Юстиція діалогу: медіація в кримінальному провадженні

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Юстиція діалогу: медіація в кримінальному провадженні

Злочинність — це невіддільне й негативне явище, що існує в будь-якому суспільстві. Як суспільне явище злочинність неможливо повністю викорінити, однак цивілізовані держави ставлять собі за мету боротьбу з нею. Для цього кожна держава розробляє власний механізм кримінальної юстиції — сукупність органів, що покликані запобігати, протидіяти та розслідувати злочинність, а також вирішувати інші питання, що пов’язані з цими процесами.

Дмитро МитчикАнастасія Меньшикова

25 May, 2026

Юстиція діалогу: медіація в кримінальному провадженні

Дедалі частіше можна спостерігати, що механізм кримінальної юстиції сучасної України втрачає з фокуса особу потерпілого, ігнорує його бажання і перетворює його на формального учасника процесу. Це є наслідком загальної філософії кримінальної юстиції України, яка діє в межах бюрократії та процедур (відкриття провадження, слідчі й процесуальні дії, повідомлення про підозру, завершення провадження та скерування обвинувального акта до суду) і спрямована передусім на розслідування порушення, пошук винних та їх засудження. У цій гонитві за засудженням держава, застосовуючи силу й примус, майже не звертає уваги на потреби потерпілого, який прагнув би ефективного та цивілізованого вирішення конфлікту тут і зараз. На сьогодні кримінальне процесуальне законодавство належно не врегульовує подібні процедури попри те, що вони є суттєво поширеними, наприклад, у практиці країн Європейського Союзу, й отримали назву «медіація».

Медіація в кримінальному провадженні — це альтернативна процедура розв’язання конфлікту між імовірним порушником і потерпілим за допомогою третьої особи (медіатора). Завданням медіації, як зазначають науковці, є обговорення та пошук найкращого способу вирішення конфліктних ситуацій, що за традиційним підходом є наслідком кримінальної відповідальності^[1]. Досліджуючи явище медіації, ми виокремили її вагомі переваги:

А. Вирішення конфлікту — завдяки процедурі медіації ймовірний порушник і потерпілий шляхом встановлення прийнятних для себе умов вирішують конфлікт між собою. Водночас традиційний процес не спрямований на вирішення конфлікту, позаяк має на меті розслідування правопорушення та притягнення винних до відповідальності. Однак факт притягнення до відповідальності не вирішує конфлікту, а частіше лише поглиблює його, що не йде на користь ні ймовірному порушнику, ні потерпілому, ні суспільству.

Б. Орієнтація на потреби потерпілого — процедура медіації дозволяє вирішити конфлікт між імовірним порушником і потерпілим з урахуванням їхніх побажань та потреб потерпілого у швидкому й ефективному відшкодуванні шкоди. За результатами медіації можна визначити прийнятні для потерпілого зобов’язання ймовірного порушника, зокрема, щодо відшкодування заподіяної шкоди або вчинення будь-яких інших дій, прийнятних для сторін, з метою вирішення конфлікту. Звісно, КПК України передбачає можливість подання цивільного позову та вирішення його вироком суду, однак добровільне (договірне) відшкодування є суттєво ефективнішим, ніж державно-примусове, що однозначно свідчить про переваги процедури медіації.

В. Цивілізованість процедури — досудове розслідування та судовий розгляд є суттєвим психологічним випробуванням для всіх непрофесійних учасників провадження. Своєю чергою, медіація є альтернативною процедурою вирішення конфлікту в цивілізований спосіб, де відсутній будь-який тиск і прояви насильства (як зазначають науковці, ознакою держави є право на примус і насилля^[2], що першочергово здійснюється за допомогою органів кримінальної юстиції). Запровадження процедури медіації дозволить потерпілому й імовірному порушнику обрати альтернативний цивілізований шлях розв’язання конфлікту, у якому немає місця примусу й насильству в будь-якому вигляді (навіть узаконеному насильству у вигляді кримінального провадження).

Г. Економія — процедура медіації дозволяє суттєво заощадити ресурси держави, необхідні для розслідування правопорушення і подальшого судового розгляду. Передаючи право вирішення долі провадження в приватні руки, закономірно зменшується навантаження на представників кримінальної юстиції. Процесуальна економія є важливою перевагою для України з огляду на завантаженість судової системи. Як зазначає Рада суддів України на своєму офіційному вебсайті, в Україні спостерігається надмірне навантаження на суди, особливо в Києві^[3]. Як наслідок, держава має можливість не лише заощадити ресурси, а й спрямувати їх на розслідування більш суспільно небезпечних посягань.

Медіація в кримінальному провадженні широко використовується в практиці європейських країн та імплементована в їхнє законодавство.

