Бути чи не бути in absentia: заочне кримінальне переслідування за вчинення міжнародних злочинів в Україні

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Бути чи не бути in absentia: заочне кримінальне переслідування за вчинення міжнародних злочинів в Україні

Justice delayed is justice denied.

Іванна Ільченко

29 February, 2024

1568

Бути чи не бути in absentia: заочне кримінальне переслідування за вчинення міжнародних злочинів в Україні

Нещодавно започаткована Олександром Лапіним дискусія на платформі Justalk про справжню вартість кримінального провадження in absentia («спеціальне досудове розслідування» за термінологією Глави 24-1 і подальший «судовий розгляд за відсутності обвинуваченого» або «спеціальне судове провадження» за термінологією статті 323 Кримінального процесуального кодексу України) в справах, пов’язаних з міжнародним збройним конфліктом Російської Федерації та України, спонукала мене висвітлити аргументи на користь допустимості та певною мірою виправданості застосування заочного кримінального переслідування в справах про вчинення міжнародних злочинів за умови дотримання процесуальних гарантій справедливого суду.

Погоджуючись з Олександром у недоречності масового застосування заочного кримінального переслідування в справах про злочини проти національної безпеки, таких як за статтею 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність), усе ж пропоную відмежовувати цю категорію справ від справ за статтею 438 КК України (міжнародні злочини).

Колабораційна діяльність (стаття 111-1 КК України), як і інші злочини проти національної безпеки, не становить собою серйозних порушень міжнародного гуманітарного та/або кримінального права[1] та не є міжнародним злочином у розумінні статті 5 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС)[2]. Питання про вельми сумнівну відповідність норм статті 111-1 положенням IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та Додаткових протоколів до неї порушувати не буду.

Водночас кримінальні провадження, які стосуються вчинення міжнародних злочинів, переважно мають живих потерпілих та/або їхніх родичів, що шукають справедливості та права бути почутими. Урешті, право українського народу на правду в межах більш глобальної картини перехідного правосуддя, набуває все більшої ваги в сучасній правовій системі.

Запропонований у статті Олександра Лапіна алгоритм «консервації» доказів (стаття 225 та частина 1 статті 280 КПК України) заслуговує на обмежене застосування в окремих випадках. Якщо такий підхід масово застосовуватиметься, то можна буде говорити про «відкладене правосуддя — відмову в правосудді» (англ. Justice delayed is justice denied). Адже міжнародна практика свідчить, що для потерпілих та/або їхніх родичів відкладене правосуддя породжує відчуття безкарності та бездіяльності зі сторони національних органів, розпалює суспільний резонанс і бажання відновлення справедливості шляхами поза межами права.

Експертна дискусія щодо допустимості кримінального провадження та судового процесу in absentia у справах про міжнародні злочини триває серед національних і міжнародних стейкхолдерів, ці питання вже порушені в низці ґрунтовних аналітичних матеріалів, таких як «Огляд рішень Європейського суду з прав людини щодо судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia)» Верховного Суду[3] чи «Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини» — спільній розробці українських суддів і міжнародних експертів, перша частина Глави 2 «Процесуальні аспекти» якої присвячена заочному розгляду справ у суді та стандартам справедливого правосуддя[4].

У цій публікації авторка коротко висвітлює такі питання: 1) позитивні зобов’язання держави щодо переслідування за вчинення міжнародних злочинів за Женевськими конвенціями та право на правду; 2) позитивні обов’язки ефективного розслідування злочинів, що випливають зі статті 2 і статті 3 у комбінації зі статтею 13 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ); 3) практика заочного судочинства в міжнародному кримінальному праві; 4) кримінальне переслідування in absentia за стандартами справедливого суду, закріпленими статтею 6 ЄКПЛ, і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) на прикладі справи «Санадер проти Хорватії».

