Зміни КПК, які залишаться після війни

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Зміни КПК, які залишаться після війни

27 липня 2022 року Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України) вкотре зазнав змін у зв’язку з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану». Хоча законодавчий акт містить пряме посилання на зміни, які стосуються воєнного стану, проте аналіз цього документа вказує, що деякі зміни залишаться з нами і в мирний час.

Анастасія Сербіна

8 September, 2022

840

Огляд підготувала адвокатка Анастасія Сербіна.

Перша зміна стосується появи нового учасника кримінального провадження з боку захисту — особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю.

До запровадження воєнного стану так само було безліч історій, коли особа, яка фактично скоїла кримінальне правопорушення, ще до отримання повідомлення про підозру померла, внаслідок чого кримінальне провадження закривалося, а потерпілі особи в цивільному порядку зверталися до суду з позовами, наприклад про стягнення матеріальних збитків внаслідок злочинної діяльності за життя вже померлої особи.

Однією з проблем для позивача було доведення вини померлої особи поза кримінальним провадженням. У межах кримінальної справи це мала б робити сторона обвинувачення з відповідними повноваженнями, засобами збирання доказів, досвідом і ресурсами (у т. ч. людськими). У межах цивільного провадження тягар доведення тих чи інших обставин покладається на сторону, яка про них заявила. Відповідно довести вину померлої особи, коли немає засобів (доступу до проведення слідчих дій), складно, а іноді й неможливо. Тому вказана зміна викликана не тільки запровадженим воєнним станом, а й потребами самого життя.

Такою особою може бути тільки фізична особа, стосовно якої за результатами проведеного досудового розслідування настав випадок та існують підстави для повідомлення про підозру, але якій не повідомлено про підозру через її смерть. При цьому головним критерієм є наявність доказової бази, необхідної й достатньої для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. На практиці, думаю, саме це і стане спірним питанням у тих випадках, коли сторона обвинувачення не буде «бачити» обґрунтованість підозри померлої особи достатньою, а потерпілий бажатиме справедливого слідства.

При цьому окремої можливості оскаржити бездіяльність слідчого / прокурора, яка полягає в невизнанні статусу особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, остання редакція КПК України не містить. Тому потерпіла особа не може вплинути на це процесуальне рішення шляхом звернення до слідчого судді.

У межах такого кримінального провадження передбачається участь захисника особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю.

Залучити захисника зможуть родичі померлої особи, а у випадках, передбачених ст. 52 КПК України, коли участь захисника обов’язкова, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зможуть залучити захисника для здійснення захисту за призначенням.

Нагадаємо, участь захисника обов’язкова в тому числі в таких випадках:

у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів;
щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років;
щодо реабілітації померлої особи;
щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, — з моменту ухвалення відповідного процесуального рішення.

Вбачається, що участь захисника в такому провадженні не має бути формальною. Захисник повинен робити свою справу якісно та професійно, незалежно від того, чи він/вона захищає живу людину, чи померлу.

У разі смерті особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але цього не встигли зробити через смерть такої особи, законодавець передбачив деякі запобіжники на випадок наявності підстав для реабілітації померлої особи.

Так, прокурор (або суд) до винесення постанови про закриття кримінального провадження направляє одному з близьких родичів або члену сім’ї, коло яких визначено КПК України, та/або захиснику померлого письмове повідомлення про можливість закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю підозрюваного, особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, з роз’ясненням права заявити клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження.

Такі близькі родичі або члени сім’ї померлої особи, як і захисник, мають 10 днів для подання клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження.

Клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження розглядається прокурором у строк не більше ніж три дні з моменту його подання. Його наслідком є рішення про задоволення або про відмову у задоволенні такого клопотання.

У разі, якщо протягом 10 днів відповідних клопотань не буде подано, прокурор (суд) ухвалює рішення про закриття провадження.

