Посягання на власність в умовах воєнного стану: кримінально-політична епопея завершилася?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Посягання на власність в умовах воєнного стану: кримінально-політична епопея завершилася?

Повномасштабне вторгнення російських військ на територію України 24 лютого 2022 року істотно змінило порядок денний кримінально-правової політики нашої держави. З’явилася потреба терміново реагувати на нові виклики, що виникли через початок війни високої інтенсивності й окупацію українських земель. Така терміновість закономірно відбилася на якості правових норм, що запроваджувалися в кримінальному законодавстві, більшість із яких досі «працює» без давноочікуваних змін.

Євген Письменський

1 November, 2024

330

Посягання на власність в умовах воєнного стану: кримінально-політична епопея завершилася?

Однак це не стосується одного із законодавчих рішень, ухвалених 3 березня 2022 року^[1], яке пов’язане з посиленням відповідальності за мародерство. Окрім змін санкції статті 432 Кримінального кодексу України (далі — КК України) «Мародерство», суб’єкти формування кримінально-правової політики вирішили доповнити низку статей КК України про відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності (частина 4 статті 185, частина 4 статті 186, частина 4 статті 187, частина 4 статті 189, частина 4 статті 191) такою ознакою, що кваліфікує відповідні склади правопорушення, як їх вчинення «в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Передумовою для цього рішення стали події перших днів повномасштабної війни на тлі активізації дій окремих осіб, які користувалися ситуацією в багатьох регіонах України, коли мешканці покидали місця свого постійного проживання та якнайдалі втікали від війни. Зокрема, згадується досить неординарне звернення міського голови Охтирки, який 28 лютого 2022 року зазначив, що за мародерство розстрілюватимуть на місці. Він закликав містян оперативно повідомляти про невідомих осіб, які з’являються в будинках людей, що покинули місто^[2].

На цьому тлі рішення про посилення відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності ухвалювалося настільки швидко, наскільки це було можливо зробити в тогочасних умовах. Зважаючи на те, що навіть за більш сприятливих умов ухвалювалися відверто непродумані та настільки ж швидкі законодавчі рішення, то такий крок не став унікальним для вітчизняної практики нормотворчості.

Отже, у випадку вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану істотно (!) підвищено покарання за крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Так, якщо до внесення таких змін грабіжник, дії якого оцінювалися за частиною 1 статті 186 КК України, міг зазнати максимального покарання строком чотири роки позбавлення волі, зокрема з урахуванням судом обставини, що обтяжує покарання, у виді вчинення злочину з використанням умов воєнного стану (пункт 11 частини 1 статті 67 КК України). Після цього лише мінімальне покарання такій особі може бути призначено на рівні семи років позбавлення волі. Показово, що збільшення покарання для кожного із зазначених правопорушень відбулося в диспропорційний спосіб (зокрема, можна порівняти зі статтею 187 КК України, частина 1 якої передбачає максимальне покарання у виді семи років позбавлення волі, а мінімальне покарання згідно із частиною 4 статті 187 КК України — вісім років позбавлення волі). Годі й нагадувати, що подібні законодавчі рішення не можуть ухвалюватися довільно та в науково необґрунтований спосіб. Як слушно зауважує В. Рашкован, розмірковуючи про схожу проблему, яка існує в Україні в ширших масштабах: «Час прямувати до побудови інституційних основ державних політик». На його погляд, який видається безспірним, державні політики повинні бути ефективними, а рішення — базуватися на тому, що було доведено в теорії. Формулювання політики на припущеннях чи інтуїції треба зупинити — помилки для країни можуть бути дуже болісними^[3].

На жаль, але саме припущеннями і суто загальним тлом подій перших днів повномасштабної війни керувалися суб’єкти формування кримінально-правової політики, ухвалюючи згаданий закон про посилення відповідальності за «мародерство». Уже від початку було цілком очікувано, що судова практика формуватиметься в суперечливий або/та неоднозначний спосіб. Так зрештою і сталося…

У правників майже відразу виникло питання, чи означає вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану те саме, що і його вчинення з використанням умов воєнного стану. За недбалості законодавця, який мав би щонайменше попіклуватися про уніфікацію відповідних обставин, почала формуватися практика, у межах якої вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану тлумачилося значно ширше, ніж у разі використання його умов, тобто в значенні часу вчинення кримінального правопорушення, а не обстановки його вчинення.