Одним із найперших документів, який врегульовував процедуру медіації в кримінальних провадженнях у країнах Європейського Союзу, стала Рекомендація No R (99) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради, які зацікавлені в організації медіації в кримінальних справах^[4]. У Рекомендації вперше наголошено, що держави мають сприяти примиренню ймовірного порушника з потерпілим виключно на добровільній основі, а також визначено основоположні принципи здійснення медіації, зокрема добровільність, автономність, конфіденційність процедури, етичність і незалежність медіаторів.

Крім того, знаковим є Рамкове рішення Ради Європейського Союзу від 15 березня 2001 р. 2001/220/JHA про статус потерпілих у кримінальному провадженні^[5]. У цьому рішенні Рада окреслила медіацію як пошук узгодженого рішення між потерпілим і ймовірним порушником за посередництва компетентної особи. Також у ньому встановлено обов’язок кожної держави сприяти медіації в кримінальному провадженні та враховувати її результати в досудовому розслідуванні та судовому розгляді.

Врешті-решт, 25 жовтня 2012 р. прийнято Директиву 2012/29/ЄС, що запроваджує мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів, а також замінює Рамкове рішення Ради 2001/220/JHA^[6]. Директива стала першим актом, який на достатньо деталізованому рівні закріпив процедуру медіації в кримінальних провадженнях. Варто звернути увагу, що в Директиві медіація ототожнюється з відновним правосуддям та означає процес, за допомогою якого потерпілий і ймовірний порушник мають можливість, за їхньої добровільної згоди, брати активну участь у розв’язанні питань, що виникають у зв’язку з кримінальним правопорушенням, за допомогою неупередженої третьої сторони. У Директиві також визначено мінімальні стандарти, яких має дотримуватися будь-яка медіаційна процедура в межах кримінального провадження:

Пріоритет інтересів і безпеки потерпілого— процедура медіації має будуватися навколо потреб потерпілого, забезпечувати його фізичний та психологічний захист, а також гарантувати запобігання повторній віктимізації.
Добровільність участі. Медіація може відбутися лише за умови вільної, усвідомленої та недвозначної згоди потерпілого, який має право відмовитися від участі на будь-якому етапі.
Відбір проваджень для медіації. Застосування медіації можливе лише щодо певної категорії кримінальних правопорушень. Для визначення придатності справи враховуються характер і тяжкість злочину, ступінь завданої травми, наявність дисбалансу сил між сторонами й інші релевантні критерії.
Врахування результатів медіації. Досягнуті сторонами домовленості повинні визнаватися національними органами й можуть бути враховані в подальшому кримінальному провадженні.

Стаття 12 Директиви повністю присвячена питанню проведення процедури медіації. Вона встановлює мінімальні гарантії для потерпілих, щоб захистити їх від вторинної та повторної віктимізації, залякування і помсти. Основні вимоги до медіації, згідно зі ст. 12, відмінні від зазначених вище, включають визнання ймовірним порушником основних фактів порушення та принцип конфіденційності, який передбачає приватність переговорів і неможливість їх публічного чи прилюдного обговорення. Стаття 12 також зобов’язує держав-членів сприяти передачі справ, якщо це доцільно, службам відновного правосуддя. Директива стала фундаментальною для забезпечення того, щоб медіація використовувалася як безпечний, добровільний і потерпілоорієнтований інструмент у системі правосуддя Європейського Союзу.

Незважаючи на спільний вектор, заданий Директивою, правозастосовна практика та процедурні особливості медіації різняться залежно від конкретної юрисдикції, що доцільно розглянути на прикладі досвіду деяких країн Європейського Союзу.

