Законна мета під час розповсюдження «списку бажань»

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Законна мета під час розповсюдження «списку бажань»

Під час обшуку у в. о. начальниці Головного управління ДПС у м. Києві, яка підозрюється в корупційній діяльності, знайшли списки її новорічних бажань, а в соціальні мережі потрапили відповідні фото. Більшість адвокатської спільноти в соціальних мережах обурилася такими фото, оскільки вони не є доказами в справі та стосуються приватного життя чиновниці, а орган досудового розслідування під час оприлюднення таких фото порушив декілька статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція). Спробуймо розібратися, що саме не так.

Валентина Буглак

2 February, 2023

939

Законна мета під час розповсюдження «списку бажань»

У статті 8 Конвенції сказано:

«Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

ЧИ ОХОРОНЯЄТЬСЯ «СПИСОК БАЖАНЬ» СТАТТЕЮ 8 КОНВЕНЦІЇ?

Шукаючи відповідь на питання, чи порушено статтю 8 Конвенції, пропоную з’ясувати, чи оприлюднений «список бажань» належить до щонайменше одного з чотирьох інтересів, зазначених у статті, а саме: приватне життя, сімейне життя, житло та листування. Для всіх юристів очевидно: звісно, так, оскільки оприлюднені інтимні речі керівниці.

Самого встановлення факту, що відбулося втручання в право чиновниці, для того, щоб говорити про порушення статті 8 Конвенції, замало. Далі треба дослідити, чи було це втручання порушенням.

ЧИ БУЛО ЗГАДАНЕ ВТРУЧАННЯ ПОРУШЕННЯМ?

Умови, за яких держава може втручатися в здійснення захищеного права, викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, а саме:

в інтересах національної безпеки, громадської безпеки або економічного добробуту країни;

для запобігання заворушенням або злочинам;

для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав та свобод інших осіб.

Обмеження права також дозволяються, якщо вони відбуваються «згідно із законом» або «передбачені законом» і «необхідні в демократичному суспільстві» для захисту одного із завдань, згаданих вище. Оцінюючи критерій «необхідності у демократичному суспільстві», перевіримо баланс між правом чиновниці, захищеним статтею 8 Конвенції, та інтересами інших осіб, захищеними іншими положеннями Конвенції та протоколами до неї.

Аналізуючи, чи було це втручання законним і чи мало «легітимну мету», звернемо увагу на сам список бажань. Усе викладене в ньому — це потаємні мрії чиновниці, які не стосуються розслідуваних справ, а це означає, що порушення статті 8 Конвенції не відбулося в інтересах національної безпеки, громадської безпеки або економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням або злочинам, захисту здоров’я чи моралі або прав та свобод інших осіб. Таким чином, порушення статті 8 Конвенції очевидне й з часом може стати підставою для стягнення з нашої держави чималої суми сатисфакції — зі сплачених нами податків.

ЧИ Є «СПИСОК БАЖАНЬ» ДОКАЗОМ?

Чи є «список бажань» сам собою доказом у розумінні КПК України? Стаття 84 КПК говорить про те, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому кодексом порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Цей папірець не є доказом, і це очевидно.

А ЩО З ПРЕЗУМПЦІЄЮ НЕВИНУВАТОСТІ?

Ба більше, «список бажань», який з'явився в соціальних мережах, сам собою сформував суспільну думку про те, що чиновниця, безумовно, винна, а це вже елемент тиску на суд під час розгляду питання обрання запобіжного заходу чи відсторонення від посади, встановлення її винуватості, що недопустимо в демократичному суспільстві.

Важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого в кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини 1, 2, 3 статті 62 Конституції України).

Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 говорить про те, держава має позитивний обов’язок створювати належні національні організаційно-правові механізми притягнення особи до кримінальної відповідальності, які здатні гарантувати всебічну охорону людської гідності, зокрема забезпечувати функціонування та завершення кримінального провадження таким чином, щоб було дотримано найважливіших конституційних гарантій захисту особи від необґрунтованого кримінального переслідування, а саме базового принципу верховенства права і пов’язаних з ним принципів, як-от: презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege («немає закону — немає злочину, немає закону — немає кари»), а також права викласти свою позицію та права на справедливий судовий розгляд.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу. Чи буде доведена винуватість чиновниці — покаже час.

права людини стандарти досудового розслідування обшук