Ще до початку повномасштабної збройної агресії проти України 24 лютого 2022 року Росія на окупованих раніше територіях активно залучала громадян України до строкової служби. Так, з 2015 року окупаційна влада РФ у Криму провела 15 незаконних призовних компаній у Збройні Сили РФ (далі — ЗС РФ), у ході яких в армію країни-окупанта призвали на строкову службу близько 35 тис. кримчан, більшість з яких, імовірно, є громадянами України[1].
[1] Незаконний призов в Криму, Укрінформ, 18 жовтня 2021 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3332149-nezakonnij-prizov-u-krimu.html
Завантажити документ у форматі PDF можна за посиланням.
На відміну від призову на строкову військову службу, у ході мобілізації призову підлягають усі особи визначеного законодавством віку, які можуть виконувати військовий обов'язок за станом здоров’я. Після початку повномасштабної війни для максимального поповнення військових сил РФ розпочала мобілізаційні кампанії на окупованій території Донецької та Луганської областей — призову підлягали чоловіки віком від 18 до 55 років, також діяли обмеження на їх виїзд за межі окупованої території. На кожній з окупованих територій мобілізаційні заходи мали свої особливості: від вручення повісток посеред вулиці або на роботі до проникнення в приватне житло та затримання чоловіків у громадському транспорті й на блокпостах з подальшим відправленням у відділки поліції або військкомат.
21 вересня 2022 року президент РФ оголосив про «часткову мобілізацію» в Росії, що на практиці означає нові хвилі мобілізації на всіх окупованих територіях України. Після так званих «референдумів», проведених у вересні 2022 року, і подальшої анексії окупованих територій Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей така мобілізація проводиться «на загальних підставах» відповідно до російського законодавства попри заяви про «перехідний період». За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, з кінця лютого 2022 року до частин і підрозділів 1-го і 2-го армійських корпусів Південного військового округу ЗС РФ було мобілізовано до 90 000 мешканців окупованого сходу України[1].
Примусова мобілізація осіб, які перебувають під захистом, на окупованій території прямо заборонена Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року. Це воєнний злочин за статтями 8(2)(а)(v) і 8(2)(b)(xv) Римського статуту у формі примусу до будь-якої служби в збройних формуваннях сторони-противника та у формі примусу до участі у військових операціях проти власної країни або її збройних формувань. Такі дії також порушують закони і звичаї війни за статтею 438 Кримінального кодексу України (далі — КК України).
Водночас у разі взяття в полон Збройними Силами України (далі — ЗСУ) осіб з-поміж громадян України, мобілізованих на тимчасово окупованій території (далі — ТОТ) (у тому числі осіб, які заявляють про факт примусової мобілізації), на практиці виникає питання про правову кваліфікацію їхніх дій. Аналіз судової практики свідчить, що дії таких осіб кваліфікуються за статтею 111 КК України («Державна зрада»). Утім, залишається відкритим питання про обґрунтованість такої практики з погляду і правової кваліфікації, і воєнної доцільності.
Кваліфікацію дій мешканців окупованих територій, примусово мобілізованих до збройних формувань окупанта, не можна розглядати відірвано від факту примусової мобілізації, якщо не встановлено, що така особа добровільно вступила в збройні формування окупанта. Великі строки позбавлення волі для осіб, які були примусово мобілізовані, не вчинили інших злочинів, добровільно здалися в полон, перешкоджатимуть здачі в полон інших осіб через побоювання отримати таке покарання, що навпаки може сприяти посиленню ворога.
[1] Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо додержання прав осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України за період 24 лютого — 31 жовтня 2022 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: переглянути