Правники без фільтрів: плюси, мінуси й несподівані сторони професії

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Правники без фільтрів: плюси, мінуси й несподівані сторони професії

JustTalk

14 July, 2026

500

Правники без фільтрів: плюси, мінуси й несподівані сторони професії

Вступна кампанія — це час, коли ти обираєш не лише університет, а й професію, з якою, можливо, проживеш десятки років. Саме тому ми попросили суддів, адвокатів, детективів, прокурорів і правозахисників чесно розповісти не лише про переваги своєї роботи, а й про її складні сторони. Бо право — це значно більше, ніж судові дебати, гучні справи чи престиж професії.

Микола Гнатовський, суддя ЄСПЛ

Коли я обирав спеціальність, досить швидко зрозумів: моєю мрією було б вивчати саме міжнародне право. Мене завжди вабила ідея впорядкування поведінки людей, ідея правил в улюблених з дитинства шахах та футболі: як вони працюють, як їх застосовують, де пролягає межа між правом і свавіллям. У міжнародному праві подобалося й інше: його світовий вимір, дипломатія, причетність до вирішення проблем не лише окремих людей, а й цілих суспільств. Мрія здійснилася, і я можу лише дякувати за це долі. Як і за викладачів, які навчали не зациклюватися на тексті закону, а мислити критично: оцінювати задум нормотворця, порівнювати правопорядки, ставити незручні запитання, не задовольнятися простими відповідями.

Одразу застережу від поширеного непорозуміння. Мені не подобається, коли надто наголошують на «ексклюзивності» правничого фаху, роблять із юристок і юристів закриту касту, що оберігає таємне знання від решти. Так, це специфічна освіта. Але насамперед вона гуманітарна. Спільного з філологічною освітою в неї набагато більше, ніж прийнято думати, бо право передусім є мовою. Це вміння точно читати, тлумачити, зважувати слово, бачити, як одне формулювання змінює зміст цілого і як від нюансів термінології може залежати людська доля. Правничий фах передбачає філологічні навички — інакше повноцінно з нормою права не вдасться працювати. І, як у будь-якій мові, тут немає «обраних» від народження. Є ті, хто щодня працюють над собою, і ті, хто цього не робить.

Право вимагає не лише знання текстів, а й розуміння життя. Найкращі норми й стандарти виростають із практичного досвіду, з роботи над реальними проблемами живих людей. Тому не бійтеся, що це «надто абстрактна» наука: за кожним поняттям стоїть чиясь дуже конкретна історія.

Скажу про вибір правничої спеціальності. Я свідомо обрав міжнародне право і дуже тішуся, що в Україні його давно визнали окремою юридичною спеціальністю, відмінною від права в розумінні національного права. Так і має залишатися. Специфіка тут геть інша: інші джерела, інша логіка, інші мови, договори і звичай, багатомовні тексти, порівняльний метод, постійна робота на стику правопорядків. Це не просто надбудова над національним правом. Це взагалі окремий спосіб мислити про право. Звести правничу освіту до однієї спеціальності означало б суттєво її збіднити. Спеціальності «Право» і «Міжнародне право» здатні сформувати чудових фахівчинь і фахівців, хоч і роблять вони це по-різному.

Не вступайте на правничі спеціальності, якщо вам нестерпна відстань між правом і справедливістю. Це тісно пов’язані, але різні речі, і ви зіткнетеся з цим уже на початку практики. Закон не завжди здатен відновити зруйноване. Ви зустрічатимете людей, яким жодне рішення суду не поверне втраченого. Правниця чи правник живе в цьому дисонансі постійно. Хто не вміє його витримувати, з часом вигорає або поступово перетворюється на циніка.

Не намагайтеся стати правницею чи правником, якщо хочете колись перестати вчитися. Право не стоїть на місці ніколи. Воно не може не еволюціонувати, адже відображає суспільство, що змінюється. Я спостерігав за роботою найкращих правниць і правників Європи: усі вони вчаться постійно, незалежно від тривалості досвіду чи регалій.

