Проєкт № 8402. Частина 1: окрема планета САП

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Проєкт № 8402. Частина 1: окрема планета САП

В останній день січня 2023 року дві народні депутатки, Анастасія Радіна та Олександра Устінова, зареєстрували законопроєкт № 8402. Як підкреслюється в назві, він покликаний посилити автономію САП. Хоча насправді його місія дещо ширша — заразом «підставити плече» й НАБУ.

Володимир Петраковський

6 березня, 2023

1825

Проєкт № 8402. Частина 1: окрема планета САП

Менш ніж за місяць, 23 лютого, профільний комітет парламенту надав законопроєкту негативний висновок. Мотиви такого кроку наразі не відомі, адже поки відсутній відеозапис засідання комітету. Перша авторка законопроєкту № 8402 рішуче засудила цей крок і пообіцяла продовжувати адвокацію дітища «у тому числі разом з міжнародними партнерами».

Під міжнародними партнерами насамперед нібито мається на увазі ЄС, оскільки законопроєкт № 8402 презентувався як інструмент виконання Україною зобов’язань перед ним. Окрім того, у пояснювальній записці до законопроєкту наголошується, що він є втіленням стандартів Ради Європи.

Останній аспект і привернув мою увагу. Уже під час аналізу законопроєкту № 8402 додатково постало питання про його відповідність Конституції України. Також я не зміг пройти повз змін до КПК.

Оскільки текст законопроєкту № 8402 доволі великого обсягу, а більша частина пропозицій до КПК цілком самодостатні за своїм характером, розділимо аналіз на дві частини, тобто на дві окремі публікації. Ця публікація присвячена здебільшого змінам до Закону про прокуратуру, наступна — пропозиціям законопроєкту про строки досудового розслідування (зміни до КПК).

ПЕРЕДІСТОРІЯ АВТОНОМІЇ САП

Ідея посилення автономії САП не те щоб «на часі» — вона давно забарилася. Ще на початку 2019 року я вказував на помилки, яких припустилися реформатори у 2015 році, закладаючи інституційну (організаційну) модель САП, чинну дотепер.
Обрана модель закономірно виявилася менш спроможною, аніж базова модель обласних прокуратур. Статус «самостійний структурний підрозділ» Генеральної прокуратури / Офісу Генерального прокурора не давав САП жодних переваг. Навпаки — організаційно обмежував майже в усьому: від медіаприсутності та закупівель чи наймання персоналу до роботи з таємними документами та міжнародної співпраці. Такі обмеження були і є стандартними для всіх самостійних підрозділів Генеральної прокуратури / Офісу Генерального прокурора. Однак реформатори не відали про їх існування. Також вони не знали, що обласні прокуратури позбавлені перелічених обмежень.
Обрана у 2015 році (чинна дотепер) процедура добору керівника САП надмірно заполітизована та суперечить Конституції України. Адже Конституція не наділяє український парламент повноваженнями брати участь у подібному доборі. Після того, як почали свою роботу самоврядні органи прокурорів, набуло додаткової гостроти питання про узгодженість процедури добору прокурорів САП зі стандартами Ради Європи.
Водночас законопроєкт № 8402 йде набагато далі, здавалося б, простої ідеї та завдання посилення автономії САП і виправлення окреслених помилок минулого. Він радше ставить усе нові й нові, а також складніші правові дилеми перед САП як інституцією та наражає реформаторів на черговий програш в Конституційному Суді України.