Медіація в Латвії. Положення ч. 1 ст. 379 Kriminālprocesa likums надають право слідчому за згодою прокурора припинити кримінальне провадження, якщо особа досягла мирової угоди з потерпілим^[7]. Застосування медіації згідно з положеннями ст. 7, 58 Krimināllikums можливе в нетяжких злочинах^[8]. Припинення кримінального провадження є, по суті, аналогічною до закриття провадження процедурою.
Медіація у Франції. Положення ст. 40-1 Code de Procédure Pénale надають право прокурору організувати на прохання чи за згодою потерпілого процедуру медіації як альтернативу ініціювання судового провадження^[9]. Підставою для ініціювання медіації за ст. 41-1 Code de Procédure Pénale є переконання прокурора про можливість відшкодування шкоди, запобігання правопорушенням у майбутньому та реабілітації підозрюваного [Ibid]. Законодавство Франції не окреслює кіл правопорушень, щодо яких можливо провести медіацію, надаючи дискреційні повноваження прокурору.
Медіація в Польщі. Положення ст. 23А Kodeks postępowania karnego встановлює, що прокурор чи слідчий має право скерувати провадження до медіатора за власною ініціативою та/або за ініціативою підозрюваного чи обвинуваченого^[10]. На відміну від інших країн, у Польщі процедура медіації є чітко формалізованою наказом міністра юстиції від 07.05.2015 w sprawie postępowania mediacyjnego w sprawach karnych (Про медіаційне провадження у кримінальних справах). У цьому наказі, зокрема, регламентовані вимоги до медіаторів, процедура ініціювання медіації, права й обов’язки медіатора, процедура його дій тощо^[11]. Наслідком медіації є можливість закриття провадження [Supra10].
Медіація в Італії. Положення ст. 129-bis Codice di procedura penale та реформа «Картабія» дозволяють застосування відновного правосуддя щодо будь-яких злочинів на всіх стадіях процесу^[12]^{, [13]}. Ініціювати процедуру може суд, прокурор або самі сторони, проте обов’язковою умовою є добровільна згода потерпілого, яку суддя перевіряє під час слухання. Успішна медіація прирівнюється до «мовчазної відмови від скарги» (remissione tacita) і веде до закриття справи, а в злочинах публічного обвинувачення (d’ufficio) виступає пом’якшувальною обставиною^[14].
Медіація в Німеччині. Процедура реалізується через інститут примирення — Täter-Opfer-Ausgleich на підставі § 153a Strafprozeßordnung^[15] та § 46a Strafgesetzbuch^[16] і на практиці застосовується переважно до злочинів середньої тяжкості (крадіжки, тілесні ушкодження)^[17]. Прокурор оцінює справу і, за відсутності заперечень потерпілого, делегує її до спеціалізованого Бюро примирення (Ausgleichsstelle). Наслідком успішної медіації є закриття провадження прокурором згідно з § 153a Strafprozeßordnung без внесення запису до реєстру судимостей, а спроби примирення можуть бути враховані для пом’якшення покарання за § 46a Strafgesetzbuch [Ibid].
Медіація в Нідерландах. Положення ст. 51h Wetboek van Strafvordering покладають на прокуратуру обов’язок сприяти проведенню медіації, що часто реалізується в центрах швидкого правосуддя, де прокурор спільно з поліцією та службою пробації оперативно вирішують долю провадження ще на початковому етапі за умови визнання підозрюваним основних фактів провадження. У разі успішної процедури сторони укладають мирову угоду (vaststellingsovereenkomst), на підставі якої ухвалюється рішення про закриття кримінального провадження^[18].

В Україні вже діє Закон «Про медіацію», який врегульовує процедуру, визначає правові засади й порядок її проведення, статус медіатора, його права та обов’язки. У ч. 1 ст. 3 Закон прямо передбачає можливість проведення медіації в кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим)^[19]. Доволі усталеною в науці є думка, що медіація в кримінальному провадженні реалізована у формі укладення угоди про примирення^[20]^,[21]. Підтримуючи позицію науковців та аналізуючи главу 35 КПК України, вбачається, що за своєю суттю угода про примирення має низку схожих із медіацією ознак. Так, обидві процедури мають добровільний характер, спрямовані на вирішення конфлікту між сторонами за посередництва іншої особи та, врешті-решт, мають наслідком укладення певної угоди, у якій визначаються різного роду зобов’язання ймовірно винної особи перед потерпілим. Аналіз наведених ознак дає право стверджувати, що законодавець реалізував процедуру медіації через інститут угод про примирення. Отже, КПК України передбачає квазімедіаційну процедуру, що закладає основи для подальшого вдосконалення інституту медіації.

Однак квазімедіаційна процедура суттєво відрізняється від аналогічних процедур країн Європейського Союзу. Наведене призводить, зокрема, до деградації інституту та його неефективності, що вбачається в кількох її особливостях:

КПК України передбачає не вирішення конфлікту, а засудження особи.

Досліджуючи сучасну процедуру медіації, вбачається, що угода про примирення має радянську каральну логіку, позаяк її результат — вирок, яким затверджується угода і визнається винуватість особи, а також призначається покарання (або звільнення від нього). Так, для ймовірного порушника угода — це не про вирішення конфліктної ситуації, а про фіксацію винуватості, зокрема в публічних базах даних (наприклад, на сайті «Судова влада»). Для звичайної людини це клеймо, якого хочеться позбутися, а не погоджуватися на нього добровільно.

Угода про примирення не дає бажаного результату для ймовірного порушника.

