Доказування у воєнних злочинах: основні тенденції та погляди різних учасників процесу

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Доказування у воєнних злочинах: основні тенденції та погляди різних учасників процесу

Принципи і правила доказування при розслідуванні воєнних злочинів не можуть відрізнятися від правил і принципів в інших кримінальних провадженнях. Водночас учасники дискусії JustTalk погодилися, що реалії війни внесли дещо нове. Наприклад, з’явилися нові види доказів, з’явилася потреба переосмислити роботу зі свідками та потерпілими, з’явилися нові виклики.

JustTalk

15 March, 2024

862

Доказування у воєнних злочинах: основні тенденції та погляди різних учасників процесу

У цьому матеріалі редакція JustTalk ділиться ключовими тезами учасників обговорення «Доказування воєнних злочинів: напрацювання та виклики за підсумками двох років повномасштабного вторгнення». Discussion paper можна завантажити за посиланням.

Андрій Лещенко, заступник начальника управління Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора, навів декілька прикладів нових видів доказів і викликів, які пов’язані з їх використанням.

Інформація, отримана внаслідок радіоперехоплення. Подібна інформація дозволяє виявляти елементи об’єктивної сторони злочину, такі як факт віддання наказів, застосування заборонених видів зброї чи засобів ведення війни тощо. Проте її можуть оцінити як втручання в особисте життя. З іншого боку, засоби, які використовуються під час контакту, — не захищені, і особи, які спілкуються, розуміють, що доступ до цієї інформації можуть отримати треті особи. При цьому важливо під час радіоперехоплення правильно зафіксувати інформацію та правильно передати її слідчим.
Розвідувальна інформація. Потенційною проблемою використання цього цінного джерела інформації як доказу є те, що відповідно до українського законодавства розвідувальні дії не можуть проводитися в інтересах слідства. Однак останнім часом змінився підхід до розуміння та застосування цієї норми. Оскільки розвідувальна інформація первинно здобувається в інтересах держави з метою воєнного протистояння ворогу, а не безпосередньо в інтересах слідства, то розвідувальним органам після накопичення та аналізу інформації нічого не заважає передати її органам досудового розслідування. Розвідувальна інформація насамперед є джерелом інформації, яка дозволяє проводити інші слідчі дії, адже містить відомості про суб’єкта злочину, безпосередньо про саму подію і навіть про суб’єктивну сторону злочину. Наразі немає національної судової практики стосовно оцінки такого виду доказів, однак міжнародні судові органи активно використовують розвідувальну інформацію в провадженнях. Під час дискусії Андрій Лещенко зазначив, що розвідка може зняти гриф «таємно» з інформації, якщо втрачено джерело або якщо це не загрожує розкриттю джерела отримання інформації.
Докази, отримані безпосередньо з поля бою. У місцевостях, які росіяни хаотично покидали (Київська, Харківська, Херсонська області тощо), знайдено велику кількість документів, носіїв інформації. Це дало можливість дізнатися про конкретні підрозділи, командирів підрозділів, в окремих випадках отримати поіменний список особового складу військових частин, які дислокувалися на місцях і могли бути причетними до вчинення злочинів. Це спрощує роботу слідчих у питаннях розкриття злочину та встановлення осіб, які могли вчинити ті чи інші правопорушення.

Адвокат Костянтин Губський наголосив на потребі розроблення єдиних алгоритмів розслідування воєнних злочинів для органів правопорядку, оскільки він спостерігає таку проблему, як відсутність достатнього досвіду в представників органів правопорядку при розслідуванні цього виду злочинів. Наразі, на його думку, існують такі слабкі місця в розслідуваннях, які потенційно матимуть негативні наслідки в процесі притягнення винних до відповідальності:

визначення підсудності справ про воєнні злочини і відповідно належності суб’єкта збору доказів;
дотримання процесуальних строків проведення слідчих дій і досудового розслідування.

Суддя Верховного Суду Микола Мазур зазначив, що наразі справи про вчинення воєнних злочинів тільки починають надходити до судів і це нова категорія справ для суддів, прокурорів і адвокатів, адже до 2022 року було винесено всього близько 4–5 вироків за статтею 438 Кримінального кодексу України. Новизна полягає в тому, що склади воєнних злочинів мають свою специфіку і, незважаючи на лаконічність 438 статті, існує багато складів воєнних злочинів.

