Допити в умовах воєнного стану: особливості фіксації інформації та необхідність змін до законодавства

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Допити в умовах воєнного стану: особливості фіксації інформації та необхідність змін до законодавства

В умовах воєнного стану правова система держави продовжує функціонувати, зокрема органи правопорядку здійснюють розслідування кримінальних правопорушень. Мова йде не стільки про ті випадки, які мали місце до запровадження такого стану, а про нові – воєнні злочини, злочини проти власності, вчинені “мародерами”, диверсії, державні зради тощо. Це ті злочини, в яких треба діяти тут і зараз, а допит, як один з основних інструментів отримання та фіксації інформації, потребує вдосконалення. В чому саме?

Євген КрапивінЮрій Бєлоусов Андрій Орлеан

23 March, 2022

9359

Допити в умовах воєнного стану: особливості фіксації інформації та необхідність змін до законодавства

Значна кількість інформації доказового характеру має форму усних свідчень, особливо в частині доказування субʼєктивної сторони злочину, – ставлення особи до вчиненого нею діяння. Саме тому показання, отримані під час такої слідчої дії як допит, завжди мали велику цінність і вагу для сторін кримінального провадження.

Поспілкувавшись з практиками системи кримінальної юстиції, можна зустріти різне ставлення до чинного процесуального дизайну допиту як слідчої дії. Ключова проблема полягає в тому, що Україна у 2012 році становила заборону використання позасудових свідчень, що є дуже високим стандартом порівняно з світовим. Уже десять років показання, отримані під час допиту не мають самостійної цінності, а отже будь-яка особа, незалежно підозрюваний, свідок чи потерпілий, передопитується в судовому розгляді, оскільки суддя має безпосередньо сприймати усі докази.

Такий стандарт є намаганням позбутись практик, які існували в радянській та пострадянській системі кримінальної юстиції, що мали ухил в бік інквізиційного процесу та керувались принципом римського права “зізнавальні показання є царицею доказів” (confessio est regina probationum), поляризованому у політичних процесах під головуванням А. Вишинського. Як наслідок – для отримання зізнання не нехтували нічим, психологічний та фізичний тиск був нормою, а не винятком із загального правила.

Врешті, КПК 2012 року встановив повну заборону обґрунтування судом своїх висновків позасудовими свідченнями. Як зазначає один із розробників Кодексу вже на етапі розробки було розуміння того, що це є доволі жорсткою нормою, однак поширена практика використання показань, отриманих внаслідок можливого поганого поводження, і, головне, відсутність системи ефективного розслідування заяв про застосування поганого поводження переконали розробників у її необхідності. Таким чином КПК України передбачає, що недопустимим є докази, отримані внаслідок катування або погрози його застосування (п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК України), а також те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання (ч. 4 ст. 95 КПК України). Хоча ці процесуальні нововведення охрестили такими, що позбавлять сенсу будь-які катування, так не сталось з огляду на маскування допитів слідчим експериментом або отриманні інформації, яка наводить на іншу доказову інформацію. Але це тема для окремої статті, ми ж про інше.

В чинному законодавстві для підозрюваного це правило безумовне, винятки існують лише для свідка та потерпілого. Розуміючи, що існують випадки, коли до моменту судового розгляду особа може захворіти або існують інші ризики для життя і здоровʼя чи вона просто виїде за межі країни й фізичний контакт з нею буде втрачений, законодавець передбачив виняток із загального правила – можливість допиту слідчим суддею свідка, потерпілого в порядку ст. 225 Кодексу. При чому, якщо в кримінальному провадженні є підозрюваний, то він може реалізувати своє право на перехресний допит. Іншими словами – свідок, потерпілий допитуються суддею, а їх показання надалі враховуються як доказ у кримінальному провадженні.

Розібравшись з передісторією тепер сформулюємо проблему: в умовах воєнного стану ризик для життя і здоровʼя існує фактично в кожного, особливо на територіях, наближених до театру бойових дій. Мова йде не тільки про свідків та потерпілих, а й про підозрюваних осіб. Відповідно розраховувати на участь особи у судовому розгляді, який відбудеться через місяці-роки після завершення чи припинення воєнного стану, не має можливості. Застосування ж порядку, визначеного ст. 225 КПК України до свідка і потерпілого ускладнюється обмеженими можливостями суду здійснювати правосуддя через фізичну загрозу безпеці та просто не функціонування значної кількості судів. Крім того, існує потреба невідкладної фіксації показань в умовах браку часу та ресурсів. Врешті, особи, підозрювані у вчиненні воєнних злочинів відповідно до міжнародного гуманітарного права будуть репатрійовані після війни і гарантій того, що в межах міжнародної правові допомоги буде належним чином влаштований судовий розгляд в іншій юрисдикцій жодних. Тож що робити органам правопорядку та прокуратурі в такій ситуації? Очевидно, що відступ від загальних правил допустимий, для цього створено цілий Розділ ІХ-1 КПК України з особливостями розслідування, але якими вони мають бути – щоб досягти балансу між процесуальними гарантіями учасників кримінального провадження та інтересами розслідування?

Для відповіді на це питання варто повернутись до того, з чого починали: є високий стандарт, який було встановлено у звʼязку із практиками катувань, які були правилом, інструментом розслідування, тобто нормою. А які стандарти є у світі? Насправді набагато нижчі, адже акцент робиться на інструментах, техніках допиту, аніж на правилах допустимості доказів. Мова йде про процесуальне інтервʼю, яке прийшло на заміну застарілій техніці допиту (investigative interview замінило interrogation). Основа відмінність – інформація доказового характеру отримується без примусу за допомогою комбінації тактичних та психологічних навичок комунікації у поліцейського.