Оскільки наслідком угоди є засудження особи, у деяких випадках імовірний порушник бажає боротися до кінця та відстоювати свою невинуватість. Можливе пом’якшення покарання також не дає результату, оскільки шляхом домовленостей особа закономірно бажає замінити покарання іншими наслідками.

Можливість ініціювання угоди про примирення пов’язана з повідомленням особі про підозру.

Це занадто пізній старт, позаяк процедура медіації характеризується швидкістю, без якої втрачає свою базову ефективність. У певному розумінні можливість ініціювання процедури медіації після повідомлення про підозру — це психологічний бар’єр для сторін, оскільки після цього потерпілий більш налаштований на засудження ймовірного порушника, а останній, своєю чергою, — на захист. Тобто після повідомлення про підозру відносини між потерпілим і ймовірним порушником закономірно ускладнюються, що не сприяє медіації.

Так, КПК України не сприяє медіації, а навпаки, через зазначені вище недоліки ставить імовірного порушника у вкрай невигідне становище, яке передбачає засудження на додаток до зобов’язань перед потерпілим. За таких обставин у переважній більшості випадків імовірний порушник не зацікавлений у медіації, що свідчить про її неефективність. Як наслідок, потерпілий втрачає можливість швидко й ефективно вирішити конфліктну ситуацію, а держава витрачає додаткові ресурси через неефективність правового регулювання.

У цьому аспекті варто наголосити, що медіація — це добровільна процедура сторін, що конфліктують, і для забезпечення її ефективності та результативності в КПК України варто створити такий механізм, який би задовольняв потреби двох сторін: 1) для потерпілого — швидке й ефективне вирішення конфлікту з відшкодуванням шкоди, 2) для ймовірного порушника — закриття провадження. Заради цього варто вдосконалити процедуру медіації і додатково перейняти досвід Європейського Союзу з метою імплементації його досвіду й наближення до вступу до Союзу.

Попри неефективність квазімедіаційного інституту, держава має певні ресурси для його подальшого вдосконалення. Так, в Україні поступово формується професійна спільнота, функціонують реєстри медіаторів, які адмініструються обʼєднаннями медіаторів. Водночас згідно з дослідженням Міністерства юстиції України (вересень 2025 р.), загальний ринок медіації стикається з проблемою відсутності релевантної статистики щодо кількості звернень і географії практики, що ускладнює оцінку реального потенціалу спільноти^[22]. Опитування стейкхолдерів показало, що основними викликами залишаються недостатня поінформованість населення (86,7%) і несформована довіра до інституту медіації (67,5%). У кримінальному процесі це проявляється особливо гостро. Наприклад, у межах пілотного проєкту «Програма відновного правосуддя за участю неповнолітніх» сторони майже не зверталися за медіацією самостійно, а приходили до неї переважно через направлення від слідчих, прокурорів або адвокатів.

Аналізуючи й підбираючи модель, досвід якої варто використати для вдосконалення інституту медіації, необхідно дослідити інституційну спроможність органів державної влади сприяти медіації. З метою об’єктивної оцінки реального стану справ ми застосували емпіричний метод дослідження і направили запити на отримання публічної інформації до органів державної влади. За результатами дослідження ми отримали понад 250 відповідей від органів влади, серед яких Національна поліція України, Офіс Генерального прокурора, Територіальні управління Державної судової адміністрації України й різноманітні місцеві, апеляційні та спеціалізовані суди. Отримані відповіді дозволили сформувати цілісну картину інфраструктурного забезпечення медіації в Україні. Зокрема, вдалося встановити, що в переважної більшості загальних місцевих та апеляційних судів, органах прокуратури й поліції на сьогодні відсутні приміщення, спеціально призначені й обладнані для проведення процедури примирення або медіації. Це корелює з даними моніторингу Міністерства юстиції, відповідно до яких 52% респондентів зазначили, що перед запровадженням обов’язкових елементів медіації необхідно попередньо розбудувати відповідну інфраструктуру. Утім, можна припустити, що розв’язання цього питання не обов’язково потребуватиме значних капіталовкладень, а може бути реалізоване шляхом оптимізації й облаштування вже наявних вільних приміщень у будівлях органів правосуддя, а також проведення процедури медіації в нейтральних місцях (офісах медіаторів, центрах надання правничої допомоги тощо).

Завдяки нашому дослідженню ми встановили, що лише 7 судів по всій Україні мають спеціалізовані приміщення для проведення процедури медіації, а саме: Одеський окружний адміністративний суд, Івано-Франківський окружний адміністративний суд, Південно-західний Апеляційний господарський суд, П’ятий апеляційний адміністративний суд, Господарський суд Херсонської області, Приморський районний суд міста Одеси, Луцький міськрайонний суд Волинської області. Зрештою, враховуючи специфіку дослідження, лише 2 суди, які згідно із законом розглядають кримінальні провадження по суті, мають спеціалізовані приміщення для проведення процедури медіації.

