Удосконалення законодавства щодо розслідування фактів домашнього насильства: аргументи за та проти

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Удосконалення законодавства щодо розслідування фактів домашнього насильства: аргументи за та проти

Марина Демура

18 February, 2025

284

Удосконалення законодавства щодо розслідування фактів домашнього насильства: аргументи за та проти

У грудні 2024 року до Верховної Ради України подано проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення повноти імплементації положень міжнародного права з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, у тому числі щодо дітей» (реєстр. № 12297 від 9 грудня 2024 року)^[1]. Парламентський Комітет з питань євроінтеграції на засіданні у лютому підтримав цей законопроєкт і підсумував, що він не суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції щодо захисту прав людини та праву ЄС, а також забезпечить імплементацію деяких положень Стамбульської конвенції та Директиви 2024/1385/ЄС[2].

У пояснювальній записці^[3] йдеться про те, що запропоновані зміни до КК України та КПК України розроблені з метою імплементації положень Стамбульської конвенції у сфері кримінально-правового й кримінального процесуального реагування на факти насильства (Преамбули, статей 1, 2, 3, 5, 12, 34, 35, 36, 38, 43, 45, 46, 49, 50, 53 55, 56, 58 та ін.), з урахуванням положень директив Європейського Союзу та потреб поточної досудової і судової практики в кримінальних провадженнях щодо випадків насильства, які підпадають під сферу застосування цієї конвенції. Запровадження таких змін дозволить забезпечити виконання конвенційних зобов’язань України, підвищити ефективність притягнення винних до кримінальної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень (особливо в лоні сім’ї чи в ситуації зловживання своїми повноваженнями), запобігти випадкам фактичної та юридичної безкарності винних, а також підвищити правовий захист прав та інтересів потерпілих від насильства на всіх стадіях кримінального провадження.

Після ознайомлення з текстом проєкту можна констатувати, що він містить положення про реалізацію Україною положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції)^[4], яка була ратифікована нашою країною й набрала чинності у 2022 році. Незважаючи на значні та важливі законодавчі зміни, що відбулися за останні декілька років із питань імплементації норм міжнародного права у сфері протидії насильству й експлуатації, аналіз чинних норм КК України та КПК України дозволяє зробити висновок, що їх положення неповною мірою відповідають вимогам Стамбульської конвенції.

Окрему увагу впродовж тривалого часу викликала стаття 55 Стамбульської конвенції «Провадження ex parte та ex officio», частина 1 якої передбачає, що сторони забезпечують, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, установлених відповідно до статей 35 (фізичне насильство), 36 (сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування), 37 (примусовий шлюб), 38 (каліцтво жіночих геніталій) і 39 (примусовий аборт та примусова стерилізація) цієї конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, якщо правопорушення було вчинено цілком або частково на її території, і щоб провадження могло продовжуватися, навіть якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу. Науковці й правозахисники закликали^[5]змінити національне законодавство, вилучивши ці склади кримінальних правопорушень із переліку справ, переслідування за які здійснюються у формі приватного обвинувачення.

Законопроєкт містить положення про вилучення низки кримінальних правопорушень із переліку тих, провадження за якими можуть бути розпочаті лише на підставі заяви потерпілого, тобто з переліку, визначеного в пункті 1 частини 1 статті 477 КПК України, зокрема кримінальних правопорушень, передбачених:

статтею 126-1 (домашнє насильство);
статтею 134 (незаконний аборт або стерилізація);
частиною 1 статті 152 (зґвалтування без обтяжувальних обставин);
частиною 1 статті 153 (сексуальне насильство);
статтею 154 (примушування до вступу в статевий зв’язок).

Тому основну ідею проєкту закону, яка стосується змін до кримінального процесуального законодавства, слід повністю підтримати. Адже запропоновані положення є імплементацією зобов’язань, які випливають зі статті 55 Стамбульської конвенції.

Окрім загальної позитивної оцінки проєкту закону, також слід указати на окремі положення, які потребують удосконалення. Так, у частині 6 статті 194 КПК України автори пропонують:

«В інтересах потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, крім обов’язків, передбачених частиною п’ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів…». Зокрема, запропоновано викласти пункт 5 (щодо виду обмежувального заходу) в такій редакції: «Направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, або направлення для проходження програми для кривдників особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством».

Зміни до цієї статті, окрім іншого, передбачають можливість застосування обмежувальних заходів як стосовно особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, так і особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. У самій частині 6 цієї статті вказано, що всі обмежувальні заходи застосовуються в інтересах потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

У запропонованому пункті 5 фактично об’єднано декілька обмежувальних заходів: проходження лікування та проходження програми для кривдників. І якщо стосовно програми для кривдників зрозуміло, що вона передбачена саме для особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, то стосовно проходження лікування — ні. Задля забезпечення єдності термінології та можливості застосування лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, і до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, у пункті 5 частини 6 статті 194 КПК України пропонується додатково закріпити іншого суб’єкта, до якого може бути застосовано цей обмежувальний захід, — особу, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Окрім цього, автори проєкту закону пропонують удосконалити частину 3 статті 469 КПК України, де, зокрема, передбачити заборону укладати угоду про примирення в кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, у якому визнана потерпілою хоча б одна неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною. Попри позитивну оцінку таких змін, слід звернути увагу, що в проєкті закону не міститься положення про вилучення з КПК України абзацу 2 частини 1 статті 469, де передбачено, що угода про примирення в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. Таким чином, у разі набуття цим проєктом сили закону будуть діяти дві протилежні норми:

про можливість укладення угоди про примирення в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника;

про недопустимість укладення угоди про примирення в цій категорії справ.

Вбачається, що проєкт закону варто доповнити положенням про вилучення з КПК України абзацу 2 частини 1 статті 469, що дозволить утілити ідею, закладену в коментованому акті.

Окрім конкретних зауважень до тексту законопроєкту, варто підкреслити, що певні норми у цій сфері правового регулювання залишилися поза увагою і мають бути впроваджені в подальшому. І певним чином залишається незрозумілим, чому законодавець їх ще не впровадив. Так, стаття 10 (2) Директиви 2024/1385/ЄС[6] передбачає, що держави-члени забезпечують, щоб злочини, зазначені у статті 3 «Каліцтво жіночих геніталій» Стамбульської конвенції каралися максимальним терміном позбавлення волі не менше п’яти років. Натомість проєктом Закону пропонується встановити покарання за схиляння або примушення особи до каліцтва її статевих органів позбавленням волі на строк від року до трьох років, що є меншим, ніж цього вимагає Директива. Ці та інші положення потребують свого втілення у нормативному полі задля боротьби і домашнім та іншими видами насильства.

Водночас, варто позитивно оцінити такі законодавчі ініціативи і підтримати їх, але не залишати поза увагою, що всі зміни до КК України та КПК України, які вже було внесено чи ініційовано, є лише сходинками на шляху до повної імплементації положень Стамбульської конвенції.

[1] https://itd.rada.gov.ua/BILLINFO/Bills/Card/45377

[2] https://jurfem.com.ua/wp-content/uploads/2024/11/Dyrektyva.pdf

[3] https://itd.rada.gov.ua/BILLINFO/Bills/pubFile/2651251

[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001-11#Text

[5] https://justtalk.com.ua/post/kriminalna-vidpovidalnist-za-domashne-nasilstvo-analiz-praktiki-prityagnennya-vinnih-osib-do-vidpovidalnosti

[6] https://jurfem.com.ua/wp-content/uploads/2024/11/Dyrektyva.pdf

Схожі статті

Кримінальна відповідальність за домашнє насильство: аналіз практики притягнення винних осіб до відповідальності