Статус «військовополонений» — новий виклик для системи правосуддя в Україні? Discussion paper

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Статус «військовополонений» — новий виклик для системи правосуддя в Україні? Discussion paper

Після 24 лютого 2022 року, а саме повномасштабного вторгнення російських військ на територію України в межах збройного конфлікту, що триває вісім років, Україна стикнулася з новими викликами у сфері міжнародного гуманітарного права. Якщо раніше військовополонених було небагато, а присутність російських військ на території України держава-агресор заперечувала, то зараз їх кількість вимірюється тисячами.

Євген КрапивінАліна Павлюк

10 June, 2022

2732

Статус «військовополонений» — новий виклик для системи правосуддя в Україні? Discussion paper

Завантажити документ у форматі PDF можна за посиланням.

Якщо раніше вироки стосовно військовополонених були одиничними й загалом держава воліла якнайшвидше їх обміняти для того, щоб повернути додому захисників України^[1], то зараз вона утримує їх у спеціально відведених місцях, збирає докази вчинення окремими з них воєнних злочинів, частково здійснює обмін, ухвалює вироки стосовно них, тобто має справу з повноцінними prisoners of war (вʼязнями війни) – військовополоненими.

Така діяльність потребувала низки як нормативних, так і організаційних змін, адже Україна не була готова масово працювати з військовополоненими, незважаючи на восьмирічну війну, яка має свої особливості.

За три місяці повномасштабної війни спільними зусиллями Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, а також Служби безпеки України пророблено значну роботу стосовно:

унормування правового статусу військовополонених;
кваліфікації дій військовополонених з урахуванням імунітету комбатанта;
визначення їх процесуальної ролі в розслідуванні воєнних злочинів;
забезпечення гарантій їх утримання відповідно до положень міжнародного гуманітарного права;
налагодження політичної процедури обміну військовополонених.

Детальніше про це, а також коло проблем, які залишаються нерозв’язаними, ідеться в нашому discussion paper.

І. Міжнародне гуманітарне право про військовополонених

1.1. Які категорії осіб, що беруть участь у збройному конфлікті, можуть розраховувати на статус військовополоненого?

Статус військовополоненого є вторинним щодо статусу комбатанта.

Це означає, що в більшості випадків саме комбатанти мають право на статус військовополоненого, який надає ряд гарантій і прав за Гаазькою конвенцією IV 1907 року (ГК IV), Женевською конвенцією ІІІ 1949 року (ЖК ІІІ), Додатковим протоколом І 1977 року (ДП І) і звичаєвим міжнародним гуманітарним правом (МГП).

Окрім комбатантів, відповідно до статті 3 ГК IV та статті 4 ЖК ІІІ статус військовополонених поширюється на цивільних осіб, які супроводжують збройні сили, наприклад цивільних осіб з екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, постачальників, особовий склад робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил тощо. Також цей статус може стосуватися інших цивільних осіб, таких як члени екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітанів, лоцманів та юнг, і екіпажів цивільних повітряних суден сторін конфлікту.

Не є військовополоненими, але можуть користуватися перевагами цього статусу медичний і духовний персонал, як це гарантує стаття 33 ЖК ІІІ.

Статус комбатантів своєю чергою мають особи зі складу збройних підрозділів, що виконують вимоги, висунуті до них статтею 1 ГК IV та статтею 4 ЖК ІІІ (за ЖК ІІІ він формально поширюється лише на членів неінкорпорованих до збройних сил ополчень та добровольчих загонів, але де-факто і на регулярні збройні сили та інкорпоровані формування):

a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;

b) вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані;

c) вони носять зброю відкрито;

d) вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни.

Перша та остання вимоги висуваються МГП не до конкретної особи, що бере участь у збройних діях, але до військових підрозділів загалом. Так, особа не позбувається статусу комбатанта (і відповідно вторинного статусу військовополоненого) через те, що не виконує одну чи й обидві з цих вимог, поки її підрозділ їх виконує.

Другий і третій критерії індивідуальні та стосуються конкретної особи. Невиконання їх призводить до втрати статусу військовополоненого.

Для окремих випадків стаття 4 ЖК ІІІ визначає достатність виконання лише двох критеріїв (відкрите носіння зброї та дотримання законів і звичаїв війни) для того, щоб особи могли розраховувати на статус комбатанта та, як наслідок, військовополоненого. Це стосується жителів неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.

