Таким явищем, напевно, є і глорифікація образу ворога, його дій, мотивації, наративів тощо. Зазначене явище червоною стрічкою сьогодні проходить в обговореннях фахівців-правознавців, представників політикуму, журналістів і блогерів, українського суспільства загалом. І це не випадково, адже такі обговорення є відповідною рефлексією на спробу розколу українського суспільства зсередини, намаганням зменшити тиск глорифікації на виснажений війною соціальний організм нашої країни.
Розуміючи шкоду, що несе глорифікація ворога як такого для сьогодення та нашого майбутнього, як і важливість завдань, пов’язаних з убезпеченням інформаційного простору держави, на початку повномасштабної війни у березні 2022 року законодавець вніс до Кримінального кодексу України (далі — КК України) зміни, якими в статті 436-2 встановлено кримінальну відповідальність за виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікацію її учасників. Відтоді слідчо-судова практика стала вимірюватися сотнями й навіть тисячами зареєстрованих кримінальних проваджень, що є свідченням масовості подібних проявів в українському контексті воєнного життя. Водночас у практичній царині перманентно виникають складнощі в кримінально-правовій оцінці таких дій і водночас констатується недостатня ефективність застосування арсеналу відповідних засобів правового характеру, попри первісні прогнози стосовно посилення внаслідок ухвалення відповідної норми результативності протидії гібридній інформаційній війні, яку веде держава-агресор проти України, захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, зміцнення патріотичних настроїв у Збройних Силах України та загалом в українському суспільстві.
Команда науковців проєкту «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії глорифікації збройної агресії рф в Україні» (реєстраційний номер 2022.01/0060), що виконується за підтримки Національного фонду досліджень України, поставила за мету з’ясувати практичну користь від існування аналізованої норми.
Відомо, що будь-який серйозний кримінологічний аналіз починається із цифр. Що ж нам кажуть цифри? Звернімося до відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань, оприлюднених на сайті Офісу Генерального прокурора, і даних, наведених у Звіті судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження.
Згідно з офіційними даними, у 2022 році за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 436-2 КК України, обліковано 1 354 кримінальні провадження, засуджено 200 осіб. У 2023 році обліковано 1 282 кримінальні провадження, а засуджено 472 особи. За три місяці 2024 року офіційно зафіксовано 331 випадок глорифікації. Своєю чергою за 2023–2024 рр. лише 18 % осіб (в абсолютних показниках 119 осіб), визнаних винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 436-2 КК України, отримали за рішеннями українських судів реальні покарання, тоді як 82 % винних (553 особи) було звільнено від відбування покарання з випробуванням.
При цьому середній рівень застосування так званих реальних покарань за останні 11 років становить 58 % (рис. 1). Далі ми ще повернемося до цієї практики.
Рис.1
Як виявило проведене дослідження, більшість винних у глорифікації осіб — чоловіки. На їхню частку, за результатами узагальнення судових рішень, припадає 61,0 %. Частка жінок відповідно становить 39,0 %. Проте таке співвідношення засуджених осіб чоловічої і жіночої статі не відбиває закономірностей так званої загальнокримінальної злочинності, у якій питома вага жінок принаймні вчетверо менша за частку осіб жіночої статі в структурі глорифікації.
Відомо, що вік людини, як, до речі, і її стать, виявляється тією обставиною, з якою пов’язані різні соціальні прояви особи, її ролі, статуси в соціумі тощо. Отже, вік багато в чому визначає життєві цілі, настанови, потреби людини, коло її інтересів, знайомств, нарешті, спосіб життя загалом. Окрім того, залежно від віку різним є вплив на людину й зовнішнього середовища. У цьому сенсі, здавалося б, працює відоме в кримінології «правило»: що старша за віком стає людина, то менше вона віддається будь-яким зовнішнім негативним впливам, що сприяють формуванню в неї так би мовити психології правопорушника. Але ж звернімося до реалій сьогодення.
Віковий розподіл осіб (рис. 2), визнаних винними за статтею 436-2 КК України, засвідчує помітні відхилення від кримінальної «норми» за віком правопорушників. Так, 23 % глорифікаторів — це особи віком від 30 до 50 років (при середньому значенні цього вікового проміжку в усій злочинності на рівні 49 %), 45 % — особи віком від 50 до 65 років (при середньому значенні 10 %). Але головний фокус проблеми — винні віком понад 65 років. Їхня питома вага дорівнює аж 30 % (!) (при середньому значенні відповідного вікового проміжку в злочинності на рівні не більше ніж 1%). Загалом 39 % усіх випадків засудження припадає на пенсіонерів (при середньому значенні 10 %). Такі «відхилення» заслуговують на особливу увагу, щоб пояснити цей феномен. Принаймні це ключ до пояснення мотивації помітного прошарку населення, з якого насамперед «рекрутуються» потенційні глорифікатори.
