Розслідування воєнних злочинів: пів року після повномасштабного вторгнення (discussion paper)

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Розслідування воєнних злочинів: пів року після повномасштабного вторгнення (discussion paper)

Цей discussion paper присвячений шести місяцям розслідування воєнних злочинів в Україні як новому виклику для органів досудового розслідування та прокуратури, зважаючи на масштаби та тяжкість таких злочинів.

Євген Крапивін

26 August, 2022

1818

Розслідування воєнних злочинів: пів року після повномасштабного вторгнення (discussion paper)

Завантажити документ у форматі PDF можна за посиланням.

Серед інструментів кримінального переслідування за міжнародні злочини існують механізми різного рівня. Насамперед ідеться про постійний Міжнародний кримінальний суд (МКС) або трибунали, які ad hoc утворюються під час або після збройного конфлікту, у межах якого було вчинено міжнародні злочини. Україна сьогодні не виняток. Хоча увага громадськості, особливо світової, більше прикута до роботи МКС та обговорення ідеї майбутнього спеціального трибуналу щодо злочину агресії, наразі робота здебільшого провадиться на національному рівні за допомогою національних засобів правосуддя.

У системі воєнної юстиції можна виділити період до і після 24 лютого 2022 року без жодних вагань, адже не тільки масштаби вчинених воєнних злочинів змінилися, а й система розслідування та судового розгляду на національному рівні трансформувалася під це завдання. Теперішня практика розслідування воєнних злочинів відрізняється від тієї, що була в перші вісім років російсько-української війни, тож вона заслуговує спеціальної дискусії.

Водночас обговорення на тему ресурсів, які Україна має вкладати для відновлення справедливості шляхом притягнення винних осіб до відповідальності, як у владних кабінетах, так і серед тих, хто розслідує воєнні злочини, наразі тривають. Якій моделі розслідування віддати перевагу? Національній, інтернаціоналізованій, міжнародній? Якщо національній, то які органи й підрозділи мають цим займатися, адже ми бачимо приклади ледь не всіх можливих механізмів колективної безпеки та юстиції, які наразі застосовані щодо міжнародних злочинів в Україні?

Проте ми розуміємо, що можливості вкладати ресурси (не так фінансові, як організаційно-технічні та людські) у держави обмежені. Тому для отримання якісного результату необхідно правильно визначити пріоритети вже зараз. Просто сказати, що треба розвивати національну систему переслідування за воєнні злочини, зокрема завдяки спеціалізації, — недостатньо.

Необхідно вже зараз підбити перші підсумки шести місяців розслідування воєнних злочинів у нових умовах: які здобутки маємо і які виклики наразі постали, зокрема на прикладі інших європейських національних моделей у збройних конфліктах, які за географією та контекстом схожі на російсько-українську війну.

І. МОДЕЛІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ВИННИХ У ВЧИНЕННІ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

1.1. «Внутрішня» та «зовнішня» моделі національного переслідування

Позначення, запропоновані для різних моделей переслідування за вчинення воєнних злочинів, які використовуються для цієї дискусії, умовні. Поділ на «внутрішні» та «зовнішні» національні моделі переслідування відбувається за критерієм того, чи бажає держава активно розслідувати випадки воєнних злочинів на своїй території, чи керівна роль належить зовнішнім акторам — міжнародним інституціям, іноземним механізмам тощо.

Україна обрала «внутрішню» модель й успішно застосовує комплементарний принцип переслідування, передбачений міжнародним кримінальним правом. Тобто намагається максимально притягнути винних до відповідальності засобами національної правової системи, а вже далі, де бракує ресурсів, є складні юрисдикційні питання чи імунітети або інші правові та організаційні міркування, покладається на МКС, універсальну юрисдикцію, спеціальний трибунал щодо злочину агресії тощо.

Прикладами «внутрішньої» моделі є країни колишньої Югославії, які багато років переслідують воєнних злочинців не тільки в межах Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії (ICTY), а також і засобами національних органів досудового розслідування, прокуратур і судів. Наприклад, Сербія має спеціалізовані органи з переслідування за воєнні злочини, а Косово та Хорватія — спеціалізовані підрозділи національної системи переслідування, тобто в межах загальної прокуратури та поліції.