1.2. За яких умов особа втрачає статус військовополоненого?

Втрата статусу військовополоненого можлива, якщо він надається членам неінкорпорованих збройних формувань. Невиконання критеріїв, висунутих ЖК ІІІ до комбатантів, може вплинути на позбавлення особи статусу військовополоненого.

Попри це, при розв’язанні питання про можливу втрату статусу військовополоненим повинні враховуватися положення статті 44(3) ДП І:

«Для сприяння посиленню захисту цивільного населення від наслідків воєнних дій комбатанти зобов'язані відрізняти себе від цивільного населення в той час, коли вони беруть участь у нападі або у воєнній операції, що є підготовкою до нападу. Однак у зв'язку з тим, що під час збройних конфліктів бувають такі ситуації, коли через характер воєнних дій озброєний комбатант не може відрізнити себе від цивільного населення, він зберігає свій статус комбатанта за умови, що в таких ситуаціях відкрито носить свою зброю:

a) під час кожного воєнного зіткнення, і
b) в той час, коли він перебуває на виду в противника в ході розгортання в бойові порядки, що передують початку нападу, у якому він повинен взяти участь».

З урахуванням цієї норми МГП невиконання умови розрізнення може призводити до втрати статусу комбатанта, проте завжди потрібно зважувати, наскільки можливим для комбатанта було таке розрізнення в момент захоплення.

Коли особа без належних на те підстав не розрізняє себе з цивільним населенням, вона втрачає захист, який надає статус комбатанта, і, як наслідок, не має права й на вторинний статус – військовополоненого. Такі ситуації в науковій літературі часом позначаються як дилема незаконного комбатанта. Водночас якщо особа не має права на отримання статусу військовополоненого, то вона користується захистом (нехай й обмеженим), який гарантується для цивільних осіб за ЖК IV, статтею 3, спільною для всіх Женевських конвенцій, статтею 75 ДП І та звичаєвим МГП.

1.3. Який статус російської поліції, ОМОНу та інших формувань, що не належать до збройних сил?

Наведені критерії визначення наявності статусу комбатанта, а також інші релевантні норми МГП дозволяють висновувати, що до комбатантів (а згодом і військовополонених) потрапляють не лише представники регулярних збройних сил держави. Так, стаття 4 ЖК ІІІ серед можливих форм організації збройних підрозділів, представники яких мають право на первинний статус комбатанта та вторинний військовополоненого, називає добровольчі загони, ополчення, партизанські загони (стаття 4(А)(3), регулярні збройні сили уряду чи влади, невизнаних державою у конфлікті, жителів неокупованої території, що озброюються, щоб чинити опір силам загарбника.

Стаття 43 ДП І додатково роз’яснює, що:

«Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих».

Ця стаття ДП І по суті фіксує той факт, що до збройних сил держави в розумінні МГП можуть належати не лише ті формування, що відповідно до національного законодавства позначаються як складові збройних сил. Серед таких формувань можуть бути й напіввоєнні організації чи озброєні організації, якими є, наприклад, поліція, Росгвардія, ОМОН тощо. У разі включення подібних формувань до збройних сил сторона в конфлікті повинна повідомляти про це іншу.

1.4. Який зміст (переваги) статусу військовополоненого?

Що ж дає статус військовополоненого? Військовополоненим за МГП гарантуються певні стандарти поводження та утримання, які значною мірою не поширюються на осіб, що не мають права на цей статус. Так, ЖК ІІІ регулює початок полону, визначає коло питань, відповіді на які допустимо вимагати в захопленого в полон, покладає на державу, що бере в полон, зобов’язання з переміщення військовополонених у зони, віддалені від збройних дій.

Окрім того, детально встановлюються правила організації таборів військовополонених та умов у них – від санітарно-гігієнічних і соціально-побутових до питань збереження внутрішньої військової субординації, свободи листування та духовно-інтелектуальної діяльності.

Окрім того, держави, що тримають у полоні, зобов’язуються повернути або ж репатріювати військовополонених. Репатріація може відбутися як до завершення конфлікту (наприклад, у випадку важкої хвороби військовополоненого чи за умови укладення спеціальної угоди сторонами конфлікту в межах обміну військовополоненими), так і після його завершення.

