Від заяв до покарання: реакція України та світу на окуповані вибори

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Від заяв до покарання: реакція України та світу на окуповані вибори

Катерина Рашевська

18 September, 2023

715

Від заяв до покарання: реакція України та світу на окуповані вибори

Що відомо про «вибори»?

Щонайпізніше із січня 2023 року РФ взялася вкотре організовувати демонстраційне «волевиявлення» на окупованих територіях. Було оголошено про намір до вересня 2023 року завершити насильницьку паспортизацію населення, сформувати списки електорату, визначитися з виборчими дільницями. При цьому інформацію намагалися подавати як частину федерального електорального процесу: адже обирати мали не лише представників регіональних і місцевих окупаційних влад, але й мера Москви та частину очільників регіонів РФ.

До середини весни 2023 року, очікуючи на український контрнаступ, росіяни зрозуміли, що їм не вистачає виборців і що в російському законодавстві існують прогалини, які потрібно негайно ліквідувати. Із цією метою Павло Крашенніков розробив закон про порядок організації виборів у нових суб’єктах Росії, який дозволив голосувати під час воєнного стану, навіть без паспорта громадянина РФ, онлайн, поза межами окупованих територій, за закритими списками кандидатів, не протягом «єдиного дня виборів» (10 вересня), а задовго до нього^[1].

Як результат, на виборах перемогла «Єдина Росія», а російські агенти зберегли давно отримані за лояльність до Путіна місця.

Реакція України та світу

Україна послідовно не визнає «вибори» на окупованих територіях, характеризуючи їх лише як інструмент анексії задля зміцнення влади держави-агресора. 7 липня 2023 року Центральна виборча комісія ухвалила постанову № 43 «Про нелегітимність організації підготовки та проведення Російською Федерацією будь-яких виборів на тимчасово окупованих територіях України»^[2]. ЦВК підкреслює, що «вибори», організовані російськими агентами, є порушенням суверенітету, політичної незалежності та територіальної цілісності України, тому a priori — нелегітимні. Подібні міркування відтворені і в ухваленому 9 серпня 2023 року Зверненні Верховної Ради України до парламентів та урядів іноземних держав, міжнародних організацій та їхніх парламентських асамблей щодо намірів Російської Федерації провести незаконні вибори на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України^[3].

Винятково марною спробою Росії легітимізувати та нормалізувати свій вплив на окупованих територіях України визнають «вибори» Європейський Союз, Рада Європи, Канада, Сполучене Королівство та США. Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи наполягає, що подібне голосування порушує права людини. На засіданні Ради Безпеки ООН 8 вересня 2023 року члени вкотре «висловили глибоке занепокоєння» повторенням сценарію минулих «референдумів» на окупованих територіях України, назвавши діяння РФ «потьомкінськими виборами». Щоправда, у своїх заявах міжнародна спільнота мало зрушила з місця за останні дев’ять років. Росія продовжує анексію українських територій, однак чітких кроків щодо притягнення її до відповідальності як держави або її посадовців як індивідуальних злочинців не зроблено. При цьому з погляду переслідування «незаконні вибори» — одне з найбільш простих протиправних діянь, адже докази можна знайти навіть у відкритому доступі. Тому питання знову у відсутності політичної волі.

«Вибори» на окупованих територіях і міжнародне право

Діяння РФ, спрямовані на включення окупованих територій України до власної правової та політичної системи, порушують низку принципів і норм, закріплених у міжнародному праві. Щонайменше частина з них має звичаєвий характер і їх визнають протиправними більшість держав світу. Зокрема, мова йде про порушення двох основоположних принципів:

суверенної рівності держав;
невтручання у внутрішні справи.

Ці принципи, закріплені в міжнародних інструментах, які Росія послідовно визнавала, хоча так само послідовно не дотримувалася: Статут ООН (стаття 2)^[4], Декларація про принципи міжнародного права (принципи 3, 6)^[5], Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі^[6].

Окрім того, протиправні вибори з погляду мети їх проведення мають ознаки одного з елементів злочину агресії, закріпленого як у статті 8-bis Римського статуту^[7], так і Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314^[8], а саме: «Будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини». При цьому відповідальність за такі діяння має нести як Росія, так і її агенти відповідно до принципу індивідуальної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини.

«Вибори» порушують фундаментальний принцип міжнародного гуманітарного права status quo ante bellum, а діяння, спрямовані на примус до участі в подібному голосуванні, є також примусом присягнути на вірність окупаційній державі, що заборонено статтею 45 Гаазького положення^[9].

Урешті, згадані діяння є яскравим проявом порушення права громадянина брати участь у веденні державних справ (стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права)^[10]. Понад те, вибори є зазіханням на національну ідентичність місцевого населення, на право вільно висловлювати свою думку, на невтручання в особисте життя. Імовірно, що окремі акти примусу в ході такого «волевиявлення» можуть сягати порогу воєнних злочинів.

