Однак дискусії фахівців щодо окремих положень проєкту тривають, а його автори, демонструючи свою відкритість і прозорість, продовжують брати в них участь та відповідно реагувати, що надихає. Одна з таких публічних дискусій нещодавно відбулася на майданчику JustGroup — організації, відомої своєю небайдужістю щодо трансформування системи антикримінальної юстиції в Україні.
Ознайомлення з текстом матеріалів[1] до цієї дискусії на тему «Покарання, його призначення і звільнення: нова логіка проєкту КК» дозволяє мені висловити власні роздуми щодо філософії, доктрини й тексту цих положень законопроєкту, а також викласти загальну рефлексію на окремі філософсько-концептуальні підходи авторського колективу.
По-перше, мене продовжує турбувати некоректне вживання терміна «кримінальний» у контексті його семантичного і змістовного тлумачення. Автори проєкту ККУ, зберігаючи багаторічну традицію імперсько-більшовицької (російсько-української) загальної теорії ПРАВА, що сягає глибин ХІХ–XX століть, і застосовуючи слово «кримінальний», яке в більшості світових мов тлумачиться лише як «злочин, злочинець, злочинність», вживають цей термін для характеристики закону, спрямованого як на протидію (боротьбу) зі злочинністю і злочинцями, так і для характеристики методів і засобів протидії їм.
Видається, що історія України та її прагнення ввійти повноправним членом до спільноти держав ЄС дозволяють у другій чверті XXI століття відмовитися від такої «традиції». Про таку відмову мені доводилося останніми роками неодноразово публічно висловлювати власну позицію в різних медіа й на дискусійних майданчиках[2]. Поки що ця ідея сприймається лише на рівні приватних розмов і коментарів з боку окремих колег, але я все ж таки продовжую її відстоювати в надії, що настануть часи, коли вона буде позитивно сприйнята значною частиною правничої спільноти України.
По-друге, аналізуючи вживання в проєкті слова-терміну «судимість, судимий», я доходжу аналогічного висновку — вживання цього терміну в сучасному законодавчому контексті є некоректним. На мою думку, настав час відмовитися від цього терміну (архаїзму й анахронізму минулих часів нашої вікової історії), коли саме лише перебування людини в статусі підозрюваної, обвинуваченої, покараної особи в межах правосудних процедур вважалося тавром на все подальше її життя[3]. Добре пам’ятаю ті, часи, коли у власноруч написаній біографії чи заповненій анкеті для роботи чи навчання треба було написати таке речення: «Під судом чи слідством та в полоні (не) перебував, полонених або інтернованих близьких родичів не маю, а також (не) маю близьких родичів, які проживають за кордоном СРСР».
Людиноцентричний підхід у протидії злочинності й злочинцям, який декларують автори проєкту ККУ і який є абсолютно слушним, дозволяє, на моє переконання, відмовитися від вживання цього терміну. Водночас я зовсім не заперечую того, що доступ людини до окремих видів життєдіяльності, у яких (не)бездоганність її (не)доброчесного способу життя може мати вирішальне значення для обмеження її права на виконання в майбутньому взятих на себе повноважень. Такі обмеження можуть і повинні бути враховані в нормативних процедурах доступу людини до таких професій і повноважень. Без «вічного лобного тавра» на людині, яка була правосудно покарана судом, понесла таке покарання й відшкодувала завдану нею шкоду правам та інтересам іншої особи. За людиною, навіть покараною за обвинувальним вироком суду, на моє переконання, повинно залишатися право її повної ресоціалізації в суспільній життєдіяльності.
По-третє, у контексті аналізу теми, якій фактично й була присвячена згадана вище дискусія, у мене виникають до авторів проєкту ККУ і зацікавлених у ній правників такі запитання:
1
Відповідальність — це категорія, що еквівалентна поняттю «покарання», чи вони все ж таки не є тотожними категоріями?
2
Покарання — це лише помста винуватцю чи все ж таки шлях до покаяння, прощення та ресоціалізації людини?