При цьому сторони збройного конфлікту мають забезпечувати належні умови репатріації, розрахуватися з боргами (якщо такі встигли сформуватися через залучення військовополонених до праці) і видати необхідні документи про перебування в полоні військовополоненим.

Репатріація без згоди військовополоненого за загальним правилом не бажана (хоча є винятки й різні погляди на це питання), а особи, стосовно яких розслідуються факти вчинення ними воєнних злочинів, не репатріюються до їх засудження та виконання стосовно них вироку.

ІІ. Статус, тримання, обмін військовополонених (організаційно-правовий аспект)

2.1. Кваліфікація дій військовополонених

За міжнародним правом військовополонені мають імунітет комбатанта й не несуть відповідальність за діяння, які в цивільному житті утворювали б склад злочину. Звісно, якщо вони не супроводжуються суттєвими порушеннями законів і звичаїв ведення війни, тобто воєнними злочинами.

Відсутність досвіду роботи з військовополоненими та недостатнє розуміння статусу військовополонених за міжнародним правом слідчими та прокурорами призвело до ситуації, коли в перший місяць повномасштабної війни стосовно всіх військовополонених відкривалися кримінальні провадження з кваліфікацією посягання на територіальну цілісність (ст. 110 КК України) та організація незаконного перетину кордону (ст. 334 КК України). Наступним кроком було подання клопотання до слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (або у випадках прилеглості до території бойових дій – рішення прокурора про взяття під варту) для забезпечення їх утримання.

Зважаючи на згаданий імунітет, такі дії не узгоджуються із зобов’язаннями України за міжнародним правом. Водночас після низки консультацій^[2] з фахівцями в цій сфері, зокрема юристами-міжнародниками, Офіс Генерального прокурора змінив згадану практику на належну – такі дії не кваліфікуються як злочин (якщо немає інформації про причетність до вчинення воєнних злочинів). Відповідно для утримання військовополоненого не потрібне рішення слідчого судді, адже достатньо рапорту від того органу влади, який відповідає за розміщення військовополоненого.

Офіс Генерального прокурора підготував методичні рекомендації щодо кваліфікації дій військовополонених і розіслав їх регіональним та окружним прокуратурам у формі листа-орієнтування.

Таким чином вдалося узгодити класичні норми кримінального процесуального законодавства та міжнародного права в частині кваліфікації дій військовослужбовців, що потрапили в полон.

2.2. Нормативне забезпечення тримання військовополонених

Станом на 24 лютого 2022 року єдиним нормативно-правовим актом, у якому йшлося про військовополонених, була Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України^[3](2017). Зокрема, вона містить положення про статус військовополоненого, заборонені стосовно нього дії, проте бракує відповідей на питання про розміщення, інформування, доступ третіх осіб до військовополоненого тощо.

Згодом зусиллями різних органів влади, зокрема Офісу Генерального прокурора, який координував цей процес (оскільки дії військовополонених на початку кваліфікувалися як злочин, то і питання поміщення під варту закріпилося за ним), було розроблено та ухвалено компетентними органами нові нормативно-правові акти, які регулюють практичні питання, що виникли під час роботи з військовополоненими.

10 березня Міністерство оборони України та Міністерство юстиції України затвердили наказ «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених»^[4], урегулювавши порядок реєстрації, розміщення та обліку військовополонених^[5].

5 квітня Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про порядок тримання військовополонених»^[6], детально визначивши умови тримання військовополонених, порядок їх розміщення, місця розміщення тощо. Фактично ним урегульовано «табори» для військовополонених, хоча залежно від активності бойових дій та процесів обміну не всі військовополонені встигають потрапити в такі спеціальні місця, розташовані на заході України.

Окремо варто звернути увагу на порядок обміну військовополоненими, політичний за замовчуванням, адже МГП не регулює це питання. Протягом 2014–2022 рр. обміни відбувалися ad hoc та здійснювалися різними органами влади залежно від контактів з іншою стороною. Наприклад, активну участь у цьому процесі брала Уповноважена Верховної Ради України з прав людини.

Станом на червень 2022 року питаннями обміну військовополоненими займається Головне управління розвідки Міністерства оборони України та Служба безпеки України^[7].

