наукової спільноти й вищих навчальних закладів, органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських організацій та інших фахівців відповідного профілю.

Залучення представників різних професійних середовищ дасть змогу комплексно оцінювати проблеми, враховувати практичний досвід і різні правові позиції, а також своєчасно визначати можливі ризики в роботі прокурорів, .

Результатом такої взаємодії можуть бути напрацювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, організації роботи органів прокуратури, професійного розвитку й зростання прокурорів, забезпечення їхніх прав, а також підготовка рекомендацій для Ради й органів прокуратури та ініціювання звернень РПУ до уповноважених суб’єктів.

Системна взаємодія Ради з прокурорською і юридичною спільнотою, а також іншими заінтересованими суб’єктами посилить відкритість, оперативність та ефективність діяльності Ради, сприятиме своєчасному реагуванню на наявні проблеми і їх завчасному прогнозуванню.

Однією з причин недостатньої спроможності РПУ є відсутність послідовного законодавчого й системного бачення її розвитку. Запровадження органу самоврядування не було підкріплено комплексною моделлю його ресурсного, організаційного та кадрового забезпечення.

Проблема також зумовлена тим, що законодавча модель тривалий час фокусувалася на рекомендаційних функціях РПУ, не створюючи достатніх процедурних гарантій для їх самостійної реалізації.

У попередній законодавчій моделі та під час етапів реформування прокуратури зміни повноважень Генерального прокурора впливали й на професійне середовище діяльності прокурорського врядування, оскільки Генеральному прокурору надавалися додаткові повноваження у відповідних питаннях, а діяльність РПУ призупинялася. Наявність неподоланих прокуратурою сучасних викликів свідчить про необхідність довгострокового законодавчого планування розвитку самоврядних організацій.

Порівняльний європейський досвід не формує єдиної моделі прокурорського врядування, однак демонструє спільну тенденцію до організаційної автономії та участі незалежних колегіальних органів у питаннях кар’єри, дисципліни й захисту незалежності прокуратури. Тому законодавче вдосконалення РПУ має стосуватися не лише переліку її повноважень, а передусім процедур їх реалізації, стійкої автономії, ресурсного забезпечення, механізмів підзвітності та взаємодії з прокурорами, Генеральним прокурором і громадськістю.

Дорожньою картою з питань верховенства права передбачено розроблення і прийняття закону, спрямованого на посилення інституційної спроможності, незалежності й ефективності РПУ після консультацій з Венеційською комісією.

Серед передбачених напрямів — незалежний та об’єктивний попередній відбір кандидатів у члени Ради з належною перевіркою доброчесності, перетворення РПУ на окрему юридичну особу, забезпечення фінансовими, людськими й технологічними ресурсами, здійснення повноважень на постійній основі, створення секретаріату, залучення Ради до регулярного оцінювання якості роботи прокурорів і посилення її повноважень щодо захисту незалежності прокурорів [5].

У документах щодо переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу також акцентовано на необхідності посилення незалежності, доброчесності, статусу й можливостей органів управління і самоврядування судової та прокурорської систем, удосконалення відбору на основі заслуг та підвищення прозорості процедур призначення і звільнення Генерального прокурора й прокурорів вищого рівня [9].

Отже, реформування РПУ має чітке зовнішнє нормативне підґрунтя. Водночас його необхідно забезпечити національним законодавчим регулюванням і належними засобами практичної реалізації.

Проведене дослідження дає підстави для висновку, що фундаментальна спроможність Ради прокурорів України потребує переосмислення і посилення. Ідеться не лише про розширення її повноважень, а й про створення умов для їх незалежної, професійної, прозорої і результативної реалізації.

