ЗАСАДИ МОРАЛЬНОЇ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПРАВНИКА

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

ЗАСАДИ МОРАЛЬНОЇ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПРАВНИКА

Проблеми реалізації моральних принципів у правничій діяльності взагалі та судовій особливо – у часи воєнного стану не лише не применшуються, а навпаки – зростають. Враховуючи, що після нашої перемоги над ворогом і майбутнім вступом України до ЄС, нам доведеться продовжити реформування нашої правової системи на засадах загальнолюдських цінностей, які наші захисники і більшість народів світу відстоюють у цій кровопролитній війні.

Володимир Сущенко

27 May, 2022

771

ЗАСАДИ МОРАЛЬНОЇ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПРАВНИКА

Правник є носієм професійної культури, рівень розвитку якої є визначальним у реалізації ним/нею своїх повноважень з надання правової допомоги* тому, хто її потребує. За влучним висновком авторів колективної монографії «Професійна культура: сутність, фахові особливості, розвиток» аналіз сучасного стану дослідження зазначеної проблеми засвідчує, що «професійна культура» є міждисциплінарним поняттям, яке привертає увагу вчених різних наукових галузей: педагогів, психологів, філософів, соціологів, правників.[1] Зміст професійної культури правника в якості певної культурологічної мікросистеми має декілька складових, серед яких провідне місце займають релігійна, моральна і правова культури[2;3], які, враховуючи місію, мету і завдання правничої професії, взаємопов’язані.

Відомо, що комплексною правничою спеціальністю, яка в усьому світі вважається одночасно й піком правничої кар’єри, є посада і діяльність судді. Цей постулат дозволяє автору тез зосередити увагу на аналізі та узагальненні морально-правових критеріїв характеристики етичної поведінки і діяльності суддів, що найбільш повно і комплексно представлені у міжнародному документі суддівської корпорації під назвою «Бангалорські принципи поведінки суддів» і Коментарях до них.[4;5] Аналіз цих письмових актів, які були розроблені та видані під егідою ООН засвідчує, що ШІСТЬ базових принципів поведінки суддів, які, на моє переконання можуть бути застосовані до представників всіх правничих спеціальностей : незалежність, об’єктивність, чесність і непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, компетентність і старанність - увібрали в себе сенси всіх основних світових культур і релігій.

Зважаючи на те, що з найдавніших часів у філософії та більшості культурних і релігійних традицій суддю і правника взагалі сприймали як людину з високими моральними якостями, яка дотримується значно жорсткіших обмежень у своїй поведінці та професійній діяльності, правник мусить мати стиль життя, який порівняно з іншими членами суспільства є більш скромним і виваженим у всіх своїх проявах. Саме тому сформульовані принципи моральної і професійної поведінки суддів побудовані їх авторами на філософії та традиціях таких культур і релігій [5] :

Давнього Близького Сходу, в документах якого містяться, зокрема такі вказівки тогочасним суддям: «Пам’ятай: суддя не дослухається до чиновників та радників, а також не намагається зробити своїми прибічниками всіх людей. . . . Самостійно потурбуйся про те, щоб зробити все за законом, зробити все справедливо. . .. Виявлення упередженості огидне Богу. Він вчить: поводь себе однаково зі всіма, стався до того, кого ти знаєш, так само, як і до того, кого не знаєш, а до того, хто поряд із тобою – . . . так само, як і до того, хто далеко від тебе»[5].

Індуїстського права, відповідно до якого судді повинні знати священний закон і дотримуватися правил поміркованості, благородства, чесності, правдивості та об’єктивності як щодо друга, так і щодо ворога. Якщо суддя не з’ясовує потрібних обставин, питає про непотрібні обставини, без потреби затягує виконання своїх обов’язків, умисно відкладає свою роботу, змушує сторони піти з суду, втомлюючи їх тяганиною, ухиляється або змушує ухилятися від заяв, які б дозволили врегулювати спір, допомагає свідкам, підказуючи їм потрібні відповіді, або поновлює судові спори, які вже були врегульовані або вирішені судом, то його слід покарати.

Буддійської філософії, сутність якої складається з восьми ступенів: правильне бачення, правильні думки, правильна мова, правильні вчинки, правильний спосіб життя, правильні спроби, правильне усвідомлення та правильна зосередженість, які в поєднанні утворюють норми поведінки людини взагалі, а судді/правника – тим більше, упродовж усього її життя. З точки зору сутності правової культури правника важливими є твердження про те, що: «Той, хто судить поспішно, чинить несправедливо. Мудро чинить той, хто аналізує добро і зло. Мудра людина, яка наставляє інших з належною обережністю і за допомогою праведного та справедливого судження, є справжнім хранителем закону... Будь об’єктивним, коли розглядаєш скарги, що їх тобі подали... Якщо людина, яка розглядає судові скарги за законом, переслідує власну вигоду і вислуховує доводи з метою отримати хабар, тоді скарги багатого будуть наче камінь, кинутий у воду, а скарги бідняка – наче вода, вилита на камінь. За таких обставин бідний не буде знати, до кого йому звернутися.»[5]

Римського права, закарбованого у відомих всім правникам світу Законах «Дванадцяти таблиць» і саме тому «Римське право» викладається дотепер у переважній більшості університетських Шкіл права в якості спеціальної навчальної дисципліни.