ВИКЛАД ПРОПОЗИЦІЙ ЗАКОНОПРОЄКТУ

У Законі про прокуратуру:
1. хоч САП формально і входить до системи прокуратури, насправді перетворюється на окрему організацію, яка виконує функції прокуратури і на яку поширюються лише деякі гарантії та процедури щодо прокурорів (головним чином зміни до статті 7, нова стаття 9-1);
2. САП складається з центрального апарату та відокремлених (територіальних) філій (частина 10 нової статті 9-1);
3. САП є альтернативним до Офісу Генерального прокурора суб’єктом міжнародної співпраці у сфері кримінального судочинства (нова стаття 94-1);
4. керівник САП більше не є заступником Генерального прокурора (зміни до частини 2 статті 8);
5. Генеральний прокурор не може координувати діяльність САП (зміни до статті 8). Хоча керівник САП адміністративно підпорядкована Генеральному прокуророві, останній не є прокурором вищого рівня для прокурорів САП (частини 2-3 нової статті 9-1, зміни до частини 3 статті 17);
6. Генеральний прокурор не уповноважений скасовувати незаконні ТА/АБО необґрунтовані рішення прокурорів САП (частина 3 нової статті 9-1);
7. лише Генеральний прокурор може бути процесуальним керівником у кримінальному провадженні щодо керівника САП, а щодо іншого прокурора САП — лише Генеральний прокурор або його заступник (частина 4 нової статті 9-1);
8. керівник САП виконує частину функцій Ради прокурорів щодо прокурорів САП, які обіймають адміністративні посади (пункт 10 частини 5 нової статті 9-1, зміни до частини 3 статті 41);
9. частину функцій Ради прокурорів щодо керівника САП виконує окрема комісія (зміни до частини 3 статті 41);
10. відсторонення керівника САП від посади може здійснюватися лише Вищою радою правосуддя (зміни до частини 1 статті 64);
11. добір керівника та прокурорів САП здійснюється за окремою процедурою, яка виключає участь кваліфікаційно-дисциплінарного органу прокурорів, а участь Ради прокурорів прирівнює до дорадчої. Натомість провідну роль у доборі відведено Генеральному прокурору та керівнику САП (частина 2 нової статті 9-2, частина 2 нової статті 9-3);
12. на посади заступників керівника САП та інші адміністративні посади в САП кандидати призначаються безстроково (зміни до статті 39);
13. оцінювання прокурорів САП відбувається за інакшою системою, аніж інших прокурорів (підпункт 8 частини 5 нової статті 9-1);
14. дисциплінарні повноваження щодо прокурорів САП (у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади) здійснює окрема дисциплінарна комісія, яку формує Генеральний прокурор. Окрема дисциплінарна комісія здійснює свою діяльність за інакшою процедурою, аніж встановлена для інших прокурорів (нова стаття 79-1);
15. у структурі САП утворюється підрозділ внутрішнього контролю з поліцейськими функціями (частина 11 нової статті 9-1).

У Кримінальному процесуальному кодексі:

16. Генеральний прокурор не уповноважений скасовувати незаконні ТА/АБО необґрунтовані рішення прокурорів САП (зміни до частини 6 статті 36);
17. порядок функціонування інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування від імені прокуратури затверджують Генеральний прокурор та окремо керівник САП (зміни до статті 106-1);
18. якщо досудове розслідування щодо керівника НАЗК здійснюється НАБУ, тоді уповноваженим на низку процесуальних дій є керівник САП, якщо ж іншим органом досудового розслідування, то Генеральний прокурор (зміни до 1 частин статей 155 та 158);
19. лише керівник САП уповноважений розв’язувати спір про місце розслідування кримінального провадження, яке може належати до підслідності НАБУ (зміни до частини 5 статті 218);
20. усі процесуальні аспекти кримінального провадження щодо народного депутата можливі не лише за рішенням Генерального прокурора, але й за рішенням керівника САП (зміни до 482-2);
21. САП набуває (частково) статусу центрального органу, а керівник САП окремо від Генерального прокурора уповноважується на створення міжнародних слідчих груп (зміни до частини 2 статті 571 та частини 4 статті 575);
22. відсторонення керівника САП від посади може здійснюватися лише ВРП (нова стаття 155-2 та низка кореспондуючих змін до Закону про ВРП).

В інших законах:

23. керівник САП отримує державну охорону на рівні з Президентом, Головою Верховної Ради України, Генеральним прокурором та іншими керівниками конституційних органів;
24. керівник САП на рівні з Генеральним прокурором уповноважений повідомляти про підозру Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини;
25. справи щодо оскарження рішень, дії та бездіяльності САП, а також пов’язаних з його функціонуванням комісій підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції.

