Проблемні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх за колабораційну діяльність

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Проблемні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх за колабораційну діяльність

Олександр Лапін

17 October, 2023

922

Проблемні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх за колабораційну діяльність

Оскільки колабораційна діяльність (через відсутність єдиного визначення такої діяльності в чинному законодавстві в цій статті ми будемо використовувати сукупність складів кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111-1 КК України) є відносною новелою в національному законодавстві та судовій практиці, цілком закономірно, що навколо неї виникли дискусійні питання. Хотілося б заохотити колег до фахового обговорення на цю тему.

Річ у тому, що, ухвалюючи рішення про криміналізацію певних видів діяльності співгромадян, які залишилися на тимчасово окупованій території, законодавець, на нашу думку, по-перше, не визначив спеціального суб’єкта за цією статтею, залишивши його загальним, тобто відповідно до положень частини 1 статті 22 КК України суб’єктом злочину за статтею 111-1 КК України може бути осудна фізична особа віком від 16 років, у тому числі неповнолітня. По-друге, законодавець не врахував істотні відмінності між територіями, окупованими на момент ухвалення Закону № 2108-IX уже протягом років, і територіями, звільненими за декілька тижнів чи місяців після окупації. Також не врахований той факт, що першу обов’язкову евакуацію з територій, на яких точилися бойові дії або які могли бути окуповані найближчим часом, з наданням державою певного переліку допомоги евакуйованому населенню (принаймні квитків на потяги Укрзалізниці, інший транспорт, тимчасове розміщення та здійснення щомісячних виплат) було оголошено лише 2 серпня 2022 року^[1], тобто після чотирьох з половиною місяців дії статті 111-1 КК України.

Ризики для дітей

Таким чином, законодавець, свідомо чи ні, але наразив неповнолітніх дітей віком від 16 до 18 років, які залишилися на тимчасово окупованих територіях після їх окупації у 2022 році (або взагалі проживали на них з 2014 – 2015 років), на небезпеку притягнення до кримінальної відповідальності та покарання, тоді як Конвенція про права дитини вимагає, щоб у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділялася якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а Закон України «Про охорону дитинства» забороняє участь і використання дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, залучення та втягнення їх до непередбачених законами України воєнізованих чи збройних формувань. Окремо наголосимо, що в частині 2 статті 30 вищезазначеного Закону прямо вказано: «Держава вживає всіх можливих заходів для запобігання вербуванню та використанню дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, виявлення завербованих дітей та звільнення їх від військової служби», тобто законодавець розглядає дітей, завербованих до непередбачених законами України воєнізованих та збройних формувань (під це визначення, вочевидь, цілком підпадають будь-які воєнізовані та збройні формування країни-агресора), не як злочинців, які мають бути покарані, а як жертв, яких потрібно звільнити та повернути до нормального дитинства. Цей підхід вітчизняного законодавця не є якоюсь правовою девіацією, а цілком укладається в логіку наведених вище положень статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в сукупності з більш ранніми положеннями статті 77 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, які передбачають, що «діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які їм потрібні з огляду на їх вік або з будь-якої іншої причини».

Відповідальність за частиною 7 статті 111-1 КК України

Таким чином, очевидна наявність небезпеки притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності за частиною 7 статті 111-1 КК України (покарання за цей злочин передбачене у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років, з конфіскацією майна або без неї^[2]), адже тільки за 2022 рік до Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини надійшло 25 звернень стосовно втягування неповнолітніх у збройний конфлікт^[3]. Понад те, на територіях, окупованих уже майже протягом десятиріччя, таких як АР Крим, м. Севастополь та ОРДЛО, про системну індоктринацію та мілітаризацію неповнолітніх було відомо задовго до повномасштабного вторгнення Російської Федерації, зокрема ще восени 2020 року Центр прав людини ZMINA ретельно дослідив форми та методи такого «військово-патріотичного виховання» українських дітей окупаційною владою на території тимчасово окупованих АР Крим та м. Севастополь^[4]. Так, на час публікації в Криму діяли щонайменше 15 міських і районних штабів громадського руху «Юнармія» (у лави якого беруть дітей віком від 8 до 16 років), осередки «Кримського козацтва», «Сини Вітчизни», інші «патріотичні організації»: у сімферопольських школах було 109 спеціалізованих кадетських класів з посиленою військово-фізичною підготовкою, кадетські класи відкрили навіть у керченському ліцеї мистецтв, не кажучи вже про м. Севастополь, де функціонувала філія президентського кадетського училища, куди приймали дітей з четвертого класу (тобто з 10 років)^[5]. Можна зробити висновок, що майже всі діти, які мешкають на окупованому півострові, охоплені мілітаристською пропагандою країни-агресора.