Інше питання, що заслуговує на окрему увагу, — питання кадрового забезпечення, зокрема, наявності фахівців, здатних виконувати функції медіаторів у громадах. Для дослідження цього питання ми також скерували відповідні запити до районних державних адміністрацій, які повідомили про відсутність таких фахівців. Аналізуючи приватний сектор, слід звернути увагу, що реєстр медіаторів-членів Національної асоціації медіаторів України^[23] налічує понад 190 сертифікованих медіаторів, з яких 23 спеціалізуються на наданні послуг у кримінальних провадженнях (відновному правосудді). Наведений стан справ дає підстави констатувати наявність певного дефіциту кваліфікованих кадрів, що корелює з обмеженою практикою застосування інституту медіації в Україні, оскільки рівень попиту безпосередньо детермінує розвиток ринку відповідних послуг. Маємо надію, що подальше вдосконалення процедури медіації сприятиме закономірному зростанню кадрового потенціалу та зміцненню інституційної спроможності держави в цій сфері.

Фундамент для системного розвитку професійної спільноти закладає й академічне середовище. Вагому роль у цьому процесі відіграють заклади вищої освіти, які дедалі активніше інтегрують компоненти медіації в навчальні плани підготовки правників, психологів і соціологів. На базі багатьох університетів уже функціонують спеціалізовані лабораторії та центри медіації, а також реалізуються сертифікатні програми, що дозволяють готувати фахівців, які ще зі студентської лави володіють необхідними навичками та знаннями для врегулювання конфліктів. До прикладу, сертифікатні програми з формування практичних навичок медіатора успішно реалізуються в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»^[24], Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого^[25], Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, який розвиває цей напрям через діяльність спеціалізованої Лабораторії медіації^[26]^{, [27]}, і в Університеті «КРОК», який забезпечує комплексну академічну підготовку в межах магістерської програми «Медіація та менеджмент конфліктів»^[28].

З огляду на зазначене вище слід констатувати: попри наявність базового законодавчого регулювання і поступове формування професійної спільноти, поточна інституційна спроможність системи кримінальної юстиції України залишається обмеженою. Виявлені інфраструктурні й кадрові дефіцити, разом із неефективністю процедури медіації за КПК України, створюють бар’єр для переходу від поодиноких пілотних практик до повноцінного функціонування інституту відновного правосуддя. Подолання цих перешкод вимагає не лише ресурсного забезпечення, а передусім запровадження чіткого нормативного алгоритму, який би адаптував кращі європейські практики до українських реалій та інтегрував їх у національне законодавство. Саме такий комплексний підхід, що поєднує процедурну визначеність з інституційними рішеннями, покладено в основу вдосконаленого нами механізму. Зрештою, аналіз інституційної спроможності України засвідчив головне — процедуру медіації варто довірити представникам приватних структур.

Аналізуючи сучасну історію України, ми всіляко намагаємося зменшити вплив радянського тоталітарного минулого на нашу культуру. З плином часу нам вдалося суттєво викорінити радянські тоталітарні наративи й погляди з низки суспільних правовідносин. Однак, на жаль, система кримінальної юстиції досі має каральні риси радянського механізму. Наведене можна спостерігати, аналізуючи не лише слідчу й подекуди судову практику, а й основи, закладені в КПК України. Наприклад, у центрі завдань кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 2 КПК України, перебуває безумовне прагнення до засудження винних осіб. У сукупності із системою показників слідство спрямовує свою діяльність на засудження особи, а не на забезпечення загального правопорядку шляхом, до прикладу, запобігання і виховання. Попри бажання й готовність до викорінення радянських поглядів, сучасний механізм кримінальної юстиції ще досі має тягар притаманних Радянському Союзу карально-примусових методів. Ми переконані, що вдосконалення інституту медіації ідеологічно вплине на 1) учасників процесу; 2) суспільство та 3) весь механізм кримінальної юстиції загалом.

