Військовополонені: хто ці люди і навіщо вони Україні

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Військовополонені: хто ці люди і навіщо вони Україні | JustTalk Context [текстова версія]

Розмова з Юрієм Бєлоусовим, Начальником Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора про військовополонених, їх тримання, обмін та притягнення до відповідальності у текстовій версії #JustTalk_Context.

JustTalk Юрій Бєлоусов

21 June, 2022

1166

Військовополонені: хто ці люди і навіщо вони Україні | JustTalk Context [текстова версія]

Переглянути відео розмови можна за посиланням.

Хто такі військовополонені та яким критеріям повинні відповідати учасники збройного конфлікту (комбатанти) для того, щоб отримати цей статус?

Військовополонені — відносно нова категорія не лише для більшості громадян, але й системи юстиції з погляду масштабів і кількості. Водночас нагадаємо, що перші полонені з’явилися в Україні ще у 2014 році, коли розпочалася війна з рф.

Статус військовополоненого прямо пов’язаний зі збройним конфліктом. За відсутності збройного конфлікту військовополонених немає як явища. З початком збройного конфлікту представники збройних сил однієї чи іншої сторони можуть потрапляти в полон під час бойових дій, набуваючи статусу військовополоненого.

Цей статус варто розуміти дещо ширше, ніж просто представників збройних сил однієї чи іншої сторони. Його можуть отримати представники ополчення, добровільних загонів тощо, а також ті, хто бере участь у збройному конфлікті з боку однієї чи іншої сторони або в наших реаліях — представники територіальної оборони, громадяни України, які об’єдналися для спротиву збройній агресії. Вони можуть не бути у складі збройних сил, але якщо відкрито носять зброю, мають керівника, певні знаки розрізнення й безпосередньо беруть участь у збройному протистоянні ворогу, то також отримають статус військовополоненого в разі взяття в полон.

Окрім тих людей, які безпосередньо беруть участь у збройному протистоянні, до цієї категорії належать інші особи, які не беруть участі в збройному конфлікті, але діяльність яких пов’язана зі збройним конфліктом, наприклад медичний персонал, різні служби постачання тощо. Це можуть бути члени екіпажів військових суден і навіть мешканці певного населеного пункту, які зорганізувалися, узяли свої рушниці і вирішили таким чином протистояти ворогу. Таке розрізнення дуже важливе з погляду кваліфікації подальших дій, адже міжнародне гуманітарне право дуже чітко розділяє військовополонених і захоплених ворожою стороною цивільних осіб.

Особа, яка набула статусу військовополоненого, має право на певні гарантії та належне поводження з нею, у тому числі належні умови утримання. Є низка міжнародних актів, які врегульовують питання, що стосуються військовополонених. Зокрема, Україна ратифікувала Женевську конвенцію щодо поводження з військовополоненими.

Чи можуть розраховувати на статус військовополоненого інші категорії осіб, які перебувають на окупованих територіях, наприклад працівники органів місцевого самоврядування, місцевих адміністрацій, переміщене цивільне населення?

Усі перелічені категорії також захищені, але їм надаються інші гарантії, ніж тим, хто може претендувати на статус саме військовополоненого. Статус «військовополонений» — це інструмент, створений для тих, хто бере безпосередню участь у збройному конфлікті зі зброєю в руках. Міжнародне гуманітарне право пов’язує з цим статусом певні додаткові особливості, такі як умови тримання, умови повернення та інші стандарти відповідальності. У випадку цивільних осіб застосовується інше регулювання.

Важливо пам’ятати, що для різних категорій осіб міжнародне гуманітарне правило має різні інструменти регулювання. Це не означає, що хтось менш захищений, а хтось більш. Мова йде лише про те, що різні категорії мають свої особливості, на які слід зважати. Саме тому дуже важливо правильно визначити, до якої категорії належить та чи інша особа.

Які міжнародні зобов’язання взяла на себе Україна в контексті міжнародного гуманітарного права?

По-перше, ще раз зазначимо, що ця війна почалася не 24 лютого 2022 року, а вісім років тому, коли був анексований Кримський півострів та окуповані частини Донецької та Луганської областей. Повномасштабне вторгнення в лютому лише збільшило масштаби тих злочинів, які рф вчиняє з 2014 року.

Зараз усі області України відчули, що таке війна. Безумовно, як росія, так і Україна перебувають у стані збройного конфлікту, і обидві країни мають дотримуватися як узятих на себе зобов’язань, захищаючи певні категорії населення, так і правил ведення війни. Навіть саме формулювання і словосполучення «правила війни» може дивно звучати, адже війна геть не асоціюється зі словом «правила». Проте саме ці «правила» стали ключовою відмінністю між сторонами: Україна дотримується міжнародних зобов’язань. Кількість воєнних злочинів, які вчиняють російські солдати в Україні, на жаль, свідчить про повне ігнорування росією взятих на себе зобов’язань. Належне поводження з військовополоненими — одне з них.

