Проблеми кваліфікації колабораційної діяльності. Частина 1. Для чого потрібна чистота кваліфікації та «доколабораційний» період

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Проблеми кваліфікації колабораційної діяльності. Частина 1. Для чого потрібна чистота кваліфікації та «доколабораційний» період

JustTalk у межах реалізації проєкту «Формування спільного розуміння стандартів та підходів до розслідування та судового переслідування у злочинах, які пов’язані зі збройним конфліктом, представниками професійних середовищ системи кримінальної юстиції», підготував серію аналітичних матеріалів на тему «Що не так із відповідальністю за колабораціонізм?».

Юлія Лісова

3 October, 2023

1590

Проблеми кваліфікації колабораційної діяльності. Частина 1. Для чого потрібна чистота кваліфікації та «доколабораційний» період

У чотирьох взаємопов’язаних статтях Юлія Лісова, адвокатка, координаторка роботи з авторами JustTalk, аналізує окремі аспекти, зокрема матеріали присвячені таким темам:

Частина 1. Для чого потрібна чистота кваліфікації та вплив «доколабораційного» періоду.
Частина 2. Критерії розмежування колабораційної діяльності від суміжних складів злочинів.
Частина 3. Відповідність законодавства про колабораційну діяльність міжнародно-правовим забов’язанням України.
Частина 4. Що відбувається в судах?

Тож сьогодні розпочинаємо з першої частини.

Для чого потрібна чистота кваліфікації?

Наразі колабораційна діяльність займає друге місце за розповсюдженістю серед зареєстрованих злочинів проти національної безпеки. Колабораціонізм як явище з’явився в лютому 2014 року, і до березня 2022 року такі дії не кваліфікувалися як окремий склад злочину. Це призводило до безкарності діянь або кваліфікації за іншими статтями Кримінального кодексу України (далі — КК), які нормативно визначали суміжні явища. Саме повномасштабна війна та запровадження воєнного стану зумовили скоріше введення до КК нової статті, якою передбачено відповідальність за колабораційну діяльність[1].

Виважене, обґрунтоване, відповідно до зрозумілого й передбачуваного закону справедливе застосування законодавства про відповідальність за колабораційну діяльність є важливою складовою очікуваної реінтеграції деокупованих територій.

Громадяни України, залишившись і тривалий час перебуваючи на тимчасово окупованих територіях, які вимушені організовувати й забезпечувати своє життя і життя своїх рідних в умовах окупації, мають сподіватися, що після звільнення українська влада, переслідуючи колаборантів, утримається від безпідставних обвинувачень і покарань. Громадяни України мають бути впевненими, що за відсутності в них наміру спричинити шкоду інтересам України, за відсутності шкідливих наслідків від їхньої діяльності вони не стануть жертвами необґрунтованих переслідувань.

Прокурор Автономної Республіки Крим і м. Севастополя Ігор Поночовний в інтерв’ю від 14 серпня 2023 року виданню «Телеграф» відзначив, що досить шкідливими є заяви деяких українських політиків про те, що в Криму всі зрадники чи колаборанти[2]. Водночас актуальний стан законодавства в цій сфері залишає багато простору для суб’єктивного та свавільного застосування кримінальної відповідальності за колабораціонізм з огляду на їх неконкретність і суперечливість. І це, очевидно, буде спричиняти негативні наслідки.

Населення окупованих територій втратить бажання до деокупації через страх очікуваної кримінальної відповідальності «за співпрацю з окупантами» для себе або своїх близьких. Або, побоюючись необґрунтованої кримінальної відповідальності, громадяни України, що лише працювали, надавали соціальні послуги, здійснювали підприємницьку діяльність з метою життєзабезпечення цивільного населення в умовах окупації, не спричинивши конкретної шкоди національній безпеці України, не матимуть бажання повертатися під контроль української влади, зруйнують своє звикле життя, покинуть своє місце проживання, покинуть своїх рідних, стануть вимушеними іммігрантами й назавжди припинять свої зв’язки з Україною.

Забезпечуючи невідворотність справедливого покарання особам, що умисно діяли на шкоду України й спричинили шкоду інтересам України і її громадян, норми законодавства про відповідальність за колабораційну діяльність повинні гарантувати захист проти свавільного застосування такої відповідальності. Від цього залежить рівень довіри населення, що опинилося на тимчасово окупованих територіях, до української влади і відповідно швидкість процесів реінтеграції.

