Запобігання геноциду та Українсько-Російська справа

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Запобігання геноциду та Українсько-Російська справа

Нещодавній позов України проти Росії до Міжнародного Суду ООН (ICJ) порушує питання про допустимість застосування сили за межами винятків, передбачених Статутом Організації Об’єднаних Націй з метою запобігання геноциду.

13 березня, 2022

784

Запобігання геноциду та Українсько-Російська справа

Автор: Вільям Шабас (William Schabas), Мідлекський університет (Middlesex University London).

Оригінальна назва: Preventing Genocide and the Ukraine/Russia case (March 10, 2022 for EJIL: Talk!).

Переклад: Євген Крапивін, контентний редактор JustTalk.

Якщо читати зміст цього позову, разом із позицією, представленою українськими юристами під час слухання про тимчасові заходи 7 березня 2022 року, то здається очевидним, що є два аспекти спору між двома державами.

Перший (фактичний): чи є дії, вчинені Україною, злочином геноциду, як стверджує Росія? Україна заперечує це і називає подібні звинувачення є безглуздими (frivolous).

Другий (юридичний): чи Конвенція про геноцид дозволяє Росії застосовувати силу для запобігання геноциду за межами своєї території?

Сам позов не до кінця зрозумілий, адже у пункті 27 зазначено: «Обов’язок запобігати геноциду та покарання у разі його вчинення, закріплений у статті I Конвенції, неодмінно означає, що цей обов’язок має виконуватися сумлінно й ним не можна зловживати, і що одна Договірна Сторона не може вчиняти незаконних дій стосовно іншої Договірної Сторони, включно зі збройним нападом, особливо якщо такі дії ґрунтуються на абсолютно невиправданій заяві про запобігання геноциду та покарання за нього». Це можна тлумачити як припущення, що там, де наявні істотні докази геноциду, стаття I Конвенції може дозволяти державі здійснити збройний напад.

«застосування сили не може бути відповідним методом [запобігання геноциду]»

Але неясність заяви була розвіяна в клопотаннях під час усного слухання. Професор Жан-Марк Тувенен (Jean-Marc Thouvenin) чітко виклав два напрямки української справи: перший – це суперечка про факти, а другий – юридичний аспект. Його доводи щодо юридичного питання починаються з пункту 41: «Відсутня будь-яка правова основа в Конвенції про геноцид, яка дозволяє Росії вести війну з метою запобігання та придушення ніби-то геноциду (à conduire une guerre en vue de prévenir et réprimer le génocide allégué)». Він уточнив, що Конвенція не дозволяє державі вторгнутися на територію іншої з метою запобігання або покарання злочину геноциду (параграф 44). Професор Тувенен посилався на заяви Суду у справі «Боснія та Герцеговина проти Сербії» про обов'язок держав запобігати геноциду, який відбувається за межами їх території. Але, додав він, це потрібно розуміти разом із застереженням у справі «Нікарагуа проти Сполучених Штатів», що «застосування сили не може бути відповідним методом» (Нікарагуа, пункт 268).

Як же тоді виконувати обов’язок запобігання геноциду?

Професор Тувенен процитував статтю 8 Конвенції, яка передбачає звернення до Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї [ООН], а також статтю 9, яка надає юрисдикцію Міжнародному Суду [ООН]. «Україна стверджує, що Росія, з іншого боку, не мала абсолютно ніякого права, згідно з Конвенцією, ініціювати військові дії, які почалися 24 лютого 2022 року», – сказав він (параграф 51). Це пояснюється тим, що, як пояснив Суд у справі «Боснія та Герцеговина проти Сербії», «кожна держава може діяти лише в межах, дозволених міжнародним правом» (параграф 430). Справді, ніхто ніколи не припускав, що коли Суд звинувачував Сербію в тому, що вона не попередила геноцид, її наміром було дозволити або заохочувати військове втручання. Спостереження професора Тувенена підтримав інший член юридичної команди України Марні Чік (Marney Cheek). «Таким чином стаття VIII закріплює обов’язок запобігати геноциду та покарати за його вчинення за принципами міжнародного права, відображеними в Статуті Організації Об’єднаних Націй», – сказала вона (параграф 34).

Читачі цього блогу [EJIL: Talk!] можуть згадати аргументи, які були висунуті в 1999 році для певної раціоналізації військової інтервенції НАТО в Сербії. Оскільки згідно з розділом VII Статуту не було дозволу, деякі стверджували, що застосування сили виправдовувалося головним обов’язком jus cogens щодо запобігання геноциду. Пізніше це було сформульована як доктрина «відповідальність за захист» [responsibility to protect – R2P]. Але у формулюванні R2P, прийнятому Генеральною Асамблеєю у 2005 році, відомому як «Підсумковий документ (Outcome document)», наявне зобов’язання «вчасно та рішуче вживати колективних дій через Раду Безпеки, відповідно до Статуту, включаючи Главу VII».

Не всі погодилися з тим, що Підсумковий документ виключає військове втручання з метою запобігання геноциду за відсутності рішення Ради Безпеки. У доповіді, опублікованій у Сполучених Штатах у 2008 році, авторами якої є Мадлен Олбрайт (Madeleine Albright) та Вільям Коен (William Cohen), не виключається одностороннє застосування сили для запобігання геноциду. «Хоча Сполучені Штати можуть зіткнутися з критикою за вжиття рішучих дій у цих випадках, ми ніколи не повинні виключати те, що можемо зробити все необхідне, щоб зупинити геноцид або масові звірства», – йдеться в документі.

На Кампальській конференції з перегляду Римського статуту [2010 р.] Сполучені Штати запропонували «порозуміння (understanding)», спрямоване на виключення злочину агресії. У ньому сказано, що «будь-яка дія, вчинення якої у зв’язку з намаганням запобігти скоєнню будь-якого зі злочинів, що містяться у статтях 6, 7 або 8 Статуту, не буде вважатися актом агресії». Але запропоноване порозуміння було відхилено делегатами, як згадує Гарольд Кох (Harold Koh), який був головою делегації Сполучених Штатів у Кампалі, а зараз є радником України.

Можливо, Уряд Сполучених Штатів не погоджується з Україною, коли каже, що запобігання геноциду не може виправдати застосування сили проти іншої країни. Але російська агресія підкреслює страшну небезпеку терпіння військового втручання на основі односторонніх заяв про загрозу геноциду.

Водночас твердження Росії про порушення Конвенції про геноцид є безглуздим. Але це не єдина країна, яка потурає надуманим звинуваченням у геноциді.

Міжнародний суд ООН наразі розглядає запит України про тимчасові заходи. Можливо, на цьому етапі не потрібно звертатися до обґрунтованості твердження України про відсутність будь-якої правової підстави для застосування сили, передбаченої статтею I Конвенції про геноцид. Хоча заява про це буде дуже вітатися. В будь-якому випадку, однозначна відмова від доктрини про наявність будь-яких винятків із застосування сили, які не зазначені в Статуті Організації Об’єднаних Націй, зробить світ безпечнішим [іншими словами автор стверджує, що винятки мають бути, тобто доктрина R2P має право на життя і для запобігання геноциду можлива інтервенція – прим. перекладача].

війна Міжнародний суд справедливості воєнні злочини

Схожі статті

Базові поняття та принципи міжнародного гуманітарного права

Україна мобілізує міжнародне право: шляхи покарання Росії за агресію і не тільки