Навряд чи варто ставати правницею чи правником, якщо ви потребуєте постійних захоплених поглядів і бурхливих оплесків. Велика частина нашої роботи невидима: чернетки, наради з колегами, терплячі звіряння формулювань, про які ніхто ніколи не дізнається. Найважливіше в праві часто робиться тихо.

Скажу й про менш очевидне. Останніми роками в Україні набирає ваги концепція регульованої професії, що використовується як ширма для бажання дедалі щільніше регулювати правничу освіту на власне розуміння. Я ставлюся до цього більш ніж стримано. Певні стандарти якості потрібні — тут сперечатися нема про що. Проте розмаїття правничих шкіл — це багатство, а не недолік. І коли запал реформувати й зарегульовувати випереджає розважливість, страждають передусім ті, хто робить у професії лише перші кроки.

Навіть попри всі труднощі воєнного часу знаходяться охочі запроваджувати несподівані іспити й нові бар’єри. Тож будьте готові: правила ще не раз можуть змінитися і далеко не завжди будуть зручними для вас. Це не причина відмовлятися від фаху, якщо ви обрали свій шлях і здатні зберігати мотивацію.

Щодо плюсів буду теж відвертим. Для мене сьогодні не виникає запитання, чому я досі в професії. Зі Страсбурга мені було б нещиро підміняти реальність піднесеними абстракціями замість того, щоб визнати простий факт: мені поталанило, і я це добре усвідомлюю. Якщо чесно, за цим стоять і роки праці. Утім, хвалитися тут нема чим: працьовитих багато, а таланить не кожному.

Але все ж є те, що тримає в цьому фаху незалежно від посади. Тут не буває нудно, адже право торкається історії, філософії, мови, політики й етики водночас. Жодна серйозна справа не зводиться до одного положення законодавства. Будь-яке правове явище існує заради певної мети: як спосіб змінити світ на краще або зберегти те, що ми цінуємо найбільше. Для мене право — це не набір абстракцій, а спосіб досягати важливих цілей людяними й правовими засобами.

Правнича освіта не є найпростішим шляхом, якщо ви йдете по статус, гроші чи владу. Мабуть, усе це простіше знайти деінде. Але якщо вам справді не дає спокою несправедливість і ви готові залишатися вірними своєму сумлінню навіть тоді, коли це незручно, робота того варта. Подумайте, чи це про вас. І тоді вступайте.

Ірина Кузіна, адвокатка

Я перша юристка в родині і з дитинства не мріяла про юриспруденцію. Проте якось у 10 класі після вдалого виступу про економіку Японії я почула із задньої парти «Ну, Хаджинова, молодець! Адвокатом будеш!». Отже, я йшла в юриспруденцію за гарними виступами в судах. Спойлер: не так треба було ухвалювати це рішення. Якщо ж казати про плюси і мінуси юридичної професії, то вони пов’язані.

Невизначеність

Два юристи — три правові позиції. Це про невизначеність законодавства і практики. На відміну від законів фізики, закони держави можуть застосовуватися по-різному. Навіть Верховний Суд іноді ухвалює протилежні правові позиції з одних і тих самих питань. А юрист має ухвалювати рішення про долю людини. Якщо ти смілива й творча людина, ти побачиш у цьому можливості. Якщо ти перфекціоніст і нерішуче шукаєш безпечного варіанту — тобі може бути некомфортно.

Підказка: у юриспруденції є безпечні острівці визначеності: нотаріат, органи держави та місцевого самоврядування, які діють у межах адміністративної процедури тощо.

