Баланс інтересів при арешті мобільних телефонів

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Баланс інтересів при арешті мобільних телефонів

Сьогодні телефон є важливим пристроєм у житті людини, який вона використовує не лише для здійснення викликів, а й для збереження особистої інформації, фотографій, адвокатської або комерційної таємниці.

Микола СимончукКирило Єлсуков

13 May, 2026

140

Баланс інтересів при арешті мобільних телефонів

Так, смартфон є одним із ключових доказів у різних категоріях кримінальних правопорушень, проте суди мотивують своє рішення, посилаючись на оглянуту інформацію з вилученого телефона під час обшуку або добровільно наданого самою особою, і це не дивно, бо телефон може містити інформацію, яка підтверджує або ж, навпаки, спростовує суб’єктивну й об’єктивну сторони кримінального правопорушення Цією інформацією зокрема можуть бути нотатки з паролями від криптогаманців, списки надання / отримання неправомірної вигоди, листування у WhatsApp, Telegram, Signal тощо.

У ЦИФРОВУ ЕПОХУ МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН СТАВ ПРОДОВЖЕННЯМ ОСОБИСТОСТІ, А ЙОГО АРЕШТ — ВИПРОБУВАННЯМ ДЛЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Це надзвичайно важлива теза в контексті представленого дослідження. У нашій роботі ми намагалися продемонструвати перевагу якісної судової практики застосування норм Кримінального процесуального кодексу України (надалі — КПК України) і міжнародних договорів щодо гарантій власників мобільних телефонів, а саме таємниці спілкування, невтручання в приватне життя та недоторканності права власності під час кримінального провадження перед самими нормативними приписами.

Хибною є думка, що можна покращити зазначені гарантії лише змінами донормативного регулювання. Насамперед саме практика застосування цих норм здатна ефективно і реально захистити відповідні гарантії. Звичайно, це не виключає можливості вдосконалювати й нормативне регулювання, але виключно на основі вивчення результатів правозастосування.

Актуальність цього дослідження полягає ще й у тому, що близько 70–80 % клопотань про арешт вилученого внаслідок обшуку майна стосується саме арешту мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків тощо. Це пояснюється тим, що кожного слідчого чи детектива, який здійснює досудове розслідування, найперше цікавить мобільний телефон, оскільки саме в ньому може зберігатися інформація, необхідна для розслідування кримінального провадження.

ПРАВО НА ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ VS ІНТЕРЕСИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Так, питання обґрунтованості вилучення, необхідності подальшого утримання (арешту) мобільних телефонів, з одного боку, дуже практичне, а з іншого — чутливе як для власника, так і для слідчого чи детектива. Для сторони обвинувачення це джерело доказування, яке важко переоцінити. Для власника — це не просто майно, а головний спосіб соціалізації, й обмеження в користуванні ним є дуже болючим втручанням уже не стільки в майнові права, скільки в особисте, приватне життя особи. Доцільно було б зазначити, що арешт не має часових рамок (чинне кримінально-процесуальне законодавство наразі передбачає декілька варіантів скасування арешту, зокрема:

подається клопотання про скасування арешту повністю або частково;

прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації;

суд скасовує арешт майна зокрема у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у вигляді конфіскації майна й/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові;

здійснюється апеляційне оскарження ухвали про надання дозволу на арешт майна [1]. Тобто особа може бути позбавлена фактичного володіння мобільним телефоном протягом декількох років, враховуючи час, протягом якого справа розглядається в суді.

Аналізуючи проблематику балансу інтересів, ми з’ясували, що майже весь період дії нового КПК України піднімалися питання про те, що доступ слідчого, прокурора до змісту кореспонденції, інших персональних даних, що зберігаються в телефонах і комп’ютерах, законодавством врегульований недостатньо. Органи правопорядку застосовували різні варіанти (у т. ч. через санкціонування вилучення телефонів під час обшуку, через накладення арешту на тимчасово вилучене майно, через призначення експертизи або й через доступ до змісту телефону без спеціального санкціонування), а отже, відсутній єдиний уніфікований порядок щодо арешту телефонів, який забезпечив би гарантії власників мобільних телефонів. Крім того, як зазначалося раніше, проблема балансу інтересів під час арешту мобільних телефонів — це необмеженість у часі, а довготривале перебування телефону в сторони обвинувачення може становити ризики порушення прав і свобод власників цих телефонів.

ЧИ ДОТРИМУЄТЬСЯ ЦЕЙ БАЛАНС ПРИ ЗАСТОСУВАННІ НОРМ КПК

Так, у порядку ст. 236 КПК України, отримавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, слідчі мають право вилучати зазначені в ухвалі речі й документи. Мобільний телефон є зазвичай обов’язковим об’єктом, який слідчі (детективи) / прокурори мають вилучити. У цьому випадку майно набуває статусу тимчасово вилученого майна, й уповноважені суб’єкти повинні звернутися з клопотанням про арешт майна протягом 48 годин. Наступний порядок також стосується обшуку, але є випадки, коли мобільні телефони вилучають попри те, що вони не зазначені в ухвалі слідчого судді (є окремі випадки, передбачені в ч. 2 ст. 168 КПК України, коли правоохоронці можуть це робити, а саме забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп’ютерних систем або їхніх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об’єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їхнім власником, володільцем або утримувачем чи пов’язаний з подоланням системи логічного захисту [1]). У цьому випадку майно також набуває статусу тимчасово вилученого, але час звернення до слідчого судді є іншим — не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. Якщо йдеться про вилучення мобільного телефона під час особистого обшуку, то з клопотанням про арешт майна необхідно звернутися за правилами другого порядку. Ще один варіант — це вилучення телефонів під час проведення огляду місцевості, приміщення, речей і подальшого арешту тимчасово вилученого майна (ст. 237 КПК України).

