Наразі існують суперечності між нормами статті 1111 Кримінального кодексу України (далі — КК) і нормами Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 вересня 1949 року[1].
На відміну від національного законодавства, Конвенція передбачає дозволену та необхідну діяльність цивільних осіб в умовах окупації. Зокрема, у ній зазначено:
- особи, що перебувають під захистом, які внаслідок воєнних дій втратили свій заробіток, повинні бути забезпечені можливістю отримати оплачувану роботу (стаття 39 Конвенції);
- якщо особи, що перебувають під захистом, є громадянами держави-супротивниці, їх можна залучати лише до таких видів примусових робіт, виконання яких є необхідним для забезпечення продуктів харчування, житла, одягу, транспорту та здоров’я людей і які не є безпосередньо пов’язаними з проведенням воєнних операцій (стаття 40 Конвенції);
- окупаційна держава може залучати до примусових робіт осіб, що перебувають під захистом, яким виповнилося 18 років, і лише до такої роботи, яка є необхідною для забезпечення потреб окупаційної армії або для належного забезпечення населення окупованої країни комунальними послугами, продуктами харчування, житлом, одягом, транспортом та медичними послугами. Кожна така особа, наскільки це дозволяють обставини, повинна бути залишена на своєму звичайному місці роботи. Робота повинна належним чином оплачуватись та відповідати фізичним та інтелектуальним можливостям робітників (стаття 51 Конвенції);
- окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях (стаття 54 Конвенції);
- окупаційна держава зобов’язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичними матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо (стаття 55 Конвенції);
- окупаційна держава зобов’язана за допомогою всіх наявних засобів та в співробітництві з державними та місцевими органами влади забезпечувати та підтримувати діяльність медичних та лікарняних установ, а також забезпечити та підтримувати на окупованій території умови задовільні з погляду охорони здоров’я та санітарії (стаття 56 Конвенції);
- з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених законодавством (стаття 64 Конвенції)[2].
Тобто Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни не забороняє і передбачає можливість виконання цивільними особами на окупованих територіях робіт і послуг, необхідних для життєзабезпечення населення.
Але стаття 1111 КК не містить відповідних винятків при визнанні колаборацією діяльності, пов’язаної із забезпеченням гуманітарних, соціальних, медичних, побутових, комунальних та інших потреб населення на окупованих територіях. У результаті до відповідальності можуть бути притягнуті майже всі, хто перебуває на окупованій території і залучений до трудової чи підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України.
Тому ці суперечності мають бути враховані при вдосконаленні національного законодавства про колабораційну діяльність.
Приклади невідповідності ЖК у вироках
Проблеми застосування статті 1111 Кримінального кодексу України
Стаття 1111 КК у чинній редакції не передбачає жодних кваліфікуючих ознак і умов, які б відрізняли звичайну діяльність із забезпечення соціальних, медичних, продуктових, побутових, комунальних, торговельних, транспортних та інших потреб населення в умовах окупації, яка не спричиняє і не може спричинити шкоди національній безпеці України, від злочинної колабораційної діяльності, що загрожує національній безпеці.
Тому стаття 1111 КК у чинній редакції не виключає її необмеженого свавільного застосування, покарання мешканців окупованих територій без урахування фактичної суспільної небезпечності діяння, наслідків діяння, спричиненої діянням шкоди.
Унаслідок цього під дію статті 1111 КК у чинній редакції формально підпадає будь-яка цілком правомірна, навіть суспільно необхідна, діяльність на окупованій території, наприклад заходи, спрямовані на розв’язання гуманітарних проблем, надання медичних послуг, надання комунальних і ремонтно-будівельних послуг, діяльність у галузі транспорту, робота продуктових магазинів, виробництво сільгосппродукції і продуктів харчування, медична діяльність та діяльність аптек тощо. Тому існує ризик, що мешканців окупованої території можуть притягнути до кримінальної відповідальності за діяння, які фактично не є суспільно небезпечними, однак формально підпадають під диспозицію чинної статті 1111[3].
Усупереч багаторазовим твердженням представників державної влади України, що не буде визнаватися колабораційною діяльність на окупованих територіях лікарів, комунальників, пожежників, підприємців тощо, і про відсутність підстав для притягнення їх до кримінальної відповідальності, стаття 1111 КК досі свавільно застосовується до таких осіб, незважаючи на відсутність спричинення будь-якої шкоди національній безпеці України.
