Розслідування непропорційних нападів в Україні: міжнародні стандарти і національні виклики

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Розслідування непропорційних нападів в Україні: міжнародні стандарти і національні виклики

За даними на початок січня 2026 року, з початку повномасштабного вторгнення Росія випустила по Україні понад 13,3 тис. ракет і понад 142,3 тис. ударних дронів [1]. Кожного дня нападу зазнають цивільні особи, житлові будівлі, лікарні, освітні заклади, об’єкти культурної спадщини тощо. Та предметом цієї статті є не цілеспрямовані напади на цивільне населення чи цивільні об’єкти, а інша, значно складніша для правової оцінки категорія порушень.

Анастасія Красун

27 March, 2026

498

Розслідування непропорційних нападів в Україні: міжнародні стандарти і національні виклики

Ні для кого не секрет, що Україна має на своїй території об’єкти, які беззаперечно є законними військовими цілями. Такі цілі можуть розташовуватися як безпосередньо на лінії бойового зіткнення, так і глибоко в тилу. Заподіяння випадкової (супутньої) шкоди цивільним особам чи цивільним об’єктам часто є неминучим під час нападу на такі цілі. Водночас одним із фундаментальних принципів міжнародного гуманітарного права є принцип пропорційності, кодифікований у статтях 51(5)(b) і 57(2)(a) (iii) Додаткового протоколу I, який забороняє напад на воєнні об’єкти, «який, як можна очікувати, викличе випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдасть випадкової шкоди цивільним об’єктам або те й інше разом, що було б надмірним щодо конкретної і прямої воєнної переваги, яку передбачається одержати» [2].

У цій статті аналізується феномен так званого непропорційного нападу. Такий напад передбачений ст. 8 (2)(b)(iv) Римського Статуту [3] як воєнний злочин і належить до «інших порушень законів та звичаїв війни…», що зазначено в частині першій статті 438 КК України [4]. Найскладнішим у кваліфікації такого діяння є встановлення, що заподіяна випадкова шкода була «надмірною щодо конкретної і прямої воєнної переваги, яку передбачається одержати». Де саме проходить межа цієї надмірності? Чи існують кількісні або якісні критерії для її визначення? Скільки пошкоджених чи зруйнованих цивільних об’єктів, поранених чи загиблих серед цивільного населення будуть свідчити про надмірність?

Слід зазначити, що певні орієнтири містяться в Коментарі МКЧХ до Додаткового протоколу I. Так, вказується, що терміни «конкретна» і «пряма» означають, «що відповідна перевага має бути суттєвою та відносно близькою, а переваги, які є ледь помітними і можуть виявитися лише в довгостроковій перспективі, не слід враховувати». Водночас підкреслюється, що тлумачення цього принципу «повинно передусім бути питанням здорового глузду та добросовісності військових командирів» [5]. Такі роз’яснення, попри їхню важливість, залишають значний простір для оціночних суджень і не забезпечують правової визначеності.

Жоден нормативно-правовий акт, ані міжнародного, ані національного права, не містить кількісних чи формалізованих критеріїв надмірності. У зв’язку з цим правники традиційно звертаються до міжнародної судової практики з метою виявлення підходів судів до оцінки співвідношення очікуваної воєнної переваги та заподіяної шкоди цивільному населенню.

Слід одразу зазначити, що практика міжнародних судових інституцій щодо кваліфікації саме непропорційних нападів є вкрай обмеженою. Наприклад, Міжнародний кримінальний суд не має жодного рішення, у якому йдеться про кількісні або якісні критерії для визначення заподіяної «надмірної випадкової шкоди» і порівняння «очікувана військова перевага та кількість, характер цивільних втрат».

Найбільше посилань на принцип пропорційності робив у своїх рішеннях МКТЮ. Разом з тим, важливо ще на початку зазначити, що ні МКТЮ, ні жодна інша міжнародна судова інституція не має остаточних рішень, які б містили засудження особи саме за непропорційний напад.