Люди

Ти будеш впливати на людей, а люди впливатимуть на тебе. Суддя керує долями, але весь негатив тих, хто програв процес, — на ньому / ній. Прокурор і слідчий аж занадто занурюються в кримінальний світ і проводять багато часу в допитах та інших слідчих діях зі звичайними людьми. У якийсь момент може виникнути запитання, а чи займаюся я взагалі юриспруденцією? Адвокат дає клієнту далеко не тільки юридичну підтримку. Ви готові спілкуватися з клієнтами в позаробочий час, іноді вночі, іноді годинами? Майже будь-яка юридична професія — це робота з людьми.

Підказка: якщо з людьми дещо важко, працюй з бізнесом. Тобі може підійти робота, скажімо, корпоративного юриста або юриста у сфері ІТ.

Розвиток

Юриспруденція — регульована професія. Майже будь-яка посада (навіть посада судді) чи статус (наприклад, адвокат) вимагатиме підвищення кваліфікації. Навіть якби не було такої формальної вимоги, юрист усе одно мав би читати нове законодавство, відслідковувати нову практику, опановувати нові технології — просто для того, щоби працювати результативно й витримувати конкуренцію. До того ж у кожній справі буде новий нюанс. Неможливо раз і назавжди навчитися вести навіть одну категорію справ. Для мене це плюс, а для тебе?

Підказка: якщо ти не готовий довічно вчитися, можеш на право не вступати. Тут без варіантів. А що ж хороші виступи? Вони не вирішують справу. Справу вирішує хороша правова позиція.

Віктор Ярема, заступник керівника підрозділу детективів НАБУ

Не обирайте цей фах, якщо плануєте вивчити Кримінальний кодекс раз і назавжди. Професія детектива — це вічний update. Методи та схеми змінюються щодня. Тобі доведеться на ходу ставати експертом у будівництві, державних закупівлях чи криптоактивах, щоб просто зрозуміти, як саме фігуранти замаскували порушення. Якщо ви не готові вчитися все життя — буде складно.

Вам буде нестерпно працювати, якщо ви боїтеся інтелектуального спротиву. Тут немає гри в одні ворота. Кожен день — це змагання з найкращими й найдорожчими адвокатами країни. Це постійна робота в умовах ненормованого графіка та протидії, де кожне твоє рішення оцінюють під мікроскопом.

Ви не зможете закрити двері кабінету о 18:00 і забути про роботу. Високі суспільні очікування та цінності Бюро — це не корпоративне гасло, це спосіб життя 24/7. Статус детектива вимагає бездоганної репутації як на службі, так і поза нею.

Не вступайте на юридичний, якщо ви не готові нарощувати психологічну броню. Робота детектива — це щоденне зіткнення з не найліпшими проявами людської натури: цинізмом, обманом, маніпуляціями та постійним тиском. Якщо приймати кожну робочу ситуацію близько до серця, вигорання наздожене швидше, ніж ви закінчите перше серйозне розслідування. Вам доведеться навчитися залізобетонного самоконтролю, вміння абстрагуватися та залишати роботу на роботі, щоб зберегти здоровий глузд і об'єктивність.

Чому ж я досі в професії? Такого драйву та різноманітності не знайдеш у жодній іншій правничій діяльності. Тут немає рутини. Кожна справа — це унікальний пазл, а кожен робочий день абсолютно не схожий на попередній.

Професія дає мені незрівнянне відчуття причетності до створення нової історії. Це не просто сухі процесуальні дії. Бути детективом сьогодні — це реально впливати на те, якою буде модерна, правова та європейська Україна. Розуміння суспільної важливості своєї роботи — найкращий антивигоряч.

Я не можу уявити своє життя без цього руху. Робота детектива — це точно не про сидіння на місці. Постійні відрядження відкривають країну з абсолютно різних ракурсів. За час служби я об’їхав усю Україну і переконався, яка вона неймовірна й багатогранна.

Кінематограф не бреше — це справді захопливо. Попкультура романтизує детективів, але реальність часто виявляється ще крутішою. Інколи під час розслідувань трапляються такі інтелектуальні дуелі та сюжетні повороти, які дали б фору будь-якому голлівудському детективу чи трилеру.