«Злочин і кара» в національному праві

Офіс Генерального прокурора наголошує: голосування на російських виборах per se не має ознак злочину. Беручи до уваги атмосферу страху й несвободи, примус, зокрема застосування погроз озброєними окупантами або насильства, така позиція органів влади України релевантна обставинам. Безумовно, мова йде також про економію ресурсів: перевантажена понад ста тисячами відкритих проваджень щодо вчинення воєнних злочинів, національна система не впорається з десятками тисяч нових справ проти «колаборантів». До того ж підхід «карати кожного» неминуче спровокував би негативне ставлення до України загалом, що лише ускладнить процеси деокупації, реінтеграції та примирення. Не варто забувати, що Росія змушує голосувати навіть тих українців, яких незаконно депортувала до власних регіонів, і відмовитися під повним контролем агресора майже неможливо.

Водночас є ті особи, які беруть участь в електоральному процесі добровільно: вони балотуються, пропагують, працюють на виборчих дільницях, «спостерігають». Серед них як місцеве населення, так і колонізатори та російські громадяни — представники органів влади окупаційної держави. Щодо них на національному рівні застосовується інший підхід: діяння місцевого населення кваліфікуються переважно за частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України (участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території), а діяння колонізаторів та інших російських громадян — за статтею 110 Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України).

Згідно з даними «Deutsche Welle», станом на 31 серпня Служба безпеки України ідентифікувала понад 3,5 тисячі добровільних учасників незаконних виборів на окупованих територіях. Вочевидь, реальна кількість потенційно винних осіб значно більша. Наприклад, відповідно до відомостей «избирательной комиссии «ЛНР», лише на території окупованої Луганської області вибори організовують і забезпечують 5 260 осіб. 17 липня 2023 року за процесуального керівництва Луганської обласної прокуратури повідомлено про підозру голові, заступнику та секретарю згаданої «избирательной комиссии». Особам, які вже проявили себе минулого року в ході організації «референдуму в «ЛНР», було інкриміновано колабораційну діяльність (частина 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України)^[11].

1 вересня, напередодні «єдиного дня виборів», Служба безпеки України повідомила про підозру Голові Центральної виборчої комісії РФ Еллі Памфіловій, її заступнику Миколі Булаєвому й секретарю Наталії Бударіній. Організація «місцевих виборів» на окупованих територіях була кваліфікована як посягання на територіальну цілісність (стаття 110 Кримінального кодексу України), а потенційною мірою покарання визначено довічне ув’язнення з конфіскацією майна^[12].

Попри рішучість притягнути до відповідальності всіх винних осіб, результати діяльності компетентних органів України поки що досить обмежені. Відповідно до відомостей ГО «Опора», до початку повномасштабного вторгнення вироки за організацію «референдумів» і «виборів» на окупованих територіях України отримали лише 288 осіб^[13]. Тоді їхні діяння були кваліфіковані за статтею 110 Кримінального кодексу України. За ті ж діяння на нових окупованих територіях уже за статтею 111-1 Кримінального кодексу України до відповідальності було притягнуто 80 осіб^[14].

Що далі?

Росія буде організовувати «вибори» на окупованих територіях доти, доки вона зберігає над ними ефективний контроль. На неї навряд чи вплинуть заяви України, занепокоєння міжнародної спільноти й навіть відкриті на національному рівні кримінальні провадження. Перешкоджати процесу збройним шляхом — погана ідея, оскільки потенційно жертвами таких дій стане цивільне населення, що ставить питання про відповідність будь-якого нападу нормам міжнародного гуманітарного права. Цікаво, що на Бєлгородщині (у Шебекіно та Журавці) від виборів відмовилися у зв’язку з небезпечною ситуацією, однак російські агенти поженуть голосувати українців на окупованих територіях, навіть якщо в часі це буде збігатися з активною фазою деокупації.

Що робити в такому випадку? Продовжувати документувати протиправні діяння та збирати докази, гарантуючи, що винні особи понесуть відповідальність. Посилювати дипломатичні зусилля задля більшого тиску на Росію, яка демонстративно порушує основоположні принципи міжнародного права. Починати процеси відповідальності вже зараз, доповнюючи їх механізмом відшкодування шкоди. І не визнавати. Послідовно не визнавати порушення РФ і забезпечити уникнення «рецедиву» завдяки достатнім гарантіям неповторення.

^[1] https://lug-info.com/news/gosduma-rf-prinyala-zakon-o-poryadke-organizacii-vyborov-v-novyh-subuektah

^[2] https://zakon.rada.gov.ua/go/v0043359-23

^[3] https://zakon.rada.gov.ua/go/3306-20

^[4] https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf

^[5] https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/intlaw_principles.shtml

^[6] https://zakon.cc/law/document/read/994_055

^[7] https://www.pgaction.org/ilhr/rome-statute/amendments.html

^[8] http://hrlibrary.umn.edu/instree/GAres3314.html

^[9] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_222#Text

^[10] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text

^[11] https://www.dw.com/uk/ak-ukraina-karatime-za-vibori-na-okupovanih-teritoriah/a-66712996

^[12]https://www.dw.com/uk/%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0-%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B8-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8-%D1%81%D0%B1%D1%83/t-18475864

^[13] https://www.oporaua.org/viyna/ogliad-sudovoyi-praktiki-shchodo-pritiagnennia-do-vidpovidalnosti-za-pidgotovku-ta-provedennia-psevdoreferendumiv-u-krimu-na-donechchini-ta-luganshchini-za-2020-2022-roki-24274

^[14] https://www.dw.com/uk/ak-ukraina-karatime-za-vibori-na-okupovanih-teritoriah/a-66712996

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.

війна окупація збройний конфлікт