Найбільш показовим у цьому контексті є рішення Судової палати МКТЮ у справі «Прокурор проти Галича». У ній Трибунал, серед іншого, дав оцінку нападу на автостоянку, де в той час тривав футбольний матч. Так, 1 червня 1993 року жителі Добрині вирішили організувати футбольний турнір. Усвідомлюючи небезпеку організації такого заходу, вони шукали безпечне місце для його проведення. Футбольне поле, де турнір відбувся, було облаштоване в кутку автостоянки, яка з трьох боків була обмежена шестиповерховими житловими будинками, а з четвертого боку — пагорбом і не проглядалася з жодної точки з боку Сараєвсько-Романійського корпусу (далі — СРК) на лінії зіткнення. Подивитися на гру команд зібралися близько 200 глядачів, серед яких були жінки й діти. Унаслідок вибуху снарядів загинуло понад 10 осіб, поранення отримали приблизно 100 осіб.

Захист стверджував, що метою цього нападу був законний військовий об’єкт. Свідки, заслухані в судовому засіданні, заявили, що на футбольному матчі була присутня певна кількість солдатів армії Боснії і Герцоговини (далі — АБіГ). Хаджич, командир 5 моторизованої Добринської бригади АБіГ, визнав, що серед жертв були солдати, які не перебували при виконанні службових обов’язків. Він вважав, що співвідношення загиблих і поранених цивільних і військових того дня було приблизно п’ятдесят на п’ятдесят. Очевидці події також засвідчили, що футбольний турнір відбувався в тихий день, коли в бойових діях було затишшя.

Суд зазначив, що навіть якби війська СРК були проінформовані про це зібрання і про присутність там солдатів АБіГ і мали намір їх обстріляти, ця атака все одно була б незаконною. Хоча кількість солдатів, присутніх на грі, була значною, напад на натовп з приблизно 200 осіб, серед яких було багато дітей, очевидно, спричинив би випадкові жертви й поранення серед цивільного населення, які були б надмірними, як порівняти з очікуваною прямою і конкретною військовою перевагою. Суд визнав вказаний обстріл невибірковим обстрілом цивільної території [6].

Суд зазначив, що визначаючи те, чи був напад пропорційним, необхідно перевірити, чи могла б достатньо поінформована особа, яка перебувала в обставинах фактичного виконавця, розумно використовуючи інформацію, яка була в нього / неї в розпорядженні, передбачити, що в результаті нападу будуть надмірні жертви серед цивільного населення [7].

ДОВІДКОВО: слід зазначити, що під час вивчення практики МКТЮ в юриста може виникнути враження згортання поняття невибіркового та непропорційного нападу, бо іноді ці дві категорії в мові суду йдуть поруч або перекриваються. У деяких рішеннях Суд дивився на непропорційні напади через невибірковість.

Необхідно зауважити, що це два самостійні злочини. Невибірковий напад не спрямований на конкретну військову мету, на відміну від непропорційних нападів. Невибірковий напад є різновидом прямого нападу на цивільні об’єкти чи цивільних осіб, коли виконавець свідомо допускає, зокрема, жертви серед цивільного населення.

У цій справі Трибунал дав оцінку артилерійських обстрілів чотирьох міст (Кнін, Бенковац, Обровац і Грачац). Так, суд першої інстанції ввів так званий 200-метровий стандарт: снаряд, що впав у межах 200 метрів від законної цілі, вважався навмисно випущеним у цю ціль. Використовуючи цей 200-метровий стандарт як мірило, Судова палата встановила, що всі місця падіння снарядів, розташовані на відстані понад 200 метрів від цілі, яку вона вважала законною, є доказом незаконного артилерійського удару [8]. Суд дійшов висновку, що забагато снарядів впали на відстані, що перевищує 200 метрів від легітимних цілей, щоб це можна було пояснити просто помилкою наведення або неточністю озброєння.