Подібні підходи існують в Канаді, Британії, Італії, Хорватії та багатьох інших країнах та обумовлюють проведення допитів за участі захисника, із застосуванням відеофіксації та обов’язковим роз’ясненням й дотриманням основних прав допитуваної особи. Європейський суд з прав людини у рішенні “Макеян та інші проти Вірменії”^[1] (2019) констатував, що надання переваги показанням, наданим під час досудового слідства над показаннями, наданими на відкритому суді саме по собі не викликає питання справедливості судового провадження якщо ця перевага обґрунтована і показання були надані за власним бажанням особи.

Таким чином в умовах воєнного стану ми можемо розглянути можливість використання позасудових показань за умови дотримання процесуальних гарантій та повної відеофіксації допиту. Такі показання можуть бути використаними судом для обґрунтування своїх висновків без безпосереднього сприйняття показань в судовому засіданні присутнього в ньому учасника кримінального провадження. Мова йде не тільки про свідків та потерпілих, а й як вимушений крок – підозрюваних. Здійснюватиме такий допит не слідчий суддя, а прокурор.

Під процесуальними гарантіями ми розуміємо вчинення таких дій:

розʼяснення прав допитуваного, у тому числі право не свідчити проти себе (відповідно до вимог ст. 224 КПК України та загальних засад кримінального провадження);

забезпечення права на захист та на допит свідка обвинуваченим (у разі відсутності під час допиту сторони захисту забезпечується можливість суддею під час розгляду по суті здійснити повторний допит).

Таким чином суддя має змогу переконатись за допомогою відеозапису в тому, що показання надавались без протиправного примусу, а у разі будь-яких сумнівів – не брати такий доказ в обґрунтування доведення вини поза розумним сумнівом. В окремих випадках – здійснити повторний допит безпосередньо в судовому засіданні (за можливості забезпечити участь особи на час проведення такого судового засідання).

Насправді стосовно свідка та потерпілого такі правила могли б існувати і поза воєнним станом, адже забезпечити їх участь у судовому розгляді не завжди видається, до того ж непоодинокими є випадки, коли особи під тиском (який неможливо довести) чи просто в силу фізіологічних особливостей памʼяті змінюють свої показання, які були надані під час досудового розслідування. Не виключені випадки насильницької або й природної смерті допитаних на досудовому слідстві потерпілих та свідків до початку судового розгляду. На жаль, в українських реаліях між першим допитом свідка, потерпілого та судовим розглядом, в якому відбувся перехід до дослідження доказів, можуть минати роки й таких проблем на практиці вистачає. Що ж стосується підозрюваного, то такий відступ, звісно, можливий як виняток – під час воєнного стану – адже право на захист передбачає можливість перехресного допиту у суді і система правосуддя має його забезпечити.

Висновок:

Стандарт заборони використання позасудових свідчень був необхідний на певному етапі розвитку кримінального процесуального законодавства і є високим порівняно з іншими юрисдикціями.

В умовах воєнного стану для забезпечення доказів на час судового розгляду, який відбудеться в мирних умовах, необхідно відступити від цього стандарту за аналогією з ст. 225 КПК України. Показання, отримані під час допиту, якщо вони були надані добровільно та за умови повної відеофіксації, можуть бути використані в суді. Здійснюватиме такий допит не слідчий суддя, а прокурор.

Стосовно свідка та потерпілого – це має стати загальним правилом, з огляду на практику поширення у світі процесуального інтервʼю. Особливості розслідування злочинів в умовах воєнного стану мають враховувати кращі практики збору доказів, наявні у світі.

Детальніше про процесуальні гарантії можна прочитати у Постанові Верховного Суду у справі №144/1182/15-к (провадження №51-2161км19) від 23.03.2021 р., а про процесуальне інтервʼю загалом у дослідженні (2021).

^[1] 40. Стосовно оцінювання, зокрема, свідчень свідків то завдання Суду у відповідності до Конвенції полягає не в тому щоб прийняти рішення чи були показання свідків належним чином прийняті як докази, а швидше в тому щоб встановити чи було провадження в цілому справедливим, включаючи спосіб отримання доказів [...].

Суд раніше наголошував, що поняття справедливого і змагального судового провадження передбачає, що судовий орган, в принципі, повинен надавати більшої ваги показанням свідка, наданим під час судового засідання ніж записам його чи її свідчень наданих під час досудового опитування, проведеного стороною обвинувачення, якщо немає вагомих причин прийняти інше рішення.

47. [...] Суд раніше констатував, що в тих випадках, коли національні судові органи стикаються з кількома суперечливими версіями правди запропонованими тією ж особою кінцева перевага показанням, наданим під час досудового слідства над показаннями, наданими на відкритому суді саме по собі не викликає питання справедливості судового провадження якщо ця перевага обґрунтована і показання були надані за власним бажанням особи (рішення ЄСПЛ у справі Камільєрі проти Мальти від 16 березня 2000).

допит війна розслідування

Схожі статті

Парламент під час війни. Друге засідання: що зміниться у кримінальної юстиції?

Допит — чи може цей інструмент бути ефективним?

Як в Україні навчають проведенню допитів?