Позитивні зобов’язання держави щодо переслідування міжнародних злочинців за Женевськими конвенціями та право на правду

Відповідно до статті 1 всіх чотирьох Женевських конвенцій «Високі Договірні Сторони зобов’язуються дотримуватися й забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин». Відповідно до позитивного зобов’язання договірні сторони повинні вживати каральних заходів для переслідування порушень гуманітарного права та підтримання національних і міжнародних зусиль щодо притягнення до відповідальності підозрюваних у серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права. Женевські конвенції накладають обов’язок щодо розшуку, переслідування або видачі підозрюваних у серйозних порушеннях незалежно від їх громадянства, а також ухвалення для цього будь-якого необхідного законодавства^[5].

Понад те, згідно зі статтею 129 (2) ЖК ІІІ і коментаря до неї, після того, як органи влади зберуть докази, достатні для встановлення кримінального обвинувачення, органи влади повинні здійснювати переслідування в справі та «не можуть, наприклад, за національними правилами прокурорської дискреції вирішити не висувати звинувачення»^[6].

Для забезпечення ефективного розслідування фактів вчинення міжнародних злочинів і співпраці в межах спільної слідчої групи та МКС від національних органів кримінальної юстиції очікується вчасне та детальне зібрання, документування та збереження доказів. Незважаючи на відсутність строків давності в цій категорії справ, відкладене правосуддя в непоодиноких справах не сприятиме доведенню патернів (закономірність, повторюваність і системність вчинених злочинів) і причинно-наслідкових зв’язків між діями командування та підпорядкованих для побудови магістральних справ.

Компліментарність юрисдикції МКС та універсальна юрисдикція кримінального переслідування за вчинення міжнародних злочинів також виступає на користь ведення цієї категорії справ in absentia. Прикладом застосування універсальної юрисдикції стала Німеччина, яка «за даними міністерства юстиції країни, зібрала понад 500 доказів воєнних злочинів Росії в Україні та допитала більше ніж 160 свідків»[7]. У межах налагодженої міжнародної співпраці за потреби та доцільності такі матеріали національних справ, що ведуться in absentia, найбільш ймовірно будуть передані Офісом Генерального прокурора без вагань з метою дотримання принципу non bis in idem (непритягнення двічі за той самий злочин)^[8] і розвантаження національної системи кримінальної юстиції. Адже кількість задокументованих міжнародних злочинів зростає щодня і станом на грудень 2024 року вже подолала відмітку 120 тисяч справ[9].

У судових процесах, що стосуються міжнародних злочинів, значення права на правду як здобуття юридичної істини набуває нового виміру, що, без сумніву, пов’язано з унікальними цілями, які має виконувати міжнародне кримінальне право і які виходять далеко за межі простого встановлення вини чи невинуватості конкретних осіб. Серед цілей міжнародного права виділяють «сприяння відновленню і підтриманню миру» і «процесу національного примирення», на додаток до знайомих нам боротьби з безкарністю, стримуванню або запобіганню майбутнім порушенням, задоволенню потреб потерпілих і захисту їхніх прав, відновленню верховенства права й утвердженню принципу законності.

На думку Ясмін Накві (Yasmin Naqvi), юристки-практика з міжнародного кримінального права і міжнародного гуманітарного права, право на правду полягає в праві потерпілих або їхніх родин бути поінформованими про події, про які йдеться в справі, з метою сприяння процесу зцілення; що дає потерпілим відчуття завершеності, дозволяє відновити їхню гідність, а також відкриває можливість на нові засоби правового захисту та відшкодування за порушення їхніх прав та/або завдану шкоду[10].

Позитивні обов’язки держави щодо ефективного розслідування порушень прав, що випливають зі статті 2 (право на життя) і статті 3 (заборона катування) ЄКПЛ у комбінації зі статтею 13 ЄСПЛ (право на ефективний правовий захист)

Право на справедливий суд, як і його інтегрована частина — право кожного бути присутнім на суді над ним, закріплене статтею 6 ЄКПЛ, — це фундаментальне право, що не допускає відступів (derogation) від міжнародних зобов’язань і підлягає дотриманню і під час воєнного стану.