Рис.2
Хоча для кримінально-правової кваліфікації дій винного, що виправдовує, визнає правомірною, заперечує збройну агресію рф проти України або героїзує її учасників, не мають значення мотиви, через які правопорушник вчиняє ці дії, проте з огляду на потребу з’ясувати канали зараження небезпечними ідеями та опрацювати заходи з нейтралізації останніх, щоб надалі не допустити зміцнення й ретрансляцію цих ідей, саме мотивація стає поворотним моментом для розуміння проблеми глорифікації загалом. Установлено, що 44,0 % осіб діяли винятково з ідеологічних мотивів. Причиною глорифікації агресора в 6,07 % винних осіб ставала зневіра й розчарування в Українській державності як такій, національній ідеології, політичному керівництві. Лише 0,28 % осіб діяли з корисливих мотивів. Далі в ранжуванні мотивів ідуть вигоди нематеріального характеру, як-от: слідування позиції близьких осіб, знайомих, певної частини населення регіону тощо. До цього складного мотиваційного комплексу додається ще й страх і потреба виживання у ворожій обстановці (по 0,14 % відповідно). У вироках суду констатуються й інші мотиваційні забарвлення (наприклад, ненависть до всього українського, схиляння перед минулим, туга за радянськими часами, омана, хибно зрозумілі наміри ворога, бажання завдати шкоди Українській державі та (або) її союзникам, патріотично налаштованому населенню тощо). Однак у дуже значному масиві випадків глорифікації органи правопорядку й судові органи не приділили мотивам належної уваги (45,24 %).
Наголосимо ще на одному ракурсі проблеми глорифікації. Чи є це правопорушення груповим? Упевнено відповімо: ні. Хоча на рівні гіпотетичного знання нам, дослідникам, уявлялося, що глорифікація ворога — це так би мовити правопорушення комунікації, де присутній обмін думками, матеріалами, є цільова «благодатна» аудиторія, спостерігається намагання долучити до своєї пастви нових адептів «руского міра» тощо. А це означає, що в будь-якому разі мала б бути присутня синергія дій і помислів. Проте практика свідчить про протилежне. Так, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 436-2 КК України, у складі групи протягом 2022–2023 рр. засуджено всього двох осіб.
Ще один аспект, цікавий із погляду ретрансляції нашими співгромадянами ідеології ворога.
Проведений аналіз судових рішень свідчить, що в більшості зафіксованих органами правопорядку випадків (77,8 %) дії глорифікаційного характеру полягали в написанні постів, коментарів або реакціях у соціальних мережах. При цьому «осередком» таких дій виявилася заборонена в Україні соціальна мережа «Однокласнікі». На її частку припадає аж 61,8 % аналізованих «квартів глорифікації». Частота «виверження» глорифікаційної лави (за матеріалами близько половини вироків) становила від одного до чотирьох епізодів, що відповідає одному-чотирьом постам / коментарям / реакціям / візуалізаціям тощо).
На наш погляд, про таргетування глорифікаційної отрути по територіях України свідчить насамперед географічний розподіл облікованих проваджень (рис. 3). Діяльність Служби безпеки України з виявлення фактів глорифікації дозволяє чітко встановити основні напрями інформаційних впливів агресора. Це Харківська, Сумська, Одеська та Миколаївська області. У зв’язку із цим заслуговує на увагу гіпотеза, що значна кількість облікованих проваджень у названих регіонах свідчить про той факт, що ворог не полишив планів нападу на них і здійснює підготовчі дії в інформаційному просторі. У такій ситуації протидія глорифікації категорично не повинна обмежуватися примітивними формами, значну поширеність яких сьогодні демонструє аналізована статистика.
Рис.3 Розподіл кількості проваджень, облікованих за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України
Паралельно із цим ракурсом за допомогою інструментів кримінологічної картографії слід візуалізувати й географічний розподіл кількості засуджених осіб і суворості призначеного покарання (рис. 4). Якщо розподіл кількості засуджених загалом збігається з розподілом облікованих проваджень (з їх превалюванням у Сумській та Одеській областях), то більшу суворість покарань можна спостерігати в західних регіонах нашої країни.
Рис.4
Висунемо ще одну гіпотезу, яка потребує перевірки: судді в регіонах із найбільшою кількістю засуджених за глорифікацію мають неабияку практику опрацювання матеріалів подібних кримінальних проваджень, а тому вони об’єктивніше здатні оцінити справжню небезпечність осіб, яких обвинувачують у глорифікації, і відповідно їхніх дій. Водночас такої практики поки що не мають судді західних регіонів України, внаслідок чого інколи «драматизують» особу та її дії, призначаючи більш суворі покарання. Однак превалювання протидії переважно нескладним (і навіть примітивним формам глорифікації) згодом, на жаль, «вирівняє» практику оцінювання суддями глорифікаційних дій по всій країні як далеко не пріоритетного напряму в боротьбі з викликами воєнного часу. На нашу думку, небезпека такого підходу полягає в тому, що слідом за суддями спрощене розуміння глорифікації тиражуватиметься й на публічний дискурс проблеми. Такої девальвації небезпеки в прямому смислі цього слова не можна допускати, враховуючи зроблений раніше висновок про значення й місце явища глорифікації у військових планах агресора.
