Судові переслідування військовополонених з пов’язаних із Російською Федерацією озброєних груп за їхню безпосередню участь у воєнних діях

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Судові переслідування військовополонених з пов’язаних із Російською Федерацією озброєних груп за їхню безпосередню участь у воєнних діях

Після початку широкомасштабного збройного нападу Російської Федерації на Україну 24 лютого 2022 року Збройні Сили України захопили в полон сотні членів озброєних груп самопроголошених «республік», які воюють у міжнародному збройному конфлікті на боці Російської Федерації. Українська влада здійснює судове переслідування таких полонених суто за участь у воєнних діях. У цій статті Матільда Богнер, Голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, пояснює, чому такі особи мають статус військовополонених, який захищає їх від подібного переслідування.

Матільда Богнер

1 May, 2023

789

Судові переслідування військовополонених з пов’язаних із Російською Федерацією озброєних груп за їхню безпосередню участь у воєнних діях

Стаття стосується лише питань міжнародного гуманітарного права та кримінального права. Вона не має на меті проаналізувати інші проблеми, пов’язані з поводженням із військовополоненими в міжнародному збройному конфлікті будь-якою зі сторін конфлікту, а також не робить висновки про підстави конфлікту чи притягнення держав до відповідальності.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) — це сукупність норм, які з гуманітарних міркувань спрямовані на зменшення наслідків збройного конфлікту. МГП встановлює обмеження щодо засобів і методів ведення війни та захищає осіб, які не беруть або більше не здатні брати участі у воєнних діях. Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них складають основу МГП і були ратифіковані більшістю країн світу. Багато положень Женевських конвенцій вважаються частиною міжнародного звичаєвого права і тому застосовуються в будь-якому збройному конфлікті. Україна ратифікувала всі чотири Конвенції та три Додаткові протоколи до них.

На відміну від міжнародного права прав людини, відповідно до МГП сукупність норм, які застосовуються до конкретної ситуації, часто залежить від статусу осіб. Відповідно обсяг захисту, який Женевські конвенції надають особам, залежить від їхнього статусу. Наприклад, МГП розрізняє обсяги захисту для цивільних осіб, медичного та духовного персоналу, поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, комбатантів і військовополонених.

Додатковий протокол І до Женевських конвенцій містить важливі визначення. Відповідно до статті 43 збройні сили сторони конфлікту «складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи владою, не визнаними супротивною стороною». Ця ж стаття визначає комбатантів як членів збройних сил сторони конфлікту (крім медичного і духовного персоналу), тоді як стаття 44 передбачає, що будь-який комбатант, який потрапляє під владу супротивної сторони, вважається військовополоненим. Відповідно до МГП статус комбатантів і військовополонених існує лише в міжнародних збройних конфліктах.

Одним з основних елементів статусу комбатанта, визначеним у статті 43 Додаткового протоколу I, є право брати безпосередню участь у воєнних діях. У науковій юридичній літературі цей елемент статусу комбатанта зазвичай називають привілеєм комбатанта і він є ключовим для архітектури jus in bello. Він перебуває на межі між внутрішнім кримінальним правом і МГП, неприпустимим насильством і правомірним воєнним протиборством. З права брати безпосередню участь у воєнних діях випливає ще один елемент статусу комбатанта — вони не можуть бути притягнуті до відповідальності лише за участь у воєнних діях. Вони користуються імунітетом від судового переслідування за носіння зброї, напад на сторону-противника, убивство військовослужбовців противника і знищення військової цілі, якщо такі дії не вчиняються у спосіб, заборонений МГП, і таким чином не вважаються воєнними злочинами. Це правило широко відоме як імунітет комбатантів, і комбатанти, які потрапили до рук сторони-противника та стали військовополоненими, продовжують ним користуватися.

Після широкомасштабного збройного нападу Російської Федерації на Україну 24 лютого 2022 року Збройні Сили України взяли в полон сотні військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та озброєних груп самопроголошених «республік». Визнання статусу комбатантів за військовослужбовцями Російської Федерації, які беруть участь у міжнародному збройному конфлікті, не викликає сумнівів відповідно до наведених вище визначень комбатантів і військовополонених. Однак згідно з МГП члени озброєних груп так званих самопроголошених «республік» також мають статус комбатантів і військовополонених у цьому збройному конфлікті, оскільки вони «належать» до держави, яка є стороною міжнародного збройного конфлікту, відповідають чотирьом умовам, визначеним у статті 4(A)[i] Третьої Женевської конвенції, і відрізняють себе від цивільного населення.

Щоб вважатися «належним» до сторони збройного конфлікту, необхідною є наявність двох умов. По-перше, група фактично повинна брати участь у воєнних діях від імені цієї сторони. По-друге, ця сторона повинна визнати як роль групи у воєнних діях, так і те, що така група воює від її імені[ii]. Після того, як 24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила повномасштабний збройний напад на Україну, її офіційні особи, зокрема в Міністерстві оборони, прямо підтвердили, що озброєні групи самопроголошених «республік» воюють на її боці в міжнародному збройному конфлікті. Окрім того, опитуючи військовополонених, Місія задокументувала випадки, коли члени пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп воювали під безпосереднім командуванням офіцерів Збройних Сил Російської Федерації.

Уряд України також визнає за членами пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп статус військовополонених. Захоплені в полон Збройними Силами України такі учасники воєнних дій інтернуються до табору для військовополонених або до дільниць для тримання військовополонених у слідчих ізоляторах або пенітенціарних установах.

Проте, на відміну від полонених військовослужбовців Російської Федерації, до військовополонених з пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп Уряд України широко застосовує практику судового переслідування за їхню безпосередню участь у воєнних діях, обвинувачуючи їх у вчиненні злочинів, передбачених статтями 258-3 та 260 Кримінального кодексу України, — участь у терористичній організації та участь у незаконних збройних формуваннях.

