Взаємовідносини юристів, їхніх клієнтів і суспільної думки

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Взаємовідносини юристів, їхніх клієнтів і суспільної думки

Це текст про взаємовідносини юристів, їхніх клієнтів і суспільної думки в гучних справах. Він може бути нецікавим професіоналам у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації, захисту персональних даних. Проте решта читачів може отримати уявлення про загальний набір інструментів для боротьби з поширенням недостовірної або небажаної інформації.

Ольга Веретільник

9 February, 2024

582

Взаємовідносини юристів, їхніх клієнтів і суспільної думки

Я описую наявні механізми захисту репутації в публічних справах на основі власного досвіду та досвіду інших юристів / адвокатів, які здійснюють захист у кримінальному процесі.

Це незвичне для кримінальних адвокатів поле, проте в кримінальному процесі суспільна думка, яка працює проти підозрюваного чи обвинуваченого, може дуже дорого йому коштувати, наприклад свободи чи кар’єри. Тому доводиться виходити за межі КПК та КК України й основного кримінального процесу загалом і творчо підходити до проблеми.

На жаль, юридичний інструментарій для захисту проти поширення інформації, що шкодить репутації, дорогий, складний і неповороткий, а ще може погіршити ситуацію (призвести до того, що недостовірну / компрометуючу / приватну інформацію дізнається ще більше людей; тези, викладені в позовах і скаргах, якщо їх розповсюдять у медіа недоброзичливці, можуть погіршити суспільну думку про клієнта, а не покращити її; до того часу, як юридичні інструменти спрацюють, проблема може стати неактуальною).

Тому цей інструментарій варто поєднувати з допомогою професійних спеціалістів з комунікацій і в будь-якому випадку мати на увазі, що до того, що ви пишете / кажете, буде набагато більше уваги, ніж у звичайній справі. Вибачте за банальність, але все, що ви скажете, може бути використано проти вас.

Учасники процесу часто прагнуть використати увагу суспільства собі на користь і зробити свою справу публічною. Проте увага — інструмент підступний, його можна як вдало застосувати, так і постраждати від нього.

Користь від публічності в судовій справі:

сторони розраховують вплинути на суд. Це може бути цілком обґрунтований розрахунок або ілюзія, тому що професійний суддя здатен ігнорувати суспільну думку, якщо вона суперечить реальним обставинам справи (якщо хоче);
сторони які знають, що їхня юридична позиція слабка, можуть намагатися вплинути на опонентів чи суд за допомогою суспільної думки для створення уявлення про обґрунтованість їхньої позиції;
сторони розраховують, що завдяки публічності судді будуть їх чути і включаться в справу. Думаю, багато хто мав відчуття, що суд його не слухає. Учасникам резонансних справ це не загрожує: вони можуть бути певні, що суд щонайменше буде уважним до їхньої справи;
іноді учасники справи припускають, що суд / слідчий / прокурор ухвалює ті чи інші рішення у зв’язку з неформальними домовленостями або корупцією. Іноді бувають припущення, що домовитися зі слідством чи судом намагається підозрюваний, обвинувачений, потерпілий. У такому випадку сторони вдаються до публічності, розраховуючи, що інші учасники не підуть на відверті порушення закону чи не ухвалять рішення, які не відповідають обставинам справи, побоюючись розголосу;
часто в кримінальному процесі публічний тиск — спосіб спонукати орган правопорядку розслідувати справу або надати їй пріоритет, порівняно з іншими;
зацікавлені сторони можуть використовувати увагу до юридичного процесу в суді для просування своїх ідей / інтересів в інших сферах (наприклад, для обґрунтування потреби ухвалити закон).

Шкода від публічності в судовій справі:

ви можете опинитися на місці сторони, на яку тисне опонент, користуючись прихильністю суспільства (це може призвести до упередженості щодо вас в інших учасників процесу, суду, вплинути на показання свідків і взагалі бажання свідків давати показання, може вилитися в тиск керівництва, колег чи клієнтів, які виявляться більш чутливими до суспільної думки, ніж ви, а це своєю чергою призведе до змін у вашій юридичній стратегії в гіршу сторону);
якщо ви опинилися на «неправильному боці історії», суспільна думка може істотно зашкодити вашій репутації, незважаючи на результати юридичного процесу (байдуже, що вирішить суд, вас запам’ятають як корупціонера (убивцю, шахрая, можете продовжити цей перелік) / прокурора, який утискає чесний бізнес / залежного чи корумпованого суддю). Це вплине на взаємини з людьми, кар’єрний розвиток, завдасть шкоди бізнесу та стане на перешкоді в отриманні виборної посади.