Разом з тим Апеляційна палата розкритикувала підходи Суду в частині 200-метрового стандарту. Вона зазначила, що в рішенні немає достатньої аргументації, чому саме була обрана відстань у 200 метрів. Крім того, вказаний стандарт було обрано однаково для всіх міст, хоча умови (відстань гармат, точність, швидкість вітру тощо) можуть різнитися. Також суд першої інстанції не врахував, що артилерійські обстріли були націлені на рухомі цілі, які могли пересуватися містом, а отже, не всі снаряди були спрямовані на фіксовані цілі.

Апеляційна палата переглянула багато з ударів, які були визнані незаконними, і зняла з Готовіни й Маркача частину звинувачень.

У цій же справі Трибунал також проаналізував обстріл квартири Мартіча, політичного і військового лідера партії «Республіки Сербська Країна». Так, хорватські сили здійснили цілеспрямований артилерійський удар по місцю, де, за їхньою розвідкою, мав перебувати Мілан Мартіч. Квартира знаходилася у звичайному житловому будинку в густонаселеній частині Кніна. Даних про значні цивільні втрати не було, але потенційний ризик був надзвичайно високим.

Судова палата визнала Мартіча легітимною військовою ціллю. Суд вважав, що обстріл квартири Мартіча «міг порушити його здатність пересуватися, спілкуватися та командувати, а отже, забезпечив явну воєнну перевагу» [9]. Проте суд визнав ризик для цивільних осіб і цивільних об’єктів надмірним проти такої військової переваги. Це рішення ґрунтувалось на кількох міркуваннях, зокрема на розташуванні квартири в цивільному багатоквартирному будинку в переважно цивільному житловому районі; на часі нападу між 7:30 і 8:00 ранку, коли «цивільні об’єкти» були атаковані, а потім ввечері, коли «цивільні особи» були атаковані, і знову ввечері, коли «можна було обґрунтовано очікувати присутності цивільних осіб»; а також на тому факті, що кількість і тип використаних снарядів «створювали значний ризик великої кількості жертв і поранень серед цивільного населення, а також пошкодження цивільних об’єктів» [10].

Рішення Судової палати було скасовано в апеляційному порядку. Апеляційна палата постановила, що «аналіз нападів на Мартіча як на законну військову ціль, здійснений Судовою палатою, не ґрунтувався на конкретному оцінюванні відносної військової переваги та не зробив жодних висновків щодо завданих збитків або втрат» [11].

Вказаний інцидент був єдиною майже успішною спробою міжнародної судової установи засудити осіб за непропорційний напад.

У справі Prosecutor v. Prlić et al. Судова палата аналізувала руйнацію Старого мосту в Мостарі, який Хорватська рада оборони (далі — ХВО) знищила під час конфлікту з АБіГ. Це був культурно-історичний об’єкт подвійного призначення (міг бути використаний для постачання або маневрування військ, але водночас був цивільним об’єктом зі значною культурною цінністю).

Суд визнав, що руйнування Старого мосту призвело до практично повної ізоляції правобережних мешканців (мусульманського населення), що унеможливило їхнє забезпечення продовольством і медикаментами та спричинило серйозне погіршення гуманітарної ситуації для населення, яке там проживало. Палата також визначила, що руйнування Старого мосту мало дуже значний психологічний вплив на мусульманське населення Мостара.

Палата зазначила, що хоча руйнування Старого мосту ХВО могло бути виправдане військовою необхідністю, шкода, заподіяна цивільному населенню, була безперечною і значною. Такий вплив на мусульманське цивільне населення Мостара був непропорційним до конкретної і безпосередньої військової переваги, яку очікували отримати від руйнування Старого мосту [12].

