Російський полон: жодної гендерної дискримінації щодо застосовуваного насильства

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Російський полон: жодної гендерної дискримінації щодо застосовуваного насильства

Варто погодитися з доктором Жаком Мозером, за словами якого, «жінок рідко згадують серед затриманих. Вони не відповідають типовому образу в’язня. Вони не справжні в’язні». Кількість жінок-військовополонених під час збройних конфліктів рідко перевищує 4–5 %. У низці держав, серед яких і рф, жінки досі дискримінуються в доступі до бойових посад, залишаючись кухарками, зв’язківицями та працівницями військових шпиталів. Жінки ж, які належать до складу збройних сил своєї держави та беруть участь у бойових діях у межах збройного конфлікту, відповідно до статті 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (далі — ЖК ІІІ) мають статус комбатанток, а після взяття в полон — військовополонених. Це надає їм низку прав, які ми розглянемо в цій статті і які рф продовжує порушувати.

Катерина Рашевська

6 June, 2022

762

Російський полон: жодної гендерної дискримінації щодо застосовуваного насильства

Фото. Джерело: Радіо Свобода

Згідно з даними Кадрового центру Збройних Сил України, станом на кінець 2021 року в Україні налічувалося понад 32,5 тисячі жінок-військовослужбовців (12 % особового складу), з них — половина мали статус учасниць бойових дій на сході^[1]. Серед військовослужбовиць є танкістки, артилеристки, розвідниці, снайперки, командирки рот і взводів. Протягом останніх десяти років чисельність жінок в українській армії зросла в 15 разів, що inter alia пов’язано з розвитком нормативно-правового регулювання у сфері протидії дискримінації, вінцем якого стало ухвалення у 2018 році Закону України «Щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях».

1 квітня 2022 року між Україною та Росією було проведено обмін військовополоненими. Серед 86 повернутих на батьківщину службовців було 15 жінок. Історія їх перебування в російському полоні є проявом найгірших практик позбавлення волі, тому має бути детально вивчена з метою притягнення рф до відповідальності за порушення ЖК ІІІ, Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 року (далі — ДП І), а також низки релевантних міжнародних стандартів: Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з ув'язненими (1955 року), Зводу принципів ООН щодо захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню у будь-якій формі (1988 року), Бангкокських правил (2010 року), Правил Мандели (2015 року). Під час збройного конфлікту як lex generalis продовжують застосовуватися норми міжнародного права з прав людини, серед яких у контексті військового полону найбільш важливими є положення Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 року); Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 року, далі — Конвенція проти катувань); Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року).

Згідно зі свідченнями військовополонених українок, (1) їх було вивезено на територію Білорусі, а потім до Брянська (рф); (2) їм погрожували фізичною розправою; (3) їх катували та принижували; (4) їх тримали в нелюдських умовах без адекватного харчування; (5) їх не забезпечували необхідними гігієнічними умовами та медичною допомогою; (6) їм зістригли волосся.

Чи відповідає таке поводження нормам міжнародного гуманітарного права та міжнародного права з прав людини?

Епізод 1

Примусове переміщення

Відповідно до статті 19 ЖК ІІІ після захоплення військовополонених їх слід евакуювати якомога скоріше до таборів, розташованих на достатній відстані від зони бойових дій, для того щоб вони перебували в безпеці. У цьому випадку переміщення за кордон може бути виправданим, зокрема, міркуваннями безпеки, необхідністю утримувати жінок у спеціальних закладах окремо від чоловіків і під наглядом інших жінок. Однак, як підкреслює Шарлотта Ліндсі, міжнародне гуманітарне право вимагає дотримання таких умов: згода затриманого, повідомлення членам сім’ї, покращення умов утримання, наявність жінок-охоронців.

За свідченнями українських військовополонених, жінки не знали, куди їх примусово переміщують, що є порушенням статті 48 ЖК ІІІ. У Білорусі, а згодом — у рф вони перебували в переповненій камері. Нагляд за ними здійснювали чоловіки. Ідентифікаційні картки, передбачені статтею 70 ЖК ІІІ, які мали бути надіслані до Центрального розвідувального управління Міжнародного комітету Червоного Хреста негайно після захоплення, були оформлені на них лише перед обміном. Жодної інформації родичам про долю військовополонених іншими каналами передано не було. Жінок утримували у звичайних СІЗО, а не в спеціальних таборах, створених й організованих відповідно до статей 21–23 ЖК ІІІ.

Епізод 2

Погрози фізичною розправою

Стаття 13 ЖК ІІІ висвітлює основний принцип цього договору — безумовне гуманне ставлення до військовополонених. Будь-які акти насилля та залякування, образи та виставлення на огляд публіці прямо заборонені. Водночас, за словами військовополоненої Анастасії Матрущенко, відразу після прибуття до Білорусі «військовий неслов'янської зовнішності погрожував їй розправою». Подібне ставлення є порушенням ЖК ІІІ, а також низки міжнародних стандартів, зокрема щодо т. зв. first night procedures, покликаних забезпечити мінімізацію стресу для затриманих осіб.