3
Чи існує у світовій теорії і практиці методологія визначення видів, розмірів / меж покарання і заохочення людини за її поведінку?
4
Як, у якій спосіб, за якими критеріями визначаються види й розміри штрафів, строки позбавлення волі / свободи на проживання і пересування, права на певні види діяльності / роботи, право власності на майно або послуги та творчі продукти?
5
Чи існують якісь дослідження фахівців у сфері психології, соціології, медицини, економіки з цієї проблематики?
Коментар до сформульованих запитань:
На моє переконання, яке протягом останніх 25 років доводилося неодноразово публічно аргументувати, поняття «відповідальність» і «покарання та заохочення» не є тотожними. Відповідальність — це здатність особи (фізичної та юридичної) звітувати перед собою і своїм оточенням за власні думки, слова і вчинки / дії[4]. Покарання, як і заохочення, — це наслідки відповідальності особи, що є інструментами стимулювання особи до визнання своєї провини та суспільно правомірної поведінки в майбутньому. Змішування, або конвергенція, цих понять призводить до спотворення їхньої сутності й сенсу.
Маю визнати, що мені особисто такі дослідження і методологія / методика не відомі. Я спеціально не досліджував цю проблематику. Розумію, що моя думка і мій досвід зовсім не означають, що таких досліджень і такої методики у світі не існує. Зауважу лише, що певною мірою обґрунтовано припускаю: види, розміри, строки покарань і заохочень часто-густо визначаються за «традицією і практикою їх застосування» або ж суб’єктивно, на розсуд певних осіб чи соціальних груп.
Підтримуючи ідею уніфікації видів і розмірів покарань, передбачених проєктом КК України й алгоритму їх визначення судом, одночасно вважаю, що вона потребувала би певного вдосконалення в контексті: а) упорядкування ступенів тяжкості за видами кримінальних правопорушень з метою можливого скорочення кількості та пропорційності «базових ступенів тяжкості» для кожної «Книги» Особливої частини проєкту Кодексу, б) більш детального обґрунтування єдиної «фінансової розрахункової одиниці» для визначення розмірів: предмета та/або засобу вчинення правопорушення, спричиненої шкоди потерпілій особі не в матеріальній формі, штрафу та грошового стягнення як міри покарання; в) доцільності використання в запропонованому в Кодексі переліку тяжких злочинів — актів і практики Європолу в цьому питанні[5].
На завершення цих роздумів у черговий раз підкреслюю своє професійне захоплення діяльністю Робочої групи з підготовки проєкту нового Кримінального кодексу України, висловлюю її членам свою вдячність і бажаю, щоби їхній досвід став прикладом і надбанням законотворчої техніки в Україні, а ідеї та напрацювання авторського колективу знайшли своє втілення в роботі Верховної Ради і Президента України.
[1] Лісова Ю., Пономаренко Ю., Горох О. Покарання, його призначення та звільнення: нова логіка проєкту КК: Discussion Paper. Київ: JustTalk, 2026. 22 с. URL: https://justtalk.com.ua/post/pokarannya-jogo-priznachennya-i-zvilnennya-nova-logika-proektu-kk-discussion-paper
[2] Сущенко В. Слово/термін «кримінальний»: неоднозначність вживання. URL: https://justtalk.com.ua/post/slovo--termin-kriminal-nij-neodnoznachnist-vzhivannya
[3] Свого часу я виклав свої міркування з цього питання в пропозиціях до Робочої групи, яка їх розглянула і надала мені відповідь (!), але не сприйняла.
[4] Сущенко В. Категорія «відповідальність» у гуманітарних науках та юриспруденції: мультидисциплінарний підхід. // Філософія права і загальна теорія права. Харків: Право, 2020. № 2. с. 166–184. URL: http://phtl.nlu.edu.ua/article/view/242857
[5] Сущенко В. М. Тяжкість злочину за проєктом нового Кримінального кодексу України у контексті антикримінальної політики ЄС. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/20372/1/konf_EKPU_2025.pdf