Останнім часом точиться багато дискусій навколо проблематики притягнення до відповідальності за воєнні злочини, геноцид, розв’язання агресивної війни на території України. Обговорюється необхідність створення спеціального міжнародного трибуналу для розгляду справ цієї категорії. Триває співпраця з Міжнародним кримінальним судом у Гаазі (МКС), юрисдикція якого вже поширюється на всю територію України, а прокурор МКС уже розпочав повноцінне розслідування ситуації в Україні. А чи спроможна українська судова система розглядати справи щодо воєнних злочинів?
Щодо створення тимчасового спеціального трибуналу
Я звернула увагу на одну деталь, яка мене як суддю зацікавила: створення спеціальних трибуналів (міжнародного або гібридного (змішаного суду з міжнародних та національних суддів), як показує історичний досвід, було пов’язане з неспроможністю національних судів з різних причин якісно здійснювати правосуддя та ефективно розглядати справи. Так було в Бангладеш, Руанді, Чаді, Сьєрра-Леоне, Колумбії, колишній Югославії, інших країнах, які пройшли через війну.
Тому питання спроможності української національної судової системи самостійно розглядати справи щодо воєнних злочинів потребує уваги та аналізу.
Змішаний спеціальний трибунал, тобто інтегрований у національну судову систему спеціальний суд, створений із залученням міжнародного елементу, наразі в Україні взагалі не може з’явитися, оскільки відповідно до Конституції України створення надзвичайних та особливих судів не допускається, а Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Щодо національних судів
Українські суди наразі мають необхідний інструментарій для притягнення до відповідальності за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, у тому числі за порушення законів і звичаїв війни, геноцид, розв’язання та ведення агресивної війни (розділ XX Кримінального кодексу України). Чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України та підлягають застосуванню (Женевські конвенції, зокрема). У Парламенті зареєстровано законопроєкти про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України. Останні вже ухвалені та набрали чинності, отже, співпраця з МКС вийшла на новий рівень. Очікуємо покращення та вдосконалення внутрішнього інструментарію наявних механізмів притягнення до відповідальності.
Вважаю, саме українське правосуддя має відіграти основну роль у відновленні справедливості та притягненні воєнних злочинців до відповідальності, оскільки українські судді зможуть найбільш ефективно, швидко та якісно розглянути такі справи. На мою думку, ніхто краще за українського суддю не зможе розібратися в усіх деталях справи, зважити всі обставини, дати оцінку подіям, які відбулися на нашій землі. Звичайно, у міжнародних судових органах працюють фахівці найвищого рівня, але повільні темпи розгляду справ дають підстави для сумнівів в ефективності та своєчасності судових процесів. Міжнародні трибунали розглядають справи впродовж років і навіть десятиріч. Тяганина – серйозна перешкода для результативного розгляду справ та ухвалення вироку злочинцям, вина яких має бути доведена в розумні строки за стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Отже, чи впорається українська судова система з цим викликом?
Упевнено можна сказати, що до справ цієї категорії не треба ставитися як до звичайних криміналів. Пропоную подивитися на питання через призму трьох граней: 1) незалежність судді; 2) кваліфікація судді; 3) організація судового процесу.
-
Незалежність суддів
Проблематику суддівської незалежності необхідно розглядати не лише з погляду незалежності конкретного судді, але й з погляду готовності суспільства, ЗМІ, політиків та інших гілок влади сприймати незалежне правосуддя та поважати судове рішення.
Незалежний суд багато кому незручний, такий суд – кістка поперек горла для нечесних представників влади, добробут яких тримається на роботі корупційних схем, а таких, на жаль, немало. Левова частина можновладців не зацікавлена в незалежному правосудді в Україні.
Водночас деякі активісти, громадські організації, політики-популісти демонструють повне нерозуміння важливості поваги до незалежного суду як інституції, поваги до судового рішення, важливості дотримання вимог процесуального законодавства про порядок у залі суду тощо. Це вже питання рівня правової культури в країні.
Ми мусимо розуміти й бути готовими до того, що на лаві підсудних можуть опинитися як російські військові, так і українські.
З погляду громадського тиску, це дуже важкі справи. За ними можна оцінювати рівень правової культури суспільства – щодо поваги до закону та готовності визнавати незалежний суд як цінність.
Якщо суддям «дозволять» незалежно розглядати справи цієї категорії – результат буде.
Судова влада останніми роками функціонує в досить складних умовах постійної турбулентності. Українські судді сьогодні загартовані, стресостійкі, сильні та вміють адаптуватися до кризових ситуацій.
-
Кваліфікація
Специфіка воєнних злочинів вимагає специфічних знань і навичок, відповідної кваліфікації суддів, які їх будуть розглядати.
Наразі Національна школа суддів України організовує низку навчальних заходів для суддівського корпусу щодо застосування ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни) та міжнародного гуманітарного права, у тому числі у співпраці з міжнародними програмами.
Необхідну професійну підготовку українських суддів уже розпочато.
Не менш важливими для розгляду справ цієї категорії є знання про дотримання державою прав і свобод людини. В Україні навчальні заходи про права людини останніми роками були в центрі уваги суддівської освіти.
-
Організація процесу
Велику вагу має організація самого судового процесу з погляду безпеки судді, свідків, інших учасників справи. Мають значення такі деталі, як розмір та облаштування зали судового засідання, робота служби судової охорони. Дуже важлива правильна комунікація пресслужби суду зі ЗМІ та об’єктивне висвітлення процесу.
- Висновок
Спроможність українських судових органів розглядати справи щодо воєнних злочинів стане одночасно викликом і маркером зрілості як для судової влади, державної влади загалом, так і українського суспільства.