12 квітня Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення передання військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення захисників України, які перебувають у полоні держави-агресора^[8].

Також уряд вніс зміни до постанови від 11 березня 2022 року № 257 «Про утворення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими», згідно з якими рішення про передачу військовополонених ворогів і звільнення захисників України, які перебувають у полоні держави-агресора, ухвалюються відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених.

Варто звернути увагу на те, що обмін військовополоненими відбувається за погодженням з Офісом Генерального прокурора, якщо розслідується кримінальне провадження, де військовополонений має статус підозрюваної або обвинуваченої особи, через складність доступу до таких осіб, якщо вони покинуть територію України.

ІІІ. Узагальнення розслідування воєнних злочинів (процесуальний аспект)

З початком збройного конфлікту на території України у 2014 році система правосуддя стикнулася зі значним викликом. З одного боку, кількість вчинених злочинів збільшувалася практично кожного дня, при цьому в національній практиці з’явилася нова категорія кримінальних правопорушень – порушення законів і звичаїв війни. З іншого боку, хід та процес розслідування ускладнювали тривалі бойові дії, відсутність доступу до території, де злочини було вчинено, а також неможливість фактично розшукати та затримати підозрюваних у вчинених злочинах. Ситуація в зоні конфлікту безпосередньо впливала на можливості органів правопорядку розслідувати кримінальні провадження та стала визначати основні акценти їхньої роботи.

Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року ситуація у розрізі практики кримінальних проваджень лише ускладнилася. Окрім Кримського півострову й окремих районів Донецької та Луганської областей, щодня сотні фактів порушення законів та звичаїв війни фіксувалися практично по всій території України. Станом на 5 червня 2022 року вже зареєстровано 15 774 таких кримінальних проваджень^[9]. За кожним фактом вчиненого злочину стоять руйнування, завдана шкода, а найголовніше – постраждалі люди, заради яких має відправлятися ефективне правосуддя. Міжнародна практика дослідження наслідків збройних конфліктів завжди прив’язувала розуміння слова «ефективність» у цьому контексті до реальних осіб, які мають понести покарання.

3.1. Норми національного законодавства стосовно військовополонених

Правова система до цього часу не відреагувала належним чином на запит, який виник внаслідок збройного конфлікту. У практиці досудових розслідувань порушень законів і звичаїв війни найбільше претензій органи правосуддя висувають до Розділу ХХ КК України «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», положення якого прямо стосуються норм міжнародного права, але не охоплюють повною мірою їх змісту. Найбільше складнощів у правовій кваліфікації діянь викликає стаття 438 КК України («Порушення законів та звичаїв війни»). Через конструкцію статті, що містить бланкетну норму, слідчі та прокурори мають кваліфікувати певне порушення МГП, посилаючись на конкретну норму міжнародно-правового договору, ратифікованого Україною. Це водночас створює величезний запит всієї системи правосуддя на якісне та ґрунтовне навчання у сфері міжнародного права та основ розслідування воєнних злочинів через їх специфіку.

Окрім того, найбільше дискусій серед міжнародних і національних юристів викликає положення статті 437 КК України («Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни»). Ці норми ніби закріплюють історію міжнародного правосуддя після судових процесів у Нюрнбергу, ілюструючи логіку визначення поняття «агресивна війна». Натомість сучасне міжнародне право оперує іншими термінами, коли йдеться про військове вторгнення однієї держави на територію іншої. Кампальська поправка до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, яка набрала чинності 17 липня 2018 року, розглядає злочин агресії в межах юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Різні підходи в розумінні змісту діяння та суб’єкта злочину створюють ситуацію, коли українське законодавство пропонує значно ширший підхід, ніж міжнародне право.

Система правосуддя звикла до чіткого формулювання кримінально-правової норми. Вимоги кримінального процесуального законодавства часом не дозволяють слідчому та прокурору розібратися належним чином у характеристиці порушення МГП, яке необхідно дослідити. Тому чітке визначення переліку воєнних злочинів у Розділі ХХ КК України значно спростить практичну роботу в кримінальних провадженнях, але не зніме необхідність і запит на підвищення кваліфікації працівників системи правосуддя.