Прикладом «зовнішньої» моделі є Сирія. Воєнні злочини, вчинені в межах Сирійської війни (2011 — дотепер) переслідуються силами універсальної юрисдикції щодо міжнародних злочинів. Наприклад, кримінальні провадження щодо воєнних злочинів, вчинених різними сторонами конфлікту (і військами Б. Асада, і представниками т. зв. ІДІЛ, і російськими військовослужбовцями тощо), розслідує Німеччина. Здебільшого причина полягає в тому, що сирійські біженці заявляють у країні, яка їх прийняла, про воєнні злочини, тому запускається інструмент універсальної юрисдикції за заявою потерпілої особи. Але не обов’язково, щоб був потерпілий чи територіальна підстава для таких розслідувань — іноді це власна ініціатива держав, особливо тих, на які соціально та економічно впливає збройний конфлікт у регіоні.

Якщо спочатку мова йшла про громадянську війну, то вже давно війна в Сирії (яка поділена фактично на чотири зони) — це міжнародний конфлікт збройного характеру. Наприклад, на боці режиму Б. Асада беруть участь російські військові. Неодноразово зазначалося про те, що російська авіація застосовує невибіркове масове «килимове бомбардування» (carpet bombing) сирійського цивільного населення, що є воєнним злочином згідно з положеннями міжнародного гуманітарного права. Зрозуміло, що Сирія не зацікавлена в кримінальних провадженнях стосовно своїх союзників, отже, грубо порушує обов’язки щодо розслідування воєнних злочинів усіма сторонами збройного конфлікту.

Показовим є випадок узяття в полон 5 березня 2022 року російського льотчика Красноярцева (в/ч 8689), який брав участь у вчиненні бомбардувань цивільного населення в Сирії. Німецька прокуратура зверталася до України з проханням у межах міжнародної співпраці про його видачу для притягнення до відповідальності за події в Сирії. Таким чином, зусилля універсальної юрисдикції та незастосовність строків давності для воєнних злочинів демонструють повільне в часі, проте успішне кримінальне переслідування «ззовні».

1.2. Приклад Косова

Республіка Косово проголосила незалежність у 2008 році. Станом на 4 вересня 2020 року її незалежність визнали 97 країн-членів ООН зі 193 (50 %), 22 з 27 (81 %) країн-членів ЄС і 26 з 30 (87 %) країн-членів НАТО. Україна не визнала незалежність Косова і вважає його частиною Сербії, хоча з огляду на євроінтеграційні та євроатлантичні процеси, які наразі наша держава декларує як пріоритет, така позиція може змінитися найближчим часом.

Що стосується кримінального переслідування за воєнні злочини, то з 1993 року воно здійснювалося як Міжнародним кримінальним трибуналом стосовно колишньої Югославії (ICTY), так і місіями ООН (UNMIK[1]) і ЄС (EULEX[2]) у Косові. Якщо ICTY — це приклад саме міжнародного механізму переслідування за міжнародні злочини, то UNMIK і EULEX сприяють роботі національних органів прокуратури та поліції. Таким чином, мова йде про інтернаціоналізовану модель переслідування за воєнні злочини в Косові.

У 2017 році запрацювали Спеціальні судова палата та прокуратура стосовно Косова (Kosovo Specialist Chambers and Specialist Prosecutor's Office, KSC & SPO), які фінансуються ЄС, розташовані в м. Гаага (Нідерланди) і складаються з іноземних суддів.

Це не міжнародний суд, оскільки структура утворена та діє відповідно до національного законодавства Косова — для цього було змінено Конституцію Республіки Косово (2014) і внесено зміни до законодавства (2015). Це «внутрішній» механізм переслідування, який має юрисдикцію стосовно воєнних злочинів і злочину проти людяності, вчинених у Косові в 1998–2000 рр. стосовно цивільного населення.

Організаційну та логістичну підтримку цього механізму забезпечує вже згадана спеціальна місія EULEX, що має виконавчий підрозділ (executive division). У ньому працюють включені в національні інститути Косова судді та прокурори, які діють відповідно до національного законодавства та в команді з національними фахівцями розслідують кримінальні провадження щодо воєнних злочинів.