Така сама ситуація склалася і в ОРДЛО, де також функціонують кадетські корпуси (зокрема, Донецька школа № 4 — «Кадетський корпус імені О. В. Захарченка» або «Луганський кадетський корпус» з відділенням для дівчат у м. Антрацит), а неповнолітніх залучали до конфлікту ще від його початку. Зокрема, у 2016 році було відомо щонайменше про вісім неповнолітніх, які у 2014–2016 роках брали участь у збройному конфлікті на стороні так званих «Л/ДНР», як тоді іменувала себе окупаційна влада на захоплених територіях^[6]. Такі самі методи «військово-патріотичного виховання» неповнолітніх громадян України окупаційна влада використовує і на територіях, захоплених Російською Федерацією вже після початку повномасштабного вторгнення. Так, «напередодні Нового року [2023] партія «Единая Россия» ініціювала акцію «Новогодняя почта», провівши для дітей Запорізької області майстер-класи зі створення новорічних листівок і листів для учасників так званої «СВО». Також можна було принести самостійно намальовані листівки до єдиного гуманітарного штабу партії. Дітей на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей залучали до акції «Письмо солдату» та інших схожих заходів, на яких вони мали писати чи малювати листи зі словами підтримки російським військовим. Зокрема, такі заходи відбулися 4 листопада 2022 року в Мелітополі та 21 листопада 2022 року в школі № 1 Скадовська. У грудні 2022 року так звана адміністрація м. Мелітополь повідомила, що після того, як учні школи № 8 написали «листи підтримки на фронт», їх особисто привітали з новорічними святами військові національної гвардії Російської Федерації»^[7].

Понад те, сама проблема притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності не є новою. Ще у 2017 році дослідниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив Анастасія Некрасова попереджала, що за частиною 2 статті 260 КК України, за якою кваліфікували участь особи від 16 років у непередбачених законом збройних формуваннях до набрання чинності Законом № 2108-IX 15 березня 2022 року, буде притягнута неповнолітня дитина, а її дорослий вербувальник залишиться непокараним^[8].

З огляду на положення частини 6 статті 176 у поєднанні з положеннями частини 4 статті 183 КПК України, які фактично зумовлюють безальтернативність запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обвинуваченням за статтею 111-1 КК України, без диференціації за віком, і беручи до уваги структурну проблему неналежних умов тримання під вартою під час досудового слідства, констатовану пілотним рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Сукачов проти України» від 30 січня 2020 року^[9] (у додатку до нього перелічено 55 рішень ЄСПЛ за минулі роки, у яких констатовано ту саму проблему), бачимо невтішні перспективи як для неповнолітніх з окупованих територій, яких притягатимуть до кримінальної відповідальності за статтею 111-1 КК України, так і в майбутньому для Державного бюджету України (навіть якщо не брати до уваги питання справедливої сатисфакції за порушення за статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку із самою «неякісністю закону» щодо статті 111-1 КК України в її чинній редакції та/або за статтею 5 Конвенції щодо безальтернативності тримання під вартою, які вимагають окремої дискусії, а обмежитися лише порушенням статті 3 Конвенції).

Сумна практика

На жаль, уже є щонайменше один вирок за частиною 7 статті 111-1 КК України відносно неповнолітньої особи, а саме вирок Дружківського міського суду Донецької області від 19 травня 2023 року в справі № 229/266/23[10], яким засуджено неповнолітнього уродженця Артемівського району Донецької області за надання інформації про розташування ЗСУ представникам держави-агресора у 2022 році в м. Бахмут Донецької області до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, строком на 15 років, без конфіскації майна.