Юридичними способами можливо захиститися, якщо медіа або учасники подій поширюють:

недостовірну інформацію, яка шкодить честі, гідності чи діловій репутації (наприклад, сторона кримінального провадження поширює неправдиві твердження про обставини справи);
неповну / неточну інформацію про особу (наприклад, розповідають про обставини кримінального провадження, висвітлюючи позицію лише однієї сторони);
персональні дані (наприклад, поширюють копії особистих документів, анкетні дані, номери мобільного телефону та особисту адресу);
інформацію про приватне життя (особисті відео, переписки);
незаконно використовують ім’я особи (наприклад, у новинах про притягнення до кримінальної відповідальності до вироку суду, утім, тут варто враховувати, що ця заборона майже не діє, тому що суперечить публічності судового процесу та свободі слова);
заклики, що розпалюють ненависть;
конфіденційну інформацію, різні види таємниць (медичну, банківську, державну тощо).

Безперечно, повним арсеналом засобів захисту в цьому випадку користуються приватні особи (наприклад, підозрювані та обвинувачені), так само як і максимальною свободою слова. Правоохоронці чи судді набагато менш захищені від нападів, що можна пояснити особливостями публічної служби. Окрім того, на них накладаються додаткові обмеження щодо етичності поведінки, дотримання презумпції невинуватості та принципу безсторонності.

Захист честі, гідності та ділової репутації

Особа, якої стосується поширена інформація, може подати вимогу надати право на відповідь чи спростувати інформацію: відповідно до нового Закону «Про медіа» особа, яка вважає, що медіа поширило відомості про неї, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь. Така вимога має бути подана до медіа протягом 20 днів з дня поширення інформації.
Вимога має відповідати критеріям, детально описаним у законі. З власного досвіду звернення до Radio NV з метою забезпечення права на відповідь клієнта (ідеться про поширення недостовірної інформації про розслідування НАБУ): медіа може відмовити в наданні такого права, якщо разом з вимогою не надано текст «відповіді» або ця відповідь перевищує за обсягом поширену інформацію.
Особа може вимагати припинити поширення недостовірної інформації / вилучити тираж книги чи газети, у яких така інформація поширена. Таке право передбачене Цивільним кодексом України.
Звернутися до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації. Без попереднього врегулювання спору чи у випадку, якщо попередні два варіанти не спрацювали.

Ці підходи найбільш очевидні й традиційні, проте вони мають декілька мінусів:

Можна спричинити ефект Барбари Стрейзанд, зробивши небажану інформацію більш відомою, ніж вона була до того. Прикладом є спроба Віктора Медведчука вилучити тираж книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», де були описані його дії як адвоката Стуса. Заборона суду розповсюджувати вже надрукований тираж призвела до того, що книгу миттєво розкупили.
Ці процеси повільні. Поки ви отримаєте рішення суду, у якому вказано, що вас обмовили, інформація встигне завдати шкоди.
Є багато нюансів, пов’язаних з поділом у законодавстві висловлювань на твердження про факти та оціночні судження. Визнати недостовірними та спростувати можна лише факти. Власні оцінки, критику, засоби виразності мови — ні. Цим поділом можуть користуватися автори, оформлюючи свої матеріали таким чином, щоб обійти заборони й поширити інформацію, доказів якої вони не мають. Здебільшого інформацію, поширену в журналістських розслідуваннях про корупцію, визнають оціночними судженнями.
Якщо ідеться про недобросовісні медіа, які заробляють на тому, що поширюють різну інформацію на замовлення, їхніх власників майже неможливо знайти / довести їх права на вебсайт, а опубліковані ними матеріали здебільшого анонімні. У такому випадку неможливо отримати спростування чи право на відповідь, тому що відсутній суб’єкт, до якого звертатися чи на якого скаржитися до суду. Власником вебсайту вважається особа, яка є володільцем облікового запису, і її зазвичай можна встановити через сервіс WHOIS. Проте в багатьох випадках в цій базі даних вказується не реальний власник, а сервісна компанія, яка надає послуги з реєстрації доменних імен.
Часто виникає проблема з доведенням, що інформацію поширила конкретна особа (особливо якщо ідеться про висловлювання в соціальних мережах чи месенджерах). Прикладом є численні публікації в телеграм-каналі Андрія Портнова — у позові до нього довелося б надати докази, що поширювачем є конкретна особа.

Захист приватності

Звернення до розповсюджувача з вимогою видалити інформацію, згоду на розповсюдження якої ви не надавали, або у випадку, якщо ви маєте право на заборону поширення такої інформації чи відкликання згоди на поширення (інформація, що містить подробиці особистого життя, відео та аудіо зроблене таємно, на приватній території або всупереч вашій забороні, інформація про притягнення вас до відповідальності до рішення суду).
Звернення до розповсюджувача з вимогою видалити персональні дані, припинити використовувати ваші персональні дані певним конкретним чином.
Звернення до суду.
Зазвичай поширення персональних даних — це те, за чим найбільш прискіпливо стежать медіа. Випадки, коли їх не затирають, доволі рідкісні, але трапляються. Прикладом є поширення в медіа фото повістки адвокату, який виступав захисником у кримінальному провадженні, з його персональними даними. Суд визнав дії медіа протиправними.

