Строки досудового розслідування: походження та значення для воєнного сьогодення

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Строки досудового розслідування: походження та значення для воєнного сьогодення

Володимир Сущенко

31 January, 2024

644

Строки досудового розслідування: походження та значення для воєнного сьогодення

Коли я був студентом-першокурсником Харківського юридичного інституту і слухав лекції Миколи Миколайовича Страхова з курсу «Історія держави і права зарубіжних країн», почув, що в Давньому Римі для того, щоб визнати людину винною у вчиненні злочину, суддям треба було почути відповіді на сім запитань: ЩО? ДЕ? КОЛИ? ЯК? ХТО? ЧОМУ? ДЛЯ ЧОГО? Перелік цих запитань отримав в історії назву «римська семихвостка». Із часом я намагався віднайти першоджерело цього «алгоритму» слідчої та судової діяльності, але так і не вдалося цього зробити. Пізніше, з розвитком теорії і практики кримінального права і процесу, з’явилося поняття «склад злочину / кримінального правопорушення», яке містить чотири складові (елементи): об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона, воно вживається дотепер і скоріше за все буде вживатися і в майбутньому.

Відповіді на ці запитання, що дозволяють встановлювати склад злочину й карати правопорушника, шукають слідчі, прокурори, адвокати й судді протягом певного часу і знаходять або не знаходять…

Для досудового розслідування більшості кримінальних подій / правопорушень чинне законодавство України, мабуть, успадкувавши процесуальні правила від своїх пращурів з ХІХ–ХХ століть (російської імперії та срср), встановило загальний / базовий термін тривалістю 2 календарні місяці з правом його продовження чи припинення / призупинення за певними додатковими процедурними правилами / підставами. Судовий процес з розгляду матеріалів досудового розслідування по суті таких законодавчих жорстко встановлених термінів ніколи не мав і не має.

Мої намагання протягом понад пів століття власного професійного досвіду самостійно і шляхом дискусій з колегами з’ясувати джерела / підстави встановлення 2-місячного терміну досудового розслідування (так само, як, до речі, і терміни затримання і досудового арешту особи як примусового запобіжного заходу) виявилися безнадійно марними.

Одночасно зауважу, що, як свідчить сучасна теорія і практика досудового розслідування кримінальних правопорушень і насамперед воєнних злочинів у час війни, яка триває в Україні вже майже десять років, проблема строків досудового розслідування набула особливої актуальності.

Кримінальна статистика беззаперечно свідчить про факти, коли: а) з одного боку, система досудового слідства об’єктивно не вкладається в жорсткі процесуальні терміни, передбачені законодавством, щоб віднайти повні та об’єктивно реальні відповіді на питання в межах «римської семихвостки»; б) з іншого боку, різні суб’єктивні причини, умови та обставини спонукають / мотивують слідчих і прокурорів зволікати з ефективним досудовим розслідуванням, що призводить до необґрунтованої витрати ресурсів і спотворення самої ідеї невідворотності кримінального переслідування й покарання осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень, у тому числі і воєнних злочинів.

Порівняльний аналіз кримінального процесуального законодавства України і європейських держав щодо визначення строків досудового розслідування (дізнання та слідства) дозволяє стверджувати, що в країнах ЄС відсутні чітко визначені строки досудового розслідування кримінальних правопорушень. Має сенс також наголосити, що в країнах англосаксонської правової сім’ї процесуальне законодавство взагалі не регламентує строки досудового слідства. Пріоритетним завданням діяльності відповідних інституцій у цих країнах є не «швидкість» розслідування, а «якість» його проведення (збирання доказів) і досконалість судового процесу з розгляду отриманих матеріалів та проведення досліджень доказової інформації в судовому засіданні. Важливим елементом у визначенні оптимально розумних строків досудового розслідування в цих країнах є безумовне дотримання органами забезпечення правопорядку й судами основоположних конституційних і конвенційних прав і свобод людини в частині їх примусового обмеження державою. Такий підхід обумовлює, по-перше, якість збирання доказової інформації (належність, допустимість, достовірність) і, по-друге, відсутність порушень процедур як під час досудового розслідування, так і в процесі судового розгляду.