У разі порушення цих двох зазначених строків сторона обвинувачення повинна негайно повернути майно особі, у якої його було вилучено, відповідно до положень ст. 171 КПК України. Тобто на стадії арешту майна в Україні передбачений судовий контроль під час отримання мобільного телефону (майна загалом), проте чинним законодавством не передбачено отримання додаткового дозволу суду на проведення огляду мобільного телефону, як зазначалося раніше. Проблемним залишається те, що немає судового контролю під час огляду телефону, що може породити втручання в права і свободи власника або інших осіб, зокрема, це може бути порушенням адвокатської таємниці. Наприклад, якщо адвокат є фігурантам кримінального провадження, і під час огляду телефону будуть знайдені листування з клієнтами, то це ставить під загрозу право на свободу від самовикриття, передбачене ст. 16 КПК України та ст. 63 Конституції України.

ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зачіпав тему порядку арешту мобільних телефонів і дотримання водночас балансу інтересів, проте можна прослідкувати, що позиції Суду є неоднозначними: як на користь сторони обвинувачення, так і на користь власника мобільного телефону. До прикладу, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 127/14139/16-к указав, що не є тимчасово вилученим майном, про арешт якого слід звертатися до слідчого судді, мобільний телефон потерпілого, який мати потерпілого добровільно надала слідчому та ініціювала перегляд СМС-листування із сином, зміст якого стосувався викрадення та незаконного позбавлення волі останнього [7].

Подібна позиція висвітлена в постанові ВС від 22.02.2024 у справі № 208/3704/22, де Суд зазначив: якщо інформація, яка була наявна в мобільному телефоні, була досліджена шляхом включення телефону й огляду фотографій і текстових повідомлень, які в ньому знаходились та доступ до яких був наданий власником добровільно, то це є оглядом предмета, а не зняттям інформації з електронних інформаційних систем [8].

Але варто звернути увагу і на постанову ВС від 30.06.2022 у справі № 754/10615/17, у якій витлумачено, що якщо мобільний телефон у момент його виявлення знаходився в руках особи, що було явним і очевидним, і це виключало потребу в проведенні будь-яких дій по його відшукуванню, тобто в проведенні обшуку, крім того, особа без будь-якого примусу (добровільно) видала його працівникам поліції, то в такому разі відсутні підстави вважати, що під виглядом огляду місця події був проведений особистий обшук особи [9].

Є й інші позиції ВС щодо вилучених мобільних телефонів, про що варто наголосити. Так, огляд інформації, яка міститься в телефоні, не становить негласного втручання в приватне спілкування, передбаченого § 2 глави 21 КПК, і доступ до інформації, що містилася в ньому, не вимагає отримання окремого дозволу в порядку, визначеному тимчасовим доступом до речей і документів, що регулюється главою 15 КПК, якщо сторона обвинувачення отримала телефон підозрюваного у своє володіння на підставі законно проведеного обшуку, обставини якого не дають підстав для визнання цього телефону недопустимим доказом. До цього висновку Суд дійшов у постанові від 09.04.2024 у справі № 369/4929/19 [10]. Подібним є твердження ВС у постанові від 21.11.2024 № 676/6929/17, а саме: доступ до інформації, що міститься в телефоні, вирішується за правилами тимчасового доступу до речей і документів, що регулюється главою 15 КПК. Якщо ж телефон не має системи логічного захисту і знаходиться у володінні сторони обвинувачення, яка отримала його в результаті законної слідчої (розшукової) дії, то звернення до слідчого судді з вимогою надати самій собі доступ до телефону не вимагається [11].

Отже, враховуючи вищевикладені правові позиції Верховного Суду, можна зауважити, що однозначного уніфікованого підходу до порядку арешту мобільних телефонів немає, не кажучи вже про дотримання балансу інтересів. Позаяк з позицій ВС прослідковується певна схожість щодо дій сторони обвинувачення після арешту мобільних телефонів, а саме необхідність звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт останніх або тимчасового доступу до інформації, що міститься в телефонах.