Далі наводимо декілька порад колишнього очільника прокуратури EULEX, які стануть у пригоді для посилення інституційної спроможності українських національних органів переслідування притягнути винних до відповідальності за воєнні злочини:

Національний підхід до розслідування вимагав якісного кримінального законодавства, яке належним чином передбачало відповідальність за воєнні злочини. Потрібна була єдина політика в інституції, яка тлумачить і застосовує кримінальне законодавство, а також налагоджений зв’язок зі старшим прокурором Косова та старшими офіцерами поліції. Окрім того, потрібен був час для належного розслідування, не обмежений необхідністю швидкого розслідування, навіть незважаючи на те, що, можливо, існував внутрішній тиск, щоб завершити розслідування швидше.

Необхідно вивчати типові випадки вчинення воєнних злочинів, зокрема регіональні відмінності. Шукати ознаки типової поведінки й досліджувати зв’язки між ними та конкретними військовими підрозділами. Це все дозволяє уявити картину злочинів загалом і де шукати докази в ній (evidence mapping of crimes).

Потрібен слідчий орган для збору та безпечного зберігання доказів. У першу чергу треба зосередитися на гарантуванні безпеки свідкам. Свідка потрібно поінформувати на початку, для чого будуть використані докази, які він надає. Необхідно спостерігати за політичною ситуацією та настроями серед суспільства як на момент вчинення воєнних злочинів, так і на момент розслідування, адже це важливо в контексті розуміння активності захисників і потерпілих. До того ж це може прямо вплинути на питання захисту свідків.

Необхідно бути терплячими та зберігати правильний настрій, коли маєте справу з масштабними воєнними злочинами, адже вони можуть приголомшувати. Прокурор повинен від початку розуміти, що працює зі складним провадженням, і проблеми виникатимуть. Тут допоможе правильна організація великої кількості доказів — відповідна база даних (сховище), до якого можна звернутися в будь-який момент.

Проблеми розслідування воєнних злочинів на національному рівні типові: міжнародний контроль (international scrutiny), потенційний політичний тиск, захист свідків. Водночас перевагами є відносна швидкість процесу та локалізоване правосуддя, яке посилює відчуття населення, що це воно здійснює правосуддя. Хоча міжнародні механізми дають більше ресурсів і доступ до більшої кількості міжнародних експертів / юристів, програми захисту свідків, проте можуть викликати зворотне враження, зберігаючи ідейний розкол у суспільстві.

ІІ. ЗДОБУТКИ І ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ СТАНОМ НА 22.08.2022

2.1. Статистичні дані

Станом на 22 серпня органи досудового розслідування та органи прокуратури розслідують близько 30 тис. воєнних злочинів. Ця цифра зростає щодня, а з огляду на перспективи деокупації південних і східних територій України — темпи росту можуть вражати не менше, ніж на початку квітня 2022 року після деокупації півночі Київської області.

Для розуміння масштабів, з якими зіткнулася українська система кримінальної юстиції, наведемо цифри: у першому півріччі 2021 року кримінальних проваджень стосовно Розділу ХХ Кримінального кодексу України («Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку») було 125; у першому півріччі 2022 року — зареєстровано 20,8 тис. таких кримінальних правопорушень. Збільшення відбулося переважно завдяки статті 438 («Порушення законів та звичаїв війни», тобто воєнні злочини) і статті 436-2 Кримінального кодексу України («Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників»). Таких злочинів у 2022 році обліковано 20 556 проти 57 у 2021 році (що стосується статті 436-2 Кримінального кодексу України, то цей склад злочину з’явився лише 3 березня 2022 року).

Актуальна статистична інформація про протидію злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, станом на 22 серпня 2022 року:

Кількість злочинів та їх наслідки

За період з 25 лютого 2022 року по 22 серпня 2022 року органи правопорядку зареєстрували 43 374 злочини, пов’язані з агресією рф, серед них:

28 410 воєнних злочинів;
13 836 злочинів проти основ національної безпеки України;

рф не припиняє обстріли населених пунктів України, цивільного населення та цивільної критичної інфраструктури, гатить по історичній та культурній спадщині України, а відтак — і Європи.