Прикладом, на мою думку, необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність за відсутності складу такого злочину, відсутності умислу на вчинення злочину, відсутності будь-якої шкоди національній безпеці є вирок Індустріального районного суду м. Дніпро від 15 серпня 2023 року в справі № 202/3884/23[4], яким громадянка України засуджена за колабораційну діяльність за частиною 5 статті 1111 КК до п’яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 років. Суд визнав колабораційною діяльністю дії обвинуваченої, яка діяла для забезпечення життєдіяльності цивільного населення в умовах окупації: на громадських засадах виконувала обов’язки голови мікрорайону Комунальний міста Лиман на окупованій території, здійснювала загальне керівництво роботою вуличних (представників) мікрорайону Комунальний, приймала заяви на отримання твердого палива місцевими мешканцями, брала участь у складанні актів і затверджувала акти перевірки наявності пічного опалення в будинках мешканців для отримання вугілля, підписувала акти на отримання дров, допомагала місцевим мешканцям в отриманні гуманітарної допомоги й медикаментів, займалася розв’язанням різних побутових питань населення. Тобто діяла в інтересах цивільного населення, що залишилося на окупованій території. Цим вироком не було встановлено, яка саме шкода нібито спричинена або могла бути спричинена національній безпеці України внаслідок здійснення обвинуваченою діяльності з надання опіки особам, що потребують допомоги, і забезпечення життєдіяльності цивільного населення в умовах окупації.
Належному застосуванню законодавства про відповідальність за колабораційну діяльність, визначенню обґрунтованого й справедливого покарання перешкоджає те, що диспозиція статті 1111 КК, як вона викладена в чинній редакції, не передбачає настання конкретних суспільно небезпечних наслідків і відповідно обов’язку доказування суспільно небезпечних наслідків, небезпечності діяння і тому не дозволяє відокремити, розмежувати співпрацю з ворогом на шкоду суспільству, державі та громадянам від діяльності, необхідної для життєзабезпечення громадян України, що залишися на окупованих територіях.
Іншим вироком Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2022 року в справі № 953/7265/22[5] громадянка України засуджена за те, що, перебуваючи на окупованій території м. Вовчанськ Харківської області, обіймала посаду виконуючої обов’язки завідуючої сектором охорони здоров’я, здійснюючи керівництво діяльністю сектору охорони здоров’я, контроль за діяльністю закладів, підприємств та установ охорони здоров’я, забезпечувала населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення та здійснювала керівництво сектором. Такі дії були кваліфіковані за частиною 2 статті 1111 КК. Вирок не містить жодних відомостей про те, яка саме шкода нібито спричинена або могла бути спричинена національній безпеці України внаслідок здійснення обвинуваченою керівництва медичним обслуговуванням цивільного населення на окупованій території. Суду було достатньо визнання обвинуваченою вини і її згоди на спрощене провадження.
Ще одним прикладом необґрунтованого, на мою думку, притягнення до кримінальної відповідальності може вважатися вирок Дружківського міського суду Донецької області від 5 вересня 2023 року в справі № 229/2561/22[6], яким громадянин України засуджений до дев’яти років позбавлення волі, з позбавленням права займати відповідні посади, з конфіскацією майна за те, що він виконував обов’язки так званого «начальника отдела жилищно-коммунального хозяйства администрации города Светлодарска», виконуючи організаційно-розпорядчі функції з надання комунальних послуг населенню, прибирання вулиць, вивезення сміття, підвезення води, відновлення електропостачання. Такі дії були кваліфіковані за частиною 5 статті 1111 КК. Цим вироком не було встановлено, яка саме шкода нібито спричинена або могла бути спричинена національній безпеці України внаслідок здійснення обвинуваченим керівництва комунальним підприємством, що забезпечувало потреби цивільного населення на окупованій території.
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.
Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.
[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text
[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text
[3] https://zmina.ua/wp-content/uploads/sites/2/2022/12/zvit_zmina_ukr-2.pdf
[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/112856417
[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/107934917
[6] https://reyestr.court.gov.ua/Review/113248896