ПРАКТИКА ВАКС ТА АП ВАКС ЩОДО ЗАХИСТУ АДВОКАТСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

Дуже важливими залишаються підходи суддів першої та апеляційної інстанцій до вирішення питання, чи збалансовані інтереси досудового розслідування з інтересами особи, у якої був вилучений телефон. Зокрема, порушення інтересів бувають не тільки в питанні права на приватне життя, а й адвокатської таємниці. Дмитро Михайленко під час виступу на Форумі з кримінального права та процесу імені Йосипа Бронза з темою «Забезпечення гарантій адвокатської діяльності у практиці Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду» навів низку позицій щодо адвокатської таємниці. І схоже, що тут практика формується не на користь адвокатів, проте підхід є пропорційним і відповідає інтересам як сторони обвинувачення, так і сторони захисту [21]. АП ВАКС відхиляла аргументи сторони захисту з таких міркувань: під час обшуку не вилучались речі й документи, що можуть мати стосунок до адвокатської діяльності, а інші відомості не є такими, що зібрані в результаті можливого ознайомлення детектива з матеріалами адвокатської діяльності, доказів іншого до суду не надано та під час судового провадження не досліджено (ухвала АП ВАКС від 17.07.2023 у справі № 991/4435/23) [19]. У низці рішень АП ВАКС зазначив таке: стороною захисту не надано жодних доказів зберігання у вилученому мобільному телефоні інформації, що є адвокатською таємницею, не зазначено, яка саме інформація, що міститься на вказаному мобільному телефоні, є адвокатською таємницею і не вказано, представництва чиїх інтересів вона стосується, а сам собою статус адвоката не може свідчити про поширення гарантій адвокатської таємниці на все майно, яке перебуває у власності чи користуванні такої особи (ухвали АП ВАКС від 29.10.2019 у справі № 760/20310/19, від 12.07.2023 у справі № 991/4431/23 й ухвала ВАКС від 07.02.2023 у справі № 991/6668/22) [20 і 22].

Заслуговують на увагу і твердження адвокатів, щодо яких проводяться слідчі дії та негласні слідчі дії, про порушення адвокатської таємниці. Уже є сформована практика й у цьому контексті. Зокрема, АП ВАКС зазначив, що гарантії адвокатської діяльності в частині охорони адвокатської таємниці не поширюються на відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення адвокатом чи за його участі (ухвали АП ВАКС від 04.03.2020 у справі № 991/1260/20 і від 04.05.2023 у справі № 991/1755/23) [12]. Схожа позиція є і в інших рішеннях АП ВАКС: такі гарантії адвоката втрачаються в разі можливого вчинення ним кримінального правопорушення, зокрема, не у зв’язку з реалізацією ним функцій адвоката (ухвала АП ВАКС від 09.07.2020 у справі № 991/4861/20 і від 03.06.2021 у справі № 991/2446/21) [13]. Також АП ВАКС звертала увагу на правову природу адвокатської таємниці і її розповсюдження, і суд зазначив, що адвокатська таємниця розповсюджується не на будь-яке спілкування між адвокатами, юристами щодо здійснення їхньої професійної діяльності, а лише на відомості, що безпосередньо стосуються обставин справи, у межах якої надається правова допомога на підставі відповідного договору (ухвала АП ВАКС від 07.06.2023 у справі № 991/4338/23) [14].

Проте є випадки, коли втручання й огляд мобільного телефону було непропорційним, й апеляційний суд встав на сторону захисту, зазначивши, що заходи забезпечення захисту адвокатської таємниці, які вживались слідчим суддею, є обґрунтованими, але недостатніми. Тож сторона обвинувачення не може здійснювати огляд вилучених під час обшуку мобільних телефонів і планшету, а також скопійованої з них інформації без участі підозрюваного (ухвала АП ВАКС від 10.07.2024 № 991/4899/24) [15]. Не тільки апеляційна інстанція вставала на сторону захисту, а й перша. В ухвалі ВАКС № 991/4899/24 від 10.06.2024 слідча суддя зазначила: оскільки дані, які містяться на вилучених технічних пристроях, можуть містити адвокатську таємницю, слідчий або прокурор можуть проводити огляд наявних на них даних виключно за участі представника ради адвокатів регіону з метою виокремлення відомостей, що становлять адвокатську таємницю та не містять обставин, що мають значення для досудового розслідування [16]. Також АП ВАКС у резолютивній частині ухвали встановлювала обмеження стороні обвинувачення щодо огляду телефону адвоката, зокрема в ухвалі № 991/3300/25 від 9 червня 2025 року Суд зазначив таке: заборонити стороні обвинувачення здійснювати огляд вилученого під час обшуку за місцем проживання особи мобільного телефону Apple Iphone золотого кольору без присутності під час проведення такої процесуальній дії представника Ради адвокатів Київської області, крім випадку, коли його повідомлено про дату, час і місце її проведення в порядку, передбаченому для повідомлення про проведення обшуку в адвоката, але він не прибув для участі в ній [17].

Аналіз рішень АП ВАКС і ВАКС свідчить про те, що в Україні сформована практика щодо збалансованості інтересів досудового розслідування та гарантій адвокатської таємниці й діяльності, і завдяки цій практиці можливо б було сформувати підходи огляду та вилучення інформації з мобільного телефону і в кримінальних провадженнях, де власники не мають додаткових гарантій. Тобто встановити обмеження щодо вилучення та копіювання з телефонів інформації, яка не пов’язана з вчиненням кримінального правопорушення. Судам у разі цих порушень слід було б не брати до уваги цю інформацію самостійно, а не чекати заперечень сторони захисту.

ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ / СУДУ ЄС

У контексті дослідження балансу інтересів при арешті мобільного телефону доцільно звернутися до практики Європейського суду з прав людини і те, як колегії суддів ставляться до доступу інформації на мобільних телефонах. Для цього ми проаналізували низку рішень.