20 травня 2021 року Верховна Рада України проголосувала в цілому за закон, який мав змінити цю ситуацію, – «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» (реєстр. № 2689)^[10]. Попри загальну підтримку парламентом, міжнародними та неурядовими організаціями, документ уже більше ніж рік очікує підпису Президента України. Натомість 15 квітня 2022 року зареєстровано новий законопроєкт у цій сфері регулювання – «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України» (реєстр. № 7290)^[11], який частково дублює положення попереднього, але суттєво відрізняється в частині запровадження інституту командної відповідальності, що може негативно позначитися на можливості української системи правосуддя притягнути до відповідальності військових начальників за численні порушення, вчинені в Україні.

3.2. Судові процеси

Судова практика України щодо наслідків збройного конфлікту умовно розділилася на два напрями:

провадження проти безпосередньо затриманих осіб;
провадження у справах за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Через об’єктивні обставини подій та перебування підозрюваних осіб на тимчасово окупованих територіях України або в Російській Федерації проваджень другої категорії більше. Справи, які розглядаються in absentia, стали своєрідним шансом для дослідження наслідків війни в суді та забезпечення правосуддя за вчинені злочини. Проте за період 2014–2022 рр. кілька «реальних» проваджень заслуговують свого місця у практиці українських судів.

Затримання російських військових на Донбасі з 2014 року завжди викликали резонанс. Факти перебування військових Збройних Сил Російської Федерації на сході України та їх активна участь у бойових діях досліджувалися в контексті здійснення Росією контролю над так званими «Донецькою народною республікою» та «Луганською народною республікою». Проте проблемним питанням залишалося доведення зв’язку між затриманим військовослужбовцем і Російською Федерацією, що безпосередньо впливало і на визначення правового статусу такої особи.

Досить резонансною справою стало провадження проти сержанта Олександра Александрова та капітана Євгена Єрофеєва, затриманих у 2015 році в районі м. Щастя Луганської області. Серед інкримінованих їм статей було ведення агресивної війни, передбачене статтею 437 КК України. Російська сторона заявляла про те, що обвинувачені звільнилися зі Збройних Сил Російської Федерації. Проте суд під час провадження досліджував їхню роль у збройному конфлікті та відповідальність за вчинені діяння проти національної безпеки України та міжнародного правопорядку. Обидва були визнані винними та надалі обміняні. Подібні справи також розглядалися проти росіян Віктора Агеєва та Володимира Старкова. Загалом затриманих російських військових також використовували як «обмінний фонд»^[12].

Події після 24 лютого 2022 року змінили й судову практику. Фіксуються факти затримання значної кількості російських військовослужбовців у різних регіонах України, які утримуються як військовополонені в спеціальних місцях тримання відповідно до спільного наказу Міністерства оборони України та Міністерства юстиції України «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених»^[13]. Станом на 2 червня 2022 року 12 військовополонених притягнуто до кримінальної відповідальності за порушення законів і звичаїв війни за статтею 438 КК України. Троє осіб засуджено рішеннями судів.

Попри те, що в контексті наслідків повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України збільшується кількість кримінальних проваджень, які розглядаються стосовно затриманих підозрюваних, справи in absentia надзвичайно важливі в процесі відправлення правосуддя. Станом на 2 червня 2022 року 68 особам заочно повідомлено про підозру у вчиненні порушень законів і звичаїв війни. Для української системи правосуддя подібні процеси – це можливість ствердити, що МГП було порушено, і визначити, хто саме має відповідати за це. Попри тривалі дискусії в професійній спільноті про роль і значення процесів за відсутності обвинуваченого (in absentia), система правосуддя України визначає їх як дієвий інструмент для подолання безкарності за найтяжчі міжнародні злочини.

3.3. Військовополонені як джерело інформації

Кожне кримінальне провадження щодо наслідків збройного конфлікту на території України – це насамперед можливість встановити певні факти, дослідити окремі порушення. Саме через обставини, які аналізуються в межах окремих процесів, можливо відповісти на загальне питання – як охарактеризувати збройний конфлікт на території України?