ОГЛЯД ПРОПОЗИЦІЙ ЗАКОНОПРОЄКТУ

Цілком можна припустити, що для авторок законопроєкту № 8402 органом прокуратури є будь-яка організація, яка формально згадується в переліку частини 1 статті 7 Закону про прокуратуру, що починається зі слів «систему прокуратури України становлять». Проте реальність дещо складніша.
У наступних частинах цієї ж статті законодавець завбачливо уточнив, що система української прокуратури характеризується «єдністю». Ба більше, «єдність» прокуратури має цілком конкретний характер, адже спирається на: a) єдині засади організації та діяльності; b) єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності прокурорів; c) єдиний статус прокурорів; d) розв’язання питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

Єдині засади організації та діяльності

Конструкція «засади організації та діяльності прокуратури» доволі містка, якщо не всеохопна. На високий ступінь абстракції вказує й те, що стаття 131-1 Конституції містить майже ідентичну норму: «Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом». Проте зміст такої конструкції не є довільним. Адже ще в 1995 році Україна зобов’язалася перетворити прокуратуру «в орган, який відповідатиме стандартам Ради Європи»[1]. Іншими словами, засади організації та діяльності української прокуратури мають бути втіленням таких стандартів.
Переважною мірою ці стандарти можна відшукати в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також прецедентній практиці ЄСПЛ; рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи; висновках Венеційської комісії, насамперед у звіті про європейські стандарти незалежності судової системи (частина II — прокуратура); висновках Консультативної ради європейських прокурорів.
У порівняльному дослідженні про дисциплінарну відповідальність прокурорів у вибраних державах-членах Ради Європи вичерпно окреслено[2], що «стандарти формують розгалужену систему «м’якого» права стосовно прокурорських служб, аби сприяти автономії та незалежності прокуратури, щоби вона не перебувала під політичним контролем. Нинішньою тенденцією в усіх європейських країнах є прагнення до більшої інституційної незалежності прокурорських служб, аби дозволити прокуратурам виконувати свої обов’язки без надмірного втручання — як внутрішнього, так і зовнішнього — намагаючись віднайти адекватний баланс між незалежністю, ієрархічною структурою та координацією, підзвітністю й ефективністю».
Також стандарти та найкращі практики щодо спеціалізованих прокуратур нашаровуються довкола міжнародних і європейських інструментів з протидії корупції, на кшталт Конвенції ООН проти корупції чи Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією.
Ключовою темою як «загальних», так і «спеціалізованих» європейських і міжнародних стандартів є питання незалежності прокурорів. У них йдеться про те, що прокурори мають мати рівень незалежності майже як у суддів. Також спеціалізовані прокурори можуть мати деякі додаткові гарантії. Водночас стандарти не закликають до якоїсь абсолютної автономії чи заперечують внутрішню підзвітність спеціалізованих прокурорів[3]. Ба більше, досі не існує взірцевого (чи близького до того) набору додаткових гарантій для спеціалізованих прокуратур[4]. Нарешті, стандарти цілком толерують ту обставину, що прокуратура функціонуватиме як ієрархічна структура. Адже, з одного боку, природа прокурорської незалежності не є тотожною суддівській, а з іншого, така форма організації має низку вигод для прав людини, підзвітності прокурорів та ефективного використання ресурсів сторони обвинувачення.
Потрібно мати на увазі й те, що стандарти Ради Європи не застосовуються в кожній країні огульно, без урахування її конституційних принципів. На цьому прямо наголошується у висновку Венеційської комісії, на який авторки законопроєкту № 8402 посилаються в пояснювальній записці. Оцінюючи проєкт закону Чорногорії про спеціалізовану прокуратуру, Венеційська комісія вказує, що варто уникати неузгодженості з конституційними нормами[5].
Таким чином, «засади організації та діяльності прокуратури» треба розуміти як втілені в національному законі стандарти Ради Європи, з урахуванням конституційних принципів конкретної країни.
Своєю чергою законопроєкт № 8402 пропонує цілковиту окремішність САП від прокуратури загалом та очільника прокуратури — Генерального прокурора, зокрема. Фактично єдине, що пов’язуватиме прокурорів САП та решту прокурорів, — це конституційні функції. У решті аспектів, за задумом авторок законопроєкту, САП має бути ізольованою системою зі своїми унікальними засадами організації та діяльності, які не обов’язково втілюватимуть стандарти Ради Європи чи узгоджуватимуться з конституційними принципами.