Як бачимо, результатом досудового розслідування відносно такої померлої особи все одно буде ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. Проте підставою для закриття провадження буде вказана смерть підозрюваного, обвинуваченого, особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю, окрім випадків, якщо провадження необхідне для реабілітації померлого. Визначеному колу осіб надається можливість наполягати на продовженні досудового розслідування з метою доведення невинуватості померлої особи, що може мати наслідком не тільки зняття питання про відшкодування збитків, а й підтвердження «доброго ім’я» померлої особи.

Саме ж рішення прокурора про закриття кримінального провадження може бути оскаржене одним з близьких родичів або членом сім’ї, коло яких визначене цим Кодексом, та/або захисником померлого, до слідчого судді в порядку й строки, визначені КПК України.

Таким чином, на нашу думку, вказані зміни цілком виправдані та відповідають потребам родичів померлої особи мати важелі впливу на результат досудового розслідування відносно їхньої померлої близької особи, у т. ч. для виключення в майбутньому цивільних позовів до них. Так само вони можуть стати в пригоді й потерпілим від дій осіб, які померли до отримання повідомлення про підозру, адже, погодьтеся, наявність рішення органу досудового розслідування про достатні підстави вважати, що саме ця особа скоїла певний злочин, — це набагато краще, ніж просто закрити провадження у зв’язку зі смертю такої особи. Рівень доведеності більший, а отже, і шанси на отримання позитивного рішення про стягнення матеріальної та моральної шкоди зі спадкоємців винуватої особи вищі.

Друга зміна, яка буде діяти й після завершення воєнного стану, не викликає стільки позитивних емоцій, як перша.

Ідеться про правила освідування.

Освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого здійснюється дізнавачем, слідчим або прокурором для виявлення на його тілі, одязі, у якому він перебуває, слідів кримінального правопорушення та їх вилучення або виявлення особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

По-перше, розширено коло суб’єктів, які можуть здійснювати освідування. Окрім слідчого та прокурора, таку можливість дали й дізнавачу.

По-друге, мета освідування також розширена: окрім виявлення на тілі слідів кримінального правопорушення, додано виявлення таких слідів на одязі, у якому перебуває освідувана особа, і вилучення такого одягу. Фактично тепер ця слідча дія об’єднує не тільки освідування в класичному розумінні, а й вилучення речей. Раніше такі дії проводилися відповідно до глави 2 КПК України, яка має більше запобіжників і можливостей для учасника такої дії (у т. ч. у частині судового контролю, оскарження результатів).

Перед початком освідування особі пропонується добровільно пройти освідування на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора, а в разі відмови — освідування здійснюється примусово лише на підставі постанови прокурора. У разі необхідності освідування відбувається за участю судово-медичного експерта, лікаря або спеціаліста.

Це положення зазнало позитивних змін порівняно з попередньою редакцією в частині можливості проведення примусового освідування лише на підставі постанови прокурора. Проте чи достатній такий запобіжник? Мені видається, що навряд, особливо коли освідування проводиться відносно свідка чи потерпілого, які не мали б зазнавати необґрунтованого втручання у сферу їхньої приватності.

Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, має здійснюватися особами тієї ж статі, за винятком здійснення освідування лікарем. Раніше ще можливо було провести освідування особи з оголенням особою іншої статті за наявності згоди освідуваної особи, проте добровільність такої згоди могла викликати сумніви. Отже, ця зміна дійсно позитивна.

При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я. Застосування примусу допускається лише в межах, необхідних для досягнення мети освідування.

За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, одязі, у якому вона перебуває, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи застосування інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатися як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді й можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

Виникає питання про виконання ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів кримінального провадження) щодо таких матеріалів, можливість захисту підготуватися до судового розгляду. Хоча доречно сказати про те, що й раніше була аналогічна вимога. Проблему не усунув і новий законодавчий акт.

Статтю доповнено положенням, згідно з яким складається протокол про проведення освідування. Особі, освідування якої проводилося примусово, надається копія протоколу освідування. Можливо, це стане додатковою гарантією для особи, відносно якої проводили освідування примусово, щодо меж поводження з нею та можливості поскаржитися на неправомірну поведінку особи, яка проводила освідування.