Водночас Апеляційна палата зняла звинувачення за цим епізодом і зазначила, що до елементів безпричинного руйнування, не виправданого військовою необхідністю, як порушення законів та звичаїв війни належать, серед іншого, руйнування майна, що відбувається у великих масштабах і не виправдане військовою необхідністю. Натомість Судова палата, описуючи шкоду, заподіяну цивільному населенню, під час визначення того, чи було скоєно злочин безпричинного руйнування, не зробила жодних висновків щодо іншого майна, яке було побічно знищено в результаті нападу на Старий міст [13].

Питання принципу пропорційності підіймалося і в інших рішеннях МКТЮ (Prosecutor v. Kupreškić, Prosecutor v. Milan Martić, Prosecutor v. Blaškić тощо). Наприклад, у рішенні Prosecutor v. Milan Martić Суд визнав роботу зброї M-87 Orkan як невибіркову, тобто таку, що неможливо спрямувати точково на конкретну військову ціль у густонаселеному місті. Але детального математичного зважування кількості постраждалих цивільних і комбатантів та очікуваної військової переваги в них немає.

Поряд із судовою практикою міжнародних кримінальних трибуналів важливим для дослідження принципу пропорційності є Final Report to the Prosecutor by the Committee Established to Review the NATO Bombing Campaign Against the Federal Republic of Yugoslavia (2000) [14]. Хоча цей документ не є судовим рішенням, його неможливо не згадати в контексті застосування принципу пропорційності в умовах сучасного збройного конфлікту.

Офіс Прокурора МКТЮ створив Комітет у відповідь на численні звернення щодо можливих порушень міжнародного гуманітарного права під час повітряної кампанії НАТО проти Союзної Республіки Югославії в 1999 році. Комітет ставив собі за мету виконати попередню правову оцінку того, чи наявні достатні підстави для початку кримінального розслідування.

Серед інцидентів були:

напад на пасажирський поїзд в ущелині Грделиця 04.12.1999— 10 або більше мирних жителів загинули, 15 або більше дістали поранень;
напад на конвой у Дьяковиці 14.04.1999— 70–75 мирних жителів загинули, 100 або більше дістали поранень;
напад на Сурдулицю 27.04.1999— 11 мирних жителів загинули, 100 або більше дістали поранень;
напад на Чупрію 04.08.1999— 1 мирний житель загинув, 5 поранено;
напад на табір біженців у Дьяковиці 21.04.1999— 5 мирних жителів загинули, 16–19 дістали поранень;
напад на автобус у Луане 05.01.1999— 39 мирних жителів загинули;
напад на автобус у Печі 05.03.1999— 17 мирних жителів загинули, 44 дістали поранень;
напад на село Коріса 13.05.1999— 48–87 убитих мирних жителів;
напад на телерадіостанцію Белграда 23.04.1999— 16 убитих мирних жителів;
напад на посольство Китаю в Белграді 05.07.1999— 3 мирних жителя загинули, 15 дістали поранень;
напад на центр міста Ніш і лікарню 05.07.1999— 13 мирних жителів загинули, 60 дістали поранень;
напад на в’язницю Істок 21.05.1999— щонайменше 19 мирних жителів загинули.

Важливо, що Комітет розглядав ці ситуації не як напади на цивільні об’єкти самі собою, а як удари, спрямовані на військові цілі, у контексті яких оцінювалося питання допустимості супутньої шкоди цивільному населенню. За результатами аналізу Комітет дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для початку кримінального розслідування, зокрема через брак доказів, які б свідчили про очевидну непропорційність атак або про наявність необхідного суб’єктивного елемента міжнародного злочину.

Розгляньмо один із аналізованих інцидентів — напад на пасажирський поїзд в ущелині Грделиця. 12 квітня 1999 року літак НАТО випустив дві бомби по залізничному мосту через ущелину Грделиця на сході Сербії. У той час міст перетинав пасажирський поїзд із 5 вагонів, що прямував з Белграда до Рістоваца на кордоні з Македонією, який був уражений обома боєприпасами. У цьому інциденті загинуло щонайменше 10 людей, і щонайменше 15 дістали поранень. Визначеною ціллю був залізничний міст, який, як стверджувалося, був частиною маршруту постачання, що його використовували сербські сили в Косово. Ударом першої бомби другий пасажирський вагон розрізало навпіл. Зрозумівши, що міст усе ще цілий, диспетчер обрав другу точку прицілювання на мосту на протилежному кінці від того місця, звідки прибув поїзд, і випустив другу бомбу. Тим часом унаслідок першого удару поїзд покотився вперед, тож його частини постраждали й від другої бомби.