Ось лише один промовистий приклад, що, як і багато інших, відверто дивує своєю неоднозначністю.

В одній зі справ особа була визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України, їй призначено покарання у виді позбавлення волі строком на сім років. Як встановив суд, у засудженого, який перебував в аптеці, виник умисел на відкрите викрадення чужого майна. Після чого він, діючи в умовах воєнного стану, повторно, з корисливих мотивів, нехтуючи загальноприйнятими правилами поведінки в суспільстві, підійшов до вітрини аптеки та кулаком правої руки розбив її, відкрито викравши одну упаковку дієтичної добавки «Бронхо Веда трав’яні льодяники зі смаком чорної смородини № 12» вартістю 73 гривні 15 копійок й одну упаковку дієтичної добавки «Бронхо Веда трав’яні льодяники зі смаком апельсина № 12» вартістю 73 гривні 5 копійок Загальна сума викраденого становила 146 гривень 20 копійок^[4].

У цьому випадку суд призначив мінімальний розмір покарання (згідно із санкцією частини 4 статті 186 КК України), попри те, що особа вчинила зазначений злочин повторно (була судимість за корисливі злочини)! З другого боку, сім років позбавлення волі навіть за повторне вчинення грабежу може бути надмірним покаранням і таким, що в цій конкретній ситуації явно не відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння (розмір заподіяної шкоди становив 146 гривень 20 копійок, що за умови вчинення таємного викрадення майна взагалі б не розглядалося як кримінальне правопорушення).

Для порівняння: той же суд, але в іншій справі призначив особі так само сім років позбавлення за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Причому за наявності обтяжуючої покарання обставини^[5].

Відразу після ухвалення досліджуваних змін до КК України Координаційний центр з надання правової допомоги надав такі роз’яснення: «Новий закон посилив покарання не тільки за привласнення на полі бою майна поранених та вбитих (мародерство), а ще й за використання трагічних обставин, бойових дій для власної наживи»^[6]. Такий підхід видавався логічним, адже саме використання воєнної обстановки має посилювати відповідальність, а не час вчинення кримінального правопорушення, що в різних частинах України може проявлятися по-різному.

Натомість позиція Верховного Суду (Об’єднана палата Касаційного кримінального суду) із цього приводу виявилася протилежною і звелася до визнання того, що «за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений». При цьому намагання пов’язати зміст відповідної ознаки з обстановкою вчинення кримінального правопорушення, а не часом його вчинення суд назвав безпідставним ототожненням диференціації кримінальної відповідальності, здійснення якої належить до виключних повноважень законодавця, з її індивідуалізацією судом за обтяжуючою обставиною «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (пункт 11 частини 1 статті 67 КК України)^[7].

Зазначеній правовій позиції передувало рішення Великої Палати Верховного Суду, яка в цій же справі лишила без розгляду по суті питання про умови воєнного або надзвичайного стану, що характеризують ознаку, яка кваліфікує окремі кримінальні правопорушення проти власності^[8].

Водночас очевидно, що підхід, висловлений Об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду, навряд чи є однорідним серед усіх суддів Верховного Суду, адже попередньо одна з колегій суддів Касаційного кримінального суду абсолютно слушно й переконливо зазначила, що тлумачення ознаки «в умовах воєнного стану» призводить до того, що будь-яка крадіжка розглядається як тяжкий злочин, і це спотворює саме поняття тяжкого злочину. Якщо правова система тривіальну крадіжку свинячої вирізки розглядає як тяжкий злочин, то виникає питання, як кваліфікувати ті злочини, які до цього вважалися тяжкими й заслуговували на таку кваліфікацію, — питається в рішенні суду^[9].