Суддя відмітив, що зараз спостерігається тенденція до покращення якості обґрунтування вироків у справах про воєнні злочини.

Одним з викликів, на думку пана Миколи, у розгляді справ про воєнні злочини є емоційна залученість усього суспільства до подій, які відбуваються в Україні. Для суддів, як і адвокатів існує моральна дилема, як виконувати свої професійні обов’язки в таких справах. Варто пам’ятати, що правосуддя має бути незалежним. Важливо забезпечувати правосуддя таким чином, щоб не довелося платити компенсації воєнним злочинцям у майбутньому.

Також викликом для системи правосуддя є провадження in absentia. Звісно, вони зумовлені відсутністю підозрюваного / обвинуваченого. Водночас це може впливати на захист (він може бути не таким ініціативним) і рівень доказування. Важливо не допускати спрощення в доказуванні тільки тому, що обвинувачений відсутній. Окремою проблемою є те, що обвинувачений не може під час розгляду справи викласти свою версію подій. Це може стати причиною розгляду справ у Європейському суді з прав людини, де типовим виправданням для воєнного злочинця буде фраза: «А мене там не було». Яскравим прикладом є справа «Санадер проти Хорватії».

Під час дискусії присутні обговорили можливість використання інформації, отриманої від громадських організацій за результатами OSINT-розслідувань. Андрій Лещенко зазначив, що наразі інформація, надана громадськими організаціями, справді допомагає. Її використовують як орієнтир під час розслідування. Сама собою вона не може мати вагу доказу, оскільки її збирали неуповноважені особи в порядку, непередбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Побудувати справу лише на інформації з відкритих джерел важко. Зазвичай вона слугує орієнтиром для подальших слідчих дій.

Також учасники дискусії приділили увагу роботі з потерпілими. Наразі при Офісі Генерального прокурора створено координаційний центр по роботі з потерпілими. Одна з проблем, з якою працює Центр, — страх потерпілих, небажання переживати повторно негативні емоції і відповідно бажання мінімізувати свої контакти зі слідством і судом. Коли людина не розуміє, наскільки важливі її показання, як вони будуть використовуватися надалі, вона не хоче давати показання. Якщо ж люди усвідомлюють, що можуть бути корисними не на рівні конкретного злочину, а на рівні держави, то більше відкриваються.

Учасники дискусії дійшли таких висновків:

Потрібно забезпечити дотримання високих стандартів доказування в справах про воєнні злочини, попри всю об’єктивну складність, емоційну залученість й обсяги роботи, яку треба провести.
Органи правопорядку — правозастосовні органи, вони не створюють законів, але мають їх виконувати. Водночас наразі необхідно проявляти творчість у підходах до процесу розслідування. Одне з головних завдань зараз — збереження інформації, оскільки із часом вона стирається.
Якість доказування залежить не тільки від роботи сторони обвинувачення, але й професійності та активності захисника в справі. Сама держава зацікавлена в тому, щоб адвокати належним чином здійснювали захист у такій категорії справ. За такими провадженнями оцінюють дії держави, чи вона забезпечила право на захист. Не можна допускати спрощення в доказуванні тільки тому, що обвинуваченого немає в таких розповсюджених зараз провадженнях in absentia. Адвокат зобов’язаний займати активну позицію: це обов’язок, а не право захисника. При цьому дуже важливо, щоб адвоката не ототожнювали з його клієнтом.
Наразі важливо забезпечити якісний розгляд справ про вчинення воєнних злочинів, щоб у майбутньому не виникало сумнівів щодо легітимності вироків у таких справах.

Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в межах проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації та в дискусіях, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд дол. США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров'я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.

Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. +38 (044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на вебсайт або на сторінку у Фейсбук.

доказування воєнні злочини збройний конфлікт

Схожі статті

Доказування воєнних злочинів: напрацювання та виклики за підсумками двох років повномасштабного вторгнення. Discussion paper