Першочерговими заходами щодо підвищення статусу й автономії РПУ мають бути:

запровадження відкритого й об’єктивного конкурсного добору членів РПУ і здійснення ними повноважень на постійній основі протягом строку каденції;
звільнення прокурорів, які є членами РПУ, від основних службових обов’язків на строк виконання повноважень у Раді та встановлення гарантій повернення на прокурорські посади після завершення каденції;
надання Раді статусу окремої юридичної особи і створення власного секретаріату;
гарантування достатнього фінансового, кадрового й технічного забезпечення;
запровадження системи стратегічного планування, звітування і регулярного аудиту;
визначення достатніх підстав і процедури відсторонення члена РПУ в разі зловживання повноваженнями або неналежного виконання обов’язків з гарантіями об’єктивності, перевірки й перегляду такого рішення.

Щодо професійного зростання прокурорів необхідним є запровадження справедливих конкурсних процедур на адміністративні посади, посади прокурорів Офісу Генерального прокурора й обласних прокуратур, а також надання обґрунтованих і мотивованих рекомендацій за результатами такого добору.

Перспективним напрямом є залучення РПУ до попереднього відбору кандидатів на посаду Генерального прокурора за моделлю, яка не змінює конституційних повноважень суб’єктів призначення, але посилює професійний і самоврядний компонент кадрового процесу.

У сфері захисту незалежності прокурорів необхідним є нормативне посилення механізмів реагування РПУ на втручання в діяльність прокурорів, визначення строків розгляду повідомлень залежно від рівня терміновості, системний моніторинг таких повідомлень, ухвалення мотивованих рішень, належна взаємодія з компетентними органами й подальший контроль за ухваленням остаточних рішень.

Потрібно також вживати організаційних заходів до покращення взаємодії з прокурорами, юридичною спільнотою й іншими заінтересованими суб’єктами шляхом створення при Раді прокурорів України консультативних, координаційних або робочих груп за основними напрямами її повноважень.

Зазначені зміни мають забезпечити довгострокову стійкість та автономію такого врядування, підвищити передбачуваність кадрових процедур і можливості РПУ реально захищати прокурорів від неправомірного втручання.

Кінцевою метою трансформації має бути не просто розширення повноважень РПУ, а створення функціонально спроможної і підзвітної організації, яка забезпечує баланс між незалежністю прокуратури, належним управлінням, безсторонністю й ефективністю її роботи.

Саме така модель відповідає європейським підходам до прокурорського врядування і завданням України у сфері прав людини. Її реалізація має також сприяти підвищенню справедливості й об’єктивності правосуддя, зміцненню верховенства права як основоположного елемента демократичної держави та зростанню довіри до органів правопорядку і правосуддя.

Висновок Консультативної ради європейських прокурорів № 18 (2023) «Про Ради прокурорів як ключові органи прокурорського самоврядування».
Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Кримінальний процесуальний кодекс України.
Звіт про виконання завдань органів прокурорського самоврядування за 2021–2026 роки для Всеукраїнської конференції прокурорів 27–28 серпня 2026 року. Рада прокурорів України.
Дорожня карта з питань верховенства права. Офіційний портал європейської та євроатлантичної інтеграції України.
Звіт за результатами функціонального аудиту Ради прокурорів України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Травень 2026 року. Проєкт ЄС «Право-Justice»; Проєкт Ради Європи «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України — Фаза II».
Аналітична записка «Деполітизація порядку призначення і звільнення Генерального прокурора: європейські моделі, конституційні аспекти та можливі сценарії для України». Лабораторія законодавчих ініціатив. Червень 2026 року.
Висновок Консультативної ради європейських прокурорів № 19 (2024) «Щодо організації діяльності органів прокуратури для забезпечення їхньої незалежності та неупередженості».
Joint Position of the European Union on Ukraine (відповідно до переговорної позиції України AD 16/26 CONF-UA1), документ переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу, 2026 рік.

прокурор

Схожі статті

Генеральний прокурор: призначенець за конкурсом чи в кулуарах?

Закон № 4555-ІХ і загрози гарантіям незалежності прокурора при звільненні з посади

Що таке прокурорська незалежність і чи дійсно вона потрібна

Чи заслуговують атестовані прокурори на обіцяну зарплату?