Правова позиція Верховного Суду про розуміння ознаки «в умовах воєнного… стану» винятково як такої, що стосується вчинення відповідного діяння за наявності цього стану, безсумнівно, вплинула на подальший вектор формування правозастосовної практики, призвівши до (знову ж таки) досить прогнозованих наслідків. Мається на увазі надмірне й не завжди виправдане застосування заохочувальних норм кримінального права до осіб, дії яких кваліфіковані за частиною 4 статті 185, частиною 4 статті 186, частиною 4 статті 187, частиною 4 статті 189, частиною 4 статті 191 КК України. На цю ситуацію (дисбаланс у здійсненні кримінально-правового впливу за окремими категоріями правопорушень, що з-поміж іншого проявляється в непомірному застосуванні статей 69 і 75 КК України щодо викрадачів) звернули увагу окремі експерти в процесі їх інтерв’ювання^[10].

Далі помітною ця проблема стала і для суб’єктів формування кримінально-правової політики, які запропонували змінити законодавство про відповідальність за викрадення чужого майна таким чином, щоб застосоване покарання узгоджувалося зі ступенем суспільної небезпеки правопорушення, обставинами його вчинення та характеристикою особи винного, тобто воно повинно бути справедливим^[11].

У цьому контексті найперше постає питання про справжню волю законодавця щодо внесених 3 березня 2022 року змін. Або, на противагу думці Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, така воля полягала все ж таки в чомусь іншому, або замисел тих, хто ініціював і підтримав зміни, як слід не спрацював. Проте що в одному, що в другому випадках незаперечним фактом є очевидна хиба суб’єктів кримінально-правової політики, які не змогли забезпечити пропорційність кримінально-правового впливу, уможлививши несправедливе та/або невиправдане застосування відповідних засобів.

Так чи інакше, але 18 липня 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі — Закон України від 18 липня 2024 року), частково розв’язавши відповідну проблему в притаманний собі спосіб: замість виправлення попередньої помилки була створена нова. Ідеться про втілену в життя ідею підвищити межу («поріг») заподіяної шкоди для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство та привласнення або розтрату в десять разів (з 302,8 до 3 028 гривень станом на сьогодні). Таке рішення автоматично призвело до трансформації низки кримінальних правопорушень проти власності в адміністративні проступки (дрібне викрадення чужого майна). До речі, чому ця межа збільшилася саме в десять разів, а не п’ять чи, наприклад, п’ятнадцять, зрозуміти абсолютно неможливо. Як і в багатьох інших подібних випадках.

Найпростішим, а можливо, навіть найбільш очікуваним способом коригування такої ситуації була б заміна ознаки, що кваліфікує відповідні кримінальні правопорушення, таким формулюванням «…з використанням умов воєнного… стану» замість «…в умовах воєнного… стану»^[12]. Однак «концепція простих рішень» у цьому разі чомусь лишилася поза увагою тих, хто в багатьох інших випадках до неї радо звертався...

Показово, що на цьому тлі зовсім непомітним лишається голос науки кримінального права, який не хочуть чути, однак який часто містить чимало корисних ідей. Зокрема, Р. Мовчан свого часу резонно доводив, що як наслідок удосконалення кримінального законодавства має відбутися така диференціація відповідальності, що пов’язується лише з вчиненням аналізованих кримінальних правопорушень проти власності «з використанням умов воєнного або надзвичайного стану»^[13].

Чого ж можна очікувати вже зараз і в найближчій перспективі? Вочевидь того, що деякі суспільно небезпечні прояви викрадення чужого майна залишаться без належного правового реагування, яке може забезпечуватися лише в умовах здійснення кримінального провадження. Тобто органи правопорядку втратять можливість результативно протидіяти правопорушенням у виді викрадення чужого майна, яке штучно визнано дрібним, а особи, які їх вчинили, не зазнають справедливого покарання. І знову ця справедливість, яку втрачаємо! А головне, що чимала кількість потерпілих осіб від таких викрадень утратить реальну можливість захистити та відновити порушені права.

