Зміни в регламентації інституту угод: чи сприяють вони підвищенню ефективності судочинства?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Зміни в регламентації інституту угод: чи сприяють вони підвищенню ефективності судочинства?

Одним зі шляхів підвищення ефективності кримінального процесу є розширення засад диспозитивності та запровадження диференційних форм кримінального провадження, зокрема інституту угод, що дозволяє розв’язувати кримінально-правові конфлікти швидким та альтернативним способом.

Вікторія РогальськаМаксим Таус

4 August, 2025

190

Зміни в регламентації інституту угод: чи сприяють вони підвищенню ефективності судочинства?

Нові перспективи розвитку інституту кримінального провадження на підставі угод відкрилися після внесення змін до Кримінального кодексу України (далі — КК України) та Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4033-ІХ (далі — Закон № 4033-ІХ) щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості в корупційних кримінальних правопорушеннях і кримінальних правопорушеннях, пов’язаних із корупцією[1].

Найбільше уваги практиків і науковців було приділено обговоренню змін до норм матеріального права, а саме — положенням нової статті 69-2 КК України, що надала можливість призначати більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, у випадках укладання угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, а також змінам до статті 75 КК України, відповідно до яких обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням не можуть бути використані у випадку затвердження вищезазначених видів угод.

У цій публікації ми пропонуємо зосередити увагу на змінах, що відбулися в процесуальному регулюванні цього інституту і які умовно можна поділити на два окремі блоки:

зміни щодо угод у провадженнях про корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення;
зміни, що стосуються загального порядку укладення угод.

Пропонуємо їх розглянути більш детально.

Зміни щодо угод у провадженнях про корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення

Після внесення вищезазначених змін частина 4 статті 469 КПК України отримала принципово нову редакцію, згідно з якою, з одного боку, розширюється можливість укладання угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, а з іншого — визначаються обов’язкові умови та правові підстави, за якими такі угоди можуть бути укладені.

Так, у новій редакції частини 4 статті 469 КПК України наразі міститься окрема норма (пункт 2 частини 4 статті 469 КПК України), згідно з якою допускається укладання угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, за сукупності таких умов:

викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією;
інформація про вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами;
повне або часткове (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані).

Водночас частина 4 статті 469 КПК України доповнена окремим пунктом 2-1, відповідно до якого угода про визнання винуватості може бути укладена в провадженнях щодо корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, у разі відсутності ознак вчинення цих кримінальних правопорушень у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, але за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано).

Таким чином, ключова відмінність у предметі регулювання вищенаведених двох норм процесуального закону полягає в тому, що згідно з вимогами пункту 2 частини 4 статті 469 КПК України допускається укладання угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо будь-яких корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, якщо підозрюваним чи обвинуваченим було викрито іншу особу у вчиненні будь-якого (як того самого, так і іншого) корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, із забезпеченням доказової бази. У такому випадку підозрюваний чи обвинувачений може набувати статусу викривача в іншому кримінальному провадженні, але з урахуванням вимог пункту 1 частини 3 статті 130-1 КПК України без права на отримання винагороди.

Натомість згідно з положеннями пункту 2-1 частини 4 статті 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена без здійснення підозрюваним чи обвинуваченим викриття інших осіб у вчиненні корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, але лише в провадженнях щодо корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, учинених не у співучасті, а одноосібно підозрюваним чи обвинуваченим та за обов’язковою умовою повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано).

Отже, для укладання угоди про визнання винуватості в провадженні щодо особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення або корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, вчиненого за співучасті з іншою особою, викриття іншої особи у вчиненні корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, є обов’язковою умовою.