Підкреслю, що, на превеликий жаль, незважаючи на те, що Концепція КПК-2012 (у розробленні якої автору цієї публікації довелося брати участь у 2006–2008 роках) будувалася якраз на засадах європейських та англо-американських стандартів / підходів до кримінального процесу, включаючи такі категорії, як верховенство прав і свобод людини, розумні строки і здоровий глузд, ці підходи виявилися неприйнятними ані для теорії і практики кримінального процесу, ані для політиків і законодавців нашої держави. При цьому ніхто з авторів і законотворців цього «базового двомісячного» терміну (як, до речі, і всіх строків продовження або призупинення чи припинення досудового розслідування), передбаченого КПК України, не здатен пояснити природу (причини, підстави, умови) їх встановлення й тривалого захисту на всіх щаблях політико-правової системи держави.

Чи не єдиним вагомим аргументом на підтримку таких строків досудового розслідування, як правило, стають статистичні дані про найбільшу кількість скарг, що надходять у ЄСПЛ проти України з приводу недотримання розумних строків під час здійснення кримінального провадження. Саме тому, як стверджують апологети встановлення жорстких строків досудового розслідування, відсутність чітких законодавчо визначених строків досудового розслідування начебто призведе до збільшення подібних скарг. Таке обґрунтування, на мою думку, є сумнівним. Жодні найжорсткіші строки процесуальної діяльності органів системи кримінальної юстиції не будуть мати позитивного впливу на стан правосуддя в країні і безпеку її громадян, якщо винні особи залишатимуться непокараними державою, а невинні будуть безпідставно переслідувані й карані.

Водночас постійне внесення змін до КПК України щодо визначення строків досудового розслідування та правил їх обчислення, «прив’язки» їх до строків «тримання підозрюваної особи під вартою», а тепер ще й до моменту (дати / часу) «вручення підозри особі» (а що робити з врученням підозри особі, яка вчинила воєнний злочин і перебуває за межами прямої юрисдикції України?..), на мою думку, може призводити до таких негативних наслідків:

зловживання правом на державний примус до підозрюваної особи з боку працівників органів забезпечення правопорядку / досудового слідства;

умисного затягування досудового розслідування з метою створення формальних підстав для припинення чи призупинення кримінального переслідування особи і «тримання її на гачку» такого переслідування, що не виключає наявність корупційної складової цього процесу;

створення в суспільстві викривленого розуміння та усвідомлення невідворотності та/або вибірковості кримінального переслідування і покарання;

неспроможності правової системи ефективно протидіяти кримінальним правопорушенням через об’єктивні й суб’єктивні причини й мотиви;

постійного протистояння прав та інтересів окремої людини, спільнот, держави / суспільства в правових відносинах, які начебто мають єдину мету і завдання — встановлення й підтримання оптимального балансу цих прав та інтересів для спільного добробуту.

Таким чином, відбувається спотворення заявлених державою мети й завдань антикримінальної політики, що своєю чергою призводить до зневіри суспільства в спроможності державного управління захищати людину від порушень її прав і свобод та/або переконання в зловживанні державою своїми повноваженнями в цій царині.

Проблема, пов’язана з концептуальними змінами у світоглядному ставленні держави й значної частини суспільства до таких категорій, як презумпція невинуватості, кримінальне переслідування особи, застосування запобіжних заходів, підслідність, система координації та управління досудовим розслідуванням, стабільність процесуального законодавства; забезпеченням усіма учасниками процесуальних відносин безумовного дотримання чинних процедурних вимог і відмовою від жорстких термінів досудового розслідування, які не можуть і не повинні бути «прив’язані» до запобіжних примусових заходів, залишається актуальною сьогодні, а ще більше — завтра, коли настане час ухвалення рішень щодо реального вступу України до ЄС і НАТО та покарання воєнних злочинців.

І готуватися до цього «завтра» бажано вже зараз!

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.

розслідування розслідування воєнних злочинів