Рік розслідування воєнних злочинів. Інтерв'ю з Юрієм Бєлоусовим, Начальником Департаменту війни ОГП [текстова версія]

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Рік розслідування воєнних злочинів. Інтерв'ю з Юрієм Бєлоусовим, Начальником Департаменту війни ОГП [текстова версія]

Українська система правопорядку уже рік розслідує воєнні злочини в нових умовах — після повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації 24 лютого масштаби, тяжкість і характер цих злочинів змінились. За останній рік нам вдалось розбудувати систему національного переслідування за міжнародні злочини, зокрема воєнні.

JustTalk

2 March, 2023

1770

Рік розслідування воєнних злочинів. Інтерв'ю з Юрієм Бєлоусовим, Начальником Департаменту війни ОГП [текстова версія]

Редакція JustTalk підготувала серію інтервʼю з людьми, які залучені до процесу збору доказів, розслідування, обвинувачення у справах про воєнні злочини. Пропонуємо вашій увазі текстову версію розмови Євгена Крапивіна, контентного редактора JustTalk, експерта JustGroup, із Юрієм Бєлоусовим, Начальником Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора.

Є: — Юрію, розкажіть, будь ласка, про основні досягнення за цей рік. Як це виглядає у цифрах?

Ю: — За цей рік фактично вдалося вибудувати елементи системи розслідування воєнних злочинів, з’явилися спеціалізовані підрозділи в Службі безпеці, Національній поліції і Державному бюро розслідувань. Тобто запроваджено спеціалізацію слідчих, які фултайм займаються розслідуванням воєнних злочинів. Окрім того, з’явилися спеціалізовані підрозділи в прокуратурі, а саме – у центральному апараті, девʼяти обласних підрозділах. Загалом це близько 200 прокурорів.

Між ними налагоджена взаємодія, тобто ми можемо говорити про систему, яка функціонує на практиці, якщо оцінювати її з позиції ідеальної моделі, яка повинна бути. Це дозволило уникнути дублювань, підсилити й розмежувати компетенції різних органів розслідування для того, щоб не робити одну й ту саму роботу. Окрім того, налагоджено обмін інформацією, щоб ми чітко розуміли, які органи яку інформацію мають, які бази даних і реєстри ведуть, і не втрачали час на пошуки.

Щодо цифр, то станом на сьогодні з 24 лютого 2022 року зареєстровано близько 68,5 тисяч воєнних злочинів. Окрім того, 16 806 злочинів проти основ національної безпеки.

Про результати в цифрах: маємо 276 підозрюваних осіб у воєнних злочинах (щодо 97 з них спрямовано обвинувальні акти до суду; з них стосовно 26 осіб ухвалені вироки). Важливо зазначити, що з цих вироків половина, навіть трошки більше, 14 — щодо військовополонених, тобто щодо осіб, які фізично перебувають в Україні, щодо 12 осіб — заочне провадження.

До того ж маємо велике провадження щодо злочину агресії відносно вищого військово-політичного керівництва російської федерації. У ньому маємо 639 підозрюваних осіб, серед них начальник генерального штабу (Герасімов), міністр оборони (Шойгу), керівники розвідувальних органів, керівники обох палат федеральних зборів рф (161 сенатор рф і 419 депутатів держдуми) тощо, а ще керівниця центробанку рф, міністр транспорту рф. Загалом 639 особам було повідомлено про підозру в злочині агресії, а щодо чотирьох осіб ми наразі спрямували справи до суду. Решта — поки на етапі досудового розслідування. Зазвичай це потребує багато часу через заочну процедуру розслідування, проте, я думаю, незабаром усе буде направлено до суду.

Є: — Ви згадали різні органи, які залучені до цього процесу, і координацію між ними. У нас є КПК, за яким воєнні злочини віднесені до підслідності СБУ. Як ця робота побудована на практиці і що можна сказати про фактичну спеціалізацію?