Доколабораційний період

До березня 2022 року кримінальне законодавство не передбачало такого складу злочину, як колабораційна діяльність. До 2014 року не було такої об’єктивної потреби (а норми КК, як і інших законів, є відображенням об’єктивної реальності): територіальну цілісність України не порушували, її території не захоплювали, і вони не підпадали під контроль держави-агресора, громадяни України не перебували в умовах окупації.

З 2014 року, після окупації Автономної Республіки Крим і частини територій Донецької і Луганської областей, стали відомі факти співпраці громадян України, що залишилися на цих територіях, з окупаційною владою — колаборації в різних формах (воєнна колаборація, політична колаборація, економічна колаборація, культурна колаборація, побутова колаборація тощо). Але, на жаль, до березня 2022 року законодавець не визначав підстав, умов і порядку відповідальності за колабораційну діяльність, що виникла на окупованих територіях. Органи правопорядку й суди відносно колаборантів обмежувалися застосуванням статті 111 КК, що передбачає відповідальність за державну зраду, допускаючи на власний розсуд занадто широке її застосування до правопорушень, що фактично є колаборацією і не мають ознак державної зради.

Водночас, починаючи з лютого 2014 року, обставини збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації частини територій України, перебування на цих територіях значної кількості громадян України потребують (і продовжують потребувати) законодавчого чіткого й зрозумілого регулювання правовідносин для визначення допустимої або забороненої діяльності (колаборації) на цих територіях, відмежування злочинної діяльності від діяльності, що є суспільно необхідною для забезпечення життєдіяльності цивільного населення в умовах окупації і не спричиняє шкоди інтересам суспільства, держави й громадян.

Законом від 3 березня 2022 року № 2108-IX КК доповнено статтею 111¹ «Колабораційна діяльність», якою злочинними визначені такі діяння:

- публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України;

- добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;

- здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти;

- передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора;

- добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;

- організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах;

- добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України[3].

Але очікування від нового складу злочину, що він буде мати наслідком більш чітке, передбачуване та індивідуалізоване застосування кримінальної відповідальності за колабораціонізм, на жаль, не справдилися.

Розмежування колабораційної діяльності та інших злочинів проти основ національної безпеки

Істотні труднощі для правильної кваліфікації протиправних дій, відмежування колабораційної діяльності від інших злочинів і застосування справедливого покарання зумовлені тим, що стаття 111¹ КК визначає як колабораційну діяльність такі ж самі дії, що передбачені іншими нормами КК як інші кримінальні правопорушення. Своєю чергою неправильна кваліфікація може тягнути призначення необґрунтованого й несправедливого покарання, а також стати причиною незаконного звільнення від відповідальності або незаконного засудження.

А саме:

Законом від 3 березня 2022 року № 2110-IX КК доповнено статтею 436² «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».

Законом від 14 квітня 2022 року № 2198-IX КК доповнено статтею 111² «Пособництво державі-агресору».

Відповідно до статті 109 КК передбачена відповідальність за «дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади».

Стаття 110 КК передбачає відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

Стаття 260 КК передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань або участь у їхній діяльності.

Відповідно до статті 258³ КК передбачена відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній.

Стаття 436² КК передбачає відповідальність за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.

Перелічені статті описують як злочини дії, тотожні колабораційній діяльності, але передбачають різну кваліфікацію таких дій і різні міри покарання. Це дозволяє довільно тлумачити кримінальний закон і свавільно застосовувати його, стає причиною несправедливого розв’язання кримінальних проваджень.

Зміст статті 111¹ КК у чинній редакції, на жаль, не дозволяє чітко розмежовувати колабораційну діяльність від інших суміжних злочинів. Відсутність на цей час сталої правозастосовної й судової практики призводить до неоднакового застосування закону й постановлення суперечливих судових рішень.

Наприклад, вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 16 серпня 2023 року в справі № 554/6958/23[4] громадянин України, який був бойовиком так званої «ДНР», засуджений за те, що брав добровільну участь у незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, а також брав добровільну участь у збройному формуванні держави-агресора. Такі дії були одночасно кваліфіковані за частиною 2 статті 111 та за частиною 7 статті 111¹ КК. Тобто одні й ті самі дії були кваліфіковані за двома статтями КК, тому що диспозиція статті 111 передбачає відповідальність за перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а стаття 111¹ передбачає відповідальність за добровільну участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора. Одночасно стаття 260 КК, що також передбачає відповідальність за участь у діяльності не передбачених законами України воєнізованих формувань, до засудженого не застосовувалася.