Єдиний порядок організаційного забезпечення

Ця засада дещо нагадує уже розглянуту. Однак у ній ідеться про єдність системи управління та підзвітності, або ж операційну єдність системи прокуратури.
Найперше, що пропонує законопроєкт № 8402, — ізолювати САП від Генерального прокурора. Точніше, надати САП імунітет від його повноважень. За задумом авторок законопроєкту, в Україні має діяти прокуратура на чолі з Генеральним прокурором та окремо система САП на чолі з її керівником. Ба більше, керівник САП навіть отримує повноваження та гарантії, яких не має сам Генеральний прокурор (див. підпункти «g» та «o» вище). Як випливає з пояснювальної записки до законопроєкту, основою для таких пропозицій є висновки Венеційської комісії про проєкт закону Чорногорії та проєкт закону Румунії[6].
На перший погляд, висновки Венеційської комісії не співзвучні один з одним. У висновку про проєкт закону Чорногорії цілком позитивно відмічається те, що спеціалізована прокуратура буде не лише частиною системи прокуратури[7], але залишатиметься піднаглядною Генеральному прокурору[8]. А у висновку про проєкт закону Румунії вітаються наміри країни майже повністю сепарувати спеціалізовану прокуратуру від Генерального прокурора[9]. Проте в обох випадках Венеційська комісія демонструє однаковий підхід — вона виступає за більший рівень автономності спеціалізованих прокуратур, наскільки це можливо з огляду на правову традицію кожної країни. Тому за різницю в підсумку відповідальні конституційні принципи цих країн.
Конституції[10] Чорногорії та Румунії в аспекті прокуратури можуть здатися доволі схожими: вони покладають прокурорські функції на керівників органів прокуратури та прокурорів, тобто для них прокуратура це — керівники її органів та прокурори; Генеральний прокурор згадується лише як один з керівників органів прокуратури з кількома додатковими функціями. Проте є кілька важливих відмінностей.
У Румунії всі прокурори призначаються однаково — президентом країни за згодою Вищої ради правосуддя. У Чорногорії — усі однаково, окрім одного: Генеральний прокурор призначається парламентом за пропозицією Ради прокурорів. На додаток у Чорногорії прокуратура є незалежною інституцією, а в Румунії прокуратура перебуває під певною владою Міністерства юстиції. Примітно також, що в Румунії як Генеральна прокуратура, так і кожна з двох спеціалізованих мають однаковий статус.
З наведеного видно, що ближчою для України є конституційна модель прокуратури Чорногорії. Адже українська Конституція також виділяє Генерального прокурора через особливий порядок призначення. Проте випадок України ще більш прямолінійний у питанні «операційної єдності», аніж модель Чорногорії.
За українською Конституцією прокуратуру уособлює Генеральний прокурор та інші прокурори. Простіше кажучи, першим серед рівних є лише один прокурор. Проміжні позиції на кшталт керівника органу прокуратури, як у Чорногорії та Румунії, на конституційному рівні не виділяються. Ба більше, стаття 131-1 Конституції прямо вказує, що «[п]рокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор».
Наведене положення підводить до простого й однозначного висновку: жоден орган української прокуратури не може мати імунітету від влади Генерального прокурора. Також Генеральному прокуророві не потрібно шукати / отримувати згоду від іншого прокурора, щоб реалізовувати свої повноваження. Ба більше, Генеральний прокурор не може поступатися іншому прокуророві місцем «останньої інстанції» в питаннях, які не підлягають судовому контролю та лишаються за прокуратурою (наприклад, розв’язання спорів про підслідність).
Безумовно, такі конституційні положення наділяють Генерального прокурора колосальною владою. А історія свідчить (і не лише українська): що серйозніші повноваження, то коротший шлях до зловживання ними. І задля того, щоб генеральні прокурори та інші керівники прокуратури не зловживали наданою їм владою, стандарти Ради Європи та найкращі практики пропонують цілі каталоги дієвих запобіжників[11], насамперед вказуючи на потребу мати чіткі критерії та процедури для випадків, коли інтервенція генерального прокурора в конкретне кримінальне провадження є прийнятною[12]. Аналогічним чином такі критерії та процедури повинні розповсюджуватися і на самого керівника САП у відносинах з іншими прокурорами САП. Адже «внутрішня» або ж «функціональна» автономія прокурора має наскрізний характер.
З цих причин законопроєкт мав би структурувати владу Генерального прокурора та інших керівників прокуратури відповідно до стандартів і найкращих практик, з урахуванням конституційних принципів. І не лише в аспекті діяльності прокурорів САП. Натомість його авторки пропонують модель, яка пасує конституційному режиму країни-сусідки.
Доказом останньої тези є й те, що законопроєкт № 8402 пропонує взяти за приклад Румунію та наділити ВРП певними повноваженнями щодо Генерального прокурора та керівника САП (див. підпункт «v» вище). При цьому Рада Європи давно наполягає, щоб питаннями кар’єри Генерального прокурора в Україні опікувався кваліфікаційно-дисциплінарний орган прокурорів[13], а ВРП було усунуто від дисциплінарного процесу щодо прокурорів[14].