Одночасно слід звернути увагу на доповнену Законом № 4033-ІХ новим абзацом частину 4 статті 469 КПК України, де законодавець визначив обов’язкову умову укладання прокурором угоди про визнання винуватості з підозрюваним чи обвинуваченим, який є організатором корупційного злочину чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, — викриття виключно іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією. Такий підхід має на меті забезпечити справедливий баланс між інтересами організатора корупційного злочину чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, які можуть полягати в зменшенні обсягу кримінальної відповідальності за вчинені ним діяння, та інтересами правосуддя, якими є викриття організаторів інших корупційних злочинів чи кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, які до цього взагалі не були виявлені.

Разом зі змінами, спрямованими на розширення сфери застосування інституту угоди в кримінальному судочинстві, Законом № 4033-ІХ запроваджені нові норми, якими встановлюється процесуальний контроль керівників органів прокуратури за діяльністю прокурорів щодо укладання угод про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Так, зазначеними змінами статтю 470 КПК України доповнено частиною 2, згідно з якою в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, укладення угоди про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим здійснюється за погодженням із керівником прокуратури відповідного рівня залежно від тяжкості кримінального правопорушення, але не нижче ніж керівником обласної прокуратури.

Отже, внесеними змінами вперше запроваджено на рівні закону контрольну функцію керівника органу прокуратури за процедурою укладання угоди про визнання винуватості. До запровадження вказаних змін такі функції передбачалися на рівні відомчих наказів органів прокуратури, за якими прокурори були зобов’язані надавати для вивчення керівнику прокуратури або його першому заступнику чи заступнику згідно з розподілом обов’язків проєкт угоди про визнання винуватості, опрацьовувати пропозиції відповідного керівника, після чого за наявності законних підстав укладати угоду[2].

Однак, наділяючи керівників органів прокуратури повноваженнями погоджувати угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у корупційному кримінальному правопорушенні, законодавець не наділив їх правом апеляційного оскарження вироку суду, яким затверджена така угода, з підстав порушення встановленого порядку її укладання та узгодження з керівником органу прокуратури відповідного рівня.

Тож виникає дискусійне питання, чи може бути оскаржений в апеляційному або касаційному порядку вирок суду, яким затверджена угода про визнання винуватості в корупційному кримінальному правопорушенні або правопорушенні, пов’язаному з корупцією, яка не була узгоджена з відповідним керівником прокуратури?

З одного боку, такої підстави для оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості частина 4 статті 394 КПК України не містить. Проте, на нашу думку, наділення керівника прокуратури відповідного рівня повноваженнями погоджувати укладання угоди про визнання винуватості в корупційному або пов’язаному з корупцією кримінальному правопорушенні логічно зумовлює його право на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, яка була укладена з порушенням встановлених законом вимог щодо її погодження прокурором вищого рівня. Отже, на наше переконання, указана прогалина в законодавстві має бути якнайшвидше усунена шляхом внесення відповідних змін до частини 4 статті 394 КПК України.

Зміни, що стосуються загального порядку укладення угод

Що стосується другого блоку змін до КПК України, запроваджених Законом № 4033-ІХ, щодо регламентації окремих питань загального порядку судового провадження на підставі угоди, вважаємо, що законодавець певним чином урахував численні зауваження й пропозиції як науковців, так і практиків та помітно вдосконалив процедуру судового провадження на підставі угод, запровадивши нові, більш дієві механізми його здійснення.

По-перше, законодавець уточнив загальний порядок судового провадження на підставі угоди, зокрема розв’язав дискусійне питання щодо подальшого руху кримінального провадження у випадку відмови суду в затвердженні угоди. Так, нова редакція частини 7 статті 474 КПК України тепер чітко визначає, що в разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії досудового розслідування, судове провадження за згодою сторін кримінального провадження продовжується в загальному порядку. При цьому в разі незгоди однієї зі сторін із продовженням судового провадження в загальному порядку досудове розслідування продовжується в загальному порядку. Водночас у разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії судового провадження, останнє продовжується в загальному порядку.

