Згідно з оцінками різних представників юридичної спільноти рішення Міжнародного Суду ООН від 31 січня 2024 року є надзвичайно важливим для України і водночас досить неоднозначним. У цьому матеріалі редакція JustTalk ділиться ключовими тезами учасників обговорення «Рішення Міжнародного Суду ООН від 31 січня 2024 року: досвід і наслідки для України», що відбулося 28 березня 2024 року. Discussion paper можна завантажити за посиланням.
Спікерами події виступили Антон Кориневич, посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України, агент України в Міжнародному Суді ООН, Аліна Павлюк, експертка Ukrainian Legal Advisory Group, Сергій Заєць, адвокат, експерт освітніх програм Української Гельсінської спілки з прав людини, та Маргарита Сокоренко, Уповноважена у справах ЄСПЛ Міністерства юстиції України. Модерував дискусію Денис Рабомізо, адвокат, експерт Коаліції «Україна. П’ята ранку».
«Міжнародний Суд ООН і процес у ньому — це не moot court. Судді консервативні у своїх підходах. І для того, щоб довести вину рф, треба дуже важко працювати».
Антон Кориневич зробив акцент на тому, що це рішення Міжнародного Суду ООН, яке є першим, що визнає порушення рф міжнародного права, знімає моральне питання з інших міжнародних інстанцій «Чи будемо ми перші, хто визнає росію порушницею?». У цій справі Суд визнав росію порушником міжнародного права і не один раз. Однак воно не позбавлене і проблемних моментів.
«Є дві основні проблемні речі у цьому рішенні. Перша стосується звуженого тлумачення міжнародного права. Суд не готовий до креативних дій і залишається найбільш консервативним судовим органом у міжнародному праві. Зокрема, Суд звужено тлумачить термін “funds” у розумінні лише фінансових ресурсів, які можна відслідкувати. Тому й не визнав фінансуванням тероризму такі дії, як, наприклад, постачання зброї та техніки і навчання людей у збройних формуваннях. Крім того, Суд не визнав дії російської влади проти кримських татар расовою дискримінацією за етнічною ознакою і звів їх до політичної дискримінації», — зазначив спікер.
На думку Сергій Зайця, згадане рішення Суду ООН не є фатальною поразкою, яка б унеможливила успіх в інших справах. Водночас він зауважив, що в цьому рішенні поза увагою залишилось усиновлення українських дітей в Криму, які залишилися без батьківського піклування.
«Це питання могло сильно вплинути як на саме рішення Суду ООН, так і на долю пов’язаних індивідуальних скарг, а також запобігти подальшим випадкам вивезення дітей на територію рф. Це ситуація, коли держава не доклала достатніх зусиль на збирання доказів, але при цьому покладалася на громадянське суспільство», — зауважив Сергій Заєць.
Під час свого виступу Аліна Павлюк надала оцінку рішенню Суду ООН в аспекті аналізу вимог України щодо визнання такого порушення рф як фінансування тероризму. Вона звернула увагу на національну практику розслідування кримінальних проваджень за статтями Кримінального кодексу України про терористичну діяльність на Сході України, яка після цього рішення Суду ООН здається ще більш проблемною. Оскільки ми маємо визначитися, чи можемо кваліфікувати дії як терористичні в умовах збройного конфлікту і, якщо так, то за яких обставин.
Також пані Аліна підкреслила, що звернення до таких органів як Міжнародний Суд ООН демонструють важливість комунікації між різними органами при підготовці заяв. Робота правоохоронних органів у таких провадженнях — основа для звернень.
Маргарита Сокоренко оцінила рішення у розрізі його впливу на скарги, подані Україною до ЄСПЛ. Вона зауважила, що у негативних висновках Міжнародного Суду ООН наразі немає загроз для справ, які перебувають на розгляді в ЄСПЛ за скаргами до рф. Пані Маргарита також підкреслила, що без участі громадянського суспільства ці міждержавні процеси не були б такими ефективними. Наприклад, рішення ЄСПЛ щодо прийнятності у справі України проти росії багато в чому ґрунтуються на доказах, зібраних громадськими організаціями.
Учасники дискусії також обговорили доцільність ведення таких міждержавних справ, зважаючи на ігнорування росією рішень міжнародних інституцій, великі ресурси, які вимагають такі процеси та непередбачуваність результатів. Не звернувшись до головного судового органу в сучасному міжнародному праві, зазначив Антон Кориневич, Україна дала б комусь серйозний аргумент, що не хоче використовувати наявні правові механізми захисту. Також такі дії показують російській федерації, що держава, проти якої вона порушує міжнародне право, буде йти проти неї в суди. І це теж дуже важливо.
«Будь-яке правосуддя — це не про минуле, це про майбутнє, про необхідність підготовки стратегії, оцінок дій росії для її засудження. Нам потрібно створювати майбутнє. Якщо нічого не робитимемо, то ми або значно погіршимо нашу позицію, або взагалі втратимо можливість притягнути рф до відповідальності», — підсумував Сергій Заєць.
Всі спікери погодилися з важливістю синергії, співробітництва між державою та громадянським суспільством. Водночас відмітили, що громадським організаціям у цій співпраці не вистачає зворотного зв’язку, який би дозволив ефективніше допомагати державним органам представляти Україну у міжнародних інстанціях.
Учасники дійшли наступних висновків:
- Наразі Міжнародний Суд ООН залишається найбільш консервативним органом, який достатньо вузько тлумачить норми міжнародного права. І на це необхідно зважати, готуючись до таких процесів.
- Рішення МС ООН від 31.01.2024 — це лише один із пазлів у боротьбі за притягнення росії до відповідальності. Окрім того, це прецедент, який допоможе іншим країнам, що потерпають від збройних конфліктів, під час захисту своїх прав.
- Під час підготовки до таких масштабних справ важлива синергія між різними державними установами, а також між державними установами та громадянським суспільством.
Захід відбувся в межах проєкту «Об'єднані на шляху до правосуддя: документування тяжких міжнародних злочинів під час російської збройної агресії в Україні», що реалізується Регіональним центром прав людини за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.