Медіація і вплив на учасників процесу. Удосконалення процедури медіації допоможе учасникам процесу переосмислити вимогу справедливості й логіку процесу. Притаманна наразі філософія справедливості кримінальної юстиції України виглядає за формулою: знайти винного— засудити. Натомість медіація створює альтернативний процес: визнати конфлікт і шкоду— домовитися й відшкодувати — завершити конфлікт. Як наслідок, парадигма належного результату кримінального провадження зміниться переважно для професійних учасників з вироку як самоцілі на відновлення порушених прав і, у певному розумінні, соціального балансу. Удосконалення інституту медіації допоможе змінити саму природу кримінального провадження, яка за своєю суттю є конфліктною, що виражається у вимушених кроках держави до застосування сили й примусу, а також обов’язку ймовірного порушника прийняти цей примус. Медіація вводить культуру діалогу, що зменшує психологічний тиск на непрофесійних учасників процесу та змінює парадигму кримінальної юстиції від примусу до узгодження, від конфлікту до діалогу, від страху до довіри.
Медіація і вплив на суспільство. Ми впевнені, що створення ефективного інституту медіації допоможе замінити культуру страху, яка панує в суспільстві, на культуру відповідальності. Культура страху— радянська модель, яка запобігає вчиненню правопорушень через страх перед покаранням. Культура ж відповідальності стримуватиме людину від вчинення порушення з огляду на подальшу необхідність відповісти перед людиною: відновити шкоду, змінити поведінку тощо. Така модель кримінальної юстиції дедалі ефективніша в довгостроковій перспективі, адже виховує суспільство через відчуття відповідальності.
Медіація і вплив на механізм кримінальної юстиції. Удосконалення інституту медіації допоможе переосмислити роль представників кримінальної юстиції. Слідчий, прокурор, а подекуди й суд у традиційній моделі— представники держави, що карають, у певному розумінні це «двигуни покарань», уособлення сили та примусу держави в людини. Створення ефективного інституту медіації дозволить переосмислити їхню роль і представити їх як менеджерів справедливості— представників держави, які сприяють сторонам у розв’язанні конфлікту. Зрештою, у разі створення дійсно ефективного інституту ми зможемо досягти зміни парадигми системи: суд розглядатиме лише ті провадження, коли самостійне врегулювання недоцільне, тобто в суспільно небезпечніших справах; натомість левова частка не настільки суспільно небезпечних порушень буде вирішуватися, не доходячи до суду. У цьому контексті роль прокурора має трансформуватися: акцент зміщується на використання медіаційної процедури і закриття справ там, де це дозволяє закон, тоді як судовий розгляд залишається для випадків, коли досягнення компромісу є неможливим.

Завдяки вдосконаленню інституту медіації ми також зможемо обмежити монополію держави на вирішення кримінально-правових конфліктів. Наразі лише держава, використовуючи свою силу та примус, може розв’язати кримінально-правовий конфлікт, оскільки правом дій і вибору наділені представники кримінальної юстиції. Удосконалення процедури медіації дозволяє самим сторонам конфлікту врегулювати ситуацію, що виникла між ними, без додаткового втручання держави.

Будь-які подібні зміни наштовхують на питання готовності українського суспільства до такого рівня трансформації. Ми вважаємо, що з огляду на тенденцію переосмислення ролі держави в житті людини, українське суспільство до цього готове. Так, культура України є суб’єктною, а не об’єктною, що простежується навіть у непритаманних українській мові пасивних конструкціях. Ця мовна й культурна традиція відображає глибоке світоглядне сприйняття людини як активного учасника власного життя (суб’єкта), а не об’єкта державного примусу. Суб’єктність українців простежується історично: від традицій самоврядування і зібрань періоду Київської державності, козацької демократії, принципів Гетьманщини й національно-визвольних змагань до державотворчих процесів XX століття та масових протестів під час Помаранчевої революції і Революції гідності. Суб’єктність — це генетичний код українців, що з кожним десятиріччям лише розвивається і поглиблюється. Ця культура — не минуле: вона спостерігається навіть у період війни, коли люди, не очікуючи вказівок держави, своїми активними діями будують волонтерську мережу й локальні громадські ініціативи. Щодня українське суспільство стає більш суб’єктним, що, на наше переконання, свідчить про готовність до зміни всієї парадигми кримінальної юстиції, коли людина як учасник кримінально-правового механізму з об’єкта державного примусу перетворюється на суб’єкта, який здатен самостійно впливати на вирішення конфлікту, брати відповідальність за його наслідки та відновлювати порушені права. Ми впевнені, що українське суспільство готове до масштабних змін, які принесе вдосконалений інститут як з ресурсного, так і з ідеологічного погляду.

Зважаючи на досвід країн-членів Європейського Союзу та контекст України, ураховуючи готовність України до змін, ми вважаємо, що наразі необхідно вдосконалити інститут медіації для підвищення ступеня його ефективності. Запропоновані зміни спрямовані не просто на вдосконалення вимог КПК України, а передусім на зміну логіки провадження від моделі безальтернативного переслідування до врегулювання конфлікту і закриття провадження.

