Довгий час правозастосовна практика йшла шляхом найменшого опору: прокурори просили, а суди призначали виняткові розміри застав (іноді — сотні мільйонів гривень, що виходить далеко за межі максимальних 300 прожиткових мінімумів), обґрунтовуючи це виключно цифрою інкримінованих збитків з повідомлення про підозру. У публічній площині такі суми викликають оплески, але чи відповідає це стандартам кримінальної юстиції та базовим правам людини?
Не відшкодування, а гарантія: європейський стандарт
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює: застава покликана забезпечити присутність обвинуваченого в суді, а не стати інструментом дострокового стягнення збитків чи майнового покарання до вироку. У класичному рішенні «Манґурас проти Іспанії» [1] Велика палата ЄСПЛ нагадала, що розмір застави визначається з огляду на особу і її статки. Сума має створювати достатній психологічний бар’єр (страх втрати грошей), щоб утримати від втечі.
Український контекст цієї проблеми ЄСПЛ розкрив у рішенні у справі «Істоміна проти України» [2]. Суд першої інстанції призначив підозрюваній заставу, що у 125 разів перевищувала законний максимум, базуючись лише на сумі ймовірної шкоди, без жодної оцінки здатності особи її сплатити. ЄСПЛ визнав це порушенням ст. 5 Конвенції, встановивши, що зосередження виключно на розмірі шкоди позбавляє заставу її альтернативної природи. Якщо суд призначає заставу, він презюмує, що особу можна залишити на волі. Але якщо сума є непідйомною, ця альтернатива стає фікцією.
Конституційний зсув: межі суддівського розсуду
Фундаментальний зсув у національній парадигмі відбувся завдяки Конституційному Суду України. У Рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026 [3] КСУ перевіряв на конституційність абзац п’ятий ч. 5 ст. 182 КПК України, який дозволяє у виключних випадках виходити за максимальні межі застави.
КСУ визнав норму конституційною, проте встановив жорсткі правила гри, ґрунтуючись на принципі in dubio pro libertate (свобода має перевагу над її обмеженням). Суд вказав, що слідчі судді зобов’язані:
- уникати абстрактних припущень про доходи й ретельно обґрунтовувати реальну фінансову спроможність особи сплатити рекордні суми;
- стежити, щоб застава неперетворювалася на майновий привілей для заможних або інструмент ув’язнення для незаможних;
- обов’язково враховувати наявність арештів намайно підозрюваного.
Тягар доказування: хто має рахувати гроші?
Аналіз практики апеляційних інстанцій за друге півріччя 2026 року свідчить про зміну підходів до розподілу тягаря доказування майнового стану.
Якщо прокурор ініціює встановлення застави в розмірі, що значно перевищує 300 прожиткових мінімумів, саме він зобов’язаний довести наявність у підозрюваного відповідних статків. Відсутність таких доказів призводить до відмов. Наприклад, Закарпатський апеляційний суд (ухвала у справі № 303/7753/26) [4] відмовив у збільшенні застави до максимуму саме через те, що сторона обвинувачення не надала даних про реальні доходи й заощадження підозрюваного.
Натомість якщо сторона захисту апелює до «бідності» клієнта, голослівні заяви більше не працюють. Вінницький апеляційний суд (справа № 127/36274/26) [5] залишив заставу без змін, вказавши, що адвокат не надав жодних документальних доказів (податкових декларацій, виписок по рахунках тощо), які б підтверджували виснаження фінансових ресурсів клієнта. Усні посилання на скрутне становище судді відкидають.
Доктрина сімейного капіталу та пошук тіньових активів
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (АП ВАКС) після рішення КСУ демонструє глибокий економіко-правовий підхід. Суд не обмежується аналізом лише офіційних декларацій.
В ухвалах від 31.08.2026 (справа № 991/10307/26) [6] і від 16.09.2026 (справа № 991/11202/26) [7] ВАКС сформував жорстку позицію: розмір застави правомірно може перевищувати офіційні доходи підозрюваного, якщо слідство надає докази маскування статків. Як реальний капітал ВАКС враховує таке:
- спільне майно подружжя і статки близьких родичів;
- контроль над рахунками пов’язаних фізичних осіб-підприємців (ФОП);
- тіньові готівкові активи й використання криптовалют;
- майно, щодо якого зафіксовано спроби фіктивного переоформлення після початку розслідування.