Китайського права, базовим постулатом якого є твердження про те, що: «… ніщо не можна порівняти з законом, коли потрібно виправити вину вищих, покарати за провини підлеглих, відновити порядок, виявити помилку, стримати надмірність, усунути зло та встановити єдині стандарти для людей.. Справедливість – це та вага, на якій слід зважувати прохання; належна гармонійність – це лінія, за якою їх оцінюють. Там, де є закони, їх слід дотримуватися. Там, де їх нема – керуватися прецедентом та аналогією.»[5]

Африканського права, основною правовою доктриною якого є «доктрина розсудливої поведінки», сутність якої полягає в тому, що всі прийняті у суспільстві норми поведінки, які не стосуються їх правової оцінки, відображаються у судовому рішенні таким чином, щоби забезпечувати гнучкість підходу, який дозволяє переглянути давні норми з урахуванням умов сучасного життя.

Юдейського права, яке засновано на приписах Тори і життєвої мудрості: «Не кажи «цей має гарне обличчя, я зроблю його суддею», не кажи «цей хоробрий, я зроблю його суддею», не кажи «цей пов’язаний зі мною, я зроблю його суддею», не кажи «цей володіє мовами, я зроблю його суддею». Якщо зробиш так, він буде виправдовувати винних і засуджувати невинних. Не тому, що він підлий, а тому, що йому бракує знань… Заборонено вставати перед суддею, який заплатив за те, щоби отримати свою посаду.»[5]

Християнства, правові постулати якого закарбовані у Книзі Книг – Біблії, зокрема в ній сказано: «Отже, все чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки (Нагірна проповідь Христа. Євангеліє від Матфея 7:12)… Не чини неправди на суді; не будь упереджений до жебрака і не догоджай лицю великого; за правдою суди ближнього твого ( Книга «Левіта» (19:15)… Вислуховуйте братів ваших і осудіть справедливо, як брата з братом, так і прибулого його; не розрізняйте осіб на суді, як малого, так і великого вислуховуйте: не бійтеся лиця людського (Книга «Второзаконня» (1:16)» [2;5]

Ісламського права, в якому закарбовані критерії, яким має відповідати суддя, а значить – правник за професією: вікова/життєва зрілість, здоровий глузд, свобода, чесність, здатність до незалежної правової аргументації, повноцінне сенсорне (уміння бачити, слухати, розмовляти) сприйняття інформації. У Корані, на приписах якого побудована правова система ісламських держав, правосуддя не припускає дискримінації людини на основі раси, чину, кольору шкіри, національності, статусу чи релігії. Усі люди – це слуги Божі, а тому мають право на рівне ставлення в судах і всі однаковою мірою відповідають за свої вчинки.

Узагальнення представлених у Бангалорських принципах культурологічних і релігійних засад етичної та професійної поведінки суддів, на моє переконання, повною мірою може бути віднесене й до засад моральної і правової культури всіх інших представників основних правничих спеціальностей: адвокатів, прокурорів, нотаріусів та правознавців-дослідників і законо-нормо-проєктувальників, оскільки правнича діяльність повинна забезпечувати баланс прав та інтересів кожної людини у взаємодії з іншими членами суспільства і державою.

* Для цілей тез термін «правова допомога» розуміється як надання правничих послуг у будь-якій передбаченій законами формі: консультацій, правових позицій і висновків, правових/судових рішень.

Список використаних джерел:

1. Професійна культура: сутність, фахові особливості, розвиток : колективна монографія / кол. авт. ; відп. ред. Г. Є. Улунова. – Суми : Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2016. – 300 с. https://library.sspu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/04/Profesiyna_kultura.pdf

2. Вовк Д. Християнська правова традиція як категорія теорії права [текст] / Д. Вовк ; наук. ред. О. В. Петришин. – Х. : Юрайт, 2013. – 64 с. https://dspace.nlu.edu.ua/handle/123456789/1846?locale=uk

3. Сущенко Володимир. Модель професійної культури правника: критерії та підходи. - http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2613

4. Бангалорські принципи поведінки суддів. - https://zakon.rada.gov.ua/go/995_j67;

5. Коментарі до Бангалорських принципів поведінки суддів. - http://rsu.gov.ua/uploads/article/komentari-bangalorski-9818bfbb11.pdf

етика правосуддя суддя

Схожі статті

JustTalk #20. Етика та шалена кримінальна юстиція: хто кого? Відеозвіт

JustTalk#20. Професійна етика прокурора/судді/адвоката. Discussion paper

Люди професії: правник Володимир Сущенко