Єдиний статус прокурорів та їхня самоврядність

Найбільш хиткою пропозицією законопроєкту № 8402 є та, що має на меті деформувати статус прокурорів САП.
Окрім відмінного порядку добору, який запроваджено ще у 2015 році, законопроєкт пропонує ввести ексклюзивну систему, яка визначатиме фактично всі питання кар’єри керівника та прокурорів САП. Ба більше, ця ексклюзивна система буде ізольована від самоврядних органів прокурорів, а ключову роль у ній відіграватимуть Генеральний прокурор, сам керівник САП і підпорядкований йому підрозділ внутрішнього контролю з повноваженнями, які мали керівники прокуратури до реформи прокуратури 2014 року.
З одного боку, позитивним є те, що законодавцеві запропоновано відійти від неконституційного порядку добору керівника САП та субстандартного добору прокурорів САП, які були запроваджені ще до того, як самоврядні органи прокурорів почали функціонувати. Водночас залишається тільки гадати, чому законопроєкт № 8402 не закладає належної ролі для Ради та кваліфікаційно-дисциплінарного органу прокурорів у цьому процесі.
Слід нагадати, що Україна нещодавно вже мала експеримент, коли самоврядні органи прокурорів були усунуті від призначення, переведення, підвищення та застосування дисциплінарних стягнень. Це була реформа прокуратури 2019 року. Найбільш принципові для цієї реформи зміни — передача повноважень щодо кар’єри прокурорів до Генерального прокурора — були розкритиковані не лише Комітетом Міністрів Ради Європи[15] та експертами Ради, але й антикорупційним органом Ради — Групою держав проти корупції (GRECO). Під час четвертого раунду оцінювання GRECO висловила «найкритичніше занепокоєння щодо тимчасового припинення органів самоврядування, оскільки ці органи є запорукою незалежності та автономії прокурорів і мають функціонувати для захисту органів прокуратури від неналежного політичного впливу, як реального, так і потенційного»[16]. Комітет Міністрів окремо наголошував на тому, що питання добору, професійної підготовки, кар’єрного просування та звільнення з лав прокуратури не мали б перебувати «в руках» керівника прокуратури.
Також слід відзначити, що в ході останніх раундів оцінювання антикорупційних заходів ані GRECO, ані Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) аж ніяк не наполягали на звуженні ролі самоврядних органів прокурорів. Якраз навпаки — ішлося про потребу посилення їхньої ролі та спроможності в питанні оцінювання прокурорів, зокрема[17]. Окремо торкаючись кар’єри керівника САП у звіті за 2022 рік (п’ятий раунд моніторингу), ОЕСР підкреслює лише важливість прозорого конкурсу на таку посаду на основі надійних і наперед відомих критеріїв, убезпеченого від політичного втручання[18].
Також вельми проблематичною пропозицією законопроєкту № 8402 є частина 11 нової статті 9-1, що окреслює повноваження підрозділу внутрішнього контролю. Зокрема, названий підрозділ уповноважений: і) «здійсню[вати] моніторинг та контроль за виконанням прокурорами… актів законодавства з питань етичної поведінки»; іі) «проводит[и] перевірки прокурорів… на доброчесність»; ііі) «організову[вати] проведення службового розслідування»; іv) «викону[вати] інші повноваження, визначені положенням про підрозділ внутрішнього контролю». Відповідно до законопроєкту порядок діяльності та повноваження підрозділу внутрішнього контролю визначає керівник САП, якому цей підрозділ безпосередньо підпорядкований.