Воєнні злочини призвели до загибелі 6 944 (у т. ч. 373 дітей) і поранення 9 212 цивільних осіб (у т. ч. 723 дітей).

Знищено та пошкоджено 38 033 об’єкти цивільної інфраструктури, з них:

29 669 — житлових будинків і споруд;
1 640 — навчальних і виховних закладів;
283 — медичні заклади;
298 — культурних споруд;
123 — релігійні споруди;
3 619 — мереж, що забезпечують життєдіяльність населення (газопроводи, водопроводи, електромережі);
2 401 — інші.

На цей час повідомлено про підозру 141 особі (15 з них — військовополонені, решта — заочно):

за напади й бомбардування населених пунктів і цивільних об’єктів — 14 особам;
за невибіркові обстріли — 9 особам;
за жорстоке поводження з цивільним населенням (катування та нелюдське поводження, посягання на людську гідність, незаконне позбавлення волі, заподіяння сильних страждань або тяжких тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю) — 48 особам;
за умисні вбивства — 22 особам;
за сексуальне насильство — 3 особам (одну з них додатково притягнуто до відповідальності за вбивство);
за розграбування — 34 особам;
за спричинення шкоди природному середовищу, напади на об’єкти, які містять небезпечні сили, — 8 особам;
за організацію примусової мобілізації — 2 особам;
за порушення права на справедливий суд — 1 особі.

За результатами досудового розслідування до суду направлено обвинувальні акти стосовно 17 осіб (невибіркові обстріли, напади на цивільні об’єкти, жорстоке поводження з цивільним населенням, умисні вбивства, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, розграбування та привласнення майна, що не викликане воєнною необхідністю).

За результатами судового розгляду засуджено 8 осіб (невибіркові обстріли — 2, напади на цивільні об’єкти — 1, умисні вбивства — 1, викрадення майна — 4).

2.2. Розвиток практики розслідування

За шість місяців інституціоналізовано розслідування воєнних злочинів і злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом. Для цього, зокрема:

утворено спеціалізовані підрозділи з розслідування воєнних злочинів у Національній поліції України. Визначено спеціалізацію слідчих у ДБР і СБУ, а також розподілено кримінальне провадження стосовно злочину агресії до НАБУ;
посилено «Департамент війни» Офісу Генерального прокурора та визначено спеціалізацію обласних й окружних прокурорів щодо воєнних злочинів;
розроблено та впроваджено низку методичних матеріалів, зокрема Стандарти розслідування воєнних злочинів;
підготовлено та ухвалено зміни до законодавства про порядок співпраці з МКС, особливості розслідування злочинів в умовах воєнного стану, особливості поводження з військовополоненими, можливості врахування показань свідків, потерпілих, зафіксованих на відео тощо;
налагоджено співпрацю з МКС; спільними слідчими групами з іншими країнами, які мають провадження щодо воєнних злочинів у межах універсальної юрисдикції тощо.

2.3. Виклики для розслідування

До викликів, які постали перед національною системою правосуддя, можна віднести такі:

а) законодавчі:

невідповідність кримінального законодавства загальновизнаним положенням міжнародного кримінального права, закріпленим у Римському статуті МКС (бланкетна диспозиція статті 438 Кримінального кодексу України, загальний суб’єкт злочину агресії, відсутність відповідальності за злочини проти людяності, відсутність інституту командної відповідальності тощо);
нератифікація Римського статуту МКС, що підмінено порядком співпраці з МКС (Глава ІХ-2 Кримінального процесуального кодексу України), яка має свої обмеження;
складні положення судової практики, що мають обов’язковий характер: наприклад, правова позиція Верховного Суду, визначена в постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20) (2021)[3], стосовно потенційного визнання недопустимими доказів, зібраних неуповноваженим суб’єктом (органом, до підслідності якого не віднесено розслідування воєнних злочинів; відповідно до статті 216 Кримінального процесуального кодексу України це підслідність винятково СБУ);
недосконалість перекладу положень міжнародного гуманітарного права (застарілість і помилковість перекладів окремих положень «права Гааги» та «права Женеви») тощо;

b) інституційні:

відсутність у держави довгострокового сталого бачення розвитку системи воєнної юстиції та, як наслідок, ризики зменшення ресурсів, які на це виділяються;[4]
нерозв’язання питання спеціалізації органів досудового розслідування / органів прокуратури / суду чи суддів, які розглядають справи про міжнародні злочини;[5]
слабкість розвитку програми захисту учасників кримінального провадження — потерпілих / свідків;
технічні обмеження щодо фіксації доказів воєнних злочинів і довгий строк розслідування / розгляду справи, що може призвести до їх втрати, деформації показань потерпілих, що зафіксовані до 1 травня 2022 року, — набрали чинності зміни до Кримінального процесуального кодексу України, які дозволяють використовувати показання свідків, потерпілих, зафіксовані за допомогою відеозапису на стадії досудового розслідування тощо;

c) політичного характеру:

не завжди доречні висловлювання представників українських органів влади, які можуть порушувати презумпцію невинуватості[6], і поодинокі випадки неналежного поводження з військовополоненими, які можуть використовуватися стороною захисту;
обмін військовополонених, які підозрюються / обвинувачуються у вчиненні воєнних злочинів;
невмотивовані кадрові зміни як на рівні Генерального прокурора чи керівників органів досудового розслідування, так і керівників і службовців спеціалізованих підрозділів;
тиск на національну систему переслідування за воєнні злочини;
повне ігнорування запитів на міжнародно-правову допомогу російською федерацією (неможливість виконання рішень у порядку in absentia).

ІІІ. РОЛЬ НЕДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ У ПЕРЕСЛІДУВАННІ ВИННИХ У ВЧИНЕННІ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Порівняно з іншими збройними конфліктами громадянське суспільство може значним чином сприяти державі в зборі доказів воєнних злочинів. Насамперед з огляду на широкі можливості цифрових засобів комунікації, сильний волонтерський (громадський) рух в Україні, а також залучення фінансування від іноземних донорських організацій, які підтримують Україну.

На практиці громадянське суспільство об’єдналося в організації та коаліції, ключові серед яких «Трибунал для Путіна», «Україна. П’ята ранку», «Регіональний центр з прав людини», «Trooth Hounds» тощо. До недержавних суб’єктів також можна віднести журналістів-розслідувачів як національних, так і іноземних (наприклад, «Bellingcat»), а також адвокатів, які представляють інтереси потерпілих у кримінальному провадженні, працюючи переважно pro bono або залучаючи фінансування від волонтерської мережі.

Таким чином, щонайменше ці недержавні суб’єкти активно залучені до процесу фіксації доказів вчинених рф міжнародних злочинів у межах збройного конфлікту. Збір доказів відбувається як шляхом фізичного виїзду в спільних зі слідчими та прокурорами групах на місце вчинення злочину, так і через роботу з потерпілими на місці вчинення злочину, під час та після евакуації. Наприклад, недержавним суб’єктам вдається координувати польську поліцію у Варшаві, яка в процесуальному порядку фіксує показання потерпілих від воєнних злочинів і в межах міжнародної співпраці передає Україні.

До того ж збираються і цифрові докази — висловлювання російського військово-політичного керівництва, дані з фотографій і відеозаписів, знімки супутників тощо. Для цього застосовуються методики збору цифрових доказів (OSINT), наприклад протокол Берклі тощо. Цифрові докази потрібні не тільки для того, щоб встановити географічні координати місця вчинення злочину, довести причетність конкретних військ чи визначити напрями обстрілів, а й для доведення умислу на вчинення злочину агресії, злочинів проти людяності чи злочину геноциду. Для останнього найважливішою складовою для доказування є суб’єктивна сторона злочину, тобто необхідність довести геноцидальний умисел. Саме цифрові докази можуть бути визначальними.

Усі зібрані докази мають самостійне доказове значення лише для міжнародних механізмів, насамперед МКС і майбутнього спеціалізованого трибуналу щодо злочину агресії. Що стосується національної системи правосуддя, то відповідно до Кримінального процесуального кодексу України докази збираються насамперед стороною обвинувачення. У процесуальному порядку їх може надавати адвокат-представник потерпілого. Усе інше відбувається за тісної координації і взаємодії з органами прокуратури, які мають процесуальні можливості зафіксувати докази, отримані поза процесом.