З іншого боку, право потерпілих на ефективний правовий захист, передбачене статтею 13 ЄКПЛ, у комбінації з позитивними (процесуальними) обов’язками держави ефективно розслідувати випадки порушення права на життя, закріпленого в статті 2[11], і можливих випадків катування, заборона якого міститься в статті 3[12], так само як і право участі потерпілих у справедливому судовому розгляді (стаття 6 ЄКПЛ), заслуговують на дотримання зі сторони держави.

ЄСПЛ у низці справ постановив, що процесуальне зобов’язання за статтею 2 продовжує застосовуватися в складних умовах безпеки, у тому числі в контексті збройного конфлікту. У зв’язку із цим очевидно, що якщо смерть, яка підлягає розслідуванню за статтею 2, сталася в умовах загального насильства, збройного насильства, збройного конфлікту або повстанського руху, на шляху слідчих можуть виникнути перешкоди, а конкретні обмеження можуть змусити використовувати менш ефективні заходи розслідування або можуть призвести до затримки розслідування. Проте зобов’язання за статтею 2 передбачають, що навіть у складних умовах безпеки мають бути вжиті всі розумні заходи для забезпечення проведення ефективного, незалежного розслідування ймовірних порушень права на життя (Hanan проти Німеччини [ВП], § 204; Грузія проти Росії (II) [ВП] (merits), § 326).

Відомою справою про неспроможність держави покласти край безкарності за вбивства та зникнення у 1990-х роках у Туреччині є справа Mahmut Kaya[13]. У 1990-х роках, під час збройного конфлікту між турецькими військовими й Робітничою партією Курдистану (РПК), урядові військові та сили безпеки змусили сотні тисяч людей покинути свої села, їх також підозрювали в тисячах насильницьких зникнень і вбивствах цивільних осіб. Як наслідок, нездатність держави провести належне розслідування та притягнути винних до відповідальності означала, що вона не змогла запобігти смерті та будь-якому потенційному повторенню, а отже, порушила статтю 2 і статтю 3 в комбінації зі статтею 13 ЄКПЛ.

ЄСПЛ також надає особливого значення за статтею 13 доступу потерпілих і їхніх родичів до інформації і відповідно «встановленню істини для потерпілих, а також таким чином, забезпечуючи при цьому правосуддя і запобігаючи безкарності винних осіб» (Tagayeva and Others v. Russia, 2017, § 627). Аналогічні норми щодо права отримувати належну інформацію та брати участь у кримінальному процесу містить і рамкова Директива ЄС щодо мінімальних стандартів прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів (стаття 1)[14].

Заочне судочинство в міжнародному кримінальному праві (МКС) і його сумісність з міжнародними стандартами міжнародного права прав людини

Ані в Римському статуті, ані в Правилах процедури та доказів МКС немає положень про заочне судочинство. Проте у 2013 році до Правил процедури та доказів МКС були внесені зміни, відповідно до яких відсутність обвинуваченого на судовому процесі може бути дозволена за певних обставин[15]. Такі обставини були встановлені МКС для президента Кенії Угуру Муйгаї Кеніятти та Вільяма Самоея Руто і Джошуа Арапа Санга. У рішенні про клопотання пана Руто про звільнення від постійної присутності на судовому процесі[16] та в Рішенні про клопотання захисту про умовне звільнення від постійної присутності на суді в справі Прокурор проти Угуру Муйгаї Кеніятти[17] більшість суддів судових палат V(B) і V(A) визнали, що присутність обвинуваченого під час судового розгляду є не лише правом відповідно до статті 67(l) (d) Римського статуту, але й обов’язком обвинуваченого відповідно до статті 63(1). Палати постановили, що присутність обвинуваченого є позицією за замовчуванням, але судові палати мають право на власний розсуд робити обґрунтовані винятки в кожному конкретному випадку.