М. Карчевський із використанням платформи CrimeDataLab провів аналіз можливих змін у структурі облікованих проваджень і засуджених осіб, зазначивши, що крадіжка (стаття 185 КК України), шахрайство (стаття 190 КК України) та привласнення (стаття 191 КК України), за даними останніх 11 років (2013–2023), становлять 52 % облікованих проваджень (41,3 % — крадіжка, 8,6 % — шахрайство, 2,1 % — привласнення). Протягом останніх 11 років частка засуджених за статтями 185, 190 та 191 КК України, які межують із дрібним викраденням (стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі — КУпАП), становить 27,3 %. Отже, якщо з-поміж осіб, засуджених за такі кримінальні правопорушення, частка тих, які заподіяли шкоду розміром від 302,8 до 3 028 грн, становить 20 %, то очікуване зменшення кількості засуджених осіб становитиме 5,5 %, третина — 9,1 %, половина — 13,7 %^[14].

Водночас у середовищі правників зазначений закон викликав нову досить серйозну дискусію про те, чи призвело його ухвалення до сутнісних змін КК України з огляду на те, що формальні зміни стосувалися лише статті 51 КУпАП? А ще — чи відбулося (часткове) скасування кримінальної протиправності частини діянь, які посягають на власність?

Системний аналіз Конституції, КК України та КУпАП, урахування здобутків науки кримінального права, звернення до базових правових принципів і релевантної судової практики дають змогу констатувати, що кримінально-правові норми про відповідальність за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, зокрема на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість^[15]. Викладена позиція обґрунтовується таким чином.

Закон від 18 липня 2024 року, попри те, що не передбачає безпосередніх змін до КК України, за своїм змістом може вважатися кримінально-правовим. Ба більше, КУпАП з огляду на його деліктну й публічно-правову спорідненість із КК України de facto може містити кримінально-правові норми. Або, іншими словами, норми, які за своїм змістом є кримінально-правовими. Треба також враховувати, що кримінальна й адміністративна, точніше адміністративно-деліктна відповідальність можуть бути віднесені до юридичної відповідальності одного виду. Обґрунтований висновок про сутнісну тотожність кримінальної та адміністративно-деліктної відповідальності робить Д. Азаров^[16].

Зокрема, стаття 51 КУпАП, викладена в новій редакції на підставі зазначеного закону, містить одночасно як адміністративно-деліктні, так і кримінально-правові норми. Адже лише в комплексному поєднанні статті 51 КУпАП і статей 185, 190, 191 КК України можна встановити ознаки складів кримінального правопорушення у виді крадіжки, шахрайства, привласнення й розтрати чужого майна. Насамперед ідеться про таку ознаку, як предмет складу кримінального правопорушення. Ця ознака є обов’язковою для крадіжки, шахрайства, привласнення й розтрати чужого майна, а її встановлення по-іншому, ніж через звернення до статті 51 КУпАП, неможливе.

Хоча стаття 51 КУпАП і не є законом про кримінальну відповідальність у його буквальному (формальному) значенні, однак за своїм фактичним змістом і правовою природою цей закон у відповідній частині може вважатися елементом норм КК України. Як слушно наголошують у цьому аспекті А. Музика і С. Багіров, пізнати суть поведінки, яка забороняється кримінальним законом за допомогою норм із бланкетними диспозиціями, можна лише на підставі звернення до змісту іншого нормативного акта, де більш детально описано ознаки цієї поведінки. У такому разі зовнішня оболонка у вигляді відповідної статті кримінального закону, або форма, залишається, проте зміст норми змінюється. Тому й правові наслідки мають визначатися в такий спосіб: кримінальна відповідальність виключається через втрату протиправності в межах тієї галузі права, до змісту якої відсилає кримінально-правова норма з бланкетною диспозицією. Це має призвести до застосування принципу зворотної дії кримінального закону в часі, оскільки кримінальна відповідальність скасована (опосередковано)^[17].

Водночас навіть якщо категорично заперечувати цю позицію і вважати, що частина 1 статті 5 КК України охоплює лише випадки безпосередньої декриміналізації (тобто такої, яка відбувається в спосіб змін саме КК України як окремого нормативно-правового акта), то в такому разі треба зважати й спиратися при розв’язанні порушеного питання на частину 1 статті 58 Конституції України. Ця конституційна норма містить універсальне положення (загальновизнаний принцип права), яке може бути використане для всіх випадків змін законодавства, зокрема і такі, що передбачають опосередковану декриміналізацію певного діяння^[18].