Основні зміни, які ми пропонуємо запровадити, стосуються:

1) трансформації інституту угод про примирення в медіаційні угоди;

2) визначення статусу медіатора;

3) закріплення поняття, мети й завдань медіації в кримінальному провадженні, кола «медіабельних» проваджень;

4) розширення суб’єктного складу сторін медіації та запровадження можливості її застосування до повідомлення про підозру;

5) встановлення порядку ініціювання та проведення медіації, визначення наслідків медіації (позитивних і негативних).

Зауважуємо, що додатком до цього дослідження виступав проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення інституту медіації у кримінальному провадженні», у якому ми чітко продемонстрували запропоновані нами зміни, і порівняльна таблиця до цього проєкту.

Запропонований нами механізм медіації виглядає так:

Ініціювання медіації— доступні два можливі варіанти:

a) добровільний— сторона медіації подає клопотання до слідчого, прокурора чи суду (залежно від стадії);

б) імперативний — покладення на прокурора обов’язку до звернення до суду з обвинувальним актом запропонувати підозрюваному й потерпілому провести процедуру медіації.

Оцінка придатності провадження— прокурор чи суд: 1)отримують письмові згоди сторін; 2) перевіряють добровільність намірів; 3) оцінюють придатність справи (можливість призначення медіації в цьому провадженні згідно з КПК України).
Ухвалення рішення про проведення медіації— у разі можливості проведення медіації прокурор приймає постанову, а суд— ухвалу, яку скеровують до медіатора.
Проведення медіації— здійснюється медіатором за визначеною ним зі сторонами медіації методикою з урахуванням принципів медіації та загальних засад КПК України.
Результати медіації— можливі два варіанти подій:

a) позитивний— сторони уклали медіаційну угоду, провадження залишається зупиненим на строк виконання обов’язків з боку ймовірного порушника;

б) негативний — сторони не дійшли згоди й не уклали медіаційної угоди, провадження продовжується в загальному порядку.

Остаточні наслідки медіації— у разі укладення угоди можливі два варіанти подій:

a) позитивний— імовірний порушник виконав зобов’язання, внаслідок чого прокурор або суд (залежно від стадії) закриває провадження;

б) негативний — імовірний порушник не виконав зобов’язання в передбачений строк, унаслідок чого провадження відновлюється і продовжується в загальному порядку.

Створення чіткого алгоритму — від ініціювання до закриття провадження за умови виконання зобов’язань — перетворює медіацію з декларативного інструменту на життєздатний механізм. Це забезпечує потерпілому швидке відшкодування без виснажливої бюрократії, а ймовірному порушнику — шанс на реальну відповідальність замість тавра судимості.

Зрештою, медіація — це не просто альтернатива кримінальному провадженню, а відображення зрілості правової системи і суспільства. Це крок від каральної логіки до логіки відповідальності, від формального правосуддя до справедливості. Медіація — це про здатність чути одне одного там, де раніше звучали лише вироки. Це про вибір не сили, а розуміння; не покарання, а відповідальності.

Правосуддя майбутнього — це не лише про покарання, а й про відновлення. І шлях до нього починається з діалогу.

Це адаптоване для JustTalk дослідження студентів, здійснене в межах дослідницького клубу «StudLab for Justice». Цей проєкт реалізований JustGroup у партнерстві з факультетом правничих наук НаУКМА та Верховним Судом. Менторкою дослідників у науковому пошуку стала Марина Бондаренко, к.ю.н., суддя-спікерка Дарницького районного суду м. Київ

^[1] Переговори і медіація у кримінальному провадженні : навч. посібник / І. В. Гловюк, А. В. Лапкін, М. Р. Мазур, В. Т. Нор, О. О. Торбас, А. Р. Туманянц, Т. А. Цувіна; за ред. д-ра юрид. наук, проф. Василя Нора, канд. юрид. наук, доц. Марти Мазур. – Електрон. вид. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. – 328 с. URL: https://law.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/08/Negotiations-and-Mediation-in-criminal-proceedings-_LNU_2022.pdf.

^[2] Костицький В. СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ: ПРАВО НА НАСИЛЬСТВО ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСУ В КОНТЕКСТІ РОЗУМІННЯ СУЧАСНОСТІ ДЕРЖАВИ. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Legal Studies. 2022. No. 123. P. 51–55. URL: https://legal.bulletin.knu.ua/uk/article/view/396/340.

^[3] Карта МЗС 2025 рік 9 місяців. Головна сторінка. URL: https://rsu.gov.ua/mzs-2025_3-maps.

^[4] Рекомендація N R (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам - членам Ради, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах : Рек. Ради Європи від 15.09.1999 № R(99)19. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_828#Text.

^[5] Council Framework Decision of 15 March 2001 on the standing of victims in criminal proceedings : no. Official Journal L 082 , 22/03/2001 P. 0. URL: https://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32001F0220:en:HTML.