Для підтвердження цих фактів судді активно приймають матеріали негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД). Якщо на прослушці підозрюваний обговорює з родичами переведення мільйонів на «транзитні» ФОПи або переоформлення апартаментів у Буковелі для приховування від арешту, ВАКС врахує ці суми як наявний майновий стан. Гіпотетична складність реалізації такого прихованого майна як така не виключає його врахування, коли оцінюється загальна заможність.
Парадокс арештованого майна
Окрема правова драма розгортається навколо арештованих активів. Як діяти, коли всі рахунки й нерухомість родини заблоковані арештами в цьому ж кримінальному провадженні, а призначена застава вимірюється десятками мільйонів?
У практиці ВАКС викристалізувався принцип прогресивного зменшення застави. В ухвалі від 01.07.2026 (справа № 991/6486/26) [8] АП ВАКС розглядала скаргу на тримання під вартою із заставою майже 15 млн грн. Суд зменшив її до 11,6 млн грн, наголосивши на необхідності дотримання балансу за ст. 5 Конвенції. Судді зазначили, що факт тривалого невнесення коштів через їх об’єктивну відсутність і тотальний арешт майна є прямою підставою для перегляду суми апеляційною інстанцією. Інакше запобіжний захід де-факто стає безальтернативним ув’язненням, що суперечить закону.
Державний адвокат: реальне виснаження коштів чи процесуальна маніпуляція?
Безпрецедентним інструментом доведення фінансової неспроможності стала ухвала АП ВАКС від 14.08.2026 (справа № 991/9285/26) [9].
Захист просив зменшити заставу до мінімальної межі у 80 прожиткових мінімумів. Головним аргументом стало повне вичерпання сімейних заощаджень. На підтвердження цього захист надав суду договір, згідно з яким через брак коштів родина була змушена припинити відносини з приватним адвокатом. Натомість до справи залучили захисника за призначенням із системи безоплатної правничої допомоги. Апеляційна палата ВАКС погодилася із цим аргументом, визнавши перехід до послуг державного адвоката вагомим, документально підтвердженим доказом різкого погіршення майнового стану, і зменшила заставу до мінімальних 266 тис. грн.
Цей кейс є революційним, але водночас створює простір для процесуальних маніпуляцій. Є ризик, що цілком заможні фігуранти можуть штучно ініціювати залучення адвокатів за призначенням виключно заради радикального зниження сум застав. Щоб запобігти зловживанням, судам і прокурорам доведеться ретельно перевіряти такі факти в сукупності з іншими даними. Якщо підозрюваний користується послугами безоплатного адвоката, але матеріали НСРД або фінансового моніторингу паралельно демонструють оплату дорогих чартерів, наявність криптогаманців чи елітної нерухомості в пов’язаних осіб, аргумент про вимушену відмову від приватного захисту має відхилятися як зловживання таким правом.
Висновки для професійної спільноти
Новітня судова практика трансформує процес обрання запобіжного заходу з формальної процедури на складний фінансово-аналітичний процес.
Для сторони обвинувачення минули часи, коли для встановлення багатомільйонної застави було достатньо лише калькуляції збитків у підозрі. Сьогодні від детективів і прокурорів вимагається завчасне документування тіньових активів, глибокий OSINT-аналіз та своєчасне розсекречення матеріалів НСРД, щоб продемонструвати суду реальну фінансову спроможність фігуранта.
Для сторони захисту настав час переходити від емоційних промов до мови документів. Зменшення застави вимагає надання суду адекватних доказів (оперативних банківських виписок, підтверджень арештів, доказів наявності малолітніх дітей або об’єктивного виснаження ресурсів).
Для слідчих суддів чіткі межі судового розсуду окреслили орієнтири КСУ та ЄСПЛ. Головною метою застави залишається виключно процесуальне стримування. Перетворення її на механізм дострокової конфіскації або завуальований арешт руйнує саму сутність кримінальної юстиції.
[1] CASE OF MANGOURAS v. SPAIN. Application no. 12050/04. HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-100686
[2] CASE OF ISTOMINA v. UKRAINE. Application no. 23312/15. HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-214760
[3] Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-26#Text
[4] Ухвала Закарпатського апеляційного суду від 26.10.2026 (справа № 303/7753/26). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140930743
[5] Ухвала Вінницького апеляційного суду від 23.10.2026 (справа № 127/36274/26). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140875886
[6] Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31.08.2026 (справа № 991/10307/26). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139403402
[7] Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16.09.2026 (справа № 991/11202/26). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139905007
[8] Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01.07.2026 (справа № 991/6486/26). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137929382
[9] Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14.08.2026 (справа № 991/9285/26). ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139089139