Хоча МКС з осторогою застосовує практику заочного розгляду окремих етапів кримінальних справ, міжнародна правова спільнота в особі Міжнародної асоціації юристів свого часу висловила думку, що сучасні заочні судові процеси можуть бути розроблені таким чином, щоб захистити право обвинуваченого на справедливий судовий розгляд; при цьому було зазначено, що заочний судовий розгляд ніколи не є самоціллю, а розглядається як альтернатива відсутності судового розгляду взагалі[18].

Кримінальне переслідування in absentia за стандартами справедливого суду, закріпленими статтею 6 ЄКПЛ і прецедентною практикою ЄСПЛ, на прикладі справи «Санадер проти Хорватії»

Право бути присутнім на суді над самим собою не є абсолютним порівняно з правом на життя або правом на честь і гідність. Обвинувачений може прямо або мовчазно відмовитися від права бути присутнім, і в таких випадках судовий процес може проводитися заочно[19].

Правова система багатьох країн Європейського Союзу, а також Ради Європи визнає, що заочне кримінальне провадження не є незаконним способом втручання в право на справедливий судовий розгляд. Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи (75) 11 щодо стандартів заочного судочинства рекомендує урядам держав-членів застосовувати мінімальні правила, за якими особа, яку судили за її відсутності, але якій було належним чином вручено повістку, має право на повторний судовий розгляд у звичайному порядку, якщо вона може довести, що її відсутність і той факт, що вона не змогла повідомити суддю про це, сталися з незалежних від неї причин[20]:

ЄСПЛ неодноразово висловлював свою думку щодо питання відповідності кримінального провадження in absentia стандартам справедливого суду (стаття 6 ЄКПЛ) і дійшов висновку, що за наявності гарантій, а саме повідомлення про обвинувачення та права на ефективне представництво і повторний судовий розгляд, заочні судові процеси можуть бути сумісними з міжнародними стандартами прав людини[21].

Постійні експерти Ради Європи в Україні Нона Цоцорія та Джеремі Макбрайд у межах експертно-консультативної групи Ради Європи з підтримки Офісу Генерального прокурора зазначили, що «влада може вдатися до заочного судового розгляду, якщо (1) обвинувачений знає про провадження проти нього/неї, але або відмовляється від свого права брати участь у судовому розгляді, або вирішує ухилитися від правосуддя, або (2) якщо він/вона не знає про провадження. Але в останньому випадку сумісність із ЄКПЛ може забезпечуватися лише через надання можливості заново провести розгляд справи, щойно йому/їй стане про такий розгляд відомо»[22].

Належне повідомлення підозрюваного в провадженні in absentia

КПК України фактично вказує два можливі шляхи повідомлення підозрюваного в провадженні in absentia: 1) особі, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого — за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (частина 7 статті 135 КПК України); 2) у випадках обґрунтованої неможливості вручення через міжнародні договори про правову допомогу чи дипломатичні канали публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора (частина 8 статті 135 КПК України).

Це питання вже було предметом перевірки суду касаційної інстанції в кількох справах, де Верховний Суд звертав увагу, що, окрім виконання наведених вище вимог закону щодо публікації оголошень у ЗМІ та визначених законом сайтах, сторона обвинувачення вживала інших заходів для забезпечення ефективного повідомлення особи про її кримінальне переслідування[23].

Згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ, навіть якщо органи влади не повідомили про провадження належним чином, іноді конкретні факти можуть продемонструвати, що обвинувачений знав про нього. ЄСПЛ встановив, що «таке може мати місце, наприклад, коли обвинувачений публічно або письмово заявляє, що він не має наміру відповідати на повістки в суд, про які йому стало відомо з джерел, відмінних від органів влади, або вдало ухиляється від спроби арешту […], або коли до відома органів влади надаються матеріали, які недвозначно свідчать про те, що обвинувачений знає про кримінальне провадження, розпочате щодо нього, і про висунуті йому звинувачення»[24].

