Від початку агресії росії на території України у 2014 році відбуваються десятки судових проваджень щодо воєнних злочинів російської федерації. Більшість з них — так звані заочні, тобто за відсутності обвинуваченого (in absentia).
СТАВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Незважаючи на те, що більшість потерпілих залишилася без можливості вибору процедури, за якою розглядатиметься кримінальне провадження щодо найтяжчих злочинів проти них, на сьогодні не досліджувалося ставлення суспільства до заочних проваджень. Проте, як зрозуміло зі спілкування з потерпілими, очевидно, вони очікують реального покарання та фізичної присутності обвинувачених у залі суду. Коли ми розглядаємо процес in absentia, а особливо в справах щодо воєнних злочинів російської армії та під час війни, яка триває на території нашої держави, важливо визначити основну мету та завдання цього процесу. І крізь їх призму аналізувати проблеми, недоліки та інші питання. Основним завданням будь-якого кримінального провадження (як звичайного, так і спеціального) є справедливий розгляд справи та відповідно забезпечення права на захист обвинуваченого, змагальність, рівні можливості в наданні сторонами суду своїх доказів.
Чому важливо дивитися на спеціальне провадження саме через таку призму? Останнім часом у суспільстві, а також у середовищі українських правників лунають заклики до якнайшвидшого засудження всіх російських злочинців, отримання великої кількості обвинувальних вироків найближчим часом і визначення покарання як основної мети. Оскільки багато українців, у тому числі ті, хто обіймає посади суддів, прокурорів, слідчих, втратили дім, близьких, нормальне життя тощо, такі настрої зрозумілі. Проте на сьогодні така тенденція стала певною рисою державної політики України, яка є відповіддю на суспільний запит на справедливість. Але дуже важливо як такий запит трактується, так і якої саме справедливості шукають потерпілі. Ми переконані, що правоохоронці та судді повинні керуватися основними принципами правосуддя під час розгляду таких справ, абстрагувавшись від страшних умов війни, у яких відбувається правосуддя.
Це також гратиме на користь захисту українців, потерпілих від цих злочинів, тому що належним чином проведене досудове та судове розслідування мінімізує ризики перегляду справи, її оскарження та скасування вироків у зв’язку з неналежним дослідженням доказів, упередженістю та неповнотою дослідження, а також встановленням у майбутньому можливих порушень прав людини Україною в ЄСПЛ.
Що кажуть самі потерпілі про процедури in absentia? Як уже було зазначено, офіційних досліджень із цього питання немає, тому ми базуємося на інформації від потерпілих, яких представляє Українська правова консультативна група (далі — УПКГ). УПКГ уже більше як п’ять років працює з потерпілими від воєнних злочинів рф в Україні як на національному рівні, так і в міжнародних судах. Більшість юристок УПКГ і колег з інших громадських організацій, які займаються захистом потерпілих від воєнних злочинів, повідомляють про низький рівень упевненості в притягненні злочинців до відповідальності, у тому числі їх фізичному затриманні. У зв’язку з цим задля пошуку реального та ефективного захисту багато потерпілих, які виїхали за кордон, роздумують над зверненням до органів правопорядку країн перебування з метою розгляду їхніх справ за процедурою універсальної юрисдикції.
ЩО ЗМІНИЛОСЯ ПІСЛЯ 24 ЛЮТОГО?
Більшість кримінальних проваджень за підозрою російських військовослужбовців у вчиненні воєнних злочинів після 24 лютого 2022 року відбуваються так само in absentia. Основною зміною є масштаби. Станом на 17 квітня 2023 року було зареєстровано близько 80 тисяч проваджень щодо воєнних злочинів[1], учинених росіянами. Специфічною суттєвою зміною є те, що після повномасштабного вторгнення безпрецедентна кількість країн допомагає Україні не тільки військовою зброєю, але і юридичною. З державою працює багато міжнародних юристів та експертів, які приносять міжнародне право та міжнародні підходи до розслідування в Україну. У цьому контексті важливо, щоб українські правоохоронці та судді були готові застосовувати згадані стандарти та міжнародне право, адже переважно це норми прямої дії, які підлягають застосуванню, якщо питання, які вони регулюють, не врегульовані в національному законодавстві або суперечать їм. Проте на сьогодні все ще спостерігається фокусування на національному законодавстві, нерозуміння, як застосовувати міжнародне право, навіть попри те, що стаття 438 ККУ є бланкетною та не дає зрозумілих відповідей слідчим і прокурорам щодо належної кваліфікації тих чи інших міжнародних злочинів, з розслідуванням яких вони зіткнулися вперше після 24 лютого 2022 року.