У цьому контексті слід зазначити, що попередня редакція статті 474 КПК України містила достатньо «розмиті» норми, які передбачали, що в разі відмови в затвердженні угоди досудове розслідування або судове провадження продовжувалося в загальному порядку. Таке неконкретизоване формулювання створювало багато запитань під час правозастосування, що своєю чергою не сприяло забезпеченню єдності судової практики. У деяких випадках суди тлумачили вказану норму буквально та імперативно і в разі відмови в затвердженні угоди, укладеної на стадії досудового розслідування, беззастережно ухвалювали рішення про повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування в загальному порядку. В інших випадках суди ставили на обговорення питання про доцільність повернення кримінального провадження для продовження досудового розслідування та з’ясовували думки сторін стосовно можливості призначення обвинувального акта в кримінальному провадженні до судового розгляду в загальному порядку.

Істотних змін також зазнали положення частини 8 статті 474 КПК України, які раніше передбачали абсолютну заборону на повторне звернення до суду з угодою в кримінальному провадженні в разі, якщо суд відмовив у затвердженні попередньої. Ця норма також зазнавала багато критики як від науковців, так і практиків, оскільки ставила під загрозу істинну ідею запровадження в національному законодавстві інституту угоди в кримінальному судочинстві — спрощення кримінального провадження на засадах компромісу й зменшення навантаження на органи досудового розслідування та суд. Головним чином критика цієї норми стосувалася того, що в разі, якщо сторони при укладанні угоди в кримінальному провадженні допустили певні недоліки або порушення вимог закону, суд не має ухвалити іншого рішення, як відмовити в затвердженні угоди, що призводило до неможливості надалі сторонам усунути допущені недоліки або врахувати зауваження суду. Окрім того, попередня редакція статті 474 КПК України не передбачала можливості сторонам ініціювати зміни до вже укладеної угоди, щоб усунути недоліки, виявлені до ухвалення судом остаточного рішення за результатами розгляду угоди.

Відтепер чинна редакція частини 8 статті 474 КПК України передбачає, що до моменту видалення суду до нарадчої кімнати сторони угоди мають право ініціювати зміни до укладеної угоди та в разі досягнення згоди укласти нову угоду. Водночас нова редакція цієї норми передбачає можливість повторно, але одноразово звернутися з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні в разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди. Однак у разі повторної відмови судом у затвердженні угоди наступне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні не допускається.

Попри внесення змін, на нашу думку, ця редакція частини 8 статті 474 КПК України не є досконалою. Так, вищезазначена норма передбачає заборону в разі повторної відмови в затвердженні угоди на наступне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Однак вона не конкретизує, чи поширюється ця заборона на всі види угод одночасно, чи допускається, наприклад, у разі повторної відмови в затвердженні угоди про примирення між підозрюваним чи обвинуваченим із потерпілим звернутися в цьому кримінальному провадженні з угодою про визнання винуватості, укладеною між підозрюваним чи обвинуваченим і прокурором, за наявності письмової згоди потерпілого на укладання угоди?

Підсумовуючи, можемо зробити висновок, що вищерозглянуті зміни до КПК України, на нашу думку, реально спроможні підвищити ефективність застосування інституту угод у кримінальному процесі, проте окремі питання залишаються досі не врегульованими, що не сприяє забезпеченню принципу правової визначеності й не забезпечує єдність судової практики, отже, вони потребують вдосконалення.

Більш детально з думками авторів на цю тему можна ознайомитися в монографії: Таус М. М., Рогальська В. В. Судове провадження на підставі угод у кримінальному процесі України: монограф. Дніпро: Дніпров. держ. ун-т внутр. справ, 2025. 220 с.

[1] Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією : Закон України від 29 жовтня 2024 року № 4033-ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4033-20#n38

[2] Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні : наказ Офісу Генерального прокурора від 30 вересня 2021 року № 309. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0309905-21#Text

прокурор справедливість розслідування

Схожі статті

Іспит на довіру: як ВАКС балансує покарання, угоди та суспільне благо

Угоди в справах про корупційні кримінальні правопорушення: це зрада?

Чи час домовлятися: тенденції ВАКС щодо укладення угод у корупційних справах

Правові наслідки угоди про визнання винуватості для третіх осіб