Згадані вже експерти Ради Європи Нона Цоцорія та Джеремі Макбрайд доречно відмітили, що «що повторний судовий розгляд вважається обов’язковим у разі заочного розгляду справи про воєнний злочин, якщо влада не повідомила обвинуваченого про розгляд справи або не забезпечила його присутність. Однак сам по собі заочний розгляд справи за відсутності самого засудженого не суперечить Конвенції, оскільки тяжкість інкримінованого йому злочину та зацікавленість суспільства в ефективному переслідуванні воєнних злочинів в умовах ескалації війни, а також той факт, що особа проживає на непідконтрольній владі території, виправдовує неможливість повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд або забезпечення його присутності з боку влади»[25].

Міжнародна судова практика містить приклади використання дипломатичних каналів, на які ще змушена реагувати країна-агресор, для належного повідомлення підозрюваного у справах in absentia. Одним з таких прикладів є франко-чилійська справа, розглянута Паризьким апеляційним судом у 2010 році, яка стосувалася порушень прав людини, які відбулися приблизно в 1973 році в Чилі. Справа була порушена сім’ями чотирьох франко-чилійців, які зникли безвісти. Було ідентифіковано 14 осіб, які, як стверджувалося, відігравали певну роль у зникненнях і яких потім судили заочно. Дипломатичними каналами було надіслано повідомлення з метою інформування обвинувачених про висунуті обвинувачення, дату судового розгляду та список свідків, але жоден з обвинувачених не з’явився на суд. Однак було зазначено, що ці процедури мали важливе значення для родин потерпілих, які були вдячні за судовий розгляд[26].

«Санадер проти Хорватії»: забезпечення ex novo перегляду фактичної та юридичної сторони справи особи, засудженої in absentia[27]

У справі «Санадер проти Хорватії» ЄСПЛ мав нагоду розглянути заяву про порушення права на справедливий судовий розгляд заявника, якого було заочно засуджено за воєнні злочини, пов’язані з конфліктами після розпаду колишньої Югославії. Підсудний-заявник був недосяжний для хорватських судів, оскільки на момент висунення йому обвинувачення та судового процесу проживав на окупованій території, непідконтрольній Хорватії[28]. Для його представництва було призначено адвоката, якого повідомили про різні етапи провадження. ЄСПЛ погодився з тим, що за конкретних обставин справи, враховуючи тяжкість злочину, про який йшлося і який, хоча і не підпадає під дію строків давності, був зіставним з великим суспільним інтересом та інтересом потерпілих у здійсненні правосуддя, проведення судового засідання за відсутності заявника саме собою не суперечило статті 6 (п. 77 «Санадер проти Хорватії»). Однак, на думку ЄСПЛ, не було доведено, що обвинувачений знав про своє кримінальне переслідування і висунуті проти нього обвинувачення або що він намагався ухилитися від суду чи беззастережно відмовився від свого права з’явитися до суду, щойно йому стало відомо про провадження, чи мав право на повторний судовий розгляд. За таких обставин суд дійшов висновку, що заявник повинен мати можливість бути заслуханим у провадженні, яке передбачає новий розгляд юридичних і фактичних обставин справи проти нього (п. 78 «Санадер проти Хорватії»).

Важливо звернути увагу на детальне дослідження ЄСПЛ двох правових шляхів можливого повторного судового розгляду, доступних для Санадера відповідно до законодавства Хорватії. Обидва шляхи Суд визнав занадто складними й непропорційними або такими, які не становили справжній повторний судовий розгляд. Тому Суд дійшов висновку про те, що право підсудного на справедливий судовий розгляд, передбачене статтею 6 Конвенції, було порушено.