ЯКІ ПРОБЛЕМИ ІСНУЮТЬ СЬОГОДНІ
Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи (75)11 від 19 січня 1973 року «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться за відсутності обвинуваченого»[2] визначає чіткий перелік стандартів розгляду таких справ, серед яких, до прикладу:
1
Суд повинен відкласти розгляд, якщо особиста присутність обвинуваченого є обов’язковою або є підстави вважати, що в нього виникли перешкоди для явки.
2
Коли справа обвинуваченого розглядається in absentia, докази повинні збиратися звичайними засобами, а захист повинен мати право впливати на цей процес.
3
Судове рішення, ухвалене in absentia, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд, і період часу для оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа, щодо якої винесено вирок, не отримає ефективного повідомлення про винесене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що особа навмисно прагнула уникнути правосуддя.
4
Кожен, чия справа розглядалася in absentia, повинен мати можливість оскаржити це судове рішення будь-якими доступними йому засобами, якби він був присутній.
5
Особа, справа якої була розглянута in absentia і якій не було вручено повістку в належній формі, повинна мати правовий засіб захисту, який дозволяє їй переглянути справу як у питаннях права, так і в питаннях факту.
Процедури in absentia можуть вважатися законними та справедливими, лише якщо вони передбачають гарантії, визначені міжнародним правом. Проте, незважаючи на представленість міжнародних експертів в Україні та кількість проведених навчань для національних слідчих, прокурорів та суддів, досі на практиці останні нерідко демонструють нерозуміння застосування міжнародного права та стандартів і продовжують фокусуватися на національному законодавстві, яке в багатьох моментах не базується на підходах, орієнтованих на потерпілих, і містить травмівні та застарілі підходи. Зокрема, це стосується проведення неповних і повторних, тобто ретравмівних допитів потерпілих, що в таких провадженнях зазвичай відбувається дистанційно у зв’язку з перебуванням потерпілих на територіях, непідконтрольних Україні, або за кордоном; призначення судово-медичних експертиз через тривалий час після події злочину, зокрема у справах про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом; неналежного повідомлення підозрюваних у межах спеціального провадження; відсутності підходів та інструментів документування та зберігання доказів з відкритих джерел; нерозуміння кваліфікації різних видів воєнних злочинів, посилання на які містяться в статті 438 ККУ. Усе це має вирішальну роль у спеціальних провадженнях, тому дуже важливо розуміти необхідність застосування найкращих практик інших країн і міжнародного права, замість того щоб пріоритезувати національні процедури, які більш звичні та зрозумілі, але застарілі та неефективні щодо найтяжчих злочинів.
Ключовим під час спеціальних проваджень є забезпечення додаткових гарантій для підозрюваного, який у зв’язку з природою таких проваджень позбавлений деяких з них.
ІНФОРМУВАННЯ ПІДОЗРЮВАНОГО ТА НАБУТТЯ СТАТУСУ ПІДОЗРЮВАНОГО
Міжнародні суди одностайно наголошують, що держава зобов’язана застосувати всі наявні засоби, щоб підозрюваний був належним чином поінформований про кримінальне провадження проти нього. Це відображено в рішеннях Європейського суду з прав людини (Sanader v Croatia, Sejdoviс v Italy, Stoyanov v Bulgaria), Комітету ООН з прав людини (Мбенге проти Заіру) та Міжнародного кримінального суду (справа проти Саіфа Аль-Іслама Гаддафі).
Відповідно до національного законодавства спеціальне провадження може здійснюватися тільки щодо особи, яка набула статусу підозрюваного. Проте особа може набути такий статус, лише коли вжито всіх належних заходів для вручення їй повідомлення.
Наразі повідомлення особи здійснюється шляхом розміщення на офіційних сайтах відповідних державних органів, що лише накладає додаткові ризики на потерпілих осіб, оскільки їхні персональні дані підлягають опублікуванню. Органи правопорядку також інформують підозрюваних осіб шляхом повідомлень у месенджери за їхнім номером телефону або їхніх родичів, через персональні сторінки в соціальних мережах тощо. Проте в деяких випадках отримання таких повідомлень і підтвердження приналежності мобільних номерів не відображається належним чином у матеріалах кримінального провадження, що може мати вплив на допустимість таких доказів. Тому тут дуже важливо застосовувати міжнародні стандарти документування електронних доказів[3].