Наявність такого апарату контролю повертає нас до найбільш помітних рис прокуратури зразка 1991 року, тобто прокуратури радянського зразка, де керівник прокуратури міг інспектувати роботу прокурорів як і коли йому заманеться. Своєю чергою поява самоврядних органів прокурорів якраз була продиктована бажанням надати прокурорам більше автономії та захисту, у тому числі від їхніх керівників[19].
У зв’язку з цим треба підкреслити одну красномовну деталь. Річ у тім, що частина 11 нової статті 9-1 законопроєкту є точною копією частин 1-3 статті 17-1 Закону про запобігання корупції, яка присвячена підрозділу внутрішнього контролю НАЗК. Іншими словами, авторки законопроєкту № 8402 не розрізняють статус органів прокуратури та органів виконавчої влади, а також статус прокурорів і державних службовців відповідно.
Якщо до цього додати ту обставину, що законопроєкт № 8402 пропонує перетворити САП на закриту систему, непідзвітну навіть Генеральному прокуророві і відрізану від самоврядних органів прокурорів, то впевнено можна стверджувати, що статус прокурорів САП буде здеградовано до рівня 1991 року. Простіше кажучи, автономія прокурорів САП перетвориться на ілюзорну. Вони будуть залежні від керівника САП навіть більше, аніж від Генерального прокурора в період, коли місце керівника САП було вакантним.
Нарешті, намагання авторок законопроєкту № 8402 відмежувати САП від самоврядних органів прокурорів має ще один важливий вимір. Фактично народні депутатки намагаються посіяти думку, що реформа прокуратури 2014 року (зокрема, у частині утворення самоврядних органів прокурорів) є невдачею. Такі намагання продовжують наратив, яким обґрунтовувалася реформа прокуратури 2019 року. Реформа, яка, за словами експертів Ради Європи, «проводилася без громадського обговорення, без чітких пояснень потреби в ній та її цілей, без достатньої правової визначеності»[20]. Днями Конституційний Суд України поставив крапку в цій історії: положення, які уможливили цю реформу, визнано неконституційними.
Окреслений наратив авторок законопроєкту важко толерувати не тому, що він кидає тінь на зусилля України при втіленні стандартів Ради Європи або її інтеграційні зусилля на шляху до вступу в ЄС чи імідж України загалом. Його важко толерувати лише тому, що він не ґрунтується на переконливих доказах. Поодинокі випадки, які намагаються видати за докази дисфункціональності самоврядних органів прокуратури, насправді ж відразу були відкориговані судовою системою або зусиллями самих самоврядних органів прокуратури у співпраці з експертною спільнотою.
Якщо авторки законопроєкту № 8402 лише побоюються, що самоврядні органи прокуратури ще заслабкі, у такому разі варто було одночасно пропонувати й механізми підсилення цих органів.

ВИСНОВКИ

Загалом авторки законопроєкту № 8402 мають рацію: автономію САП потрібно посилити. Водночас досягнення такої мети має відбуватися лише через закон, що невибірково втілює стандарти Ради Європи, а також враховує конституційні принципи.

Профільний парламентський комітет зі свого боку не мав би блискавично відхиляти законопроєкт № 8402, натомість — звернутися до Ради Європи з проханням про його оцінку в частині змін до Закону про прокуратуру. Результати такої оцінки дозволили б вийти на редакцію законопроєкту, яку комітет ладен був би підтримати.

[1] Висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи, підпункт vi пункту 11.

[2] A comparative study on the disciplinary liability and proceedings against public prosecutors in selected Council of Europe member states / Mjriana Visentin (Italy), Lorena Bachmaier Winter (Spain), Gaja Štovičej (Slovenia) and Ian Welch (the United Kingdom with focus on England & Wales and Scotland), April 2021, § 26.