Звернемо увагу читачів на декілька проблем, що впадають в око при вивченні цього вироку. По-перше, неповнолітньому було призначене максимально можливе (з урахуванням положень статті 102 КК України) основне покарання у вигляді позбавлення волі. Така позиція дивує, адже подібний строк позбавлення волі суди призначають дорослим особам, з певним рівнем освіти та життєвим досвідом, які в умовах збройної агресії не змогли зберегти лояльність до країни свого громадянства. Годі й казати про неповнолітню особу, яку через специфіку свого віку, у тому числі певну емоційність внаслідок гормональних процесів в організмі, не можна розглядати як такий самий суб’єкт злочину, що й доросла людина. Власне, цьому розмежуванню в КК присвячено цілий розділ.

По-друге у зазначеному вироку до неповнолітнього було застосовано додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, незважаючи на те, що він таких посад не займав, і необхідність такого покарання аж ніяк не випливає з діянь, за які його засуджено. Вочевидь, це трапилося через невдалу конструкцію санкції частини 7 статті 111-1 КК України, яка не допускає незастосування додаткового покарання.

Відповідальність за частиною 3 статті 111-1 КК України

Окрім згаданої вище проблеми, після 15 березня 2022 року юридична спільнота отримала нову, хоча й не таку очевидну, можливу кримінальну відповідальність неповнолітніх за «здійснення пропаганди у закладах освіти незалежно від типів і форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України» за частиною 3 статті 111-1 КК України, яка передбачає покарання у вигляді виправних робіт на строк до 2 років, або арешту на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років.

Не є таємницею, що викладання історії згідно зі стандартами української освіти, з одного боку, і згідно зі «стандартами освіти» країни-агресора, з іншого боку, абсолютно протилежні за своїм змістом. Понад те, фактично новий підручник «Історія Росії» (авторства міністра освіти РФ Володимира Мединського, наукового керівника Інституту загальної історії Російської академії наук Олександра Чубар’яна та ректора Московського державного інституту міжнародних відносин Анатолія Торкунова), за яким українські діти на тимчасово окупованих територіях вчать історію вже цілий місяць, сам собою є нічим іншим, як знаряддям злочину, передбаченим частиною 3 статті 111-1 КК України.

Щоб зробити такий висновок, достатньо дізнатися, що «нове видання містить повністю переписану історію з 1970 по 2000 рік, зменшений розділ загальної історії й розширені частини про Азію, Африку й Латинську Америку. У розділі про війну РФ проти України — 17 параграфів. У цьому розділі стверджується, що США є «головним бенефіціаром» війни, а окуповані українські території називають «новими регіонами» Росії»^[11]^.

З одного боку, цілком зрозуміло, що дитина, яка під час уроку «історії» або «патріотичного виховання», заперечуватиме наративи країни-агресора, наражатиме на небезпеку позбавлення волі, катування та навіть смерті не тільки себе, а і свою родину. З іншого боку, формально відповідно до частини 3 статті 111-1 КК України участь у такому навчальному заході (у формі «правильної» відповіді на питання вчителя, доповіді чи оголошення реферату на відповідну тему) у навчальному закладі має кваліфікуватися саме як «здійснення пропаганди» й далі за текстом. Ми вже мовчимо про окремі пропагандистські заходи «військово-патріотичного виховання», такі як «написання листів на фронт», які здійснювалися, зокрема, у пришкільних таборах тимчасово окупованих міст Бердянська та Мелітополя за шаблоном і під запис[12]. Отже, дитина піддається постійній ідеологічній «обробці» як під час обов’язкової до вивчення шкільної програми, так і нібито у вільний час.

Неможливо не повернутися до наведеного вище прикладу засудження неповнолітнього за частиною 7 статті 111-1 КК України, який, як зазначено у вироку, «діючи умисно, з ідеологічних та політичних мотивів бажав настання таких наслідків, з метою отримання державою-агресором воєнної переваги на полі бою та в тилу задля захоплення і окупації державою-агресором Донецької області», тобто, вочевидь, дитина була індоктринована пропагандою країни-агресора, навіть не перебуваючи в окупації, лише через дистанційні канали розповсюдження інформації. Що тоді казати про дітей, яких окупаційна влада піддає щоденній ідеологічній обробці протягом місяців і навіть років.