Комітет постановив, що міст був законною військовою ціллю. Пасажирський поїзд атакували не навмисно. Особа, яка атакувала міст, не помітила прибуття поїзда, поки перша бомба була в польоті. Комітет вирішив, що інформація щодо нападу з першою бомбою не надає достатніх підстав для початку розслідування. Разом з тим, комітет мав різні думки щодо нападу з другою бомбою щодо наявності елемента необережності в поведінці пілота. Попри це, комітет погодився, що цей інцидент не слід розслідувати та що немає жодної інформації, яка б дозволяла зробити висновок про необхідність розслідування кримінальної відповідальності осіб вищого рівня в ланцюжку командування.

Невелика практика міжнародних судових установ не означає, що випадків непропорційних нападів у світі було небагато. Обмежена кількість судових рішень у цій сфері радше свідчить про складність доведення таких порушень, юрисдикційні бар’єри й політичну чутливість, ніж про відсутність самих інцидентів. Значна частина потенційно проблемних з погляду міжнародного гуманітарного права ситуацій залишається поза межами судового розгляду, але водночас стає предметом аналізу з боку міжнародних організацій, урядів і медіа.

Показовим у цьому контексті є авіаудар по селу Азізабад у провінції Герат (Афганістан), здійснений 22 серпня 2008 року силами військово-повітряних сил США в межах міжнародної операції в Афганістані. Заявленою військовою метою удару було знищення високопоставленого командира талібів і пов’язаних із ним бойовиків. Водночас атака була проведена в межах населеного пункту, де на момент удару перебували мирні жителі, включно з жінками й дітьми, що зумовило значний ризик для цивільного населення і поставило під сумнів співвідношення очікуваної військової переваги й можливих цивільних втрат.

У щорічній доповіді ООН, що узагальнює ситуацію з цивільними втратами, заявлено, що внаслідок операції в Азізабаді загинуло до 92 цивільних осіб, зокрема щонайменше 62 дитини [15]. Американські військові спочатку заперечували значний рівень цивільних втрат, а згодом визнали загибель меншої кількості цивільних осіб. Правозахисні організації, зокрема Human Rights Watch, піддали критиці як сам характер застосування авіації в щільно населеній зоні, так і якість проведених розслідувань, наголошуючи на серйозних питаннях щодо дотримання принципу пропорційності та обов’язку мінімізації шкоди цивільним.

Попри масштабний резонанс, цей інцидент так і не став предметом розгляду міжнародного суду. Причинами цього були відсутність відповідної юрисдикції, покладання розслідування на внутрішні механізми держави, що здійснила удар, а також складність формування доказової бази, яка б дозволила встановити кримінальну відповідальність конкретних осіб. Випадок Азізабаду наочно демонструє, що дефіцит судової практики щодо непропорційних нападів не означає відсутність поширеності таких ситуацій у збройних конфліктах, а лише підкреслює розрив між фактичними подіями війни та їх подальшою юридичною оцінкою на міжнародному рівні.

На жаль, національна судова практика з цього питання наразі відсутня. Так, станом на момент написання статті Єдиний реєстр судових рішень не містить жодного вироку за таким видом воєнного злочину.

Очевидним є те, що в умовах обмеженої міжнародної судової практики Україна змушена буде напрацьовувати відповідну практику самостійно. Водночас відсутність вироків щодо цієї категорії справ має цілком об’єктивні причини. Розслідування непропорційних нападів є надзвичайно складним в умовах збройного конфлікту, що триває, під час якого встановлення місць дислокації певних військових об’єктів з метою оцінки очікуваної військової переваги може безпосередньо впливати на обороноздатність держави в такому конфлікті.