Чинний КПК України не передбачає жодної спеціальної процедури повторного судового розгляду в суді першої інстанції після ухвалення вироку в разі затримання чи з’явлення обвинуваченого (засудженого), щодо якого здійснювалося спеціальне судове провадження (in absentia). Такі особи можуть скористатися лише загальними процедурами оскарження в апеляційному та касаційному порядку або правом на перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами. Отже, національній системі кримінальної юстиції варто упевнитися в доступності ex novo перегляду справи особи, засудженої in absentia, шляхом повноцінного нового розгляду юридичних і фактичних обставин справи.

Виходячи з вищевикладеного, я дотримуюся переконання, що сам факт проведення досудового провадження так / чи судового розгляду in absentia за умови забезпечення ex novo перегляду фактичної та юридичної сторони справи, особи засудженої in absentia, не становитиме собою порушення права на справедливий суд, закріплене статтею 6 ЄКПЛ. Тоді як неефективне та неналежне розслідування, нашвидкуруч зібрані докази, поверховий, односторонній судовий розгляд справи за неефективного правового захисту обвинуваченого можуть підірвати гарантії справедливого суду загалом і становити порушення прав, закріплених договірним і звичаєвим міжнародним правом.

Насамкінець хотілося б зазначити, що ЄКПЛ — це живий інструмент, а прецедентна практика ЄСПЛ формується з урахуванням еволюції суспільних відносин на розгляді суду. Тільки спільними зусиллями всіх учасників системи кримінальної юстиції, поділяючи європейські цінності й дотримуючись міжнародних стандартів прав людини, ми зможемо вибудувати шлях до справедливості.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.

[1] Див. ЖК 1: стаття 50, ЖК 2: стаття 51, ЖК 3: стаття 130, ЖК 4: стаття 147 та Додатковий протокол 1: стаття 11 і стаття 85.

[2] Римський статут: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text

[3] Верховний Суд «Огляд рішень Європейського суду з прав людини щодо судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia)»: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_zaoch_sr.pdf

[4] «Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини», с. 679–695: https://is.gd/dkEb4B

[5] Див. ЖК 1: стаття 49, ЖК 2: стаття 50, ЖК 3: стаття 129.

[6] Конвенція (III) про поводження з військовополоненими. Женева, 12 серпня, коментар 2020, стаття 129: кримінальне покарання, п. 5105.

[7] ФРН вже зібрала понад 500 доказів воєнних злочинів в Україні: https://www.dw.com/uk/bilse-500-dokaziv-i-160-svidkiv-nimeccina-rozslidue-voenni-zlocini-rf-v-ukraini/a-68290815

[8] Стаття 61 Конституції України; цю ж засаду закріплює стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, частина 3 статті 2 КК України та стаття 19 КПК України.

[9] Злочини, вчинені в період повномасштабного вторгнення РФ, статистика за статтею 438 КК України: https://www.gp.gov.ua/

[10] The right to the truth in international law: fact or fiction? By Yasmin Naqvi at international review of eth Red cross, Volume 88 Number 862 June 2006: https://international-review.icrc.org/articles/right-truth-international-law-fact-or-fiction

[11]Armani Da Silva проти Сполученого Королівства [ВП], § 229 у § 3 Довідник із застосування статті 2 ЄКПЛ: https://www.echr.coe.int/d/guide_art_2_ukr (версія від 31 серпня 2018 року); https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Guide_Art_2_ENG (версія від 31 серпня 2022 року).

[12] «X та інші проти Болгарії» (X and Others v. Bulgaria) [ВП], 2021, § 178, Керівництво із застосування статті 3 Європейської конвенції з прав людини: https://www.echr.coe.int/d/guide_art_3_ukr (версія від 31 серпня 2022 року).

[13] Mahmut Kaya v. Turkey, no. 22535/93, ECHR 2000-III.