Не викликає також сумнівів, що набрання чинності Законом від 18 липня 2024 року має наслідком скасування кримінальної протиправності таких діянь, як крадіжка (стаття 185 КК України), шахрайство (стаття 190 КК України) і привласнення або розтрата чужого майна (стаття 191 КК України). Адже зміна статті 51 КУпАП автоматично призвела до зменшення кола кримінально караної поведінки, що має місце в разі вчинення зазначених діянь. У результаті змін відбулася часткова декриміналізація крадіжки, шахрайства, привласнення й розтрати чужого майна, а саме — ці діяння втратили свою кримінальну поведінку в частині викрадення чужого майна, вартість якого на момент їх вчинення становить більш як два неоподатковувані мінімуми доходів громадян.

Протилежна думка із цього питання підштовхує до геть несправедливого за своєю суттю висновку, ніби скасування кримінальної протиправності діяння залежно від способу його здійснення може мати різні правові наслідки. Для когось поблажливі, а для когось — ні! Очевидно, що такий підхід підривав би принцип справедливості в кримінальному праві, коли відповідальність тих осіб, кримінальну протиправність поведінки яких безпосередньо визначає КК України, скасовуватиметься, а тих, кримінальна протиправність поведінки яких визначається опосередковано (у комплексному поєднанні з іншими законами), попри це, наставатиме.

Дослідивши аналогічну проблему (чи відбулася декриміналізація внаслідок ухвалення Закону України від 18 липня 2024 року), І. Польщиков зауважив, що є певні ознаки, що це питання буде врешті розв’язано на користь common sense і «часткової декриміналізації крадіжки»^[19]. І він не помилився.

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду вирішила, що Закон України від 18 липня 2024 року, яким внесені зміни до статті 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні статті 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності відповідають ознакам адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 51 КУпАП. Отже, зміни, внесені цим законом, мають зворотну дію в часі^[20].

Ухвалене рішення не викликає сумнівів й узгоджується з висловленими вище аргументами. Однак, як видається, воно розв’язує лише локальну проблему. А що робити з глобальною? Тут вочевидь знов резонно згадати про назрілу необхідність використання науково обґрунтованих, доказових способів здійснення кримінально-правового регулювання, тобто потрібно змінити усталений в Україні підхід до формування кримінально-правової політики, що не ґрунтується на доказовій практиці (evidence-based legislation^[21]).

У літературі із цього приводу наголошується на простій та очевидній (здавалося б) істині: інструментом і водночас одним з основних суб’єктів формування політики є політичні партії. Що активніше й професійніше вони розробляють і реалізують політику, що більш зрозуміла й близька для співвітчизників ця політика, то частіше громадяни держави довіряють їм здійснювати також і їхні права і свободи. Політичні партії мають керуватися суто інтересами своїх виборців, бо інакше вони програють наступні вибори^[22]. Тож запит на доказову політику загалом і, зокрема, кримінально-правову політику повинен формуватися знизу, щоб це стало вимогою виборця, ігнорувати яку було б украй ризиковано для суб’єктів політичної діяльності. Досягти такого стану можна насамперед через підвищення правової культури населення, що має чітко розуміти, як функціонує правовий механізм держави. І якщо питання наступних політичних виборів в умовах воєнного стану не зрозуміле, то питання розширення підходів до формування правової культури населення як ніколи актуальне. У разі неможливості його розв’язання рух до Європейського Союзу виявиться надто ускладненим. Громадяни, які мають низький рівень правової культури, не зможуть адекватно сприймати чимало важливих нормативних рішень на цьому шляху.