Більше про особливості окремих складів воєнних злочинів та засади міжнародного гуманітарного права можна почитати в інформаційних довідках за посиланням.

Що охоплюєТЬСя імунітетом комбатантів?

Правила війни не забороняють позбавляти життя представника противника. Під час бою, якщо особа є представником збройного формування, територіальної оборони, такі дії охоплює імунітет комбатанта. Іншими словами, така особа не несе відповідальності за позбавлення життя іншої особи, яка представляє збройне формування іншої сторони під час збройного конфлікту.

Якщо одна особа під час бою захоплює представника іншої сторони в полон і захоплена особа не загрожує життю іншим, не чинить жодного спротиву, перебуває під контролем того, хто захопив, з цього моменту починають діяти правила поводження з особою як з військовополоненим. Це означає, що таку особу не можна свавільно позбавити життя, її не можна катувати чи вдаватися до інших форм жорстокого поводження. Недотримання цих правил може бути складом воєнного злочину, і за це встановлена відповідальність як за національним кримінальним законодавством, так і міжнародним правом.

Якщо керівництво при цьому не реагує на вказані порушення і вони стають системними та масовими, можна говорити про порушення країною взятих зобов’язань, і до відповідальності може бути притягнена не лише особа, яка безпосередньо вчинила злочин, але й керівництво різного рівня. До речі, злочином також є накази керівництва «полонених не беремо» або «пощади не буде».

Презюмується, що такі правила й заборони, які накладає міжнародне гуманітарне право, покликані мати певний стримувальний ефект для самих військових. Військовий повинен розуміти, що в разі, якщо він бере участь у бойовому зіткненні, стріляє та позбавляє життя в умовах бою тільки військових або комбатантів і не стріляє по цивільних, не ґвалтує, не грабує будинки, жорстоко не поводиться з місцевим населенням, то він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Якщо його захоплять у полон, він має отримати статус військовополоненого, і після завершення збройного конфлікту або протягом збройного конфлікту його можуть повернути додому шляхом обміну. Тож стримувальний фактор полягає в тому, що особа розуміє: «Я беру участь у збройному конфлікті, я не вчиняю воєнних злочинів, я не порушую правил війни, я знаю, що навіть у разі, якщо мене зловлять, потім повернуть додому». Але якщо військовий вчиняє те, що робили російські військові в Україні (до прикладу, у Бучі, Макарові та інших містах), за це він має бути покараний у цій країні згідно з її законодавством.

Про належне поводження з військовополоненими в розрізі положень міжнародного гуманітарного права

З моменту, коли військовий (комбатант) потрапляє в полон іншої сторони (іншої держави, якщо говорити про міжнародний збройний конфлікт), така держава несе за нього відповідальність.

Міжнародне гуманітарне право встановлює цілу низку гарантій і стандартів щодо військовополонених, дотримання яких має забезпечити держава. Одним з таких стандартів є порядок утримання військовополоненого (утримання окремо від інших категорій осіб). Конвенція передбачає створення спеціалізованих таборів для військовополонених, де вони мають триматися окремо від інших категорій осіб. Також передбачені вимоги до харчування, забезпечення базовими потребами, медичного забезпечення, порядку комунікації із зовнішнім світом, відвідування таких осіб, листуватися з родичами тощо. Держава має все це забезпечити. Водночас це не означає, що щодо військовополоненого не можна здійснювати кримінального розслідування. Можна, але при цьому він у будь-якому разі тримається разом з військовополоненими в окремих приміщеннях, в окремих установах, які згідно з Конвенцією є спеціально утвореними таборами для військовополонених, з певними особливостями щодо конвоювання, залучення до робіт і т. д.

По завершенню збройного конфлікту або протягом збройного конфлікту ці люди повинні повернутися додому. Винятком можуть бути лише такі випадки, коли буде встановлено, що військовополонений вчинив воєнний злочин (порушив правила ведення війни). Це може з’ясуватися не відразу, а згодом. Тоді щодо нього здійснюється відповідне розслідування, і така особа відбуває покарання в цій країні. Тобто конфлікт завершився, а людина буде відбувати покарання.

Сьогодні певною проблемою є те, що Кримінальний процесуальний кодекс України ще не повністю узгоджений з положеннями деяких міжнародних актів.