Професія дає мені незрівнянне відчуття командної єдності. У кіно детектив часто діє сам, але в реальному житті розслідування складних схем — це завжди командний забіг. Ти працюєш у синергії з аналітиками, колегами-детективами та прокурорами. Коли ти знаєш, що люди поруч із тобою мають ті самі цінності, так само горять справою і прикриють тебе в будь-якій нестандартній ситуації, це створює унікальний мікроклімат. Таке професійне братерство важко знайти в суто комерційних структурах.

Віра Михайленко, суддя Вищого антикорупційного суду

Не вступайте на юридичний факультет, якщо:

ви не любите читати. Серйозно. Тут читають усе: закони, наукову літературу, судову практику, договори, експертизи, пояснення, ще раз закони, а потім нову редакцію тих самих законів;
ви любите, коли на будь-яке запитання є одна правильна відповідь. У праві улюблена відповідь — «Це залежить від…»;
вам не подобається сперечатися аргументовано. Бо слова «мені так здається» чи «я так думаю» в юридичній професії не працюють. Тут працює фраза: «Аргументуйте свою позицію, колего»;
ви хочете, щоб робочий день закінчувався рівно о 18:00. Судове засідання, терміновий обшук, повідомлення про підозру чи апеляційна скарга мають власні плани на ваш час і ваше життя;
ви не готові до того, що друзі, сусіди, родичі й випадкові знайомі регулярно питатимуть: «Слухай, ти ж юрист? Тут таке питання…». І це питання може стосуватися будь-чого: від прохання проконсультувати, як убезпечити прибуток від акцій, до підготовки касаційної скарги («Нашкрябай мені кілька аркушів, тобі ж це просто»).

Катерина Рашевська, правозахисниця, експертка Регіонального центру прав людини

Нещодавно під час інтерв’ю мене запитали, що означає бути правозахисницею. Тоді я зрозуміла, що вже понад 6 років моя професія була справді чимось більшим, ніж просто юристка чи експертка у сфері міжнародного права. Весь цей час я захищала людей і відстоювала їхні права та свободи.

Бути правозахисницею — це ніколи не мати балансу між роботою і особистим життям. Це про непристойно відкрите серце та небайдужість до тих, хто потрапив у складну ситуацію, був скривджений і потребує якісної правової допомоги, підтримки й розуміння. Правозахист — це бачити передусім людину, а не вчинений проти неї злочин. Для мене вцілілі — це не жертви. Це, напевно, найбільш витривалі та нескорені люди, які заслуговують на гідне ставлення й щиру небайдужість. Часто вони захоплюють. Особливо постраждалі діти. Для них ти стаєш безпечним дорослим, тож ростеш сам, знаходиш баланс і дисциплінуєшся як хороший приклад.

Напевно, найскладніше в правозахисній роботі — перемикатися між режимами «жінка» — «юристка» — «емпатична людина» — «мама» (хоча досі мені не поталанило мати саме цей досвід). Часто мені хотілося гірко плакати, слухаючи страшні історії насильства над дітьми: тортури, зґвалтування, розлучення з батьками, голод, «людське сафарі». Але щоразу я мала залишатися професійною, а отже, бути сильною, стабілізувати, критично мислити і водночас бути чуйною, співчутливою та обнадійливою. Хоча б у присутності вцілілих. Хоча б на публіці. А вдома можна довго відводити душу. Тож, напевно, найстрашніше в правозахисній роботі для мене — втратити надію і віру в справедливість. Бо я не зможу транслювати те, у що не вірю сама.