Ю: — Так, згідно з КПК воєнні злочини — це виключна підслідність Служби безпеки України. Водночас практика показала, що слідчі СБУ об’єктивно не можуть розслідувати таку кількість воєнних злочинів, тому до розслідування цієї категорії злочинів ми залучаємо слідчих ще двох органів. Зазвичай це Національна поліція і Державне бюро розслідувань. Водночас ми зважаємо на національну судову практику, яка існувала раніше (хоча вона вже змінюється), яка здебільшого вважала доказ, зібраний з «порушенням правил підслідності», як автоматично недопустимий. Тому для того, щоб у нашому випадку не поставали подібні питання, щоб через певний час докази, зібрані слідчими Національної поліції, не були визнані недопустимими, ми обов’язково на початковому етапі, якомога раніше, залучаємо слідчих СБУ, які певний час розслідують кримінальне провадження. Потім з різних причин ми можемо передати ці кримінальні провадження іншим органам досудового розслідування. Таким чином, дотримується «процесуальна чистота», адже СБУ як належний орган досудового розслідування обов'язково на ранніх етапах має бути присутній.

Ми узгодили із СБУ і Національною поліцією, який орган за які воєнні злочини відповідає, на яких територіях тощо. Цей процес зайняв у нас близько трьох місяців. Наприклад, якщо мова йде про насильницькі воєнні злочини (убивство, зґвалтування, катування), то розслідування потребує тих навичок, які зазвичай мають слідчі Національної поліції, що розслідують схожі категорії загальнокримінальних злочинів. Якщо ж ідеться про злочин агресії або обстріл цивільних об’єктів, обстріл енергетичних об’єктів, то цю категорію проваджень розслідують слідчі СБУ. ДБР залежно від потреби ми іноді залучаємо до кримінальних проваджень.

Є: — Розслідування воєнних злочинів потребує особливих знань у сфері міжнародного гуманітарного, міжнародного кримінального права. Чи була готова наша система до розслідування саме з погляду таких знань, спеціалізації і як загалом вдалося підготувати таку велику кількість людей, які раніше не мали справу з воєнними злочинами, до всіх складних речей, які вимагаються під час розслідування воєнних злочинів?

Ю: — Справді, система кримінальної юстиції не була готова до такої кількості воєнних злочинів. Традиційно цією категорією проваджень займалися спеціалізовані підрозділи в Офісі Генерального прокурора, існував т. зв. Департамент «війни», який до повномасштабного вторгнення розслідував воєнні злочини, вчинені на окупованих територіях Донецької, Луганської областей та в Криму. Також ми мали спеціалізовані підрозділи в Луганській і Донецькій обласних прокуратурах і в прокуратурі Автономної Республіки Крим, які загалом розумілися на цій категорії проваджень.

Звісно, що після повномасштабного вторгнення кількість воєнних злочинів зросла просто в геометричній прогресії, і досвіду цих людей явно не вистачало. Тому до розслідування воєнних злочинів ми залучили всіх — і органи досудового розслідування, і органи прокуратури (показовою в цьому плані є деокупація Київської області), які на той момент не мали відповідного досвіду. Довелося вчитися, як кажуть, «по ходу», вивчати і міжнародне гуманітарне, і міжнародне кримінальне право. Десь з квітня-травня ми спробували підсилити роль Департаменту «війни» — розширили його, збільшили штатну чисельність. Він почав перебирати на себе координувальну роль щодо всієї системи, адже є своєрідним носієм стандартів розслідування воєнних злочинів. Координувальна роль необхідна для того, щоб на регіональному рівні не припускатися помилок, які можна зробити, якщо не знати міжнародного гуманітарного права. Тому ми максимально включилися в цей процес разом з нашими колегами з неурядових організацій, Тренінговим центром прокурорів України. Разом підготували різні ad hoc пам’ятки, розʼяснення, листи-орієнтування про особливості кваліфікації воєнних злочинів від Генерального прокурора тощо. Також наші колеги з підрозділу нагляду за регіонами надавали методичну практичну допомогу для того, щоб регіони не робили помилок.