Епізод 3

Катування та приниження

Відповідні випадки слід розглядати одночасно крізь призму гарантій, які містяться в ЖК ІІІ та ДП І, а також у Конвенції проти катувань. Зазначимо, що свобода від катувань є абсолютною, а заборона має характер норми jus cogens, відступ від якої неможливий навіть в умовах збройного конфлікту. Водночас військовополонені жінки розповідають, що вони зазнавали тортур за те, що не відповідали на вітання «Слава Росії!». Їх примушували до статевих актів, а також наказували оголеними сидіти в незручних позах перед чоловіками-військовими. Жінкам вводили у кров невідомі речовини всупереч статті 13 ЖК ІІІ. Урешті, щоб залякати, перед ними катували військовополонених чоловіків, що разом з безперервними допитами самих жінок і примусом говорити російською мовою порушує статтю 17 ЖК ІІІ.

Варто підкреслити, що хоча ЖК ІІІ урівнює в правах військовополонених чоловіків і жінок, до останніх згідно зі статтею 14 слід ставитися з усією повагою, зумовленою їхньою статтю. Включення цього положення, попри те, що жертвами сексуального насильства, безперечно, можуть бути також чоловіки, мало на меті вберегти жінок-військовополонених від зґвалтувань і примусових вагітностей. Однак військовослужбовці рф не дотримуються цієї статті.

Епізоди 4–5

Неналежні умови утримання

Професор В. В. Мицик жартома вказує, що якби норми міжнародного гуманітарного права про утримання військовополонених належно дотримувалися, тоді б усе більше осіб самі просилися в полон. Слід погодитися, що ЖК ІІІ містить широке коло гарантій щодо харчування, гігієни та медичної допомоги. Так, стаття 25 передбачає вимоги до комфорту приміщень таборів; стаття 26 — до добового раціону, щоб підтримувати добрий стан здоров'я військовополонених; стаття 29 — до санітарно-гігієнічних умов (Міжнародний комітет Червоного Хреста неодноразово наголошував на необхідності враховувати особливі потреби жінок, зокрема під час менструації, щоб забезпечити їх усіма належними засобами відповідно до їхньої культури), статті 30–31 — до регулярної та адекватної медичної допомоги.

Натомість, за свідченнями українських військовополонених жінок, близько 20 осіб утримувалися в камерах без ліжок і санвузла, розрахованих на 2–3 особи. У місцях позбавлення волі не було засобів гігієни та можливості помитися. Жінок обмежували не лише в харчуванні, але й воді. Медична допомога військовополоненим не надавалася. Огляди проводилися лише з метою перевірки наявності заборонених речей. Подібне суперечить міжнародному гуманітарному праву та має ознаки нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження.

Епізод 6

Поголені голови

Гоління жінок-військових використовувалося стороною противника протягом історії як особливий різновид покарання за участь у збройному конфлікті. Такі дії мають на меті приборкати та принизити особу, яка перебуває під повним контролем ворога, тому порушують відразу низку положень ЖК ІІІ (зокрема, уже згадані статті 13–14). Понад те, примусове гоління може бути порушенням заборони катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Так, Європейський суд з прав людини підкреслює, що, беручи до уваги інші обставини справи жертви, примусове зголювання волосся ув’язненим особам може досягнути мінімального порогу тяжкості як поводження, що принижує людську гідність і викликає почуття меншовартості, всупереч статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (Янков проти Болгарії, §§ 112–114).

Замість висновку

Міжнародне гуманітарне право та міжнародне право з прав людини має на меті захистити жінок-військовополонених від насильства, зловживань і залякування, щоб допомогти зберегти їхнє приватне життя та гідність відповідно до особливих потреб, зумовлених їхньою статтю. Незалежно від обставин відповідальність за забезпечення потреб осіб у полоні, зокрема адекватного харчування, санітарно-гігієнічних умов, медичної допомоги, покладається на державу, яка бере в полон. Остання також зобов’язана запобігати будь-якому неналежному поводженню з військовополоненими, контролюючи, щоб дії її службовців не суперечили нормам міжнародного гуманітарного права та міжнародного права з прав людини.

Водночас рф використовує взяття в полон як метод ведення війни. Умови, які вона створює для військовополонених, разом з ухиленням від заповнення й комунікації ідентифікаційних карток свідчать про те, що російський полон — це смертна кара, яку не виконують лише тоді, коли вдається домовитися про обмін. Військовополонені також потрібні рф для імплементації її пропагандистських кампаній та отримання інформації. Визволитися з російського полону вдається далеко не всім.

В особливо вразливому становищі перебувають жінки. Віддаючи честь їхній нескореності, героїзму та відвазі, ми не можемо не погодитися, що через стать їхнє життя й належне існування зазнають значних ризиків.

Тож у теперішній ситуації обидві сторони збройного конфлікту повинні адаптувати гендерно дезагрегований підхід до поводження з військовополоненими, а також регулювання обмінного фонду. До цих процесів мають бути залучені профільні організації, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста, ООН Жінки та Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок.

^[1] https://armyinform.com.ua/2021/12/04/skilky-zhinok-vijskovosluzhbovcziv-sluzhat-u-zbrojnyh-sylah-ukrayiny-novi-dani-kadrovogo-czentru/

війна міжнародне гуманітарне право військовополонені

Схожі статті

Операція «Евакуація»: як не скоїти відразу три міжнародні злочини?

Наказ про розміщення військовополонених: про що йдеться? (Резюме)

Військовополонені: гарантії поводження відповідно до положень міжнародного гуманітарного права