У справі Nezirić v. Bosnia and Herzegovina (заява № 4088/21) від 5 жовтня 2024 року заявник був адвокатом, і стосовно нього було розпочато кримінальне провадження. Надалі суд задовольнив клопотання прокурора, чим санкціонував вилучення й експертизу мобільного телефону заявника з метою збору доказів проти нього в контексті кримінального розслідування, розпочатого стосовно нього та кількох інших осіб за звинуваченнями в злочинній спільноті та зловживанні службовим становищем. Після цього мобільний телефон адвоката було вилучено й досліджено в присутності члена колегії адвокатів. Пізніше прокурор видав наказ про проведення цифрової криміналістичної експертизи вмісту мобільного телефону, під час якої було встановлено спілкування між співпідозрюваними; список усіх вихідних і вхідних дзвінків; усіх повідомлень (СМС, повідомлень у Viber і Messenger); усіх контактів і «всіх інших доказів, які можуть бути пов’язані з розслідуванням». Весь скопійований матеріал з мобільного телефону був представлений як доказ у суді. Після заперечення заявника Судова палата зобов'язала прокурора відфільтрувати докази, щоб розкрити лише ті повідомлення, що стосуються кримінального провадження. Виходячи з обставин справ, Суд дійшов висновку, що національне законодавство не містить належних процесуальних гарантій для захисту даних, на які поширюється професійна таємниця адвоката. Попри це Суд не має підстав вирішувати, чи була фактично порушена адвокатська таємниця в цій справі. Однак, на думку Суду, відсутність процесуальних гарантій, що стосуються саме захисту професійної таємниці адвоката, уже не відповідала вимогам, які випливають із критерію, що будь-яке втручання має здійснюватися відповідно до закону в значенні ст. 8 § 2 Конвенції [2].

У справі Särgava v. Estonia (заява № 698/19) від 16 листопада 2021 року в заявника (адвоката) під час обшуку його будинку й автомобіля було вилучено мобільний телефон і ноутбук, які згодом були досліджені органами влади в межах кримінального провадження. Спроби заявника домогтися визнання вилучення незаконним і невикористання скопійованої інформації з носіїв матеріалів як доказів у кримінальному провадженні були безуспішними. У Суді заявник, посилаючись на адвокатську таємницю і недоторканність носіїв інформації, що стосувалися надання адвокатських послуг, скаржився, що вилучення його ноутбука й мобільного телефону і подальше їх дослідження становили порушення його прав за ст. 8 Конвенції. Дослідивши обставини справи, Суд дійшов такого висновку: судячи з усього, національне законодавство не містить жодного положення про процедуру чи гарантії, які б регулювали огляд / перевірку електронних носіїв інформації та запобігали тому, щоб повідомлення / інформація, охоплювані адвокатською таємницею, були скомпрометованими. Крім того, рішення про обшук не передбачало захисту матеріалів, імовірно, охоплених адвокатською таємницею. До того ж рішення про пошук за ключовими словами (чи іншим методом відсіювання) і їх добір (деякі з них явно охоплювали широку сферу) були повністю залишені на розсуд відповідних слідчих органів. Національне законодавство не наділяло заявника жодним правом бути присутнім під час пошуку за ключовими словами й не містило жодних конкретних процесуальних правил, що мають бути дотримані в разі заперечення вилучення чи вивчення змісту щодо адвокатської таємниці. Суд також зазначив таке: водночас відсутність процесуальних гарантій щодо захисту адвокатської таємниці вже не відповідає вимогам критерію, за яким втручання має здійснюватися «згідно із законом» у розумінні п. 2 ст. 8 Конвенції [3].

