Запобігти воєнним злочинам під час війни: чи це можливо?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Запобігти воєнним злочинам під час війни: чи це можливо?

Діяти до того, як жертви стануть жертвами, — має бути основним завданням міжнародного правосуддя.

Олена Чернова

13 February, 2023

772

Запобігти воєнним злочинам під час війни: чи це можливо?

Щоб глибше розібратися в темі та визначити чинники, які впливають на вжиття таких запобіжних заходів, ми спробуємо відшукати відповіді на низку ключових, але дуже дискусійних питань.

Яка мета міжнародного кримінального правосуддя? Чи однакові цілі міжнародного й національного правосуддя? Діяти на випередження чи боротися з непоправними наслідками війни? Чи ми можемо впливати на ці процеси? Якщо так, то які кроки треба зробити для наближення до мети?

Тема нашої дискусії не нова, вона є предметом обговорення міжнародних експертів протягом тривалого часу, починаючи від створення Міжнародного кримінального суду.

До прикладу, на цій дилемі акцентував професор Єльського університету Майкл Рейсман, говорячи про «запобігання до факту» на противагу «покаранню після факту». Він стверджував, що «діяти до того, як жертви стануть жертвами» має бути основним завданням міжнародного правосуддя.

ЯКИЙ ВНЕСОК МОЖЕ ЗРОБИТИ МІЖНАРОДНЕ ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ?

За теорією Рейсмана, держави мають зосереджувати свої зусилля більше на запобіганні й стримуванні, ніж боротися з наслідками, які часто бувають настільки руйнівними, що виправити ситуацію майже неможливо.

Питання репарацій узагалі потребує окремого обговорення. Не кажучи вже про складність процедури їх отримання.

Повертаючись до заходів «стримування», професор вказує на певні чинники, що можуть стати реальною перешкодою на шляху запобігання злочинам.

Перше — це ідеологія.

Зазвичай міжнародні злочини пов’язані з ідеологією. Під час допиту обвинувачених у міжнародних злочинах називають «not ordinary perpetrators, but act by true conviction».

Тобто злочини, які вони вчиняють, мають певну високу ідею для їхнього суспільства. Для них не важливо, яке покарання їх чекає, тобто страх за покарання відсутній.

У контексті ситуації в Україні уваги заслуговує путінське гасло «боротьби з нацистами», що дуже довго і свідомо вкладалося в голови росіян зі спеціальною метою — сформувати, розвинути й закріпити ненависть до всього українського. Змусити вірити, що росіяни вбивають заради певної ідеї — знищити нацистів в особі українців.

Повернімося до поняття «deterrence» (стримування). Наскільки це можливо в контексті нашої ситуації? Існує багато чинників, що вливають на так звані запобіжники недопущення наслідків війни для цивільного населення.

Для того, щоб стримування працювало попри ефект «ідеї», потенційні злочинці мають ідентифікувати власні дії як злочини й чітко усвідомлювати «невідворотність покарання», що вони обов’язково відповідатимуть за свої злодіяння, і що серйозніші будуть злочини, то більше покарання на них чекає. Адже невідворотність покарання має головний вплив на осіб, які можуть вчинити кримінальні правопорушення.

Як міжнародне, так і національне законодавство встановлює кримінальну відповідальність за вчинення воєнних злочинів.

Як ми знаємо, прокурор Міжнародного кримінального суду проводить повноцінне розслідування стосовно злочину геноциду, воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених РФ, доповнюючи та підсилюючи прагнення національних органів притягнути воєнних злочинців до відповідальності.

Однак в Україні формується дуже небезпечна практика обмінювати осіб, що вчинили воєнні злочини, на наших військовополонених.

Національне законодавство не містить заборони обмінювати осіб, що засуджені або притягаються до кримінальної відповідальності за воєнні злочини, вчинені на території України.

Понад те, 28 липня 2022 року Верховна Рада України затвердила правовий порядок «обміну» військовополонених, підозрюваних, обвинувачених, засуджених за скоєння злочинів.

Поправки передбачають, що навіть військовополонені, які обвинувачуються у скоєнні злочинів, включно з міжнародними злочинами, як, наприклад, воєнні злочини, злочини проти людяності, можуть бути звільнені з-під варти та обміняні, тоді як кримінальне переслідування може здійснюватися за їх відсутності (in absentia)[1].

У Доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини наголошено, що держави повинні розслідувати міжнародні злочини, ймовірно вчинені на їхній території, і за необхідності здійснювати судове переслідування підозрюваних.

Окрім того, жертви грубих порушень прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права мають право на встановлення істини, справедливість і відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до норми 158 звичаєвого міжнародного гуманітарного права держави повинні розслідувати воєнні злочини, що, як стверджується, вчинені їхніми громадянами або збройними силами, або на їхній території, і за наявності підстав притягати до відповідальності осіб, підозрюваних у вчиненні таких злочинів. Вони також повинні розслідувати інші воєнні злочини, щодо яких вони мають юрисдикцію, і за наявності підстав притягати до відповідальності осіб, підозрюваних у вчиненні таких злочинів.

Тобто міжнародне гуманітарне право встановлює прямий обов’язок держави притягати до відповідальності воєнних злочинців.

З одного боку, ми постійно наголошуємо на важливості проведення розслідування прокурором Міжнародного кримінального суду mass atrocities, вчинених РФ на території України, а з іншого — нівелюємо власний обов’язок розслідувати та переслідувати воєнних злочинців, віддаючи їх країні-агресору, щоб вони могли й надалі вчиняти злочини.

Ось, наприклад, як розуміє обмін військовополоненими міністр юстиції і відкрито про це висловлюється в ЗМІ[2].

На мій погляд, для України такий підхід до обміну військовополоненими може бути дуже небезпечним: з одного боку, він нівелює засоби, направлені на стримування та запобігання вчиненню злочинів, з іншого — має високі репутаційні ризики для країни загалом. Фактично таким підходом Україна перекладає відповідальність за переслідування воєнних злочинів на плечі Міжнародного кримінального суду й не виконує свій обов’язок.

[1] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні з 1 лютого — 31 липня 2022 року: https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ua/2022-09-23/ReportUkraine-1Feb-31Jul2022-ua.pdf

[2] У Мін'юсті розповіли про дві категорії військовополонених і про те, що з ними роблять, hromadske, 26 липня 2022 року: https://hromadske.ua/posts/u-minyusti-rozpovili-pro-dvi-kategoriyi-vijskovopolonenih-i-sho-z-nimi-roblyat

війна воєнні злочини збройний конфлікт