28 лютого 2022 року утворено неформальну міжвідомчу групу з представників Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора. На той час уже з’явилися перші військовополонені й потрібно було вирішити, де та як їх утримувати, на кого буде покладена відповідальність за розв’язання цих питань. Водночас був розроблений спільний наказ Міністерства оборони України й Міністерства юстиції України, яким урегульовано найважливіші питання. Так, Конвенція говорить про те, що військовополонені мають триматися окремо, а також рекомендовано не тримати їх у пенітенціарних установах. При цьому установа має бути з певним режимом. Понад те, з військовополоненими потрібно працювати в межах кримінального провадження. Тому були створені так звані дільниці для тимчасового тримання військовополонених при установах виконання покарання: або в’язниці, або слідчі ізолятори, які мають відповідний режим і спільно охороняються (Військова служба правопорядку Міністерства оборони України, персонал ДКВС). Було створено близько 60 дільниць по Україні.

Окрім того, в одному з регіонів, який вважається більш безпечним, була визначена територія й одна з установ виконання покарань, яка не використовувалася, повністю перепрофільована на табір для військовополонених.

Алгоритм виглядає таким чином: спершу військовополоненого утримує військова частина (яка бере участь у збройному протистоянні). Починається процедура оформлення, реєстрації, забезпечення полоненого. Здійснюється первинна фіксація, відбираються первинні дані (військова частина, ім’я та прізвище і т. д.). Тобто спочатку ним опікуються військові, військові служби правопорядку, потім за першої нагоди, коли є можливість і сприятливі умови з погляду безпеки як для самого військовополоненого, так і персоналу, його доставляють до найближчої дільниці для тимчасового тримання. Поміщають туди, і з цього моменту військовополоненим опікується Міністерство юстиції України (харчування, умови тримання). На цьому етапі також може бути здійснена процедура обміну. Якщо з різних причин обмін поки не відбувається, то такого військовополоненого доставляють до табору.

Обміни відбуваються доволі часто. Це зрозуміло, адже обмін — не просто видача росіянина російській федерації. У першу чергу це повернення українця додому. Військовополонені є з обидвох боків, і нам вони потрібні насамперед для того, щоб обмінювати їх на наших воїнів.

Окрім спільного наказу, вдалося напрацювати низку законодавчих змін. Були внесені зміни в Кримінально-виконавчий кодекс, Закон про попереднє ув’язнення, Закон про військову службу правопорядку у Збройних Силах України, Закон про оборону та інші. Ці зміни встановлюють чіткий функціонал органів державної влади в питаннях, що стосуються військовополонених. Окрім того, рішенням Кабінету Міністрів України на виконання міжнародних зобов’язань було створене Національне інформаційне бюро в Україні. Цей орган має акумулювати всі відомості про військовополонених, обмінюватися ними з Червоним хрестом тощо. Бюро збирає всю інформацію, з якою звертаються люди: про зниклих, куди подати заяву, куди дзвонити; має свій сайт з контактами гарячої лінії і формами для заповнення в разі зникнення особи або перебування в полоні.

Офіс Генерального прокурора відіграє окрему роль у питаннях, що стосуються військовополонених. Його завдання — мінімізувати ризик видачі тих військових, які можуть бути причетні до вчинення воєнних злочинів. Україна не видає всіх, розуміючи необхідність дотримання балансу: з одного боку, забрати наших військових, а з іншого боку — притягнути до відповідальності тих військовополонених, які вчиняли воєнні злочини.

Таким чином, військовополонені — це (1) джерело інформації про воєнні злочини, виконавці або свідки, які можуть дати таку інформацію; (2) обмінний фонд; (3) робоча сила для відновлення руйнувань, залучення до різних типів робіт.

Як здійснюється перевірка військовополонених на причетність до вчинення воєнних злочинів?

Це комплексна робота слідчих і прокурорів різних служб, яка здійснюється в межах кримінального провадження. На цьому етапі роль Офісу Генерального прокурора вирішальна: він може не погодити обмін того чи іншого військовополоненого, якщо матиме інформацію про його можливу причетність до вчинення воєнних злочинів. У такому разі військовополонений не обмінюється, і триває робота в межах кримінального провадження для встановлення відповідних фактів. Імунітет, яким наділені комбатанти за міжнародним гуманітарним правом, не поширюється на випадки вчинення воєнних злочинів. Тож такі особи можуть постати перед судом і бути засудженими до відбування покарання, аж до довічного позбавлення волі. Окрім того, законодавство не забороняє залучати військовополонених до праці.

Замість висновку

Ставлення до військовополонених відображає ціннісний рівень розвитку держави. Україна має продемонструвати, що ми відрізняємося від свого ворога. На нас дивляться західні партнери. Один з найскладніших викликів — показати, що навіть у важких умовах ми дотримуємося взятих на себе зобов'язань, ми є надійним партнером, на міжнародній арені зокрема. Це єдиний шлях цивілізованої країни.

війна міжнародне гуманітарне право військовополонені

Схожі статті

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: У ЧОМУ ОСОБЛИВІСТЬ?

Статус «військовополонений» — новий виклик для системи правосуддя в Україні? Discussion paper

Затримання особи та запобіжний захід в умовах воєнного стану [текстова версія]