В іншому випадку за аналогічних обставин вироком Королівського районного суду міста Житомира від 31 серпня 2023 року в справі № 296/8814/19[5] громадянин України, який був бойовиком так званої «ДНР», засуджений за те, що як учасник не передбачених законом збройних формувань брав участь у їхній діяльності, чинив збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов’язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, брав участь у бойових діях, здійснював бойові чергування, брав участь у проведенні військової, стройової та фізичної підготовки не передбачених законом збройних формувань. Такі дії були одночасно кваліфіковані за частиною 1 статті 258³ як узяття участі в діяльності терористичної організації та сприяння її діяльності та за частиною 2 статті 260 КК як узяття участі в діяльності не передбаченого законом збройного формування. Одночасно частина 7 статті 111¹ КК, що також передбачає відповідальність за добровільну участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора, до засудженого не застосовувалася.

У судових рішеннях у справах, що мають ознаки колабораційних діянь, як правило, відсутні зрозумілі мотивування, чому такі самі дії в одних провадженнях кваліфікуються за статтею 111 КК як державна зрада, а в інших — за статтею 111¹ КК як колабораційна діяльність.

Наприклад, вироком Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 квітня 2023 року в справі № 727/461/23[6] за державну зраду за частиною 2 статті 111 КК засуджено громадянку України, яка з 2016 року займала посаду керуючої справами, надалі, з 2019 року й дотепер, обіймала посаду «заступника голови адміністрації міста Торез». Як зазначено у вироку, після початку відкритої російської агресії 24 лютого 2022 року обвинувачена погодилася на пропозицію російської окупаційної адміністрації виконувати обов’язки «заступника голови адміністрації міста Торез». На цій посаді, як зазначено у вироку, обвинувачена перебувала й на час ухвалення вироку. Вона також засуджена за частиною 1 статті 258³ КК.

Тобто обвинувачена займала посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, що підпадають під визначення «колабораційна діяльність», відповідальність за яку передбачена частиною 5 статті 111¹ КК, але була засуджена на державну зраду за статтею 111 КК.

Цей вирок Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 квітня 2023 року про засудження обвинуваченої за частиною 2 статті 111 КК, також за частиною 3 статті 258³ КК залишено в силі ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 червня 2023 року, № провадження 11-кп/822/237/23[7].

В іншому випадку за аналогічні дії, скоєні за аналогічних обставин, вироком Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 серпня 2023 року в справі № 404/4153/22[8] громадянин України засуджений за те, що добровільно зайняв посаду виконувача обов’язків голови адміністрації Новоайдарського району так званої «ЛНР», пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. Такі дії були кваліфіковані за частиною 5 статті 111¹ КК як добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Водночас за аналогічних обставин вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 13 березня 2023 року в справі № 331/2611/22[9] громадянин України засуджений за те, що добровільно зайняв посаду виконувача обов’язків мера міста Бердянська в незаконному органі влади — «мерії» міста Бердянська, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, створеному на тимчасово окупованій території Бердянської міської територіальної громади. Такі дії були кваліфіковані як сукупність злочинів за частиною 2 статті 111 КК як державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, та одночасно за частиною 5 статті 111¹ КК як добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 липня 2023 року цей вирок залишено в силі[10].

У наведених судових рішеннях відсутня зрозуміла мотивація, чому одні й ті самі дії в одній справі кваліфікуються як колабораціонізм, а в іншій — як державна зрада, а в третій — як сукупність державної зради й колабораціонізму.

Така суперечлива судова практика свідчить про недостатню якість, зрозумілість і передбачуваність чинних правових норм і вимагає скорішого й суттєвого вдосконалення законодавства про відповідальність за колабораційну діяльність.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.

[1] Голінка М. І. Стаття 111-1 КК України (колабораційна діяльність) та суміжні їй явища: проблеми законодавчого регулювання. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 36/2023. С. 251: http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.7807937

[2] https://ark.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=340024

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#Text

[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/112886268

[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/113157324

[6] https://reyestr.court.gov.ua/Review/110468840

[7] https://reyestr.court.gov.ua/Review/111612648

[8] https://reyestr.court.gov.ua/Review/112982058

[9] https://reyestr.court.gov.ua/Review/109492361

[10] https://reyestr.court.gov.ua/Review/113047810

війна збройний конфлікт

Схожі статті

Відповідність законодавства про колабораційну діяльність міжнародно-правовим зобов’язанням України

Підстави для розмежування колабораційної діяльності та інших злочинів проти основ національної безпеки