^[6] Directive 2012/29/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2012 establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime, and replacing Council Framework Decision 2001/220/JHA. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2012/29/oj/eng.

^[7] Kriminālprocesa likums. Likumi.lv. URL: https://likumi.lv/ta/id/107820-kriminalprocesa-likums.

^[8] Krimināllikums. LIKUMI.LV. URL: https://likumi.lv/ta/id/88966-kriminallikums.

^[9]Code de procédure pénale. Légifrance: Le service public de la diffusion du droit. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/codes/texte_lc/LEGITEXT000006071154/.

^[10] Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. - Kodeks postępowania karnego. Internetowy System Aktów Prawnych. URL: https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=wdu19970890555.

^[11] ROZPORZĄDZENIE MINISTRA SPRAWIEDLIWOŚCI z dnia 7 maja 2015 r. w sprawie postępowania mediacyjnego w sprawach karnych. Internetowy System Aktów Prawnych. URL: https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU20150000716/O/D20150716.pdf.

^[12] A. Macchia | Le “nuove” indagini preliminari: Aggiustamenti o metamorfosi?. www.sistemapenale.it. URL: https://www.sistemapenale.it/it/articolo/macchia-le-nuove-indagini-preliminari-aggiustamenti-o-metamorfosi.

^[13] Giustizia riparativa: prime decisioni giurisprudenziali di Giuseppe Mastropasqua. Diritto giustizia e costituzione. URL: https://www.dirittogiustiziaecostituzione.it/giustizia-riparativa-prime-decisioni-giurisprudenziali-di-giuseppe-mastropasqua/.

^[14] L’estinzione del reato per condotte riparatorie. Rivista Processo Penale e Giustizia. URL: https://www.processopenaleegiustizia.it/Article/Archive/index_html?ida=1323&idn=82&idi=-1&idu=-.

^[15] StPO - nichtamtliches Inhaltsverzeichnis. Gesetze im Internet. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/stpo/.

^[16] StGB - nichtamtliches Inhaltsverzeichnis. Gesetze im Internet. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/stgb/.

^[17] Justizverwaltungsvorschriften-Online | NRW-Justiz. URL: https://www.jvv.nrw.de/anzeigeText.jsp?daten=553&daten2=Vor.

^[18] Artikel 51h SV. Wetboek van Strafvordering. URL: https://maxius.nl/wetboek-van-strafvordering/artikel51h.

^[19] Про медіацію : Закон України від 16.11.2021 № 1875-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text.

^[20] Микитин Ю. І. Місце медіації у кримінальному провадженні та критерії її застосування в контексті нового КПК України / Ю. І. Микитин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. - 2013. - Вип. 32. - с. 255. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/apvchzu_2013_32_29.pdf.

^[21] Смітієнко З. Д. Медіація як кримінально-процесуальна категорія та її застосування в кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх / З. Д. Смітієнко // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2015. - № 4. - С. 131. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/uazt_2015_4_17.pdf.

^[22] Дослідження заохочення з боку держави застосування медіації між сторонами конфлікту / Міністерство юстиції України. Директорат правосуддя та кримінальної юстиції / к.ю.н. О. М. Олійник, Ю. В. Лимар. Київ. – 2025. – 89 с. URL: https://minjust.gov.ua/files/general/2025/08/26/20250826121249-53.pdf.

^[23] Реєстр медіаторів. URL: https://namu.com.ua/ua/members/.

^[24] Медіація і врегулювання конфліктів - Факультет правничих наук НаУКМА. Факультет правничих наук НаУКМА. URL: https://law.ukma.edu.ua/courses/mediatsiya-i-vregulyuvan :nya-konfliktiv/.

^[25] Сертифікатна освітня програма «Медіація: базові навички» - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. URL: https://nlu.edu.ua/studentam/navchannya/sertyfikatni-osvitni-pr ,ogramy/sertyfikatna-osvitnya-programa-mediacziya-bazovi-navychky/.

^[26] ОПП Медіація. Юридичний факультет ЧНУ ім. Юрія Федьковича. URL: https://law.chnu.edu.ua/mediation/.

^[27] Лабораторія медіації, переговорів та арбітражу. Юридичний факультет ЧНУ ім. Юрія Федьковича. URL: https://law.chnu.edu.ua/mediation-lab/.

^[28] Магістр медіації та менеджменту конфліктів. Бізнес-школа КРОК в Києві | Якісна освіта для українського бізнесу. URL: https://bs.krok.edu.ua/mediacija/.

StudLab

Схожі статті

Баланс інтересів при арешті мобільних телефонів

Криптоактиви в тіні закону: процесуальний статус та особливості доказування