Винагорода викривачу як сіра зона процесуальних залаштунків

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Винагорода викривачу як сіра зона процесуальних залаштунків

У жовтні 2024 року Національне агентство з питань запобігання корупції виплатило винагороду викривачу розміром 13 мільйонів 299 тисяч 950 гривень.

Анастасія Ренкас

23 December, 2024

285

Винагорода викривачу як сіра зона процесуальних залаштунків

Так, Вищий антикорупційний суд 2 жовтня 2023 року ухвалив рішення про затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та колишнім першим заступником начальника київської податкової служби (судова справа № 991/2288/21). У ній також зазначено про виплату винагороди викривачу розміром 13 мільйонів 299 тисяч 950 гривень. Це перший позитивний приклад виплати винагороди.

Звісно, це історична подія для інституту викривання в Україні. Водночас така практика (встановлення винагороди в угодах зі слідством) викликає занепокоєння щодо широкої дискреції прокурорів і можливого двоякого тлумачення норм Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України). Окрім того, згаданий кейс демонструє ще одну проблему — визначення поняття викривача в кримінальному провадженні¹.

Мотиви ухвалення інших рішень про винагороду викривачу:

«З матеріалів кримінального провадження № 52020000000000362 судом встановлено, що воно було розпочате 03.06.2020 детективами НАБУ на підставі заяви ОСОБА_15, у якій останній повідомив про обставини вчинення корупційного кримінального правопорушення. Отже, з огляду на положення п. 16-2 ч. 1 ст. 3 КПК, ОСОБА_15 набув статусу викривача. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для виплати йому винагороди як викривачу, суд встановив, що (1) з відповідною заявою ОСОБА_15 звернувся до НАБУ не в рамках угоди у кримінальному провадженні; (2) він не є співучасником корупційного кримінального правопорушення, про яке він повідомив, чи особою, яка мала можливість для здійснення офіційного повідомлення про виявлене кримінальне правопорушення у межах реалізації своїх службових повноважень; (3) під час досудового розслідування та судового розгляду у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_15 активно сприяв розкриттю корупційного кримінального правопорушення, надаючи викривальні показання, а також беручи участь у інших гласних та негласних слідчих діях. За таких обставин, ОСОБА_15, як викривачу, має бути виплачена винагорода у вигляді 10 відсотків від грошового розміру предмета корупційного кримінального правопорушення, але не більше трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 130-1 КПК)».

Так, частиною 1 статті 130-1 КПК України визначено, що викривач має право на винагороду. Винагорода виплачується за таких умов: активне сприяння викривача розкриттю корупційного злочину; грошовий розмір предмета такого правопорушення або завдані державі збитки від нього в 5000 і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення правопорушення.

Суд ухвалює рішення про виплату винагороди викривачу за наявності таких критеріїв:

1) персональність інформації;

2) важливість інформації.

У разі відсутності хоча б одного із зазначених критеріїв суд ухвалює вмотивоване рішення про відмову у виплаті винагороди.

Справді, обвинувальний акт має містити відомості про розмір пропонованої винагороди викривачу (пункт 8-1 статті 291 КПК України), водночас до змісту угоди про визнання винуватості таких вимог не встановлено (стаття 472 КПК України).

Варто звернути увагу, що в разі укладання угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення суд позбавлений можливості проведення об’єктивної та належної оцінки відповідності інформації викривача вказаним вище критеріям та обставинам визначення розміру такої винагороди, адже не досліджує докази в справі.

Фактично прокурор самостійно не лише пропонує, а і визначає розмір винагороди викривачу в кримінальних провадженнях з угодами про визнання винуватості.

За змістом статей 474, 475 КПК України суд зобов’язаний перевірити угоду на відповідність вимогам кримінального процесуального закону й може відмовити в затвердженні угоди за умов, визначених КПК України. В іншому випадку, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду й призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Варто відмітити, що серед підстав для відмови судом у затвердженні угоди про визнання винуватості (частина 7 статті 474 КПК України) не має жодної згадки про дотримання умов виплати винагороди викривачу та визначення розміру такої винагороди.

Окрім того, винагорода викривачу виплачується за рахунок коштів Державного бюджету, що своєю чергою вказує на вищий рівень відповідальності прокурорів у кримінальних провадженнях за участю викривачів і реалізації їхнього права на отримання винагороди.

Важливо також говорити про беззастережне дотримання прав викривачів у межах таких кримінальних проваджень, у тому числі реалізації їхнього права на винагороду за наявності законодавчих підстав.

Так, встановлено, що викривачу виплачується винагорода у вигляді 10 відсотків від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку після ухвалення обвинувального вироку суду, але не більше ніж три тисячі мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину (частина 1 статті 130-1 КПК України). У зв’язку з такими формулюваннями на практиці існують проблеми щодо оцінки, чи пропонований розмір винагороди (на практиці — встановлений найнижчою межею) відповідає обставинам справи та задовольняє інтереси викривача.

Окрім того, частиною 4 статті 394 КПК України визначено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором і підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником винятково з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 статті 474 КПК України, у тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором винятково з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди в провадженні, у якому згідно із частиною 4 статті 469 КПК України угода не може бути укладена.

Як бачимо, у переліку суб’єктів і підстав відсутній викривач і можливе порушення його інтересів під час розв’язання питання про виплату йому винагороди (у тому числі визначення розміру такої винагороди), тоді як відповідно до частини 7 статті 130-1 КПК України викривач має право оскаржити судове рішення в частині, що стосується його інтересів під час розв’язання питання про виплату йому винагороди як викривачу.

Звісно, ми не можемо обмежити права обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості та відповідно спрощену кримінальну процесуальну процедуру відносно нього лише тому, що існують законодавчі колізії.

Можливо, ситуацію б розв’язали відповідні зміни до норм КПК України, у тому числі й статті 474 КПК України щодо підстав відмови судом у затвердженні угоди про визнання винуватості у випадку порушення вимог статті 130-1 КПК України при визначенні наявності підстав і критеріїв для виплати винагороди викривачу. Однак, на мою думку, ці зміни принесуть нові практичні дилеми і не розв’яжуть питання загалом.

Водночас фрагментарні зміни, передбачені Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією», звісно, удосконалили й спростили інститут угод у кримінальних провадженнях, водночас так і не розв’язали проблемного питання про встановлення винагороди викривачам у кримінальних провадженнях на підставі угод про визнання винуватості.

Скоріше за все ця проблема виникла саме через відсутність практики в таких категоріях справ. Водночас при системному підході (внесення змін як до статті 130-1 КПК України, так і до статей 394, 474 КПК України) ми б змогли подолати цю законодавчу прогалину, щоб насамперед викривачі отримали прозорі критерії для реалізації їхнього права на винагороду.

Формування правової визначеності для викривача як учасника кримінального провадження не повинно відходити на другий план у таких провадженнях. Адже при розбудові інституту викривання в кримінальних провадженнях ми здатні отримати більше інформації про скоєні правопорушення, а також запобігти новим.

Потрібно спільними зусиллями створювати умови для забезпечення прав і гарантій викривачів у межах кримінальних проваджень і дотримуватися чітко визначених критеріїв для їх реалізації.

¹ https://justtalk.com.ua/post/vplivaj--vikrivaj-abo-vikrivannya-yak-fenomen-kriminalnogo-provadzhennya

Схожі статті

Викривач корупції: формальність чи необхідність?

Впливай — викривай, або Викривання як феномен кримінального провадження