І що ж тепер робити?

Риторичне питання, як багато випадків пропаганди з боку неповнолітніх у навчальних закладах буде зафіксовано після деокупації тимчасово окупованих територій, де протягом останніх півтора року (а в АР Крим, м. Севастополь та ОРДЛО — останніх дев’яти років) цих дітей індоктринувала країна-агресор, вони вивчали історію в трактуванні окупаційної влади та у вільний час займалися в гуртках на кшталт «Юнармії», а після деокупації вони повернуться до українських шкіл та інших навчальних закладів. Так само риторичним є питання, як матимуть реагувати на них органи правопорядку та суди з огляду на вищеописані вади статті 111-1 КК України та положення частини 2 статті 19 Конституції України.

Проте не риторичне питання, як такі випадки (засудження навіть неповнолітніх дітей за колабораційну діяльність) впливатимуть на процес реінтеграції деокупованих територій і розбудови сталого миру.

Як підсумок, хотілося б запросити шановних колег до дискусії щодо потреби внесення змін до статті 111-1 КК України, направлених на унеможливлення притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності за частиною 3 статті 111-1 КК України та пом’якшення основного покарання, а також можливості незастосування додаткового покарання для неповнолітніх, які притягаються за частиною 7 статті 111-1 КК України.

^[1] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.08.2022 № 679-р «Про проведення обов’язкової евакуації населення Донецької області»: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-provedennia-oboviazkovoi-evaku-a679r

^[2] З урахуванням положень частини 1 та частини 5 статті 102 КК України покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк до 10 років, за винятком випадків засудження за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлення волі, — до 15 років. З урахуванням положень частини 2 статті 98 КК України конфіскація майна як додаткове покарання до неповнолітніх не застосовується.

^[3] Щорічна доповідь Уповноваженого ВРУ з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2022 році, розділ «Права дітей»: https://ombudsman.gov.ua/report-2022/dity-viiny

^[4] Микола Мирний. «Армія майбутнього»: як Росія мілітаризує українське дитинство в Криму // Центр прав людини ZMINA, 17.09.2020: https://zmina.info/articles/militaryzacziya-dytynstva-v-krymu/

^[5] Центр прав людини ZMINA. Ситуація з правами людини в Криму за 7 років окупації: https://zmina.ua/wp-content/uploads/sites/2/2021/06/human-rights-situation-crimea-2014-2020-ua.pdf

^[6] Коаліція заради миру на Донбасі. Вісім історій дітей, які воювали на Донбасі // Радіо Свобода, 23.10.2016: https://www.radiosvoboda.org/a/28067950.html

^[7] Центр громадянської просвіти «Альменда». «Кримський сценарій»: як Російська Федерація знищує українську ідентичність дітей на окупованих територіях: https://almenda.org/analitychnyy-zvit-universalnyy-soldat-2022-2023/

^[8] Аліна Боднар. За вербування і залучення дітей у військові дії винуватці відповідальності не несуть, — правозахисники» // Texty.org.ua, 14.04.2017: https://texty.org.ua/archive-blogs/75913/Za_verbuvanna_i_zaluchenna_ditej_u_vijskovi-75913/

^[9] Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Сукачов проти України» від 30.01.2020, стало остаточним 30.05.2020: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-203519

^[10] Вирок доступний у ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110961639

^[11] Олександр Янковський, Юлія Щетина. Росія переписує історію та мілітаризує освіту. Чого навчатимуть українських дітей на окупованих територіях» // Радіо Свобода, 22.08.2023: https://www.radiosvoboda.org/a/novyny-pryazovya-pidruchnyk-istoriyi-rosiyi-osvita-v-okupatsiyi/32558574.html

^[12] Ворог використовує дітей для власної пропаганди // Центр національного спротиву, 20.06.2023: https://sprotyv.mod.gov.ua/vorog-vykorystovuye-ditej-dlya-vlasnoyi-propagandy/

Цей матеріал підготовлено у співпраці з Центром громадянської просвіти «Альменда».

війна збройний конфлікт