Додатковою суттєвою перешкодою для ефективного і своєчасного розслідування цього виду злочинів стали законодавчі зміни, запроваджені в березні 2022 року, а саме доповнення Кримінального кодексу України статтею 114-2, яка встановлює кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про направлення і переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану [4].

Запровадження кримінальної відповідальності за подібні діяння під час воєнного або надзвичайного стану саме собою заперечень не викликає. Проте формулювання об’єктивних ознак складу цього злочину, запропоноване законодавцем, не виводить з-під криміналізації надання інформації про місцезнаходження чи переміщення військовослужбовців і військових об’єктів на законний запит правоохоронних органів. Формально особи, які надають таку інформацію слідчим або прокурорам у межах розслідування непропорційних нападів, потенційно можуть підпадати під дію статті 114-2 КК України.

Хоча Єдиний реєстр судових рішень не містить справ за обвинуваченням осіб у наданні такої інформації на запит правоохоронних органів, на практиці під час розслідування воєнних злочинів ми стикаємося з достатньою кількістю випадків, коли свідки відмовляються повідомляти відомості про розташування певних військових об’єктів або дислокацію військовослужбовців на конкретній території через побоювання щодо притягнення до кримінальної відповідальності.

Більше того, Дніпропетровська обласна прокуратура неодноразово розміщувала в соціальних мережах оголошення про пошук оригінальних відеозаписів ракетних ударів по території області, звертаючись до осіб, у розпорядженні яких є матеріали з місця події — моменту влучання, вибуху, руйнувань, перших хвилин після атаки тощо — з проханням передати їх правоохоронним органам. Але такі ініціативи нерідко стикалися з категоричними відмовами адміністраторів телеграм-каналів поширювати відповідні оголошення через хибне переконання, що звернення до правоохоронних органів з такими матеріалами може підпадати під дію статті 114-2 КК України.

Описана ситуація об’єктивно гальмує розслідування не лише непропорційних нападів, а й загалом нападів на цивільних осіб і цивільні об’єкти. У результаті органи досудового розслідування опиняються в ситуації, коли аналіз пропорційності фактично підмінюється констатацією наслідків нападу без можливості реконструкції процесу ухвалення рішення про застосування сили ex ante, що є ключовим для правильної правової оцінки.

Розв’язання цієї проблеми є нормативно простим і полягає в прямому закріпленні в статті 114-2 КК України положення про те, що надання інформації, передбаченої цією статтею, на запит правоохоронних не підпадає під ознаки відповідного складу злочину.

Отже, обмеженість міжнародної та відсутність національної судової практики щодо непропорційних нападів не свідчать про винятковість або рідкісність цього явища. Навпаки, вона відображає структурні й нормативні труднощі їх розслідування, доказування і кваліфікації, особливо в умовах активного збройного конфлікту. Усвідомлення цього розриву між фактичною поширеністю таких інцидентів і мінімальною кількістю судових рішень має стати відправною точкою для коригування національної правозастосовної і законодавчої політики, спрямованої на створення реальних умов для ефективної кримінально-правової оцінки дотримання принципу пропорційності.