Мінуси:

Інформація зазвичай розходиться швидше, ніж ви встигаєте перешкоджати її розповсюдженню.
Можна спровокувати ефект Барбари Стрейзанд.
В окремих випадках виникає суперечність між вашим правом на приватність і правом іншої особи отримувати / використовувати публічну інформацію, свободою слова, суспільним інтересом у поширенні певної інформації. Саме на це зазвичай посилаються медіа, відмовляючись видалити ту чи іншу інформацію. Прикладом може бути публікація інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, у якому містяться адреси реєстрації засновників компаній.
Якщо медіа, що поширює інформацію, анонімне, то немає, до кого висунути вимогу.

Використання скарг до онлайн-платформ

Якщо стаття / допис про вас чи вашу справу суперечить правилам соціальної мережі, чату, пошукової платформи, то можна поскаржитися на неї/нього модератору (зазвичай це стосується конфіденційної / чутливої інформації, персональних даних, інтелектуальної власності без дозволу, мови ненависті). Скарга може бути ефективною, якщо ідеться про очевидні випадки. Приклад: поширення зображень голого тіла чи закликів когось убити / лінчувати тощо.

Мінуси:

У багатьох межових випадках (наприклад, поширення недостовірної інформації) скоріше за все не буде реакції.

Звернення до професійних асоціацій журналістів

В Україні діє Комісія з журналістської етики — орган саморегуляції роботи журналістів. Вона займається сприянням дотриманню професійних етичних стандартів і формуванню запиту суспільства на якісну журналістику.

Комісія може розглядати скарги на недотримання журналістами стандартів, викладених в Кодексі етики українського журналіста (це не нормативно-правовий акт, а документ, ухвалений спільнотою, який виконується добровільно). Закладені норми передбачають достатньо високі стандарти якості та безсторонності роботи журналістів.

Констатація порушення правил журналістської етики може сприяти тому, що наступні матеріали про вас чи вашу справу будуть більш виважені та не відображатимуть думку лише однієї сторони.

Прикладом може бути скарга на випуск програми «Секрети НАБУ» Radio NV. Подання такої скарги не допоможе, добитись видалення розповсюджувачем інформації, чи не призведе до її спростування, проте рішення Комісії може констатувати порушення журналістської етики у формуванні сюжету і його небезсторонність. З іншого боку, рішення не може зобов’язати медіа відреагувати на інші юридичні інструменти, наприклад вимогу видалити чи спростувати інформацію.

Мінуси:

Висновки Комісії важливі лише для медіа та журналістів, що справді цінують свою репутацію. Відверто брехливі твердження зазвичай поширює інша категорія осіб.
Комісія довго розглядає справи, оскільки її мета — не покарати когось, а викласти позицію, що має цінність для всієї спільноти, і підвищити загальний рівень.
Врахування висновків — справа добровільна.

Звернення до керівництва органу, уповноваженого притягати особу до відповідальності

За Законом «Про прокуратуру» прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у випадку втручання чи будь-якого іншого впливу прокурора в службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб, суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; поширення публічних висловлювань, які є порушенням презумпції невинуватості.
Поліцейські зобов’язуються Дисциплінарним статутом утримуватися від висловлювань і дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини.
Працівник НАБУ має нести дисциплінарну відповідальність за незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, яка стала відомою йому у зв’язку з виконанням його повноважень; публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

Мінуси:

Механізми притягнення відповідальних осіб до дисциплінарної відповідальності з різних причин можуть бути неефективними внаслідок:

– небажання правоохоронного органу чи прокуратури погіршувати позицію своїх представників в суді по конкретній справі;

– несприйняття особою, що уповноважена на накладення дисциплінарного стягнення, певних висловлювань, як таких, що принижують честь та гідність/презумпцію невинуватості;

– конфлікт між нормою про заборону поширювати інформацію про притягнення особи до кримінальної відповідальності до вироку і необхідністю інформувати суспільство про діяльність державного органу, гласністю судового процесу.

Кримінальна відповідальність

Низка дій з розповсюдження інформації може бути кримінально караною (порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, розголошення державної таємниці).

Мінуси:

В Україні дуже важко добитися розслідування подібної справи, а розслідування може тривати невиправдано довго, що робить цей механізм неефективним.

адвокат прокурор суддя