Ми ж розуміємо, що до цієї категорії кримінальних проваджень прикута увага не тільки в Україні, а й за її межами. Саме тому ми намагалися зробити цей процес максимально якісним, адже рано чи пізно питання про спроможність національної системи юстиції постане. Це про неупередженість, бо Україна як сторона збройного конфлікту може бути необ'єктивною та неякісно розслідувати — такі побоювання озвучують наші міжнародні партнери. Щоб уникнути цих обвинувачень, ми якомога швидше, ще навесні 2022 року, почали просувати стандарти розслідування воєнних злочинів. У цьому нам також допомогли міжнародні колеги: в ОГП утворено групу радників — Atrocity Crime Advisory Group (ACA) for Ukraine. До неї входять фахівці з Великої Британії, США, ЄС, інших країн, які мають досвід розслідування воєнних злочинів, участі в судових трибуналах щодо розгляду воєнних злочинів. Ці люди дуже допомогли нам знайти правильний вектор, а не вигадувати власне ноу-хау.

Є: — Якщо подивитися на розслідування воєнних злочинів з позиції потерпілої особи, то можна згадати про загальні проблеми в системі кримінальної юстиції: потерпілі особи не відчувають підтримку держави та взагалі не розуміють свою подальшу долю. З воєнними злочинами це ускладнюється ще й тим, що навіть якщо встановити особу, яка вчинила його, доступ до неї значно обмежений, якщо взагалі можливий. Яким чином побудована робота з потерпілими, які підходи застосовуються і як потерпілим особам пояснюються перспективи відновлення справедливості в такій складній категорії злочинів, як воєнні злочини?

Ю: — Справді, ви правильно зазначили, це системна проблема, коли потерпілий фактично залишається осторонь процесу. Тобто поза увагою як сторони обвинувачення, так й інших учасників кримінального провадження. Ця проблема поширюється і на воєнні злочини, на жаль.

Проте ми намагаємося змінювати практику незалучення потерпілого до розслідування. Найбільше просунулися в зміні підходів до роботи із жертвами сексуального насильства в умовах збройного конфлікту (СНПК). Маємо окремий підрозділ, який дуже плідно співпрацює з іншими органами влади, міжнародними організаціями та українськими неурядовими організаціями в межах цілої коаліції. Вони намагаються підходити до цієї проблеми з різних боків, зокрема шляхом організації надання максимального обсягу допомоги — соціально-психологічної, медичної та інших видів підтримки для потерпілих.

Стосовно потерпілих від інших воєнних злочинів, то наразі такого напряму роботи немає, проте в органах прокуратури серйозно обговорюється можливість запровадження окремого підходу стосовно взаємодії з потерпілими від воєнних злочинів, їх підтримки. Буде ухвалена Стратегія переслідування винних у міжнародних злочинах строком на два найближчі роки, окремий розділ якої присвячений саме підтримці потерпілих, а також свідків воєнних злочинів. Тобто наразі я не можу сказати, що ми вже маємо значний досвід підтримки потерпілих, але це точно один з пріоритетів для нас цього року.

Є: — Якщо ми заговорили про перспективи відновлення справедливості, то багато хто або не знає, або якщо знає, то нарікає на заочні розслідування, in absentia, що у воєнних злочинах більшість підозрюваних фізично недоступні для правосуддя і їхня участь у процедурах цим ускладнена, а виконання вироку тим паче. У чому полягає комунікаційна стратегія прокуратури, як пояснювати в довгій перспективі, яким чином урешті буде відновлено справедливість, а винні будуть покарані за воєнні злочини?

Ю: — Справді, у більшості випадків наші розслідування здійснюються за заочною процедурою, коли ми не маємо підозрюваних осіб. Водночас у нас є доступ до доказової бази, яку ми не маємо права втрачати, тому необхідні слідчі дії здійснюються відразу. В ідеалі, звісно, мати доступ до місця вчинення злочину. Тому, коли ми отримали доступ до Київської області, до звільнених територій Харківської, Херсонської областей, то як якість розслідувань, так і кількість виявлених злочинів автоматично зросла, бо слідчі, прокурори отримали безпосередній доступ до місця вчинення злочину, можливість працювати з потерпілими та свідками. Це дозволило якісно документувати воєнні злочини, зокрема ідентифікувати людей, які можуть бути причетні до їх вчинення.