Список використаної літератури

Допис у телеграм-каналі «Сирський» від 13.01.2026. URL: https://t.me/osirskiy/1352
Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12серпня 1949року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text
Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text
Кримінальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
Коментар МКЧХ щодо Додаткового протоколуI, пп.2209, 2208. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/api-1977/article-57/commentary/1987?activeTab=default
МКТЮ, справа «Прокурор проти Галича» (Prosecutor v. Galić), Справа №IT-98-29-T, Рішення від 5грудня 2003 року (vi) п. 372-387. URL: https://www.icty.org/x/cases/galic/tjug/en/gal-tj031205e.pdf та український переклад рішення: https://docs.google.com/viewerng/viewer?url=https://warcrimes.legalaid.gov.ua/files/original/2/19/IT-98-29-T_5.12.2003_.pdf
МКТЮ, справа «Прокурор проти Галича» (Prosecutor v. Galić), Справа №IT-98-29-T, Рішення від 5грудня 2003 року. п. 58. URL: https://www.icty.org/x/cases/galic/tjug/en/gal-tj031205e.pdf та український переклад рішення: https://docs.google.com/viewerng/viewer?url=https://warcrimes.legalaid.gov.ua/files/original/2/19/IT-98-29-T_5.12.2003_.pdf
МКТЮ, справа «Прокурор проти Готовіни та Маркача» Prosecutor v. (Gotovina and Markač), Справа №IT-06-90-A, Рішення Апеляційної палати від 16листопада 2012 р. п. 25. URL: https://www.icty.org/x/cases/gotovina/acjug/en/121116_judgement.pdf та український переклад рішення: https://warcrimes.legalaid.gov.ua/files/original/2/22/IT-06-90-A_16.11.2012.pdf
МКТЮ, справа «Прокурор проти Готовіни, Чермака та Маркача» (Prosecutor v. Gotovina, Čermak, and Markač), Справа №IT-06-90-T, Рішення від 15квітня 2011 р. п. 1910. URL: https://ucr.irmct.org/LegalRef/CMSDocStore/Public/English/Judgement/NotIndexable/IT-06-90/JUD229R0000333164.pdf
Аirstrikes And Atrocities: A Legal Assessment Of Russia’s Aerial Campaign In Ukraine. april-2025. International Partnership for Human Rights (IPHR). The International Human Rights Clinic at Harvard Law School. р.27. URL: https://iphronline.org/wp-content/uploads/2025/05/airstrikes-and-atrocities-april-2025-1.pdf
МКТЮ, справа «Прокурор проти Готовіни та Маркача» Prosecutor v. (Gotovina and Markač), Справа №IT-06-90-A, Рішення Апеляційної палати від 16листопада 2012 р. п. 82. URL: https://www.icty.org/x/cases/gotovina/acjug/en/121116_judgement.pdf та український переклад рішення: https://warcrimes.legalaid.gov.ua/files/original/2/22/IT-06-90-A_16.11.2012.pdf
МКТЮ, справа «Прокурор проти Прліча та ін.» (Prosecutor v. Prlić et al.), Справа №IT-04-74-T, Рішення Судової палати, 29травня 2013 р. п. 1583–1584. URL: https://casebook.icrc.org/case-study/icty-prosecutor-v-prlic-et-al
МКТЮ, справа «Прокурор проти Прліча та ін.» (Prosecutor v. Prlić et al.), Справа №IT-04-74-A, Рішення Апеляційної палати від 29листопада 2017 р. п. 411–414. URL: https://www.icty.org/x/cases/prlic/acjug/en/171129-judgement-vol-1.pdf
Final Report to the Prosecutor by the Committee Established to Review the NATO Bombing Campaign Against the Federal Republic of Yugoslavia (2000). URL: https://www.icty.org/en/press/final-report-prosecutor-committee-established-review-nato-bombing-campaign-against-federal
AFGHANISTAN Annual Report on Protection of Civilians in Armed Conflict, 2008. United Nations Assistance Mission to Afghanistan, Human Rights Unit. URL: https://www.securitycouncilreport.org/atf/cf/%7B65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9%7D/Afgh%20Annual%20report%20on%20POC_2008.pdf?utm_source=chatgpt.com

національна безпека збройний конфлікт

Схожі статті

ВИЗНАТИ ВИНУ І ЗАЯВИТИ ПРО ПРОВОКАЦІЮ: ЧИ БУВАЄ ЗАПІЗНО

Скляна кабіна в судовому залі: ЄСПЛ вперше дослідив практику України у справах за статтею з конвенції