24 січня 2023 року повернуто з підписом Президента Закон України від 13 грудня 2022 № 2839-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці», який здійняв чималого галасу в суспільстві й започаткував жваву дискусію серед політиків і правників. Електронна петиція про його ветування набрала 34 941 голос. Чому ж Закон № 2839-IX викликав активне обговорення та чи є в ньому справедливі наративи, спробуємо розібратися разом у цій статті.
Лакмусовим папірцем, звісно, стали зміни до статей 69 і 75 Кримінального кодексу України про заборону призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, і заборону звільнення від відбування покарання з випробуванням за воєнні злочини, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, а також посилення відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених цими складами злочинів, що в майбутньому передбачає призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до семи років.
Якщо бути справедливими та всебічно дослідити всі передумови, у тому числі із застосуванням методу ретроспективного аналізу, зазначимо, що внесення цих змін було викликано процесами, які відбуваються в суспільстві.
Наша країна охоплена вогнем війни, а на кону стоїть безпека, свобода та життя. За таких умов посилення військової дисципліни і відповідальності за ухилення від виконання військового обов’язку не видається актом надмірної жорстокості. Надто висока ціна, яку ми сплачуємо щодня.
До внесення змін стаття 69 Кримінального кодексу України не застосовувалася до корупційних правопорушень, а стаття 75 — до корупційних правопорушень і порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. І ніхто не скаже, що заборона застосування пом’якшень щодо цих складів злочину не відповідає справедливості, бо всім відомо, якими болючими хворобами в суспільстві є корупційні правопорушення або спричинення ДТП з тяжкими наслідками у стані сп’яніння.
Якщо ж закон має легітимну мету, чому він викликав такий резонанс? Відповідь дуже проста: вказані статті майже мертві в перспективі захисту, за ними відсутні виправдувальні вироки, а «військова доктрина» недосконала в наданні відповідей на питання, які постають під час визначення правомірності поведінки.
У цій ситуації саме можливість піти на угоду про визнання винуватості та отримати покарання, непов’язане з реальним позбавленням волі, виступала «рятувальним механізмом» для осіб, які не становлять значну небезпеку для суспільства, шансом на реабілітацію в разі помилки.
Однак Закон № 2839-IX залишив своєрідний запасний шлях для відступу, про який мало говорять у суспільстві. Так, наприклад, склад статті 402 Кримінального кодексу України «Непокора» дуже схожий на статтю 403 «Невиконання наказу», статті 404 «Опір начальникові» — на статтю 405 «Погроза або насильство щодо начальника», статті 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби», статті 408 «Дезертирство» — на статтю 409 «Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом».
Коли вода впирається в перешкоду, то знаходить вихід через маленькі шпаринки, щоб її обійти. Тобто схожі за складом злочини, за якими існує можливість для маневрування, сприятимуть більш лояльній кваліфікації подібних кримінальних правопорушень з приречених на умовно безпечні. Але не для всіх.
Окрім того, наразі почали з’являтися нові ініціативи щодо підготовки змін до Кримінального кодексу України для вдосконалення процедури притягнення військовослужбовців до відповідальності, яка за належних умов зможе забезпечити настання справедливості для всіх і допоможе зняти надмірну напругу в суспільстві.