Якщо злочини вчиняються на зараз окупованих територіях, до яких ми не маємо доступу, то все одно існують методи, як збирати докази дистанційно. Мова йде і про аналіз даних з відкритих джерел, даних розвідки, даних міжнародних партнерів, використання інших джерел, які допомагають зафіксувати злочин і докази його скоєння. Якщо в ході такого документування ми переконалися, що встановили особу, яка може бути причетна і є докази її вини, то законодавство дозволяє не чекати, поки ця особа потрапить у наші руки, а передавати справу в суд (in absentia). Понад те — заочно ухвалювати вирок. До того ж це запускає певні компенсаційні механізми для потерпілої особи, що також дуже важливо. Така заочна процедура критично важлива для самого потерпілого, який розраховує на відшкодування шкоди, тим паче зараз багато говорять про ймовірні компенсаційні механізми, які рано чи пізно запрацюють.

Окрім того, це жодним чином не виключає реальної відповідальності засудженої особи після ухвалення судом вироку. Війна триває, і ця людина, яка вчинила злочин, сьогодні не доступна для нас, проте завтра все може змінитися. І тоді відразу виникне можливість виконати вирок, який уже ухвалив суд. Іншими словами, немає сенсу відкладати розслідування на завтра, коли ця людина потрапить до наших рук, усе може відбуватися паралельно. Головне завдання цього механізму полягає у фіксації всіх доказів, встановленні особи, а також наданні можливості запустити компенсаторні механізми для потерпілого. Для цього не потрібно чекати моменту, коли ця особа буде доступна для нашого правосуддя фізично, хоча ми й сподіваємося, що він настане скоро.

Є: — Так, саме на це і сподіваємося. Що стосується розслідування в цілому. Національна система — не єдина, у нас є Міжнародний кримінальний суд, у нас є універсальна юрисдикція. Є багато держав, які готові допомогти Україні в розслідуванні міжнародних злочинів і воєнних злочинів, зокрема. Як можна забезпечити баланс, хто чим більше займається і як саме відбувається співпраця. Часто можна почути, що «у вас же є Міжнародний кримінальний суд, він є постійним, він розбереться, а ви, українці, маєте лише надавати інформацію». Чому це не так?

Ю: — Досвід України унікальний. Він формується саме Україною, на жаль, внаслідок жахливих подій, які відбуваються просто зараз. З юридичного погляду ця ситуація унікальна, бо існує можливість відпрацювати механізми притягнення до відповідальності і покарання за міжнародні злочини, які не застосовувалися в інших країнах. У майбутньому багато хто буде вивчати наш досвід, бо міжнародні злочини вчинятимуться й надалі. Ми намагаємося максимально залучити весь світ до розслідування міжнародних злочинів. Я завжди кажу нашим міжнародним партнерам: якщо це міжнародні злочини, то вони не просто так називаються «міжнародними», це справа усього світу притягнути до відповідальності за них, не лише України.

В інших країнах, де відбувалися воєнні злочини, притягнення до відповідальності за них відбувалося або в межах національної юрисдикції, або за допомогою різних гібридних механізмів, або окремого трибуналу чи ad hoc суду тощо. Ми ж виходимо з того, що це буде набагато складніший механізм, і головне — ми зважаємо на інтереси України. Це дуже важливо зрозуміти, що саме Україна визначає, яким чином, де і кого необхідно переслідувати за вчинення злочинів. Важливо це усвідомити, бо сподівання, що хтось там колись приїде і за нас визначить, кого треба переслідувати і як, не працюють, ми одразу відмовилися від такого підходу.