Процеси ускладнюються також довгоочікуваним і зрозумілим розірванням дипломатичних відносин між росією та Україною, що позбавляє Україну можливості інформувати особу про відкрите проти неї кримінальне провадження шляхом запиту на міжнародну правову допомогу та інших правових засобів. Якщо відверто, росія і до повномасштабного вторгнення не співпрацювала через міжнародні врегульовані процедури, проте українська сторона хоча б мала можливість виконати все, що від неї залежить. Відсутність поштового зв’язку з росією також унеможливлює надсилання повідомлень про відкрите кримінальне провадження. Повідомлення шляхом вручення повістки захиснику підозрюваного може викликати питання, оскільки захисник у таких справах часто направлений через систему центрів БВПД і не має договору про надання правової допомоги з клієнтом, а відповідно й можливості належним чином комунікувати з ним та інформувати його.
Судовий контроль за спеціальним досудовим розслідуванням також викликає певні питання. З огляду на масштаби злочинів і кількість кримінальних проваджень, а також бойові дії, які тривають, слідчі судді, ухвалюючи рішення про здійснення такого провадження, часто вважають, що немає потреби в перевірці даних, що особа виїхала на територію росії, або що є дані, які підтверджують оголошення в міжнародний розшук чи що особа переховується від органів слідства. Така суспільна «очевидність» цих ознак та невстановлення їх у межах конкретних кримінальних проваджень може призвести до питання законності призначення таких проваджень.
ПРАВО НА ПЕРЕГЛЯД
Як згадано вище, Резолюція КМ РЄ № (75)11 наголошує на важливості забезпечення оскарження вироку. В українському законодавстві досі не врегульоване питання надання обвинуваченому права на оскарження вироку в справі, розглянутій за його відсутності. Це спричиняє додаткові ризики визнання порушення прав сторони процесу, що є ключовим і має особливості в справах, які розглядаються в спеціальному провадженні. Це також матиме травмівний вплив на потерпілих, які проходять через важкі процеси кримінальних проваджень, слідчих дій, уваги медіа та постійних спогадів про травму. Можна тільки уявити, як на них вплине те, що через багато років вирок у їхній справі може бути визнаний таким, що винесений з порушенням стандартів справедливого розслідування. І це на додаток до того, що ніхто не скасує воєнних злочинів і болю, яких вони пережили. Тому це відповідальність органів правопорядку та суддів забезпечити якісне та реальне правосуддя, а не лише швидкі та проміжні результати.
Отже, масштаби злочинів рф і кількість кримінальних проваджень in absentia вимагають якнайшвидшої побудови законних і таких, що базуються на міжнародних підходах, стратегій розслідування й належного законодавства. Хоча КПК й передбачає можливість спеціального розслідування, потрібно розуміти, що з огляду на наявні ризики для забезпечення справедливого правосуддя, особливо в контексті кримінальних проваджень щодо розслідування міжнародних злочинів, провадження in absentia не є поширеною практикою серед розвинених правових систем країн Європи та Африки, до прикладу. Такий підхід також застосовується Міжнародним кримінальним судом. Процедура розгляду справ in absentia, без присутності обвинуваченого, надає широкий простір для зловживань, зокрема в контексті демонстрації статистичних даних про кількість обвинувальних вироків у таких справах. Але ми повинні розуміти, що це відбувається шляхом зниження якості правосуддя та часткового нехтування очікуваннями та інтересами потерпілих, як було зазначено вище.
Ключем до розв’язання наведених проблемних питань повинні стати структурні зміни в системі правосуддя за міжнародні злочини, які дозволять посилити національну систему міжнародним досвідом та інструментами. Серед них пріоритезація та докладання зусиль для проведення проваджень за участю обвинувачених, незастосування автоматично спеціальних проваджень в усіх справах щодо найтяжчих злочинів, ратифікація Римського статуту заради співпраці з іншими країнами та впровадження необхідних стандартів правосуддя.
Продукт створено у результаті співпраці JustTalk і
ULAG (учасниці
коаліції «Україна. П’ята ранку») в рамках оцінки та посилення потенціалу національної системи правосуддя щодо запобігання безкарності за міжнародні злочини.
[1] https://t.me/pgo_gov_ua/11300
[2] https://rm.coe.int/09000016804f7581
[3] https://www.law.berkeley.edu/wp-content/uploads/2022/03/Berkeley-Protocol-Ukrainian.pdf