^[1] Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» від 3 березня 2022 року / Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2117-20#n7

^[2] Мэр Ахтырки заявил, что за мародерство будут расстреливать на месте / Судово-юридична газета (28 лютого 2022 року). URL: https://sud.ua/ru/news/ukraine/230831-mer-akhtyrki-zayavil-chto-za-maroderstvo-budut-rasstrelivat-na-meste

^[3] Рашкован В. Щоб не було як з ковалем і трактористом. Що не так з українською політикою? / Liga.net (3 січня 2024 року). URL: https://www.liga.net/ua/all/opinion/dvi-osnovni-problemy-ukrainskoi-polityky

^[4] Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 грудня 2023 року в справі № 404/10302/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115420286

^[5] Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2021 року в справі № 404/527/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97163541

^[6] Роз’яснення щодо відповідальності за мародерство та інші злочини, скоєні під час воєнного стану / Урядовий портал (1 квітня 2022 року). URL: https://www.kmu.gov.ua/news/rozyasnennya-shchodo-vidpovidalnosti-za-maroderstvo-ta-inshi-zlochini-skoyeni-pid-chas-voyennogo-stanu

^[7] Постанова Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року в справі № 722/594/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116446106

^[8] Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2023 року в справі № 722/594/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460562

^[9] Ухвала Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 березня 2023 року в справі № 722/594/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110395917

^[10] Письменський Є. О. Розвиток кримінально-правової політики України в умовах режиму воєнного стану: проміжний аналіз експертної оцінки. Центральноукраїнський вісник права та публічного управління. 2024. № 3. С. 155. DOI: https://doi.org/10.32782/cuj-2024-3-17

^[11] Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року / Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/CardByRn?regNum=11068&conv=9

^[12] Марін О. Чи відбулася часткова декриміналізація крадіжки та які наслідки це матиме? Academia.edu. URL: https://www.academia.edu/122719507/Has_theft_been_partially_decriminalized_and_what_consequences_will_it_have

^[13] Мовчан Р. О. Аналіз законодавчого рішення про посилення кримінальної відповідальності за мародерство. Аналітично-порівняльне правознавство. 2022. № 1. С. 285.

^[14] Карчевський Микола. У четвер 18.07.2024 Верховна Рада підтримала в цілому як закон проєкт № 11068 / Facebook. URL: https://www.facebook.com/share/p/tNX1GPj7cvu58nXu/

^[15] Майже відразу після набрання чинності Законом України від 18 липня 2024 року свою чітку позицію з приводу порушеного питання висловила Н. Антонюк, заступниця голови Касаційного кримінального суду (див.: Антонюк Н. Зміна розміру дрібного викрадення через призму кримінального закону. Право України. 2024. № 5. С. 58–63).

^[16] Азаров Д. Кримінальна та адміністративно-деліктна відповідальність. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2018. Том 2. С. 106–107.

^[17] Музика А. А., Багіров С. Р. Бланкетна диспозиція норми кримінального права і ст. 58 Конституції України: є привід для дискусії. Матеріали IV Яценківських читань: 1. Збірка тез доповідей учасників науково-практичної конференції «Сучасне кримінальне право України: конституційний, міжнародно-правовий та порівняльно-правовий виміри» (26 грудня 2023 року). 2. Збірка тез доповідей учасників круглого столу здобувачів освіти «Кримінальне право України: окремі нормативні, правозастосовні та теоретичні проблеми» (27 грудня 2023 року). 3. Резюме панельної дискусії «Міжнародне кримінальне право без міфів, страхів та стереотипів» (27 грудня 2023 року) / упоряд. А. А. Стрижевська, С. Д. Шапченко, К. П. Задоя. Київ, 2024. С. 39–40.

^[18] Дудоров О. О. Бланкетність і зворотна сила кримінального закону. Юридичний науковий електронний журнал. 2015. № 5. С. 178.

^[19] Польщиков І. Декриміналізувати не можна судити: до питання про викрадення чужого майна під час воєнного стану / Just Talk. URL: https://justtalk.com.ua/post/dekriminalizuvati-ne-mozhna-suditi-do-pitannya-pro-vikradennya-chuzhogo-majna-pid-chas-voennogo-stanu#_ftnref5

^[20] Постанова Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122302589

^[21] Sebastiaan Princen. The Use of Evidence in Evidence-Based Legislation. European Journal of Law Reform. 2022. (24) 1. DOI: 10.5553/EJLR/138723702022024001010

^[22] Хавронюк М. І. Значення політичної волі для кримінально-правової політики. Право і суспільство = Inernational journal Law & Society. 2016. № 4. С. 125 (124–129).

Схожі статті

Декриміналізувати не можна судити: до питання про викрадення чужого майна під час воєнного стану