Скляна кабіна в судовому залі: ЄСПЛ вперше дослідив практику України у справах за статтею з конвенції

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Скляна кабіна в судовому залі: ЄСПЛ вперше дослідив практику України у справах за статтею з конвенції

5 березня 2026 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив два рішення у справах за заявами українських громадян: «Зінченко та Тамтура проти України» (заяви № 46839/17 та 74462/17) і «Крюк проти України» (заяви № 50474/20 та 50480/20). Хоча за процедурою ці рішення ще не набули статусу остаточних, варто звернути увагу на правові висновки в них.

Маргарита Сокоренко

16 March, 2026

Скляна кабіна в судовому залі: ЄСПЛ вперше дослідив практику України у справах за статтею з конвенції

Значущість цих справ виходить далеко за межі їхніх конкретних обставин. Як зазначив суддя ЄСПЛ М. Гнатовський у своїй окремій думці до справи «Зінченко та Тамтура проти України»: «Ця справа надала Суду можливість вперше розглянути prima facie спірне питання щодо стандартних скляних кабін, які використовуються в залах судових засідань в Україні». Так, обидва рішення від 5 березня 2026 року є першими в практиці ЄСПЛ, де суд безпосередньо дослідив скаргу на умови утримання підсудних у скляних кабінах відповідно до стандартів, затверджених в Україні.

У справі Зінченко та Тамтура заявники — колишні правоохоронці, яким було висунуто обвинувачення в застосуванні вогнепальної зброї проти учасників подій на Майдані, — упродовж 77 засідань з 2016 по 2017 роки утримувалися разом із трьома іншими співобвинуваченими в скляній кабіні. Тривалість 62 засідань становила від трьох до семи годин.

У справі Крюк брати-заявники, також колишні правоохоронці, обвинувачені у вчиненні насильницьких злочинів, утримувалися в скляній кабіні під час засідань між 10 січня 2018 року і 23 квітня 2020 року. В обох справах заявники скаржились на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі — Конвенція), що їх поміщення до скляних кабін було принизливим і подібним до умов тримання в металевих клітках у залах судових засідань.

Варто наголосити, що скляні кабіни в залах судових засідань прийшли на заміну металевих кліток, щодо яких у ЄСПЛ досить категоричні висновки. Конструкцію скляних кабін в Україні регламентує Наказ Державної судової адміністрації № 350 від 20 березня 2017 року. Кабіна має сталевий каркас із прозорим захисним склом спереду й металевим листом ззаду, решіткою вгорі та жалюзями внизу, що забезпечують вентиляцію і запобігають утечі. Розмір кожного модуля — 1,2 × 1,2 × 2,2 м.

ЄСПЛ виклав свою позицію через призму усталеної судової практики. Відправною точкою в аналізі стала справа «Свінаренко та Сляднєв проти Росії» [ВП] (2014), у якій ЄСПЛ констатував, що утримання підсудних у металевих клітках є саме собою принизливим і несумісним з людською гідністю, а отже порушує статтю 3 незалежно від обставин.

Водночас ще у справі «Ярослав Бєлоусов проти Росії» (2016) ЄСПЛ наголосив, що скляна кабіна займає принципово іншу позицію в цій ієрархії: вона сама собою не містить елементу приниження, достатнього для досягнення мінімального порогу жорстокості, що відрізняє її від металевої клітки. Проте цього порогу можна досягнути, якщо сукупність обставин утримання спричиняє стрес або страждання, що перевищують невідворотний рівень, притаманний триманню під вартою.

Саме цю дворівневу логіку — «кабіна сама собою» та «сукупність обставин» — ЄСПЛ послідовно оцінював в обох українських справах. ЄСПЛ проаналізував розміри кабіни й особистий простір на одного підсудного (від 0,8 до 1 кв. м залежно від версій сторін), якість вентиляції та температурний режим, доступ до питної води і туалету, тривалість засідань і наявність обґрунтованих міркувань безпеки. Також ЄСПЛ звернув увагу, що заявники в обох справах обвинувачувались у тяжких насильницьких злочинах, а їх поміщення до скляної кабіни з безпекових міркувань були обґрунтованими з огляду на резонансний характер справ.

Крім того, у справі Зінченко та Тамтура ЄСПЛ звернув увагу, що суд першої інстанції розглядав скарги заявників щодо умов перебування в скляній кабіні і підтвердив, що її розміри дозволяли сидіти й переміщуватись так, щоб не торкатись інших, вентиляція та температура всередині також були адекватними. ЄСПЛ визнав рішення національного суду достатнім внутрішнім засобом: суд безпосередньо розглянув питання сумісності умов зі статтею 3 Конвенції. А те, що суд вирішив не на користь заявників, само собою не є свідченням неефективності засобу захисту.

У підсумку, у жодній зі справ ЄСПЛ не виявив достатньої сукупності чинників, щоб визнати умови утримання такими, що досягають мінімального рівня жорстокості, тому обидві скарги за статтею 3 визнано неприйнятними як явно необґрунтовані.

Суддя ЄСПЛ М. Гнатовський, голосуючи разом із більшістю, доповнив рішення розгорнутою окремою думкою. Вона містить кілька важливих акцентів.

По-перше, суддя підкреслює тяглість прецедентного права: скарги на металеві клітки та скляні кабіни надходили до Конвенційних органів щонайменше з 1980-х років, однак лише зараз ЄСПЛ зіткнувся з питанням стандартизованих скляних кабін в Україні. По-друге, він наголошує: «Очевидно з рішення, що Суд у кожній конкретній справі аналізуватиме, чи були незручності, яких зазнали підсудні, такими, що досягають високого порогу застосовності статті 3 Конвенції. Немає жорсткого правила в цьому відношенні, проте відповідні чинники, не обмежені підрахунком наявних квадратних сантиметрів на особу, доволі чітко випливають із рішення».

Рішення у справах «Зінченко та Тамтура проти України» і «Крюк проти України» є важливими орієнтирами з кількох причин.

Перше. ЄСПЛ повторив чіткий стандарт оцінювання: скляна кабіна не є апріорі порушенням статті 3 Конвенції, але відповідні умови — простір, вентиляція, тривалість і обґрунтованість безпекових заходів — підлягають ретельному аналізу в кожній справі. Відсутність порушення в цих двох справах не є індульгенцією для майбутніх.

Друге. Факт існування в Україні затверджених нормативних стандартів конструкції кабін (наказ ДСА № 350/2017) зіграв на користь держави: ЄСПЛ взяв до уваги, що застосування кабін не було довільним заходом. Це підкреслює значення належної нормативної бази.

Третє. Важливість розуміння інституційної перспективи: рішеннями в цих двох справах ЄСПЛ не поставив крапку в питанні поміщення до скляних кабін, а навпаки — задав параметри майбутнього аналізу. Це сигнал для національних судів і Уряду: умови утримання підсудних у залах судових засідань мають неухильно відповідати конвенційним стандартам, а оцінювання не обмежується квадратними метрами.

Четверте. Поміщення підсудних до скляних кабін може розглядатися в контексті не лише статті 3 Конвенції, а й статті 6 — права на справедливий суд. У справі Крюк заявники піднімали питання щодо труднощів у спілкуванні з їхніми захисниками й того, щоб чути інші сторони у справі. Водночас, як зазначив ЄСПЛ, заявники ані пояснили по суті, як саме це порушило їхні права за статтею 6 Конвенції, ані прокоментували позицію Уряду в цій частині.

ЄСПЛ судова практика

Схожі статті

Прокурорська атестація: на шляху до ЄСПЛ?

Практика ЄСПЛ у справах проти України (щодо порушення прав затриманих)