[14] Стаття 1 Директиви 2012/29/ЄС про встановлення мінімальних стандартів щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочину: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1421925131614&uri=CELEX%3A32012L0029&fbclid=IwAR0E_PiKKEhSN3Rl3VJgou7wHG2wHLMLxIniAC-sgOzXwagPx9uZOSYnnjM

[15] Правила процедури та доказів МКС, правило 134ter («Звільнення від присутності на судовому процесі») та правило 134quarter («Звільнення від присутності на судовому процесі у зв’язку з виконанням надзвичайних державних обов’язків»).

[16] Прокурор проти Вільяма Самоея Руто та Джошуа Арапа Санга, ICC-01/09-01/11-777, Рішення щодо клопотання пана Руто про звільнення від постійної присутності на судовому процесі, 18 червня 2013, п. 104 (the Prosecutor v Uhuru Muigai Kenyatta and The Prosecutor v William Samoei Ruto and Joshua Arap Sang).

[17] Прокурор проти Угуру Муйгаї Кеніятти, ICC-01/09-02/11-830, Рішення щодо клопотання захисту про умовне звільнення від постійної присутності на суді, 18 жовтня 2013 року, п. 124.

[18] IBA International Criminal Court and International Criminal Law Programme Report on the ‘Experts’ Roundtable on trials in absentia in international criminal justice, September 2016: https://www.ibanet.org/document?id=Experts-roundtable-trials-in-absentia

[19] ЄСПЛ, Посібник зі статті 6, п. 290; ЄСПЛ, справа «Сейдович проти Італії», п. 86.

[20] Para. 9 of section I Resolution (75) 11 on the Criteria Governing Proceedings held in the Absence of the Accused (Adopted by the Committee of Ministers on 21 May 1975 at the 245th meeting of the Ministers’ Deputies): https://rm.coe.int/09000016804f7581 page 1; and see Council Framework Decision 2009/299/JHA of 26 February 2009.

[21] Human Rights Committee, General Comment No. 32, CCPR/C/GC/32, 23 August 2007, para 36; а також прецедентна практика ЄСПЛ: Colozza v Italy, (1985) 7 E.H.R.R. 516; Goddi v Italy, Judgment of 09.04.84, Series A. No. 76; Van Geyseghem v. Belgium, Application no. 26103/95, Judgment, 21 January 1999; Lala v Netherlands, Application no. 14861/89, Judgment, 22 September 1994; Sejdovic v Italy, Application no. 56581/00, Judgment, 1 March 2006.

[22] «Заочні провадження у справах щодо воєнних злочинів: відповідність статті 6 ЄКПЛ», інформаційна довідка, розроблена експертно-консультативною групою Ради Європи з підтримки Офісу Генерального прокурора України, підготовлена Ноною Цоцорією та з коментарями пана Джеремі Макбрайда від 7 вересня 2022, с. 2: https://rm.coe.int/-/1680a83585(UKR)

[23] Пара. 1640 «Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини».

[24] Там само, пара. 1679.

[25] Див. вище «Заочні провадження у справах щодо воєнних злочинів: відповідність статті 6 ЄКПЛ», частина «C. Право на повторний розгляд справи»: https://rm.coe.int/-/1680a83585(UKR)

[26] Cour d’Assises de Paris, 3ème section statuant dans le cadre de la procédure du défaut criminel, Arrêt 07/0027 du 17 Décembre 2010: https://fidh.org/IMG/pdf/Arret_de_condamnation_17dec2010.pdf

[27] Практичний приклад у «Настільній книзі судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини», глава 2 «Процесуальні аспекти», частина 1 «Заочний розгляд справ у суді. Стандарти справедливого правосуддя», с. 692: https://is.gd/dkEb4B

[28] ЄСПЛ, справа «Санадер проти Хорватії», п. 77.

правосуддя війна воєнні злочини збройний конфлікт

Схожі статті

Коли процес важливіший за результат, або Роздуми про справжню вартість кримінального провадження in absentia