Це є додатковим аргументом для коригування й оптимізації напрямів протидії глорифікації. Наведемо приклад. Так, видається, що доцільно більш активно використовувати важелі суспільної комунікації, зокрема Служби безпеки України, позиціонуючи її принципову позицію щодо відомих у минулому публічних осіб, які зараз прилюдно висловлюють підтримку ворогу. Наприклад, офіційне повідомлення від 15 лютого 2024 року про притягнення до відповідальності за глорифікацію артистки Таїсії Повалій мало набагато більше резонансу в суспільстві, а значить й ефекту для оздоровлення інформаційного простору, аніж десятки обвинувачень українських пенсіонерів за кілька вподобайок у забороненій соціальній мережі «Однокласнікі».
Повернімося до реакції держави й суспільства на випадки глорифікації ворога. Повторимо своє припущення: дуже високий рівень застосування звільнення від покарання свідчить скоріше за все про те, що в судах переважно опиняються «конвеєрні» справи стосовно обвинувачення в найменш небезпечних проявах глорифікації. Це додатково підтверджується аномальними (у контексті загальних кількісно-якісних показників злочинності) даними, що характеризують вік, стать, освіту й заняття засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 436-2 КК України.
Отже, висновок такий: маємо справу із зазначеною вище примітивізацією кримінально-правової протидії виправданню, визнанню правомірною, запереченню збройної агресії рф проти України, глорифікації її учасників, коли реакція суспільства поширюється на тих, кого простіше «спіймати». До того ж з огляду на активні дії противника в інформаційній сфері такий прояв примітивізації кримінально-правової реакції суспільства вкрай небезпечний. Навряд чи така судова практика є показником досягнення задекларованих цілей, необхідністю досягнення яких було зумовлено доповнення КК України статтею 436-2. Адже органи правопорядку, прокуратура та суди провели більш ніж значний обсяг роботи із забезпечення відсічі агресії рф в інформаційній сфері, проте ККД від убезпечення українського соціуму від глорифікаторів залишається вкрай низьким, про що свідчать постійне продукування фонового інформаційного шуму фізичної агресії рф проти України, нові лейтмотиви глорифікаторів, відсутність зниження рівня випадків їх викриття тощо.
Усе це дозволяє зробити висновок, що напрями протидії глорифікації потребують якнайшвидшого перегляду. Щоб синхронізувати достатньо численні запобіжні заходи, зробити їх ефективними, потрібно розробити й опрацювати потужну національну модель протидії глорифікації, сконцентрувати головний удар по небезпечному явищу за кількома стратегічними напрямами. «Формула» таких стратегічних напрямів, що поєднуватимуться в національній моделі протидії глорифікації, достатньо проста: боротьба з дезінформацією: історико-правове просвітництво — створення й культивування почуття присутності української влади навіть на тимчасово окупованих територіях (складний і трудомісткий напрям) — щоденне зміцнення віри в Перемогу й силу українського народу — принципове припинення будь-яких дій, спрямованих на розкол єдності України зсередини (боротьба з мовною, релігійною, національною та іншими видами стигматизації), — таргетування по великих «мішенях» — інфлюенсерах тощо.
У цьому сенсі важливу профілактичну роль відіграють вітчизняні вчені. Саме вони на основі проведених досліджень, по-перше, отримують об’єктивну інформацію про явища протиправної глорифікації, осіб, що вчиняють такі дії; по-друге, оцінюють ефективність кримінальної або іншої відповідальності; по-третє, визначають категорії осіб і ступінь розповсюдженості явища на тій або іншій території країни; по-четверте, пропонують оптимальну модель стратегії запобігання явищу глорифікації.
При розробленні національної моделі протидії глорифікації також слід зважати на досвід минулого, зокрема денацифікацію Німеччини після Другої світової війни як процес очищення повоєнного німецького та австрійського суспільства, культури, преси, економіки, освіти, юриспруденції та політики від впливу нацистської ідеології. Так, серед заходів, які союзники з антигітлерівської коаліції впроваджували у сфері протидії ідеології націонал-соціалізму, були, зокрема, такі: публічна демонстрація злочинів нацистського режиму через засоби масової інформації, документальні передачі та художні фільми, «екскурсії» до концтаборів і місць масового поховання жертв режиму; створення меморіальних музеїв, пам’ятників і меморіальних комплексів, таких як музей Голокосту в Берліні або концтабір «Бухенвальд», де відвідувачі могли ознайомитися з історією та наслідками нацистських злочинів; залучення населення до розкопування масових поховань жертв гітлерівського режиму; розміщення плакатів, спрямованих на формування почуття провини та сорому за скоєні в період нацистської Німеччини злочини тощо. Слід відзначити, що заходи з денацифікації хоча й не дали швидкого ефекту та доволі повільно впливали на зміну свідомості німців, але заклали надійне підґрунтя для переосмислення проблеми націонал-соціалізму наступними поколіннями.
Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд дол. США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров'я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні також можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.
Фото: Associated Press