У справі Mukhtarli v. Azerbaijan and Georgia (заява № 39503/17) від 5 вересня 2024 року заявник стверджував, що обшук вмісту його мобільного телефону, проведений правоохоронними органами, становив порушення прав, захищених ст. 8 Конвенції. Обставини справи були такими, що слідчий склав протокол огляду телефону і зазначив, що в повідомленнях на пристрої не було виявлено жодної інформації, що стосується кримінального розслідування. У протоколі також зазначалося, що в галереї мобільного телефону містилося 604 фотографії та відео і що мобільний телефон містив застосунки різних соціальних мереж. Надалі слідчий призначив судово-технічну й лінгвістичну експертизи телефона заявника і попросив експерта скопіювати всю інформацію на пристрої, зокрема всі СМС-повідомлення, інформацію з соціальних мереж, і встановити, чи містять аудіо-, відео-, фото- і текстові документи будь-які дзвінки, фото- й текстові документи щодо злочинів проти національної безпеки Азербайджану. Заявник звертався з клопотанням про скасування постанови про призначення експертизи до слідчого, у чому було відмовлено. Пізніше заявник подав скаргу до суду першої інстанції, де йому було відмовлено в задоволенні скарги через те, що зазначена слідча дія не підпадає під рішення, які можуть бути оскаржені. Апеляційний суд залишив рішення першої інстанції без змін. У зазначеній справі ЄСПЛ дійшов висновку, що будь-який захід — якщо він не відрізняється від обшуку за способом проведення та практичними наслідками — становить (незалежно від його кваліфікації за національним законодавством) втручання в права заявника за ст. 8 Конвенції (п. 212) [4]. Також у цій справі Суд зупинився на питанні виправданого втручання і зазначив таке: хоча національне законодавство не містить прямих положень щодо обшуку цифрового вмісту мобільного телефону, загальні положення національного законодавства щодо обшуку та виїмки передбачають, що будь-який обшук або виїмка, як правило, повинні бути спочатку санкціоновані рішенням суду. Крім того, ст. 177.3.5 КПК Азербайджанської Республіки також передбачає, що зняття інформації, переданої телефоном та іншими засобами зв'язку, має здійснюватися на підставі судового рішення (п. 218) [4]. Слідчий, своєю чергою, провів обшук вмісту телефону, як «огляд», який не потребує рішення незалежного органу. У цій справі Суд вважає за необхідне повторити, що обшук вмісту мобільного телефону, який є заходом, що серйозно втручається в приватне життя і кореспонденцію особи, не може відповідати ст. 8 Конвенції, якщо він залишається на необмежений розсуд слідчого; ст. 8 вимагає видачі ордера незалежним органом, коли йдеться про втручання в приватне життя особи (п. 219) [4], до цього ж висновку ЄСПЛ дійшов і в інших своїх справах: Dumitru Popescu v. Romania, (заява № 71525/01, п. 71) від 26 квітня 2007 року та Trabajo Rueda v. Spain (заява № 32600/12, п. 32) від 30 травня 2017 року.

У справі Černý and others v. the Czech Republic (заява № 37514/20) від 18 грудня 2025 року заявники — адвокати з Чехії, які здійснювали захист клієнта у двох кримінальних провадженнях: в одному особу обвинувачували в участі в злочинній групі, висуванні неправдивих звинувачень, хабарництві й інших кримінальних правопорушеннях, у другому — в ухиленні від сплати податків. Під час обшуку в межах першого кримінального провадження правоохоронці вилучили смартфон та електронний планшет заявника, який містив: листування з його адвокатом і заявниками; чернетки процесуальних документів; нотатки щодо стратегії захисту в кримінальних провадженнях; матеріали для допиту свідків та іншу інформацію, яка охоплюється адвокатською таємницею. Заявник подав свої заперечення до суду й наголосив, що матеріали на вилучених пристроях містять конфіденційну інформацію. Суд відхилив заперечення без пояснення причини. Згодом заявники подали конституційну скаргу, у якій було відмовлено і зазначено, що основні права заявників не були порушені, оскільки право на привілей надається клієнту, а не адвокату. Ураховуючи обставини справи, ЄСПЛ зазначав, що відсутність чіткого правового регулювання означала, що закон не містив жодної конкретної та передбачуваної процедури для фільтрації даних і відокремлення привілейованих матеріалів, що зберігаються на електронних носіях даних, яка б відповідала принципам, встановленим у судовій практиці Суду. Суд визнає, що деякі вказівки були надані рішенням Верховного Суду від 16 квітня 2025 року щодо даних на тих самих пристроях, що належать клієнту заявників. Однак це рішення було винесено після того, як заявники подали цю свою заяву до Суду, і не могло мати жодного стосунку до того факту, що їхні дані вже були додані до матеріалів справи й надані всім сторонам кримінального провадження проти їхнього клієнта. У будь-якому разі Суд не переконаний, що рішення Верховного Суду саме собою можна вважати таким, що встановило чітку й передбачувану процедуру, яка відповідає вимогам його судової практики та доступна заявникам, які не були сторонами кримінального провадження, у межах якого було видано постанову про додавання їхніх даних до матеріалів судової справи. (п. 72) [5]. На думку Суду, закон у цій справі був непередбачуваним, оскільки його рамки були нечіткими, а процесуальних гарантій захисту конфіденційних даних на вилучених електронних пристроях було недостатньо. Тож закон не відповідав вимогам, які він мав би виконати, щоб задовольнити критерій, згідно з яким втручання має відповідати закону в значенні ст. 8 § 2 Конвенції (п. 73) [5].

Ураховуючи те, що Україна вже достатньо тривалий час підтримує курс на євроінтеграцію та прагне вступити в Європейський Союз, було б доцільно зазначити позицію Суду ЄС у справі C-548/21. Суть справи полягала в тому, що австрійська поліція вилучила мобільний телефон одержувача посилки, якого перевірили на наркотики. У посилці було виявлено 85 грамів канабісу. Поліція безуспішно намагалася розблокувати мобільний телефон, щоб отримати доступ до даних. Слід зазначити, що в сторони обвинувачення не було дозволу від прокуратури або суду, вона не задокументувала свою спробу розблокування телефону і не поінформувала про це заінтересовану особу. Ураховуючи обставини справи, Суд зазначив таке: доступ поліції до даних, що містяться в мобільному телефоні, не обов'язково обмежується боротьбою з тяжкими злочинами. Однак такий доступ передбачає попередній дозвіл суду або незалежного органу і повинен бути пропорційним. Доступ поліції під час досудового розслідування до персональних даних, що зберігаються на мобільному телефоні, може становити серйозне або навіть особливо серйозне втручання у фундаментальні права суб’єкта даних. Однак він не обов'язково обмежується лише боротьбою з тяжкими злочинами. Національне законодавство повинно визначати фактори, які слід брати до уваги для надання такого доступу, як-от характер або категорії відповідних кримінальних правопорушень. Так, щоб забезпечити дотримання принципу пропорційності в кожній конкретній справі, що передбачає зважування всіх відповідних факторів у кожному індивідуальному випадку, доступ повинен, крім того, підлягати попередньому дозволу суду або незалежного органу, за винятком належно обґрунтованих випадків терміновості. Суб’єкт даних повинен бути поінформований про підстави для такого дозволу, щойно надання цієї інформації більше не буде загрожувати розслідуванню [6].

