Відмова від військової служби через релігійні переконання: право людини чи ухилення від військового обов’язку?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Всі права захищені © 2024 JustTalk

Відмова від військової служби через релігійні переконання: право людини чи ухилення від військового обов’язку?

Катерина Котельва

17 травня, 2023

7800

Відмова від військової служби через релігійні переконання: право людини чи ухилення від військового обов’язку?

В Україні іде війна. Захист Вітчизни, територіальної цілісності України, її незалежності та суверенітету є громадянським обов’язком, справою всього Українського народу. Так записано в Конституції України.

24 лютого 2022 року Росія напала на Україну, у цей же день Президент України видав указ «Про загальну мобілізацію». Відтоді кожен військовозобов’язаний громадянин України в разі отримання повістки зобов’язаний прибути до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання свого військового обов’язку. За ухилення від призову на військову службу під час мобілізації притягають до кримінальної відповідальності відповідно до статті 336 Кримінального кодексу України та карають позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

На практиці виникають ситуації, коли особа відмовляється від призову на службу через релігійні переконання й пояснює відмову тим, що віра забороняє їй брати в руки зброю.

Отже, існує нагальна потреба розібратися з такими питаннями:

1

Чи має право особа відмовитися від виконання військового обов’язку через релігійні переконання?

2

Де проходить межа між щирими релігійними переконаннями й наміром ухилитися від військової служби?

3

Які існують ризики зловживання правом?

4

Чи впливає на правову оцінку ситуації війна?

По-перше, необхідно зазначити, що право не діяти всупереч своїй совісті й переконанням є основоположним правом людини й захищається статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Під дію зазначеної статті Конвенції підпадає в тому числі принципова відмова від військової служби.

Стаття 9 Конвенції гарантує кожному право на свободу думки, совісті та релігії. Це право складається з двох елементів:

1) право мати свої переконання — воно є абсолютним і не може бути обмежено;

2) право сповідувати своє вірування — воно не є абсолютним.

Обмеження права на свободу сповідувати свою релігію можливе й буде правомірним якщо:

Таке обмеження встановлено законом.
Метою обмеження є:
- інтереси громадської безпеки;
- охорона публічного порядку, здоров’я чи моралі;
- захист прав і свобод інших осіб.
Втручання у свободу є пропорційним, тобто необхідним у демократичному суспільстві.

Необхідно звернути увагу на те, що серед легітимних цілей для обмеження права, передбаченого статтею 9 Конвенції, відсутні національні інтереси.

Отже, держава не зможе пояснити втручання в право людини на свободу релігії, якщо воно відбудеться, необхідністю захисту національних інтересів, а саме війною.

Деякі релігії та світоглядні концепції повністю виключають участь у збройних конфліктах, і вони мають щирих прихильників.

Якщо відмова від військової служби є наслідком тяжкого й непереборного конфлікту між військовим обов’язком і совістю людини, необхідно розуміти, що в цьому випадку така особа підпадає під захист статті 9 Конвенції, яку наша держава ратифікувала й зобов’язалася виконувати.

Водночас право особи на відмову не є безумовним і залежить від конкретної ситуації.

З’ясуванню підлягають такі обставини:

Чи є переконання щирими?
Чи забороняє релігія людини використання зброї?

Щирість переконань державними органами зазвичай не ставиться під сумнів. Це загальне правило, але з нього є винятки. Вони стосуються ситуацій, коли особа в результаті стверджуваних релігійних поглядів отримує для себе певні переваги або привілеї. Вважаю, що відмова від виконання військового обов’язку, безумовно, є випадком отримання для себе полегшень, а тому держава має повне право пересвідчитися в щирості поглядів людини.

Яким чином це можна зробити? Шляхом з’ясування низки обставин про життя людини. Важливі всі деталі:

тривалість сповідування релігії;
характер і ступінь залученості до релігійних практик й обрядів;
поведінка людини у звичайному житті;
інші факти, які можуть поставити під сумнів щирість стверджуваних релігійних переконань.

Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, можна знайти в постанові Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Це адвентисти-реформисти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські християни-баптисти, покутники, свідки Єгови, харизматичні християнські церкви, християни віри євангельської, християни євангельської віри, товариство Свідомості Крішни.

Конституція України передбачає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою за мотивами релігійних переконань; у разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Виникає таке питання: чи застосовується Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» під час війни?

Я проаналізувала публічні висловлювання юристів-правників з цього приводу. Переважно вони зводяться до висновку про те, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає альтернативну службу, отже, жодних винятків для вірян під час війни бути не може.

Я не можу підтримати такий безальтернативний підхід.

Частина 2 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до указу Президента України «Про введення воєнного стану» тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини й громадянина, передбачені статтями 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції України.

Водночас конкретні обмеження щодо проходження альтернативної служби державою наразі не встановлені, строк дії обмежень не визначений, законодавчі акти з цього приводу не прийняті, а тому висновок про незастосування положень про альтернативну службу під час війни вважаю передчасним.

Європейський суд з прав людини висловлювався щодо права на свободу релігії в контексті відмови від військової служби. У таких справах, як «Баятан проти Арменії», «Феті Демітраш проти Туреччини» ЄСПЛ аналізував ситуації притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від військової служби осіб, які відмовлялися виконувати військовий обов’язок через релігійні переконання, і встановив порушення державою статті 9 Конвенції. Усі справи цієї категорії, які розглядав ЄСПЛ, стосувалися свідків Єгови.

Отже, порушена в статті проблематика зачіпає основоположні права людини, тому шляхи її розв’язання необхідно шукати глибше за рівень національного законодавства.

Вищенаведені аспекти права прав людини зобов’язують представників держави індивідуально оцінювати кожен випадок відмови від військової служби через релігійні переконання та остаточний висновок у таких справах робити після ретельного дослідження всіх обставин та застосування трискладового тесту правомірності втручання у свободу людини сповідувати свою релігію.

Водночас важливо розуміти ризики можливих зловживань з метою ухилення від військової служби та запобігати їм максимально рішуче.