За минулий рік Місія проаналізувала більше ніж сотню вироків щодо членів пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп, визнаних винними в участі в терористичних організаціях і незаконних збройних формуваннях (статті 258-3 та/або 260). Вироки в таких справах зазвичай сформульовані таким чином, що їхні тексти повторюють обвинувальні акти, де злочинні дії описуються як безпосередня участь у воєнних діях, зокрема належність до певного військового формування, носіння форми та зброї, участь у бойових операціях[iii]. Наприклад, вироком Галицького районного суду м. Львова в справі № 461/36/23 від 16 січня 2023 року суд визнав винним військовополоненого — члена озброєної групи, пов’язаної з Російською Федерацією, у вчиненні злочинів, визначених статтями 258-3 (ч. 1) і 260 (ч. 2) за такі дії: «[обвинувачений] з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, у складі 2 стрілецького батальйону, 101 стрілецького полку, окремого гранатометного взводу, 1 загону незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «ДНР», у період з 22.02.2022 до 08.09.2022, з метою виконання загального плану захоплення території України …із закріпленою стрілецькою зброєю (АК-74) та боєкомплектом, керуючись статутами збройних сил Російської Федерації та терористичної організації «ДНР», виконував обов’язки «стрільця» в різних видах бою та формах його забезпечення, а також забезпечував безпеку місць перебування збройних сил Російської Федерації та терористичної організації «ДНР» в населених пунктах Донецької та Харківської областей, які ними захоплені та окуповані під час збройного конфлікту».

У вироках, проаналізованих Місією, суди не досліджували питання імунітету комбатантів для членів пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп, який надав би їм захист від судового переслідування за безпосередню участь у воєнних діях. Вони також не наводили аргументів, чому цей імунітет не було застосовано. Водночас, незважаючи на висновки судів у кількох рішеннях про те, що обвинувачені були комбатантами відповідно до МГП і національного законодавства, вони не розглянули питання привілеїв, пов’язаних зі статусом комбатанта. В одному прикладі у вироку суду прямо було вказано, що обвинувачений «як учасник НЗФ «НМ ЛНР», який діяв на боці держави-агресора у цьому міжнародному збройному конфлікті, у відповідності до п. п. 1, 2 ч. А, ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року (ІІІ Женевська конвенція), ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 08 червня 1977 року (Протокол І), п. 29 Глави 2 розділу I Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року № 164, мав статус комбатанта та був зобов’язаний дотримуватись у своїх діях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами».

У проаналізованих Місією вироках сторона захисту жодного разу не намагалася посилатися на імунітет комбатанта для захисту від обвинувачення. Швидше за все це можна пояснити поширеною практикою застосування угод про визнання винуватості або визнання вини обвинуваченими. Такі кримінальні провадження зазвичай розглядаються впродовж кількох коротких засідань — підготовче засідання, розгляд по суті (під час якого обвинувачений визнає себе винуватим або суд розглядає угоду про визнання винуватості) і засідання для проголошення вироку. Так само, як і Місія, українські спостерігачі описали такі судові процеси як «конвеєрне правосуддя»^[iv].

Однак навіть у тих випадках, коли сторона захисту не порушувала питання імунітету комбатанта, суди мали ухвалити вирок на основі повного вивчення обставин кримінальної справи та всіх відповідних законів, що вимагає надання оцінки статусу, який мали обвинувачені в збройному конфлікті. З цього погляду показовою є судова практика іноземних країн в справах щодо подій в Україні. У вироку окружного суду Гааги від 17 листопада 2022 року в кримінальній справі щодо збиття літака рейсу MH17 суд, незважаючи на відсутність будь-якого клопотання з боку сторони захисту, проаналізував, чи володіли обвинувачені статусом комбатантів, який надав би їм можливість посилатися на імунітет комбатантів[v].

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що судове переслідування комбатантів — членів пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп за статтями 258-3 та 260 Кримінального кодексу України суперечить нормам МГП. Окрім того, можливо поставити під сумнів доцільність такого переслідування. Як вбачається, такі призначені покарання не виконують своєї мети — кари, виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів, оскільки на практиці багатьох військовополонених передають для обміну відповідно до статті 84-1 Кримінального кодексу України впродовж кількох тижнів або місяців після ухвалення вироку. Очевидно, що такі провадження створюють додаткове навантаження на слідчих, прокурорів і суддів (яким і надалі бракує кадрів), а також вимагають додаткових зусиль, які могли б бути спрямовані на розслідування та судове переслідування за інші, зокрема, воєнні злочини.

[i] a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих; b) вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані; c) вони носять зброю відкрито; d) вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни.

[ii] Див. Коментар до Третьої Женевської конвенції від 2020 року, п. 1004.

[iii] Окрім того, у провадженнях, де військовополоненим з озброєних груп, пов’язаних з Російською Федерацією, інкримінували як статтю 258-3, так і статтю 260, ані прокуратура, ані суд не надали роз’яснень, чому ті самі дії було кваліфіковано одночасно за двома статтями.

[iv] Доступно за посиланням: https://sudreporter.org/konveyerne-pravosuddya-dlya-polonenyh-iz-lnr-dnr/

[v] У цій справі суд визнав, що обвинувачені не мають статусу комбатантів, посилаючись на те, що Російська Федерація та обвинувачені заперечували причетність Росії. Див. стенограму судового засідання за посиланням: https://www.courtmh17.com/en/news/2022/transcript-of-the-mh17-judgment-hearing.html

війна міжнародне гуманітарне право збройний конфлікт