Тобто проаналізувавши рішення ЄСПЛ і Суду ЄС, можна зробити висновок, що доступ до мобільних телефонів адвокатів чи інших осіб може становити серйозне втручання в приватне життя. Таке втручання можливе лише за наявності чіткого і зрозумілого законодавства, передбачуваних процедур та незалежного контролю, а в контексті огляду мобільних телефонів адвокатів — гарантій захисту адвокатської таємниці. Відсутність процесуальних механізмів фільтрації конфіденційних даних або залишення широких дискреційних повноважень слідчим органам визнається порушенням ст. 8 Конвенції. Суд ЄС додатково наголошує на необхідності попереднього незалежного органу або суду та дотримання принципу пропорційності. Отже, огляд телефонів повинен проводитися за допомогою прозорих та передбачуваних правил доступу до цифрових доказів, щоб гарантувати баланс між інтересами слідства і правами особи.

ПРАКТИКА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

У дослідженні ми звернули увагу на каркас «процедура / підстави / стандарти» щодо вилучення (seizure) й обшуку / дослідження (search) мобільних телефонів у федеральній системі США з опорою на ВС США та ключову практику апеляційних судів США (Circuit Courts).

Відповідно до правової доктрини Сполучених Штатів Америки, що ґрунтується на четвертій поправці до Конституції США, інститут втручання правоохоронних органів у приватність власників мобільних пристроїв чітко розмежовується на дві самостійні процесуальні дії: фізичне вилучення пристрою (seizure) і подальший обшук його цифрового вмісту (search). Загальна нормативна рамка встановлює, що будь-яке вилучення майна має відповідати критерію розумності (reasonableness), ґрунтуватися на наявності достатніх підстав (probable cause) і, як загальне правило, здійснюватися на підставі ухвали суду (warrant), що містить конкретний опис речей, що підлягають вилученню. У судовій практиці Верховного суду США, зокрема у справі Riley v. California (573 U.S. 373, 2014), було сформовано правовий висновок, згідно з яким цифровий вміст телефону відрізняється від інших фізичних об’єктів, знайдених при особі під час арешту, а тому поліція, маючи право фізично вилучити телефон для забезпечення його схоронності, не має права переглядати його цифровий вміст без ухвали суду.

Під час здійснення кримінального провадження у федеральній юрисдикції процедура отримання доступу до даних регулюється Федеральними правилами кримінального процесу, а зокрема правилом № 41 (Federal Rules of Criminal Procedure, надалі — Правило 41). Зазначена норма створює процесуальний механізм так званої двокрокової моделі (two-step model) для електронно збереженої інформації (ESI). На першому етапі правоохоронці фізично вилучають або копіюють носій інформації під час виконання ухвали, а на другому — здійснюють його подальший криміналістичний огляд (forensic review) у лабораторних умовах. Водночас Правило 41 установлює часові обмеження, згідно з якими ухвала має бути виконана протягом визначеного суддею строку, що не перевищує 14 днів, з обов’язковим складанням опису вилученого майна та наданням протоколу огляду суду. Порушення цих вимог або надмірна затримка в отриманні ухвали на обшук уже вилученого телефону може призвести до визнання дій правоохоронців незаконними й виключення одержаних доказів (як це було встановлено Сьомим окружним апеляційним судом у справі United States v. Burgard).

Окремо слід зазначити, що у випадках, коли необхідна інформація зберігається не безпосередньо на пристрої, а в хмарних сховищах або в провайдерів телекомунікацій, застосовуються спеціальні норми закону Stored Communications Act (надалі — SCA). Відповідно до § 2703 18-го Кодексу законів США вилучення й огляд контенту з систем електронних комунікацій вимагає від державних органів одержання ухвали суду. Проте в знаковому рішенні Carpenter v. United States (2018) Верховний суд США визнав, що отримання історичних даних про геолокацію телефону від мобільного оператора розцінюється як «обшук» у розумінні четвертої поправки до Конституції США, а отже, вимагає наявності ухвали суду, оскільки особа має правомірне очікування щодо приватності даних про своє пересування. Для забезпечення збереження таких даних на період одержання ухвали правоохоронці наділені повноваженням надсилати провайдеру вимогу про заморожування даних (preservation request) строком на 90 днів відповідно до § 2703(f) SCA.