Міжнародний кримінальний суд, інші країни, які хочуть переслідувати воєнних злочинців у межах універсальної юрисдикції, — це все реалізація комплементарної функції, тобто доповнення нашої національної системи юстиції. Там, де ми не можемо притягнути до відповідальності, включаються вони. Ми розуміємо, що 99 % воєнних злочинів будуть розслідуватися і переслідуватися саме в національній юрисдикції. Водночас МКС зробить свою роботу — притягне до відповідальності найвище керівництво російської федерації, переслідувати яке з огляду на імунітети ми просто не можемо. У певних випадках ми в робочому порядку розмежовуємо, які керівники потрапляють на лаву підсудних МКС, а стосовно яких ми здійснюємо переслідування. З позиції суспільного сприйняття ми розуміємо, що все-таки в складних випадках, можливо, буде краще бачити вирок МКС, а не українського районного суду. Саме через те, що довіра до МКС вища і резонанс від його рішення буде набагато більшим. Тому МКС буде працювати по ширшому колу людей, аніж т. зв. «трійка», що наділена імунітетом, — президент, прем’єр-міністр, міністр закордонних справ. Ми перебуваємо в постійному контакті з МКС, узгоджуємо, хто і як буде притягнутий до відповідальності ним, а хто на національному рівні. Це необхідно для того, щоб не притягнути людину за той самий злочин у двох різних юрисдикціях. Якщо ми дізнаємося, що тією чи іншою людиною (провадженням стосовно неї) зацікавився МКС, то наше завдання не засуджувати її в Україні, а збирати докази вини, які будуть передані до МКС.

Водночас ми розуміємо, що ресурси МКС дуже обмежені. На його лаві підсудних опиниться військово-політичне керівництво російської федерації. За моєю субʼєктивною оцінкою, це близько 15–20 людей, навряд чи більше.

До того ж ми ще маємо ресурси інших країн, які переслідують воєнних злочинців у межах універсальної юрисдикції. Тобто тих країн, які розпочали власне розслідування стосовно воєнних злочинів, які вчиняються тут, в Україні. Ми підтримуємо постійний контакт з ними, ще в грудні запропонували конкретний порядок співпраці. Ми готові вам віддавати всі матеріали кримінальних проваджень, якщо вас це зацікавить. Ми готові, щоб ваш суд у Лондоні, у Берліні, у Мадриді, у Мельбурні почав у межах своєї національної юрисдикції переслідувати росіян за воєнні злочини в Україні. І тоді ми будемо мати таке, знаєте, сузір’я судів, які працюють по всьому світу і які притягають воєнних злочинців до відповідальності. Ця модель унікальна.

Що більше таких судів буде, то краще, адже це зекономлені ресурси, які можна використати на розслідування інших проваджень в Україні. При цьому весь світ демонструватиме свою реакцію на міжнародні злочини, вчинені російською федерацією. Інші країни, насамперед країна-винуватець, тобто російська федерація, побачить, що це не просто МКС, не просто національні суди чи Україна, це десятки країн по всьому світу, які починають переслідування. Таким чином, можна значно обмежити можливості пересування для росіян, зокрема поїздки, використання ресурсів інших країн, бізнес і так далі.

Мова йде про дуже потужний інструмент, який, з одного боку, має превентивний ефект, який дасть іншим країнам, схильним до агресії проти своїх сусідів, можливість подумати двічі, перш ніж це робити. І цей досвід, повторюсь — залучення міжнародної юрисдикції, Міжнародного кримінального суду, універсальної юрисдикції і національних судів, синхронізація цього механізму між собою, — справді та унікальна модель, яку можливо в Україні протестувати і запровадити.

Є: — Дякую за відповіді на питання. Погоджуюся, міжнародні злочини — це спільна справа і, я думаю, цей унікальний досвід України матиме неабиякі результати, створить прецедент, який ввійде в підручники міжнародного права й буде обговорюватися ще довгий час. Від імені команди JustTalk дякую вам за цю розмову, за детальні відповіді і бажаю наснаги в подальшій роботі. До побачення!

Відеозапис інтерв`ю доступний для перегляду на нашому YouTube-каналі.

війна Міжнародний кримінальний суд воєнні злочини розслідування воєнних злочинів збройний конфлікт

Схожі статті

Модельний обвинувальний акт щодо президента росії путіна та семи інших російських високопосадовців

Розслідування воєнних злочинів: пів року після повномасштабного вторгнення (discussion paper)