Позиція Великої Палати Верховного Суду: упередженість на користь сторони обвинувачення?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Позиція Великої Палати Верховного Суду: упередженість на користь сторони обвинувачення?

У цей час увага суспільства, у т. ч. правників, переважно прикута до новин з фронту, але в юридичній сфері також відбуваються події, осторонь яких не варто залишатися.

Олег Несінов

16 September, 2022

3206

Позиція Великої Палати Верховного Суду: упередженість на користь сторони обвинувачення?

Однією з них вважаю постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (провадження № 13-3кс22, справа № 756/10060/17), згідно з висновками якої «у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи, суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося».

На мій погляд (який підтримує широке коло юристів), такий висновок заслуговує особливу увагу, оскільки демонструє разюче незаконні та очевидно упереджені на користь обвинувачення висновки, на які потрібно реагувати, щоб загальмувати таку тенденцію.

Так, будь-якому правнику й просто громадянину зрозуміло, що відсутність повноважень на певні дії означає їх незаконність, а відповідно — і незаконність їх наслідків.

Якщо пошту до суду принесе не листоноша, а стоматолог, то суд не прийме таку пошту від особи без повноважень. Не буде мати наслідків договір, завірений нотаріусом без повноважень на це. Не допустять до процесу адвоката, який не надав підтвердження своїх повноважень.

Ці висновки настільки очевидні, що не потребують значного обґрунтування.

Вимоги закону з цього приводу також чіткі й зрозумілі:

- органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України);

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Слідчий — службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Розслідувати провадження може не будь-який слідчий, а лише визначений керівником органу досудового розслідування (п. 1 ч. 2 ст. 39, ст. 40, ч. 1 ст. 214 КПК України).

Як бачимо, законодавець чітко встановив право службової особи діяти лише за наявності повноважень і в їхніх межах. Жодних винятків з цього правила не передбачено.

Проте замість того, щоб назвати очевидно незаконні дії слідчого без повноважень незаконними, а висновки призначеної та проведеної ним експертизи недопустимим доказом, ВП ВС поставила цілу низку перепон і вимог, а саме:

Суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен перевірити у межах доводів сторін…

З цього твердження випливає, що в разі, якщо доводів сторін не буде висловлено, то й визнавати відсутність повноважень слідчого та недопустимість доказу суд не повинен. Сумнівне ствердження.

…Чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України.

Очевидно, що призначення експертизи неуповноваженою особою щонайменше порушує вимоги ч. 2 ст. 17, 22, 68 Конституції України.

Так само очевидне й порушення вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наприклад:

Докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року в справі № 42310/04 «Нечипорук і Йонкало проти України»).

У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося.

У цьому твердженні ВП ВС чомусь вважає, що права і свободи особи можуть порушуватися лише у випадку істотного порушення кримінально-процесуального закону, допускаючи можливість неістотних порушень процесу.

Такий висновок щонайменше не відповідає вимогам:

Ст. 2 КПК України, відповідно до якої завданням кримінального процесу, окрім іншого, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність (п. 1.2 ч. 1 ст. 7, 8, 9 КПК України).

У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 30 КПК України).

Таким чином, законодавець не пов’язує порушення прав і свобод людини лише з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Усе, що робиться не за правилами, встановленими КПК України, не є правосуддям і не є належною правовою процедурою.

Окрім того, законність отримання в розумінні вимог ч. 1 ст. 84 КПК України — обов’язковий елемент поняття доказу. Називати джерело доказів доказом без його оцінки (ст. 94 КПК України) неприпустимо, і така оцінка має бути проведена судом без жодних умов, обмежень чи клопотань.

Вважаю, що сторона обвинувачення має довести, а суд з’ясувати повноваження слідчих, прокурорів, поліцейських на виконання певних процесуальних дій й ухвалення рішень у кримінальному провадженні як обов’язковий елемент законності отримання доказів (ч. 1 ст. 84 КПК України). Без цього дослідження жоден доказ не може вважатися доказом у розумінні вимог ч. 1 ст. 84 КПК України, оскільки законність отримання є обов’язковим елементом поняття доказу.

Важливою з цього приводу вважаю позицію ВС ККС.

Згідно зі ст. 92 КПК України на сторону обвинувачення покладається обов'язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості поданих доказів (постанова ВС ККС від 12 лютого 2019 року в справі № 522/2256/16-к).

Слідчий Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області Скоцький М. І. не мав повноважень приймати рішення про призначення судово-медичної експертизи, оскільки він не входив до складу групи слідчих, яким доручено досудове розслідування. Таким чином, постанова про призначення судово-медичної експертизи від 20 січня 2018 року винесена неуповноваженою особою (постанова ВС ККС від 7 серпня 2019 року в справі № 555/456/18).

Вищевказані рішення підтверджують висловлену мною правову позицію.

У колі юристів, адвокатів раніше широко обговорювали та обурювалися рішеннями ВС про те, що постанова про визначення (призначення) слідчого в провадженні не обов’язкова, що надання керівником органу досудового розслідування слідчому доручення (на що він відповідно до ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України не має повноважень) — те саме, що визначення слідчого, що відкривати медичну документацію, на підставі якої проводилася судово-медична експертиза, стороні захисту необов’язково і лише на запит останньої.

Вважаю, що згадане рішення ВП ВС продовжує тенденцію дій на користь сторони обвинувачення, підриваючи довіру до органів судової влади, і воно має бути виправлене.

Сподіваюся, що ця публікація та її обговорення будуть цьому сприяти.

Майданчик JustTalk реалізовує діяльність за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріали, розміщені на сайті, відображають позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

судова практика