З огляду на специфіку перетину державного кордону, судова практика США демонструє відмінні підходи до обсягу повноважень правоохоронців щодо так званих прикордонних обшуків (border searches) електронних пристроїв. Якщо Одинадцятий окружний апеляційний суд у справі United States v. Touset (2018) дотримується позиції, що глибокий криміналістичний огляд пристроїв на кордоні можливий без наявності обґрунтованої підозри, то Четвертий і Дев’ятий апеляційні суди (зокрема, у справах United States v. Kolsuz та United States v. Cano) виходять із того, що такий огляд є значним втручанням у приватність і вимагає наявності щонайменше обґрунтованої підозри (reasonable suspicion) у вчиненні правопорушення. Дев’ятий окружний апеляційний суд додатково обмежує мету такого огляду винятково питаннями виявлення контрабанди, а не доказів будь-яких правопорушень загалом.

Окреслена сукупність норм і прецедентів формує цілісну систему захисту цифрових даних, де фізичне вилучення телефону (seizure) розглядається лише як попередній захід забезпечення, що не надає автоматичного права на доступ до інформації. Будь-які спроби правоохоронних органів підмінити необхідність отримання ухвали суду покликаннями на інші винятки, як-от обшук при арешті (search incident to arrest) або виняток щодо транспортних засобів (vehicle exception), системно відхиляються судами, як це було продемонстровано в рішенні United States v. Camou, де суд відмовив у легалізації перегляду даних із телефону без попереднього одержання ухвали суду. Так, чинне федеральне законодавство встановлює презумпцію необхідності судового контролю (ухвали суду) для будь-якого доступу до змісту мобільних комунікацій, за винятком вузького кола невідкладних обставин (exigent circumstances), існування яких державні органи повинні довести в кожному конкретному випадку.

Тож відповідно до положень четвертої поправки до Конституції та їх тлумачення ВС США, кожен громадянин має право бути захищеним від необґрунтованих обшуків і вилучення майна. Це конституційне право є фундаментальним і забезпечує захист особи не лише у фізичному просторі (дім, речі), а й у цифровому вимірі.

Частина перша Правила 41 у зв’язку з прецедентом у справі Riley установлює основоположний принцип, згідно з яким правоохоронний орган зобов’язаний діяти лише на підставі й у межах повноважень, чітко визначених ухвалою суду. Водночас доктрина plain view (вилучення того, що є на видноті) не застосовується автоматично до цифрових даних, що з’являються на екрані телефону, без відповідної правової підстави.

З огляду на практику федеральних судів можна дійти висновку, що сучасний смартфон у розумінні американського права є не просто носієм доказів, а, за висловом ВС США, носієм інформації, що містить таємницю приватного життя особи. Отже, дії правоохоронців, що полягають у тривалому утриманні телефону без звернення за ухвалою або в спробах отримати доступ до хмарних даних без санкції суду, виходять за межі конституційно допустимої поведінки та становлять порушення прав власника пристрою.

ЯК УДОСКОНАЛИТИ ПРАКТИКУ В УКРАЇНІ

Дослідження довело, що баланс між правом на приватність та інтересами розслідування при арешті мобільних телефонів фактично не дотримується. Тож доречно сформувати пропозиції щодо покращення процедури арешту мобільних телефонів, щоб забезпечити гарантії власникам смартфонів.

Необхідно запровадити єдиний порядок арешту мобільних телефонів шляхом створення якісної судової практики, яка б забезпечила гарантії власників мобільних телефонів або ж шляхом внесення змін до КПК України, зокрема доповненням останнього новою статтею, яка відповідала б запропонованому нами порядку, що відображено в таблиці — додаток 1.

У КПК України варто встановити час арешту телефонів, який був би пропорційним втручанню в приватне життя власників. Так, після отримання необхідних для досудового розслідування відомостей зі смартфона, його слід повернути власнику, щоб запобігти надмірному обмеженню права власності.

Доступ до інформації, що міститься в мобільному телефоні, має бути санкціонований попереднім судовим контролем, за винятком належно обґрунтованих випадків терміновості. Утім, на нашу думку, така терміновість не виключає необхідності подальшого судового контролю. Позаяк у національному кримінальному процесуальному законодавстві не визначено критеріїв для оцінки терміновості й не передбачено обов'язковості належного обґрунтування таких випадків.

Слід приділяти увагу характеру й категоріям правопорушень, зокрема, їх об’єктам посягання та предметам, якими вони вчиняються. Це дозволить забезпечити прозорість і обґрунтованість ухвалення слідчими суддями рішень щодо накладення арешту на мобільні телефони, а також сприятиме дотриманню вимозі пропорційності під час доступу до персональних даних.

Необхідно розглянути можливість апеляційного оскарження рішення слідчого судді про відмову в скасуванні арешту мобільного телефону на етапі досудового розслідування, оскільки це буде ще однією з основних гарантій власника мобільного телефону під час здійснення кримінального провадження.

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, слід зазначити, що ефективне забезпечення балансу інтересів при арешті мобільних телефонів у кримінальному провадженні значною мірою залежить не лише від формального змісту положень Кримінального процесуального кодексу України й міжнародно-правових актів, а передусім від якості їх практичного застосування судами. Узгоджена та послідовна судова практика, сформована з урахуванням стандартів захисту таємниці спілкування, права на повагу до приватного життя і недоторканності права власності, здатна забезпечити реальний, а не декларативний захист прав власників мобільних телефонів та сприяти утвердженню людиноцентричного характеру кримінального провадження.