Таким чином, за пів року розслідування воєнних злочинів прокуратурі вдалося налагодити певну співпрацю з недержавними суб’єктами, які фіксують докази воєнних злочинів. Але керівна роль належить саме прокуратурі, адже тільки її працівники знають, яка тактика доказування буде в суді, на які докази варто звертати уваги і які проблеми їх належності та допустимості можуть виникнути. Хоча інколи й спостерігається небажання з боку недержавних суб’єктів співпрацювати, проте ситуація покращується, адже що більше обвинувальних актів у суді, то більше зрозуміло, що не вся інформація доказового характеру потрібна і треба розставляти пріоритети й правильно розподіляти ресурси як державні, так і недержавні.

ВИСНОВОК

Отже, станом на сьогодні, під час гарячої фази збройного конфлікту (активних бойових дій), на національному рівні триває масштабна робота зі збору доказів для подальшого притягнення російських військових до відповідальності за воєнні злочини. Кількість вироків, постановлених судами, і кількість обвинувальних актів, скерованих до судів, свідчать про те, що якість доказової бази превалює над швидкістю судового розгляду.

Порівняно з іншими збройними конфліктами громадянське суспільство може значним чином сприяти державі в зборі доказів воєнних злочинів. Ідеться не лише про роботу волонтерів і мереж, які допомагають потерпілим від воєнних злочинів, а й можливості кожної людини в цифрову епоху. Поняття OSINT стало загальновживаним, а розуміння того, що цифровий слід росіян украй довгий, вселяє надію не ретельне доведення умислу на злочин агресії, а можливо, і злочини проти людяності / злочин геноциду.

Україна наразі зосередилася на національній системі переслідування за воєнні злочини: утворюються спеціалізовані підрозділи, виділяються додаткові ресурси, напрацьовуються стандарти розслідування міжнародних злочинів. Водночас виклики — законодавчі, інституційні, політичні — лише посилюватимуться, особливо після завершення збройного конфлікту. Тому вже зараз необхідно подбати про довгострокове бачення того, як держава буде відновлювати справедливість шляхом притягнення винних осіб до відповідальності.

[1] United Nations Interim Administration Mission in Kosovo — UNMIK (1999–2008), утворена на підставі UN Security Council Resolution 1244 (1999).

[2] European Union Rule of Law Mission in Kosovo — EULEX Kosovo (2008 — дотепер), утворена на підставі Council Joint Action 2008/124/CFSP of February 2008; мандат продовжено до 2023 року — Council Decision (CFSP) 2021/904.

[3] Постанова Верховного Суду у справі № 640/5023/19; провадження № 51-2917 кмо 20 [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97286253

[4] Дет. див.: Євген Крапивін «Місце кримінальної юстиції у плані відновлення України: воєнний аспект» // JustTalk, 15.07.2022 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://justtalk.com.ua/post/mistse-kriminalnoi-yustitsii-u-plani-vidnovlenni-ukraini-voennij-aspekt

[5] Дет. див.: Ґаяне Нуріджанян «Воєнні злочини: чи здатні українські суди їх розглядати?» // JustTalk, 15.08.2022 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://justtalk.com.ua/post/voenni-zlochini-chi-zdatni-ukrainski-sudi-ih-rozglyadati; Дін Майкл Шарф, Пол Р. Вільямс та ін. «Вищий суд України з розгляду воєнних злочинів для притягнення до відповідальності за міжнародні злочини [проєкт]» // JustTalk, 10.08.2022 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://justtalk.com.ua/post/vischij-sud-ukraini-z-rozglyadu-voennih-zlochiniv-dlya-prityagnennya-do-vidpovidalnosti-za-mizhnarodni-zlochini-proekt

[6] Дет. див.: Мішель Коулман «Слова мають значення: роль презумпції невинуватості у пошуку справедливості під час російсько-українського збройного конфлікту» // JustTalk, 20.07.2022 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://justtalk.com.ua/post/mova-mae-znachennya-rol-prezumptsii-nevinuvatosti-u-poshuku-spravedlivosti-pid-chas-rosijsko-ukrainskogo-zbrojnogo-konfliktu