23 серпня прийнято постанову ВРУ про Заяву Верховної Ради України про пріоритетні напрями державної політики України у сфері деокупації, реінтеграції і відновлення Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (далі — Заява ВРУ). Документ містить основні принципи побудови державної політики в різних сферах на деокупованій території, зокрема і в сфері кримінальної юстиції. Пропоную її проаналізувати для розуміння тенденцій, підходів, які зараз напрацьовуються для деокупованих територій в частині кримінальної юстиції.
Положення № 1. Основа державної політики деокупації — права людини:
«Державна політика України щодо деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій ґрунтується на пріоритетності гарантій безпеки людини, вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення її прав і основоположних свобод».
Положення № 2. Карати просто за факт проживання на тимчасово окупованій території не планується. Як і не планується карати за «отримання російських паспортів»:
«Жодний громадянин України не має зазнавати переслідувань чи дискримінації, у тому числі за ознакою проживання на тимчасово окупованій території. Запроваджене державою-агресором автоматичне або примусове набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства російської федерації, не визнається Україною та оцінюється як акт примусу, вчинений на порушення міжнародного гуманітарного права».
Раніше я вже писала на JustTalk статтю про висловлювання представників влади про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за отримання паспорта рф в умовах окупації. Зараз лише зауважу, що, незважаючи на те, що відсутність настання юридичних наслідків за таке отримання російського паспорта закріплена з 2014 року в Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (стаття 9), важливо, що зараз це ще раз згадано як принцип державної політики.
Положення № 3. Відновлення порушених окупацією прав:
«…зокрема прав осіб, які зазнали політично вмотивованих переслідувань і обмежень свободи, стали жертвами інших протиправних дій держави-агресора та її окупаційних сил».
Я пропоную максимально приземлено уявити картину деокупації. Україна відновлює контроль на території півострова. Армії рф й іншої влади рф більше немає. У колоніях, СІЗО перебувають люди. Частина з них, імовірно, у результаті політично вмотивованих переслідувань за «злочини проти рф», частина в результаті переслідувань за загальнокримінальні злочини: проти власності, проти життя та здоров’я тощо. Можливо, і в цій категорії «за загальнокримінальні злочини» є частина людей, яких фактично переслідувала рф за протидію окупаційній владі. Але частина таких «затриманих», «засуджених», «обвинувачених» справді когось вбили, пограбували, зґвалтували… І хоча Україна не визнає легітимності окупаційної влади і відповідно всіх цих актів і рішень про притягнення до кримінальної відповідальності та засудження, чи буде правильно просто відчинити двері колоній і СІЗО та випустити всіх, хто там перебуває за незаконними рішеннями окупаційної влади?
На мій погляд, подібний підхід не буде відповідати інтересам суспільства. Необхідно передбачити порядок перегляду таких «кримінальних справ» для того, щоб забезпечити виконання завдань і принципів Кримінального процесуального кодексу України на звільнених територіях. Для того, щоб люди, яких політично переслідували, були звільнені, але водночас ті, хто справді вчинив злочин відповідно до українського законодавства, понесли відповідальність.
Постає велика кількість питань. За якою процедурою проводити судовий розгляд? Як оцінювати зібрані окупаційною владою докази злочинів? Як бути із процесуальними строками? Чи зараховувати і на підставі чого фактично відбуте покарання тощо. Цих процедур зараз немає в Кримінальному процесуальному кодексі України, і над ними вже треба починати думати.
На відміну від рф, Україна може бути відповідачем в Європейському суді з прав людини, тому під час прописування таких процедур треба зважати на вимоги Конвенції з прав людини та основоположних свобод, особливо в частині права на справедливий суд (стаття 6), права на свободу (стаття 5), права не бути покараним без закону (стаття 7).
Положення № 4. Притягнення винних у вчиненні злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку:
«Всі особи, винні у вчиненні злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, будуть притягнуті до відповідальності. Необхідною передумовою для відновлення миру та справедливості є притягнення до відповідальності осіб, причетних до організації та здійснення збройної агресії російської федерації проти України».
Після деокупації, імовірно, будуть виявлені нові факти вчинення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Як і інші категорії злочинів. Такі злочини будуть потребувати розслідувань, судових розглядів, участі прокурорів, адвокатів й інших спеціалістів у галузі кримінального процесу. Чи готова зараз Україна забезпечити необхідну кількість професіоналів для покриття цього запиту деокупованої території?
Чи є конкретний план дій, хто поїде працювати в органи Національної поліції, прокуратури, суди і так далі одразу після деокупації?
Положення № 5. Звільнення від кримінальної відповідальності:
«Громадяни України, які брали участь у діяльності окупаційних адміністрацій чи співпрацювали з окупаційними структурами, але не вчиняли тяжких, особливо тяжких злочинів та кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності за умови добровільного повідомлення про вчинені діяння, а також активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, скоєних окупаційними адміністраціями та структурами».
Позитивно оцінюю це положення, оскільки воно буде сприяти реінтеграції деокупованих територій. Водночас, оскільки мова йде про кримінальне право, процедури звільнення від кримінальної відповідальності мають бути чітко й зрозуміло прописані в Кримінальному кодексі, а також, вважаю, завчасно. Це буде відповідати принципу передбачуваності й сприяти ефективному застосуванню цієї норми.
ВИСНОВКИ
Перші два положення, на мій погляд, не потребують жодних додаткових організаційних заходів. Це просто ще одне нагадування про те, що вже і так існує й застосовується. Але положення 3–5 вимагатимуть багато роботи для їх реалізації. На мій погляд, буде катастрофічною помилкою обмежитися зараз лише такими декларативними напрямами державної політики й чекати факту деокупації для розроблення конкретних заходів і змін до законодавства. З огляду на обсяг потенційної роботи та її важливість потрібно активно готуватися вже зараз.
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.
Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.