Водночас формування такої практики є результатом спільної діяльності не лише суддів, а й інших учасників кримінального процесу. Зокрема, адвокати й органи правопорядку відіграють ключову роль у забезпеченні балансу інтересів шляхом належного обґрунтування процесуальних позицій перед судом із покликанням на національні й міжнародні гарантії таємниці спілкування, невтручання в приватне життя та захисту права власності. Саме комплексний і відповідальний підхід усіх суб’єктів кримінального провадження є необхідною передумовою законного й пропорційного застосування арешту мобільних телефонів.

Це адаптоване для JustTalk дослідження студентів, здійснене в межах дослідницького клубу «StudLab for Justice». Цей проєкт реалізований JustGroup у партнерстві з факультетом правничих наук НаУКМА і Верховним Судом. Ментором дослідників у науковому пошуку став Дмитро Михайленко, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України, 2013, № 9-10, ст. 88. URL: Кримінальний процесуальний кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 08.02.2026).
Case of Nezirić v. Bosnia and Herzegovina (Application No. 4088/21) Judgment of ECHR of 5 November 2024. HUDOC: database / European Court of Human Rights. URL: NEZIRIĆ V. BOSNIA AND HERZEGOVINA (дата звернення: 08.02.2026).
Case of Särgava v. Estonia (Application No. 698/19) Judgment of ECHR of 16 November 2021. HUDOC: database / European Court of Human Rights. URL: SÄRGAVA V. ESTONIA (дата звернення: 08.02.2026).
Case of Mukhtarli v. Azerbaijan and Georgia (Application No. 39503/17) Judgment of ECHR of 5 September 2024. HUDOC: database / European Court of Human Rights. URL: MUKHTARLI V. AZERBAIJAN AND GEORGIA (дата звернення: 08.02.2026).
Case of Černý and others v. the Czech Republic (Application No. 37514/20) Judgment of ECHR of 18 December 2025. HUDOC: database / European Court of Human Rights. URL: ČERNÝ AND OTHERS V. THE CZECH REPUBLIC (дата звернення: 08.02.2026).
Мобільні технології та межі приватності: європейський досвід доступу до персональних даних і його значення для України. 22.10.2024. URL: https://yg.od.court.gov.ua/sud1533/pres-centr/news/1688765/.
Постанова Касаційного кримінального суду від 25.01.2022 у справі № 127/14139/16-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102829140 (дата звернення: 08.02.2026).
Постанова Касаційного кримінального суду від 22.02.2024 у справі № 208/3704/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117277325 (дата звернення: 08.02.2026).
Постанова Касаційного кримінального суду від 30.06.2022 у справі № 754/10615/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105078713 (дата звернення: 08.02.2026).
Постанова Касаційного кримінального суду від 09.04.2024 у справі № 369/4929/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118465118 (дата звернення: 08.02.2026).
Постанова Касаційного кримінального суду від 21.11.2024 у справі № 676/6929/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123678721 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвала АП ВАКС від 04.03.2020 у справі № 991/1260/20 та від 04.05.2023 у справі № 991/1755/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88102689 та https://reyestr.court.gov.ua/Review/110728086 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвала АП ВАКС від 03.06.2021 у справі № 991/2446/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97501462 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвала АП ВАКС від 07.06.2023 у справі № 991/4338/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111481893 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвала АП ВАКС від 10.07.2024 у справі № 991/4899/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120341660 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвала ВАКС від 10.06.2024 у справі № 991/4899/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119776912 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвала АП ВАКСу від 09.06.2025 року у справі № 991/3300/25. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128028882 (дата звернення: 08.02.2026).
А. Гаркуша, І. Каланча. Як вилучати електронні носії інформації під час обшуку з користю для слідства і без шкоди для бізнесу. Алгоритм прийняття рішень. JustTalk. URL: https://justtalk.com.ua/post/yak-viluchati-elektronni-nosii-informatsii-pid-chas-obshuku-z-koristyu-dlya-slidstva-i-bez-shkodi-dlya-biznesu-algoritm-prijnyattya-rishen.
Ухвала АП ВАКС від 17.07.2023 року у справі № 991/4435/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112337033 (дата звернення: 08.02.2026).
Ухвали АП ВАКС у справах від 29.10.2019 № 760/20310/19; від 12.07.2023 № 991/4431/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85317481 та https://reyestr.court.gov.ua/Review/112190987.
Обшук у адвоката і гарантії діяльності: 8 висновків АП ВАКС, які варто знати. URL: https://unba.org.ua/news/9456-obshuk-u-advokata-i-garantii-diyal-nosti-8-visnovkiv-ap-vaks-yaki-varto-znati.html.
Ухвала ВАКС у справі від 07.02.2023 № 991/6668/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108660231.

ДОДАТОК 1

(Взято зі статті «Як вилучати електронні носії інформації під час обшуку з користю для слідства і без шкоди для бізнесу. Алгоритм прийняття рішень» на сайті justtalk.com.ua) [18].

докази розслідування StudLab

Схожі статті

Криптоактиви в тіні закону: процесуальний статус та особливості доказування