Прокуратура – нова, але курс

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Прокуратура – нова, але курс – ретро

Добір у прокуратуру може зазнати серйозних змін. Точніше, "на папері" зміни будуть косметичним і свіжими, але насправді – принциповими і реанімуватимуть "добре" старе.

Володимир Петраковський

19 April, 2022

1876

Наприкінці минулого тижня парламент прийняв проєкт №5158 як закон. Цей законопроєкт складається з кількох компонентів, проте, як задекларовано, має уніфіковану мету: спростити доступ до професії прокурора.

Прихильники проєкту №5158 рекламували його двома тезам:

більше не потрібно мати дворічного стажу в галузі права, аби стати прокурором (тобто можна подаватися на вакантну посаду прокурора одразу після випускного з правничої школи);

ключову роль в процесі спеціальної підготовки тепер відіграватиме сама прокуратура, а не тренінговий центр прокурорів (як допоки заведено).

Ці розрекламовані теми насправді доповнює ще одна, яка, однак, лишається в тіні. Хоча вона й має значно серйозніше значення, аніж згадані.

За (допоки) чинної процедури добору, кандидат/ки у прокурор/ки мають до прокуратури доволі опосередковане відношення. Вони є цілковито зовнішніми людьми для інституції, навіть попри те, що могли успішно скласти кваліфікований іспит, пройти спеціальну перевірку та навіть побувати на практичній частині спеціальної підготовки – на стажуванні в конкретній прокуратурі. Позаяк після всіх цих процедур вони все одно будуть перебувати в загальному резерві.

Далі їм потрібно боротись за якусь конкретну вакансію, і далеко не завжди це буде вакансія в тій прокуратурі, де вони стажувалися.

Проєкт №5158 суттєво змінює цю модель: після успішного складання кваліфікаційного іспиту та проходження спеціальної перевірки, а також компактної спеціальної підготовки у Тренінговому центрі прокурорів України, кандидат/ка йде працювати в конкретну прокуратуру, тобто на конкретну прокурорську посаду, у статусі “стажиста/ки”.

У чому ж суттєва відмінність?

Моделі суттєво різняться тим, у якій ролі кандидат/ка потрапляє на конкретну посаду в прокуратурі.

За (допоки) чинної процедури добору, кандидат/ка потрапляє у конкретну прокуратуру безстроково і як рівня іншим прокурорам, які там працюють. У такий спосіб процедура добору втілює принцип незмінності та єдиного статусу прокурорів. Іншими словами, “молодий” прокурор/ка від початку має взаємодіяти і вчитися будувати стосунки з колегами на рівних, користуючись “внутрішньою” незалежністю.

Згідно ж із проєктом №5158, кандидат/ка потрапляє в прокуратуру у ролі “молодшого напарника”.

Така роль нагадує вже трохи призабутий статус “помічника прокурора”, але не за обсягом повноважень, а за характером субординації (підпорядкування). Проєкт №5158 встановити низку механізмів, які мають затиснути кандидат/ку у лещата субординації:

провідна роль у визначенні формату стажування покладається на керівника прокуратури,
стажист/ка має погоджувати усі рішення зі “старшими” колегами.

Силу цим механізмам надає й та обставина, що стажування носить тимчасовий характер (6 місяців) і його успішність лишається, фактично, на розсуд однієї людини – керівника прокуратури.

Проєкт №5158 не дає жодних орієнтирів щодо форматів такого стажування і бажаних його результатів, віддаючи це на розсуд іншої, але також однієї, людини – Генерального прокурора. Відтак, питання “які практичні навички здобуде кандидат/ка у кожному конкретному випадку?” проєкт №5158 залишає відкритим, але гарантує, що всі кандидат/ки однаковою мірою здобудуть “відчуття суборданції”.

Водночас культура субординації – це найперше з поміж того, що мало потонути у результаті реформи прокуратури зразка 2012-2019 років. Адже ця культура є не просто дітищем, а серцевиною прокуратури радянського зразка.

Ба більше, в Україні на виконанні досі залишається група рішень ЄСПЛ “Луценко проти України” та “Тимошенко проти України”, якими суд зобов’язав Україну вжити заходів загального характеру, покликаних посилити інституційну (зовнішню) незалежності прокуратури та індивідуальну (внутрішню) незалежність прокурорів. Натомість проєкт №5158 йде в розріз цим намаганням.

Одразу слід відповісти на питання: можливо, модель, запропонована проєктом №5158, випадково схилилася у бік нав’язування субординації?

Моя відповідь: ні, не випадково. Адже це вже не перша спроба повернутися до жорсткої субординації в прокуратурі. Наприклад, у 2020 році та ж група народних депутатів, що запропонувала проєкт №5158, реєструвала проєкт №3009а. Останній зазнав серйозної критики від міжнародних експертів Ради Європи, які наголошували, що низка пропозицій законопроєкту націлена на “послаблення ролі окремих прокурорів за рахунок зміцнення ієрархічної структури, що суперечить меті посилення незалежності окремих прокурорів” (див. пункт 27 та наступні).

Як мало би бути натомість?

Треба погодитись, що зміщення навантаження щодо підготовки кандидатів/ток з Тренінгового центру прокурорів на саму прокуратуру не позбавлене об’єктивних і раціоналих підстав. Проте такий крок не мав би супроводжуватися руйнуванням підходу, за якого на посаду прокурора кандидат/ка приходить вже безстроково і як рівня іншим.

_

Прим.: Станом на 19 квітня 2022 року законопроєкт очікує на підпис Президента.

незалежність прокурор

Схожі статті

Прокурорська атестація: на шляху до ЄСПЛ?

Ролі слідчого і прокурора на досудовому розслідуванні. Інтерв’ю з Ю. Бєлоусовим і Д. Гюльмагомедовим

Читанка #2. Конфлікт між прокурором і детективом: якими є причини