[3] Explanatory Report to the Criminal Law Convention on Corruption, § 99; Technical Guide to the United Nations Convention Against Corruption, pp. 113–116.

[4] OECD (2020), The Independence of Prosecutors in Eastern Europe, Central Asia and Asia Pacific, p. 194.

[5] Final Opinion on the revised draft Law on special public Prosecutor's office of Montenegro, adopted by the Venice Commission, 20–21 March 2015, CDL-AD(2015)002-e, §§ 14, 17.

[6] Romania — Urgent Opinion on three Laws concerning the justice system, endorsed by the Venice Commission, 16–17 December 2022, CDL-AD(2022)045-e.

[7] Див. Final Opinion on the revised draft Law on special public Prosecutor's office of Montenegro, §§ 14–17.

[8] Див. там само, § 19.

[9] Див. Romania — Urgent Opinion on three Laws concerning the justice system, § 54.

[10] Див. на https://www.constituteproject.org/?lang=en.

[11] Див., наприклад, Strengthening functional independence of prosecutors in Eastern European participating States: Needs Assessment Report / Organization for Security and Co-operation in Europe / Nikolai Kovalev, 2020, pp. 59–64; OECD (2020), The Independence of Prosecutors in Eastern Europe, Central Asia and Asia Pacific, pp. 72–125; OECD (2022), Anti-Corruption Reforms in Ukraine: Pilot 5th Round of Monitoring Under the OECD Istanbul Anti-Corruption Action Plan, pp. 98–100.

[12] Див., наприклад, Opinion on the draft law on the Public Prosecutors' service of Moldova adopted by the Venice Commission, 13–14 June 2008), CDL-AD(2008)019-e, § 16; Opinion on Act CLXIII of 2011 on the Prosecution Service and Act CLXIV of 2011 on the Status of the Prosecutor General, Prosecutors and other Prosecution Employees and the Prosecution Career of Hungary, adopted by the Venice Commission, 15–16 June 2012, CDL-AD(2012)008-e, § 32; Interim Opinion on the Draft Law on the State Prosecution Office of Montenegro, adopted by the Venice Commission, 12–13 December 2014, §§ 34, 108.

[13] Спільний висновок Директорату з прав людини (DHR) Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи та Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) щодо проєкту Закону України «Про прокуратуру», CDL-AD (2013) 025, § 119–123.

[14] Там само, § 140.

[15] CM/Del/Dec(2020)1377/H46-43, 1377th meeting, 4 June 2020 (DH) (written procedure), H46-43 Lutsenko (Application No. 6492/11) and Tymoshenko (Application No. 49872/11) v. Ukraine; CM/Del/Dec(2021)1406/H46-37, 1406th meeting, 7–9 June 2021 (DH), H46-37 Lutsenko (Application No. 6492/11) and Tymoshenko (Application No. 49872/11) v. Ukraine.

[16] GRECO Compliance Report (2019), §§ 134.

[17] GRECO Evaluation Report (2017), Compliance Report (2019), Second Compliance Report (2022) — у частині Рекомендацій XXIV — XXX; OECD (2022), Anti-Corruption Reforms in Ukraine: Pilot 5th Round of Monitoring Under the OECD Istanbul Anti-Corruption Action Plan, pp. 94–103.

[18] OECD (2022), Anti-Corruption Reforms in Ukraine: Pilot 5th Round of Monitoring Under the OECD Istanbul Anti-Corruption Action Plan, pp. 178–179.

[19] Порівняльне дослідження прокурорського самоврядування у державах-членах Ради Європи / Лаура Стефан, Ідлір Печі / Проєкт Ради Європи «Подальша підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні», 2018, с. 5.

[20] Експертна оцінка проєкту Закону № 5158 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення добору та підготовки прокурорів» і проєкту Закону № 5157 «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» / Проєкт Ради Європи «Дотримання прав людини в системі кримінальної юстиції України» / Лорена Бахмаєр Вінтер, Джеймс Гамільтон, 2021, § 3.

Схожі статті

Роттердам має не лише «плюс»