Події після 24 лютого 2022 року тісно пов’язані з тим, що відбувалося в Криму та окремих районах Донецької та Луганської областей з 2014 року, бо не варто забувати, що збройний конфлікт триває дев’ятий рік. Складність ситуації в розрізі найтяжчих міжнародних злочинів показує важливість доказування кожного окремого епізоду та накопичення доказів, які мають значення не тільки для окремих фактів, але й дослідження загального контексту подій. Практика Міжнародного кримінального суду приділяє значну увагу так званій «інсайдерській інформації» – свідченням осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях, мали стосунок до сторони збройного конфлікту або можуть надати інформацію, яка дозволить зрозуміти внутрішні ієрархічні зв’язки між виконавцями злочинів. Тому для України в процесі забезпечення правосуддя за наслідки конфлікту завжди було важливо дослідити іншу сторону, максимально наблизитися крізь призму доказів до вищого політичного керівництва.

Мабуть, головним уроком після Другої світової війни є усвідомлення того, що коли йдеться про збройний конфлікт, кожен військовий, який бере участь у ньому, виконує свою роль. Лише через дослідження загальної картини подій, встановлення дій та рішень кожного, характеристику наказів і повноважень, дослідження планів та стратегії можна вибудувати загальну ієрархію виконавців найтяжчих міжнародних злочинів.

Зараз, коли слідчі та прокурори отримують показання від затриманих військовополонених, вони ніби складають пазл загальної історії збройного конфлікту на території України. Не тільки національне правосуддя має значення, тому ці відомості потрібно зберегти й для майбутніх процесів у міжнародних судових інстанціях, зокрема в Міжнародному кримінальному суді. Бо ніколи достеменно не відомо, яка саме інформація може стати ключовою для певного судового процесу.

^[1] Детальніше про стан справ з військовополоненими див.: Томак М., Бродік П., Волкова Н., Павлюк А., Винокуров І. «Вʼязні війни. Міжнародна практика щодо звільнення полонених, заручників і політвʼязнів: висновки для України». 2018. – 77 с. [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2018/02/Viazni-Viyny-mizhnarodna-praktyka.pdf

^[2] Див., наприклад, Гнатовський М., Хавронюк М., Крапивін Є., Азаров Д. Памʼятка щодо юридичної кваліфікації дій військовополонених (для органів досудового розслідування та органів прокуратури) // JustGroup, ЦППР, НаУКМА [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://justtalk.com.ua/post/pamyatka-schodo-yuridichnoi-kvalifikatsii-dij-vijskovopolonenih

^[3] Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України, затв. наказом Міністерства оборони України від 23.03.2017 р. № 164 [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0704-17#Text

^[4] «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених». Наказ Міністерства оборони України та Міністерства юстиції України від 10.03.2022 р. № 85/1117/5 [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0323-22#Text

^[5] Детальніше див. Євген Крапивін. Наказ про розміщення військовополонених: про що йдеться? (резюме) [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://justtalk.com.ua/post/nakaz-pro-rozmischennya-vijskovopolonenih-pro-scho-jdetsya-rezyume

^[6] «Про порядок тримання військовополонених». Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 р. № 413 [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-2022-%D0%BF#Text

^[7] До червня 2022 року до цього процесу також було долучене Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

^[8] Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 р. № 44, він має гриф «для службового користування» [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-poryadku-zdijsnennya-peredachi-vijskovopolonenih-vorogiv-derzhavi-agresoru-ta-zvilnennya-oboronciv-ukrayini-yaki-perebuvayut-u-poloni-derzhavi-agresora-441

^[9] Актуальна статистика публікується на вебсайті Офісу Генерального прокурора та оновлюється щодня [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://www.gp.gov.ua/

^[10] Проєкт Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права (реєст. № 2689 від 27.12.2019 р.) [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/112

^[11] Проєкт Закону України про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України (реєст. № 7290 від 15.04.2022 р.) [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39449

^[12] На жаль, у звʼязку з обмеженим режимом функціонування Єдиного реєстру судових рішень неможливо навести посилання на вироки. Наразі дет. інформацію можна подивитися у Вікіпедії [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://cutt.ly/iJR65Ml

^[13] «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених». Наказ Міністерства оборони України та Міністерства юстиції України від 10.03.2022 р. № 85/1117/5 [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0323-22#Text

Discussion paper війна міжнародне гуманітарне право військовополонені

Схожі статті

ПАМ’ЯТКА ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ДІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Наказ про розміщення військовополонених: про що йдеться? (Резюме)

Військовополонені: гарантії поводження відповідно до положень міжнародного гуманітарного права