Справжнім викликом є схожість правозахисту з марафоном. Ти маєш запрограмувати себе та постраждалих на тривалу й виснажливу боротьбу. Бути готовою до того, що в цій гонці люди часто хочуть зійти з дистанції, потребують бодай тимчасової перерви, щоб перевести подих. Відсутність швидких результатів може призвести до вигорання. І вигорання хоча б раз відчував кожен правозахисник. Коли людського болю стає надто багато, зникає надія на справедливість. Тоді ти згадуєш, що не опускаються тільки ті руки, які чимось зайняті. Продовжувати служити людям, робити те, що вмієш найкраще — документувати міжнародні злочини, представляти інтереси постраждалих у судових і квазісудових інстанціях, сприяти посиленню правових спроможностей держави — найкращі ліки від зневіри.

Правозахист — це не шоу-бізнес. Успіх і популярність у громадському секторі мають зворотну сторону — увагу з боку порушників, виклики для особистої безпеки та безпеки рідних. Інколи мені здається, що правозахисник — колекціонер. Його пристрасть — зберігати найскладніші кейси зі щасливим кінцем. Правозахисник — це також живий архів: депозитарій правди й пам’яті, свідчень та апокрифів, болю й радості. Інколи ти зберігаєш більше, ніж сама людина, яка проходить крізь боротьбу з травмою, зцілюється та забуває.

Правозахисник — це людина, яка обирає благополуччя інших. Той, хто ніколи не проходить повз звірства, сльози й надскладні ситуації. Часто такі люди залишаються непоміченими. Водночас правозахисник — це також той, хто має покликання змінювати наш світ на краще. Робити його безпечнішим і справедливішим. Тож правозахист — це не професія. Це покликання та місія, які неможливо не відчути всередині.

Вероніка Плотнікова, керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків ОГП

Не вступайте до юридичного факультету, якщо не готові до:

відповідальності та складних виборів;
постійного звернення до своїх базових цінностей;
болю, розчарування і незадоволення інших та іншими.

Ніхто не буде готовий до всіх викликів. Це нормально. І точно не схоже на процедурали на кшталт The Suits (хоча я більше з фанатів Boston Legal і дуже шкодую, що все ще немає хорошого продукту про прокурорів).

Якщо вам не подобається негатив у ваш бік, то буде дуже складно працювати прокурором. Сторона обвинувачення — не найпопулярніша. От тільки згадайте для себе, хто зараз і надалі має переслідувати воєнних злочинців — і зрозумієте, скільки важливої роботи попереду.

Ви не зможете поєднувати роботу й купу всього. Головне — не поєднувати її з корупційними ризиками та спроможностями їх реалізувати!

Чому я досі в професії? Бо починала у фізматі, і кримінальне право дає мені можливість і надалі доводити теореми та розв’язувати рівняння. Бо мені свого часу сподобалося створювати й організовувати процедури — і робота дала цю можливість, коли я була готова. Багато в ній є і від управління проєктами. Я регулярно переглядаю свій вибір, і він усе ще мене влаштовує — відчуттям збігу, обґрунтованого ризику та віддачі.

Це чимось схоже на довготривалі стосунки — ти кожного разу перепитуєш себе, чи хочеш продовжувати. Фокус ще й у тому, що сама стаєш дещо іншою — і твоя оптика, через яку знаходиш нове. Робота в кримінальній юстиції — точно про таке.

Як кажуть, складно шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо там її нема. Правнича професія дасть тобі змогу обґрунтувати:

чому це саме кішка;
чому її треба шукати;
поважність причин її відсутності в кімнаті.

І ти точно знайдеш у професії непересічне поєднання гумору, людей, які його поділяють, і можуть витрачати години на спір про значення розділового знака, який змінює весь сенс статті Кримінального кодексу, і будувати багатоепізодні провадження проти Російської Федерації.

корисне

Схожі статті

Андрій Слюсар про душних адвокатів, гроші та кіно | Люди професії

Маргарита Сокоренко про ЄСПЛ, Star Trek і динозаврів | Люди професії

Андрій Лещенко про чесних прокурорів, справедливість та МКС | Люди професії

Люди професії: правник Микола Гнатовський